Самоуправління злиднями чи злидні самоуправління

Редакція «Спільного»

  • 12 листопада 2014
  • 3775

Критичний погляд на кооперативи, робітничі та колективні підприємства, етичний банкінг, дух підприємницької ініціативи, конкуренцію та «незалежну» підрядну роботу, а також на обмеження концепції та практики самоуправління у контексті тоталітарної логіки капіталістичного суспільства.

 

Самоуправління злиднями чи злидні самоуправління – «Терра Кремада»

У попередньому номері «Терра Кремада» ми говорили про подолання демократії як перемогу над чинною формою правління та про обман, на якому ґрунтується поділ між політикою, економікою та побутовим життям. Сьогодні ми хотіли би звернути увагу на підтексти відділення економіки – способу задоволення наших потреб – від інших відносин, які живлять капіталізм. Це відділення означає, що капіталістична система здатна оновлюватися, одночасно перешкоджаючи нашій боротьбі з працею та приватною власністю. Ми написали цю статтю не для того, щоби давати поради з подолання цих тенденцій, – таким чином ми би самі стали жертвами предмету нашої критики, – але тому, що ми нарешті зрозуміли, так само як і під час критики демократії, як через нестачу слів, самовираження та, перш за все, практик, що могли б подолати нинішній спосіб життя та суспільних відносин, ми можемо зрештою стати заручниками цих тенденцій та повернутися до злиденності, на яку нас прирікає капіталізм. Якщо ми звертаємо на це увагу, значить, нас бентежить, що багато проектів та ініціатив, які нібито відійшли від капіталізму, поступаються ілюзії, буцім ми можемо жити без капіталізму, не знищивши його: ми можемо розглядати світ без капіталізму, але останній зі своєю глобальною експансійно-орієнтованою сутністю не передбачає життя за своїми межами. Ми також хотіли би уточнити з самого початку, що до наших завдань не входить дискредитація будь-яких індивідуальних чи колективних ініціатив, закладених людьми, що як і ми, повинні шукати способів виживання найменш болісним та найбільш сповненим ентузіазму шляхом; ми би хотіли показати, що подібні втечі взагалі не є втечами, а лише способом існування у наших злиднях. Ми не збираємося пояснювати, де наші зусилля будуть марними, а де – ні, але ми задаємо собі питання, чому нам ще не вдалося винайти колективні та індивідуальні практики, а також прийоми, для створення справжніх комунітарних проектів 1, які б задовольняли наші потреби та прагнення, не шкодячи іншим людям, і які б не були націлені на паліативні результати 2. Ми звертаємося до тих, хто, як і ми, вирішили не братися за досягнення лише однієї мети, а натомість схилилися до формування общинного типу стосунків. Ми звертаємося до тих, хто бачить, що наша сьогоднішня адаптація до злиденної вимушеної праці спричинена відсутністю будь-яких надій на революцію найближчим часом… чи насправді саме це і позбавляє нас перспектив на революційну перемогу?

Ми не заперечуємо того, що декотрі товариші намагаються жити так, як вважають за потрібне, і прагнуть створити для себе найкращі умови. Але ми проти способу життя, за якого нічого не можна зробити, окрім як пристосуватися до чинної системи, та який претендує на те, щоб називатися «анархізмом», чи ще гірше, «способом зміни суспільства» без революції. (Еріко Малатеста)

 

