До Дня знань «Спільне» поговорило із активістками й активістами студентської профспілки «Пряма Дія» про право на освіту в країні, що воює. Вони розповідають, чому вирішили відродити профспілку, які перешкоди стоять на шляху захисту прав студенcтва, а також діляться планами та мріями щодо майбутнього української освіти після війни.
Редакція «Спільного»: Історія профспілки налічує майже 30 років. Багато редакторок і авторів нашого журналу також належали до «Прямої Дії», коли були студентами. Але у середині 2010-х років профспілка занепала. Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея її відродити?
Пряма Дія: Відродження профспілки почалось із хвилі невдоволення черговою реформою. У 2021 році Міністерство освіти і науки України почало впровадження нової реформи з оптимізації закладів вищої освіти: «збиткові для держави» університети мали увійти до складу більш успішних ВНЗ. Це означало втрату матеріальної бази цих навчальних закладів, масове скорочення викладачів і ліквідацію бюджетних місць для студентів. Зі 150 найбільших державних університетів мало лишитися не більше 80.
Реформа обурила студентську та викладацьку спільноти, що стало поштовхом до протестів у різних містах України. Найбільш знакова і масштабна акція відбулася 2 грудня 2021 року — студенти та всі небайдужі виступили проти злиття Харківського національного університету будівництва та архітектури з ХНУМГ ім. О.М. Бекетова. У підготовці протесту взяли участь і майбутні активісти «Прямої дії». Відсутність потужної профспілки та досвіду органайзингу тоді були суттєвими перешкодами, адже студенти не брали до уваги універсальність їхньої проблеми, не мали досвіду регулярної боротьби за свої права та ставили перед собою лише розмиті цілі. Організації, афілійовані з адміністрацією, не хотіли брати участь в протестній діяльності, незалежні студентські об’єднання або відмовчувались, або підтримували неоліберальні мантри про необхідність приватизувати освіту і взагалі всю соціальну сферу в Україні.
Протест проти закриття ХНУБА, Харків, 2 грудня 2021. Фото: Тимофій Клубенко
Правові, економічні, освітні проблеми накопичувались в геометричній прогресії. Критичний погляд та розуміння гідної альтернативи мали лише ліві, але жодної молодіжної лівої організації на той момент в Україні не існувало. Ми знали, що колись існувала профспілка «Пряма дія», спілкувалися з її колишніми учасниками, які досі залишаються потужними активістами. Успіхи та намагання попередників надихали нас, і ми мріяли про новий етап студентського руху.
Через декілька місяців після осінніх протестів почалося повномасштабне вторгнення. Кількість викликів для нас різко зросла. Із цього часу ми брали активну участь у волонтерських ініціативах, локально допомагали студентам, доєднувалися до близьких нам студентських акцій.
«Евакуація, руйнування житла, виселення з гуртожитків, втрата зв'язків із батьками, втрата роботи та загалом відсутність стабільного життя...За цих надскладних обставин студенти ще й стикалися з повним нерозумінням з боку адміністрацій ВНЗ».
Освітня система, підточена роками державної безвідповідальності, почала битись в агонії. Зберігати концентрацію, потрібну для повноцінного навчання, стало майже неможливо, адже кожен день студенти перебували в небезпеці, а в деяких регіонах України — під прямою загрозою смерті. Евакуація, руйнування житла, виселення з гуртожитків, втрата зв'язків із батьками, втрата роботи та загалом відсутність стабільного життя...За цих надскладних обставин студенти ще й стикалися з повним нерозумінням з боку адміністрацій ВНЗ. Рівень зловживань значно виріс. Багато хто з нас гостро відчули на собі ці проблеми.
Студенти в імпровізованому укритті в підвалі гуртожитку, Харків, 2022. Фото: Лев Турков
Врешті-решт, ми проаналізували нові умови, оговтались і зрозуміли, що чекати більше немає сенсу. В лютому 2023 року ми, група лівих активістів з 3-5 людей, зробили Open-call для студентів, які б хотіли доєднатися до профспілки «Пряма дія». Результат був неочікуваним, адже наша організація почала швидко рости: недоступність офлайн освіти і маленька кількість дійсно лівих організацій в Україні зробили свою справу — молодь відчула спрагу до активізму.
«Для багатьох формування нової української ідентичності має негативний характер: "ми не-Росія"».
ПД минулих поколінь була анархо-синдикалістською профспілкою. Які політичні позиції у вас зараз? Як нинішнє покоління студентів ставиться до лівої політики?
Ми спостерігаємо наступну тенденцію: з початком повномасштабного вторгнення чимало людей, зокрема молодь та студентство, відчули потребу бути залученими до суспільно-громадського та політичного життя країни. Це можна пояснювати по-різному, наприклад тим, що кожен намагається знайти своє місце в опорі російському імперіалізму, чи то шляхом волонтерської діяльності, організації всіляких тренінгів, а чи безпосередньою участю в бойових діях.