Ринкова логіка, що пронизує (фактично) все

Ні, капіталізм триває не тому, що є декілька великих магнатів, які керують світом, – це далеко не так. Капіталізм виживає та відтворюється тому, що зв’язок зі світом – так само як і наші стосунки один з одним – практично повністю капіталістичні. 3Нам йдеться, що у банальності нашого щоденного життя ми породжуємо певну динаміку, яка перешкоджає нам побачити та відчути будь-що за межами стосунків панування та продажності у людських відносинах. Деколи це відбувається тільки тому, що нам бракує грошей для першого капіталовкладення, і ми не стаємо успішними підприємцями, але є малопомітні жести, занурені у наше побутове життя, які показують, наскільки ринкова логіка керує нашими рішеннями. Ідея, що капіталізм – це щось далеке від нас, недооцінює його і, більше того, зменшує нашу пильність, коли настає час боротьби. Логіка капіталізму – індивідуалізм, приватна власність, спекуляція, панування над іншими, і т.п. – закладена в нас; вона ускладнює взаємодію одне з одним на підґрунті спільних потреб та спонукає сприймати іншого тільки через призму можливого зиску. Слід зауважити, це зовсім не означає, що гегемонія капіталу абсолютна – ми не збираємося розповідати вам про досконалість цієї системи. Тяжіння до спільнот, притаманне людям, завжди з’являється у «зонах розлому» цього суспільства; час від часу ми всі спостерігаємо і насолоджуємося солідарністю рівноправних, функціонуванням без законів, віддаванням без розрахунку на зворотну послугу, і т.п. Це справжній рух, що поступово нівелює та прагне подолати чинний стан справ.

 

Міраж альтернативних інститутів

Етичний банкінг, кооперативи, бартерні мережі: ці слова гучно лунають на наших районних зібраннях, які закладають підґрунтя для захоплення площ по всій Іспанії – так званий «Рух 15 Травня» – щоразу, як хтось зазначає можливі шляхи втечі від капіталізму. Міраж альтернативних інституцій може спонукати нас обійти увагою головну проблему, заплутати у похмурому світі вибору вподобаного товару, найбільш бажаного способу самоексплуатації, етики, що завжди найбільш сприятлива для нас, коли ми беремо участь у спекуляції та лихварстві, соусу, в якому ми вимушені варитися щоразу, коли не боремося проти приватної власності чи привілеїв наших керовців, тому що… куди би ми ще вклали наші гроші, де би ми прагнули працювати? Якщо ми не ставитимемо собі правильні запитання, то заковтнемо наживку і забудемо, що необхідно продовжувати боротьбу проти грошей, роботи та будь-якого утиску.

 

З висоти споживання

Капіталізм, з його логікою ринкового розширення, пропонує ринки та продукти для тих, хто може собі їх дозволити. Етична, екологічна та «органічна» промисловості, що вони турбуються про довкілля і т.п., – результат логічного розширення капіталу. Цей ринок виник тому, що може породити більше капіталу. Цей ринок успішний тому, що існують люди, які можуть витрачати на нього свої гроші. Ми не підтримуємо жоден із видів спеціального бойкоту подібної продукції, але очевидно, що переміна в її споживанні не призведе до жодних значних трансформацій у панівних соціальних відносинах. І ось в чому суть проблеми: як багато людей дійсно вірять, що придбання того чи іншого продукту, або ж шопінг у тому чи іншому магазині – це ще одна битва антикапіталізму? Чи ще гірше, – скільки людей справді вірять, що це шлях до соціальної трансформації? Ми можемо обрати більш поживну їжу чи покупку, що не збагатить чотири найбільших бренди, але ми не можемо ігнорувати факт, що при капіталізмі споживання завжди примножує капітал.

 

Етичний банкінг чи естетичний банкінг?