Безумовно, для багатьох формування нової української ідентичності має негативний характер: «ми не-Росія». Чи є це продуктивною стратегією творення спільності, це інше питання, але очевидно, що молодь великою мірою конституює свій світогляд, протиставляючи російський авторитаризм демократії, гоніння на квір-спільноту — інклюзивності, і таке інше. Як результат маємо підйом культурно лівих поглядів — зазвичай ці люди називають себе, наслідуючи американську традицію, лібералами — також і серед студентства.
Протест студентів Української академії друкарства, Львів, 12 листопада 2022. Фото: архів «Прямої дії»
Отож наразі ми намагаємося працювати здебільшого з цим прошарком громадськості. Немає ніяких сумнівів, що «Пряма дія» сьогодні продовжує доводити необхідність поєднання політичної та профспілкової візії для організації потужного студентського руху. Питання, які ми порушуємо, були би поверховими, якби ми не наголошували, що наші стратегічні вимоги є, насамперед, політичними. Скажімо, доступна, безкоштовна освіта є запитом із конкретної галузі — освіти, проте лише шляхом ґрунтовної трансформації всього суспільно-політичного ладу такі вимоги набувають значення.
«Сучасна "Пряма дія" є лівою студентською профспілкою в широкому розумінні».
З огляду на це у профспілці є два полюси, які один без другого, на нашу думку, нежиттєздатні: широке студентське середовище, яке безпосередньо пов’язане з досвідом освітнього процесу, його недоліками та вадами, й активістський кістяк, що вносить радикально політичний порядок денний, універсалізує конкретні проблеми. Така структура передбачає, що для вступу в «Пряму дію» аж ніяк необов’язково зубрити томи Прудона чи Маркса, досить просто погоджуватися з мінімальними вимогами, а саме неприпустимістю дискримінації за низкою ознак — ґендерною ідентичністю, расою тощо — і погоджуватись із загальною візією доступної освіти. А що стосується активістського кістяка, то нині серед членів і членкинь є анархісти, марксисти, соціал-демократи та прибічники більш екзотичних течій політичної думки. Словом, сучасна «Пряма дія» є лівою студентською профспілкою в широкому розумінні.
На які політичні організації та тенденції ви орієнтуєтесь, історичні і нині існуючі? Кого бачите своїми союзниками в Україні і за кордоном?
З одного боку, ми намагаємося експериментувати зі структурою, винаходити нові організаційні форми та принципи. Це своєрідний вид політичної творчості, який вимагає неабиякої внутрішньої гнучкості. Наприклад, для залучення менш активних учасників і координації роботи ми сформували орган, що називається «Координаційний штаб», вибори до якого відбуваються жеребкуванням (у найкращих античних традиціях). Коли натрапили на проблеми у функціонуванні цього органу, то збиралися й аналізували чому, міркували, як можна подолати ці вади і так далі. Сьогодні великою мірою «Координаційний штаб» працює так, як ми загадували, і показує, що подібні «химерні», ультрадемократичні форми можуть працювати — потрібно лише експериментувати і в ході вдосконалювати.
Активісти ПД біля Києво-могилянської академії, 1 травня 2023. Фото: архів «Прямої дії»
А з іншого боку, там, де не варто перевинаходити велосипед, ми звертаємося до історичного досвіду. Студентський рух має масштабну історію з абсолютно різних хронологічних і географічних контекстів. Дослідження цього спадку, з усвідомленням відмінностей від нинішньої ситуації, дозволяє уникнути повторення помилок.
Так ми почали досліджувати студентський профспілковий рух Квебеку, регіону, де він зберігся потужним і дотепер. Ще з подій 1968 року в провінції існує характерна структура студентських асоціацій, яка забезпечує відтворення освітніх страйків, ґенеральних асамблей викладачів і здобувачів освіти. За зразок ми брали ASSÉ, Асоціацію за профспілкову студентську солідарність, яка проіснувала з 2001 по 2019 рік і налічувала 34 асоціації-членкині, загальним членством у 56 000 студентів, при тому залишаючись ліворадикального спрямування. Ми й далі продовжуємо досліджувати їхні стратегії, тактичні дії та внутрішню організацію, вишукуючи те, що може відповідати нашому контексту та працювати в ньому. Скажімо, концепт «студентство як робітництво» дозволяє по-іншому подивитися на низку проблем вищої освіти, створює простір для солідаризації не лише з іншими студентськими групами й рухами, але й з загальнопрофспілковими ініціативами: медсестерськими, будівельними, тими, що ініційовані працівниками сфери послуг (в якій часто студенти підпрацьовують через низькі стипендії).
Варто зазначити, що ми маємо товариські контакти з польською «Koło Młodych», частиною профспілки «Inicjatywa Pracownicza», до яких нещодавно наші активістки їздили на конференцію, ділилися досвідом і брали участь в органайзингових тренінгах. А також підтримуємо тісні зв’язки з французькою студентською «Solidaires-étudiantes». Підтримку обома цими організаціями складно переоцінити.
З'їзд «Koło Młodych», в якому взяли участь активістки ПД, серпень 2023. Фото: архів «Прямої дії»
В Україні ситуація дещо інша. Більшість всеукраїнських студентських ініціатив, як-от «Українські студенти за свободу» чи «Українська студентська ліга», мають фундаментально відмінні від наших засади. УСС — лібертаріанська організація, що здебільшого фокусується на політичних питаннях, а соціальне залишає поза увагою. Інколи їхні ідеологічні засади, на нашу думку, продукують відверто антистудентські позиції: під час реорганізації харківського ХНУБА, при якій частина персоналу мала втратити місце праці, а студенти бюджетні місця, УСС відмовилися від кооперації під час протесту, позаяк вважають таку «оптимізацію» доцільною.
А втім, ми охоче співпрацюємо зі студентськими радами, організаціями й іншими формами самоврядування, які діють в межах університетів. Вони, безумовно, мають обмеження у своїх діях, оскільки регулюються адміністрацією ЗВО, проте спільні проєкти, налагодження комунікації є важливою частиною нашої роботи. Саме через студентське самоврядування в різних університетах, де ми не маємо активістів, можемо дізнаватися про проблеми, корупцію і таке інше. Часом ці студентські органи не радо йдуть на співпрацю з нами, вважаючи нас підозрілими, але назагал комунікацію часто вдається встановити.
Мабуть, на ваше «покоління» випали найскладніші завдання. Розкажіть, з якими темами працює ПД? Які ваші основні напрямки діяльності зараз?
Умовно наші завдання можна розділити на дві категорії: те, що пов'язано з освітньою політикою держави під час війни, та більш глобальні — як-то просування емансипативних тенденцій в організації освіти, протидія дискримінації, екоактивізм, популяризація лівих ідей серед молоді.
«Вимога надання доступу до навчання за кордоном студентам-чоловікам є однією з провідних в роботі нашої профспілки».
Відомо, що під час воєнного стану діє заборона на виїзд чоловіків призовного віку. Вона розповсюджується на студентів, неважливо, чи навчаються вони за межами країни, чи в Україні. Така державна політика значно стопорить освітній процес, адже студенти закордонних навчальних закладів не мають можливості дістатися місця навчання. В умовах, коли локальні університети систематично недофінансуються, а рівень викладання знижується через перенавантаженість викладачів, студенти втрачають мотивацію та не отримують усіх необхідних знань. Як наслідок, у найближчому майбутньому нас очікує недостача професіоналів, необхідних для підтримки соціальної сфери та економіки України і, ми сподіваємося, успішної післявоєнної відбудови. Тож вимога надання доступу до навчання за кордоном студентам-чоловікам є однією з провідних в роботі нашої профспілки.
Активісти ПД за роботою. Фото: архів «Прямої дії»
У травні 2023 року ми запустили кампанію «Студак», метою якої є боротьба за право на академічну відпустку й соціальні гарантії у вигляді бюджетних місць, гарантовані довоєнним законодавством. Адміністрація годувала студентів обіцянками, що після законної перерви вони зможуть повернутися до безоплатної форми навчання, на що вони і розраховували. Однак восени 2022 року МОН випустив постанову №1224, якою фактично забрав усі бюджетні місця у цих студентів.
Спочатку ми займались комунікацією із постраждалими, аби оцінити масштаби проблеми. З цією ж метою ми відправляли сотні листів до студрад і ректорів різних університетів країни, але вагомого фідбеку досі не отримали (було близько 5 відповідей). Також намагалися зв'язатися з фондами, щоб покрити витрати особливо постраждалих студентів на контракт. У будь-якому разі ми не знайшли підтримки серед університетів і урядових структур. Наразі ми стоїмо на роздоріжжі: частина з нас вбачають акції прямої дії як останню можливість стати почутими, інша ж думає про контакт зі ЗМІ.
Буквально декілька днів тому ми ініціювали петицію про перетворення будівлі колишнього російського посольства в Києві на громадський центр. Замість безглуздого простоювання або перетворення на новий ТРЦ цей простір зможе стати точкою зустрічі для студентів, де вони будуть обмінюватися знаннями і досвідом. Це спростить генерацію нових ідей і спільну роботу над їхнім втіленням. Крім того, громадський центр підтримуватиме тих, хто потребує допомоги і прихистку. Якщо ж петиція не отримає масштабного відгуку, ми плануємо здійснити декілька акцій прямої дії для привертання уваги до цього проєкту.