Як банк стає етичним чи, точніше, якій етиці повинен слідувати етичний банк, якщо не етиці банкінгу? І якій логіці відповідають банківські характеристики, якщо не спекулятивній? Банку не важливо, чи будуть наші гроші використані для спекуляції макробіотичними продуктами замість ядерної промисловості, допоки і перше, і друге привносить доходи цим фінансовим інституціям – потрібно лише враховувати випадок Тріодос-Банку та О’Белен. 4І чи здатні ми тепер уявити безпечне вкладення наших грошей без їхнього проходження через банківські руки? Так, ми знаємо, що найкраще було б покінчити із грошима та запровадити обмін для задоволення наших потреб, але більшість людей продовжують отримувати гроші за чеком у кінці місяця, вкладати та знімати свої виплати з банківських рахунків і отримувати готівкою свою заробітну платню, позики чи грошову допомогу у тій чи іншій банківській інституції. Думати, що більшість із нас повинні ховати свої гроші під мостиною було б дуже нереалістично з нашого боку, попри той цікавий факт, що у наших районах та житлових будинках ми починаємо помічати товаришів, які з самого початку знають, що не дуже безпечно залишати готівку вдома, але й не думають, що зберігання грошей у банку надає якісь гарантії – там їх, напевне, навіть менше. Якщо би ми підбили баланс усіх проблем, суперечностей та головних болів, що асоціюються із грошима в банку, то змогли би легко дійти висновку, що набагато краще зберігати наші гроші подалі від банківської спекуляції. Банки працюють приблизно із 10 % наявної у них грошової суми, решта – фіктивна. Нам не потрібно згадувати випадок з Argentine Playpan, щоб зрозуміти, наскільки безпечно очікувати, що гроші, які ми спокійно кладемо в банк, нам повернуть тоді, коли нам буде потрібно: подібне трапляється і набагато ближче до нас – у місті Алдея у грудні минулого року. Також важливо нагадати адміністративні покарання та арешти коштів на рахунках через зростаючу інтенсивність санкцій, що прагнуть задушити нас економічно; саме таким чином неплатоспроможність стає одним із найбільш ефективних інструментів на перших етапах. Багато з нас вже переконалися, що відсутність вкладів у банках – це не лише етична вимога, але й питання безпеки. 5 Так що нам робити із нашими грошима? Звісно, більшість із нас не мають серйозної проблеми із хованням наших убогих коштів на щоденні витрати під мостиною. Але що нас бентежить, так це те, звідки ми візьмемо гроші для більш далекосяжних проектів, тож ми повинні подумати заздалегідь про заощадження частини грошей, які ми реально будемо в змозі заробити. Чи станемо ми це робити, оголошуючи про проект у наших колективах та шукаючи економічної підтримки в інших членів, чи приймемо той факт, що ми не можемо реалізувати свій проект без використання кредиту та усіх наслідків, які за цим слідують.

 

Фальшива спільність товару

Сила грошей у тому, щоб поєднувати тих, хто не поєднаний, позначити зайд зайдами і, таким чином, зробити все рівнозначним, все пустити в обіг. Ціна здатності грошей все з’єднувати – це поверховість цього зв’язку, де панує облуда. «Прийдешній бунт», Невидимий Комітет

Багато людей можуть говорити про альтернативну економіку, посилаючись на економіки солідарності чи бартерних мереж, банки часу та ринки, базовані на взаємній користі, але все це лише подовжує щупальця товарної логіки та її основ: обміну приватної власності. Для багатьох наших товаришів базою капіталізму є гроші, і це, однак, правда. Обмін є основою, на якій тримається ринок, і його фундаментом є не створення взаємин між особами, але між людьми та речами: чим ви володієте?; що ви можете запропонувати?; чого ви хочете? Це замість: що вам потрібно?; чи – що я можу вам запропонувати? Тож замість обміну ми пропонуємо взаємодію. Тоді, коли обмін відбувається між відокремленими людьми, що пов’язані одне з одним на основі власності – чим більше маєш, тим більшого вартий, – взаємодія виникає у стосунках між тими, у кого є щось спільне. Взаємодія сприяє створенню колективних проектів, адже, коли ви даєте щось, то дієте без сподівань отримати щось натомість, а у певних випадках – навіть без знання отримувача; все, що ви знаєте, так це те, що отримувач – член спільноти, яка базується на цьому типові стосунків. Простіше кажучи, ми хочемо наголосити, що зв’язок триватиме і за ринкових відносин, але громаді тоді не обов’язково існувати, і ринок може навіть зашкодити їй.