Протест студентів Української академії друкарства, Львів, 12 листопада 2022. Фото: архів «Прямої дії»
Як і багато інших інститутів українського суспільства, освіта потребує реформування. Яким ви бачите позитивне майбутнє української освіти? Словом, розкажіть, як має бути влаштований університет, щоб молодь хотіла там вчитись?
Є далекосяжні, стратегічні — можна навіть сказати утопічні — візії в нашій профспілці. Їх декілька, і наразі ми не сформулювали однієї позиції, хоча сподіваємося, що до кінця цього року напишемо маніфест, в якому викладемо основні засади.
Авжеж ми погоджуємося, що освіта повинна бути доступною, ба більше, безкоштовною. Відштовхуючись від цього, учасники «Прямої дії» конструюють різні моделі. Наведу приклад однієї. Університети та система вищої освіти загалом виконують важливу роль у відтворенні суспільства: знання різного рівня практичного застосування, які здобувають студенти, застосовуються на підприємствах, в індустрії, у менеджменті, політиці тощо. Ті матеріальні та політичні блага, що ми ними користуємося, мають глибоке коріння в освітній системі. Отож студентство, навчаючись, пишучи дипломні роботи, реферати, ґенеруючи ідеї, виконує частину тієї праці, яка необхідна не лише аби розвивати суспільство, але й взагалі його відтворювати. Із цієї перспективи, студент виступає в ролі робітника, а отже, освіта повинна бути не просто доступною, але й оплачуваною. Ідея студентських заробітних плат не є новою. Протягом розквіту студентського руху 1970-х вона мала чимало прибічників і була конкретною вимогою до влади.
«Кожна мала перемога перероджує організацію та виводить її на новий рівень».
До цього стратегічного бачення можна також додати докорінну автономізацію та демократизацію університетів. Ми не вважаємо, що студенти є «споживачами освіти», акторами в мережі купівлі-продажу, в якій знання набуває зовсім утилітарної функції. Знання, яке ми отримуємо в закладах вищої освіти, не готується «до-нас», як-от пиріжки, після чого ми його купуємо. Воно гнучке та завжди трансформується у процесі навчання. Так освіта покращується, адаптується до вимог. Відтак, студентство є повноцінним учасником цього процесу, тому має відігравати відповідну роль в управлінні інституцією. Це не питання забаганок; це стосується вдосконалення університету, яке чимраз нагальніше в контексті повоєнної відбудови.
Студентка ВПО в гуртожитку Львівської академії мистецтв, 2022 рік. Фото: Олексій Чистотін
Необхідно показати тим студентам, які були змушені покинути Україну, що відбуваються зміни в системі вищої освіти, що тут будуть позитивні зсуви. Такі трансформації не створюються з доброї волі міністра чи президента, а вимагають боротьби, залученості студентства. На жаль, сьогодні серед молодих людей проблеми навчання не є чимось виключним, а сприймаються як звичний, «природний» стан речей. Ми часто чуємо щось на зразок: «Краще бути не може!». У такі моменти відгукується вердикт Марка Фішера про те, що ми розівчилися фантазувати. Аби зрушити це з мертвої точки, ми намагаємося пропонувати різні стратегічні візії ідеальної освіти.
Нарівні з утопічними вимогами ми розуміємо, що є виклики, які треба долати тут і зараз. Це зовсім банальні проблеми, з вирішення яких розпочинається масштабніша робота: відсутність силабусів із багатьох дисциплін в університетах, погано сформовані академічні календарі, таргани в гуртожитках і багато інших. Кожна мала перемога перероджує організацію та виводить її на новий рівень. Саме для такої роботи «в полі» нині ми працюємо над децентралізацією організації, над реєстрацією осередків (первинних ланок) у різних ЗВО. Важливо не лише розпорошуватися на проблеми української освіти загалом, але і працювати в малому масштабі.
Чого б ви хотіли побажати людям, які навчаються, на 1 вересня?
Завжди мати сили обирати. Обирати, що вивчати, кого слухати, куди рухатись та з ким спілкуватись. Часом ситуація така, що вибір робити майже неможливо: існує тисячі перепон, які вас зупиняють. Зокрема для цього ми існуємо як профспілка, як простір, де кожен студент чи студентка можуть спільно долати перепони, боротися за гідну освіту. Отож важливо не піддаватися нормалізації й «усередненню». Нехай освіта дасть вам засоби для критичного осмислення суспільних відносин навколо, для подолання нерівності, несправедливості та свавілля, а не затягує вас у систему, побудовану на домінуванні й підкоренні.