 

Самостійно керована експлуатація; Автономні Робочі Групи та Кооперативи

…Залежно від вимог ринку, працю або наймають, або викидають назад на вулицю. Іншими словами, використання створюється усіма способами, які дають змогу підприємству встояти проти конкурентів на ринку. Таким чином, робітники, що формують кооперативи у виробничій сфері, зіштовхуються із суперечливою необхідністю поєднувати саморегулювання із крайнім абсолютизмом. Їм доводиться приміряти на себе роль підприємця-капіталіста – це протиріччя, яке розглядають як звичайну невдачу кооперативних виробництв, що перетворюються на капіталістичні підприємства або ж, якщо інтереси робітників продовжують переважати, розпадаються. «Реформа чи Революція», Роза Люксембург

Запровадити бізнес та очікувати від нього дохід – частина логіки конкуренції. Це справджується і якщо ви самостійно відкриваєте бізнес, і якщо робите це за підтримки чотирьох друзів, тобто, якщо ви виступаєте автономно чи засновуєте кооператив. Якщо бізнес не є конкурентним, він зникає. Шахрайство, в яке нас змушували вірити в еру капіталістичної реконструкції після Другої Світової війни, – у Європі 1950-х та в Іспанії під час переходу до демократії – було проголошенням того, що раптово нам вдасться перестати бути робітниками і перетворитися на підприємців, виключно щоб мати змогу звільнити себе від експлуатації з боку роботодавця, не зважаючи на те, що ми також станемо суб’єктом експлуатації ринку та конкуренції. Капіталізм – завдяки несамовитій боротьбі робітників у 1960-70-х – забезпечив деяких робітників можливістю полишити свій клас, за умови, що вони зможуть довести свою здатність пропонувати дохід підприємствам та  провадити ринкову конкурентоспроможність за рахунок експлуатації себе, третіх осіб чи споживачів. У процесі розвитку було багато тих, хто вірив у цю брехню, підтримувану багатьма прикладами, що підживлювали цю вигадку. 6Однак, це правда, що більшість тих, хто започатковували власний бізнес, робили це натомість продажу не тільки своєї фізичної трудової сили, але також свого ментального здоров’я, на додачу до сил та здоров’я своїх товаришів по роботі, друзів та сімей. Підприємницька логіка була вкладена у ментальність незалежного робітника, у більшості випадків спонукаючи його до найму робочої сили, коли прибутку достатньо, та до звільнення співпрацівників, коли вони йому більше не потрібні, чи коли їхня праця більше не приносить прибутку. Саме тоді він пропонує виправдання своєї злиденності, нагадуючи, наскільки важко йому було боротися за заснування компанії – і у більшості випадків це чистісінька правда. Те, що відбувається, характерне і для будь-якого іншого бізнесу: хтось націоналізує поразки та приватизує доходи. Якщо ми не хочемо бути експлуататорами чи штовхати себе до обмеження, наш бізнес просто не матиме успіху… і серед інших причин, – тому що він не буде конкурентним.

 

Пролетаріат без ворогів

Скільки людей усвідомлюють, що вони були обдурені у 1980-ті, коли верхівка хотіла, щоб ми повірили – якщо ми створимо власний бізнес, то боси нас не експлуатуватимуть? Відтепер я сам собі бос! І вони не могли помилятися більше. Те, що більшість вирішило бути незалежними, створило видимість відсутності ворогів. Незалежний працівник не зміг би звинуватити у своїх нещастях абстрактне поняття ринку, тоді як класичний працівник міг звинуватити людину, яка її найняла та експлуатує. За відсутності зовнішньої відповідальності, особиста незалежність робить людину відповідальною за свої нещастя та веде до боротьби за більшу ринкову привабливість, а отже, – конкурентоспроможність. І ось! Диво капіталізму –  щоби досягти успіху серед своїх підлеглих, треба експлуатувати себе. Впродовж кількох останніх декад незалежна робота стала необхідним знаряддям для розвитку капіталізму в нашому суспільстві. Вона уможливила для великого бізнесу доступ до широкого спектру робочої сили, що становить 100%  готових до роботи працівників, і це спонукало останніх брати на себе відповідальність за усі витрати з управління, організації та соціального захисту. Гнучкість, запропонована незалежним працівником, відмінно пристосована до ринкової потреби в робочій силі. Те, що було назване операційним впровадженням великого бізнесу в процес виробництва, розподілом та/або реалізацією продукції чи обслуговування, було ні чим іншим як скороченням розміру витрат більшої частини роботодавців. Ринок змушує незалежних працівників, які в минулому були товаришами по праці, ставати натомість конкурентами, що борються за контракти з великим бізнесом; і, очевидно, це суперництво означає – пропонувати найкраще обслуговування за найнижчою ціною, тобто, збільшувати прибуток капіталістів. Три чверті прибутків йдуть від кооперативів. Логіка ринку керує будь-яким підприємством, що прагне бути конкурентоспроможним на ринку, а якщо воно не намагається бути конкурентоспроможним, то просто не виживе. І це ринок вирішуватиме, яким шляхом підприємство стане конкурентоспроможним та рентабельним: завдяки працівникам (в такому випадку самі кооператори спостерігатимуть зменшення зарплат та самоексплуатацію); завдяки клієнтам (з витяганням прибутку шляхом обману та накручування цін); чи завдяки збільшенню виробництва (це передбачає експлуатацію себе із подвоєною силою, а також отруєння довкілля, тощо. У цьому контексті, не дискредитуючи вартісну діяльність, що провадиться багатьма товаришами в розробці спільних проектів, ми хотіли б зазначити, що серед них багато проектів, які працюють, і працюють добре. Але вони це роблять завдяки спільній ініціативі, яка змушує їх працювати, – чи то через бібліотеку, чи через районні або розподільчі центри… Ми наголошуємо – навіть ризикуючи повторитися, – якщо керівники проектів, після надання всіх послуг, розраховують заробити собі на хліб, то рано чи пізно для них постане питання рентабельності, а отже, проекти вибухатимуть в руках. В даний час, багатьом кооперативам вдається триматися на плаву завдяки безумовній підтримці, що базується на етичній позиції споживачів. Багато з них можуть дозволити собі розкіш купувати органічні продукти без вмісту ГМО, або ж кооперативи платять своїм працівникам високу заробітну плату за рахунок, звичайно, високої ціни на продукт. Справа в тому, що ми не можемо конкурувати з бізнесом, який використовує індонезійських найманців, виплачуючи їм заробітну плату в двадцять разів нижчу, ніж отримують іспанські робітники. Якщо ми хочемо, щоб наш кооператив працював у відповідності з нашими цінностями (а цінності можуть передбачати, наприклад, не експлуатувати себе більше, ніж в будь-якому іншому бізнесі), нам доведеться зробити ставку на добру волі людей, які вирішують купити наш продукт удвічі дорожче, ніж цей продукт коштує у звичайних магазинах… і з точки зору маркетингу, цей варіант нестабільний у подальшій перспективі. Якщо ми створили, наприклад, кооператив книгарні з політичними матеріалами, проект може працювати. Однак, якщо такі книгарні створити у кожному районі, то існує два варіанти розвитку подій: або споживачі розподілять свої покупки серед них і підірвуть життєздатність кожної книгарні, або ж вони залишаться вірними одній або двом з них і підірвуть життєздатність решти . Незалежно від конкретного результату, критерії ринку несумісні з етичною позицією споживачів, для яких ці кооперативи функціонують. Отже, зрозуміло, що ми цінуємо зусилля і відданість тих людей, які приймають на себе ризик пожертвувати своїм часом і працею в кооперативі заради того, аби кілька книжок, чи товарів, чи високоякісна та органічна їжа, могли бути досяжними для населення. Можливо, що без цих зусиль буде складніше поширювати радикальну критику або зберігати сільськогосподарські вміння, що є менш шкідливими для навколишнього середовища, але питання в тому, як далеко ми готові зайти, щоб зберегти економічну життєздатність таких проектів.

 

Ідентифікація з підприємством

Співпраця може бути парадигмою, яка забезпечить відповідну основу для Тойотизму 7.У багатьох кооперативних процесах все досягається завдяки солідарності робітників, а робота, яка б інакше не була можливою, ефективно здійснюється. На більшості сучасних підприємств керовці, як правило, розподіляють обов’язки між працівниками, що емоційно залучає їх до проекту роботодавця. У підсумку, це задіює процес, паралельний до того, що використовується демократичним управлінням за підтримки руху громадянського суспільства. Завдяки співпраці із проектами підприємства – це також стосується компанії в Барселоні, – нівелюються протести та вимоги про підвищення заробітної плати, а погіршення умов праці виправдовуються необхідністю збереження проекту. Кооперативи або незалежна робота, в будь-якому випадку, дозволяють проекту великого капіталістичного підприємства розвиватися більш поступово. Найбільш неймовірним є те, що ми самі маємо бути нашим бізнесом, що врешті-решт прийматиметься як належне.

 

Міф про окупації фабрик та Фантом «Аргентини»

Скільки з нас чули аргументи на користь робітничого самоврядування, заснованого на досвіді захоплення фабрик в Аргентині (Зенон, наприклад), або схожих подій в сімдесятих та вісімдесятих роках в Іспанії (Ньюмакс) чи протягом так званого деколонізаційного періоду в Алжирі? Захоплені фабрики були покинуті капіталістами через нерентабельність. Досвід Аргентини показує нам, що ці фабрики змогли стати прибутковим для ринку, відновивши конкурентоспроможність ціною самоексплуатації та керуючись логікою, яка існувала на підприємствах ще до захоплення. Привертаючи увагу до міфологічної природи таких захоплень робочих місць, ми не маємо наміру дискредитувати імпульси, які стоять за ними: люди змогли зберегти свої робочі місця і вижити, було розпочато колективний процес, який давав старт спільним проектам, і у разі прибутковості такі фабрики могли бути соціалізованими. Конфлікти після подібних захоплень траплялися, тільки якщо керівники підприємства звільнилися або були звільнені; це не було результатом тиску з боку працівників, причини були інші – економічна криза, економічні злочини, тощо. Таким чином, підприємство, яке контролюється робітниками, насправді означає, що останні перебувають під контролем підприємства, тобто, логіка конкуренції продовжуватиме регулювати виробництво, незалежно від того, хто ним керує. Якщо самоврядування стимулює до поліпшення матеріальних умов, тоді ми можемо підтримати цей процес. Якщо ж ні, то все, що залишається сфері критики, це роздумувати про те, як керувати капіталом, і стверджувати, що рівноправний капіталізм може існувати, тільки якщо ним керуватимуть правильно. Тобто, якщо експропріація в капіталістів здійснюється заради перерозподілу виробництва для задоволення потреб, то таке самоврядування потрібно захищати. В іншому випадку, якщо мова йде про повернення до роботи, щоби так само виробляти та продавати товари, тільки вже без вказівок роботодавця, це – самоексплуатація. Очевидно, реальність не така чорно-біла, і, відтоді як класова боротьба відображає протиріччя цієї реальності, ми не можемо відкинути «самоврядування» апріорі. Незважаючи на те, що самоврядування не є альтернативою капіталізму, це може допомогти нам знайти спосіб знищити капіталізм, а боротьба за колективне керування виробників може узгодити наші інтереси як експлуатованих робітників; це допоможе нам вирватися з ізоляції та індивідуалізму «кожен сам за себе» і, що більш важливо, досвід керівництва власним простором експлуатації дозволить усвідомити неможливість вирішення цього питання з середини. Необов’язково індивідуально випробувати ці процеси, щоб усвідомити контрреволюційну пастку, але, звичайно, на колективному рівні деякі люди обиратимуть формулу самоврядування, допоки не зрозуміють, що задоволення потреб усього суспільства не буде досягнуто за рахунок зміни форми тих, хто керує ним, але шляхом глибокої трансформації усіх суспільних відносин. Якщо ця дискусія здається занадто абстрактною, давайте зосередимося на тому, що може трапитися з нами, якщо ми дозволимо загіпнотизувати себе терміном «самоврядування». Влітку 2011 року, багато з нас були здивовані оголошенням про закриття лікарні Дос-де-Майо. В перший день демонстрацій проти її закриття нас було небагато, і в нас потекла слина, коли ми вперше почули, як деякі працівники говорили про передачу лікарні в їхні руки. Але що означає перехід лікарні під самоврядування? Лікарня має тільки три джерела оплати своїх операцій: за допомогою державних субсидій, приватного фінансування з боку партнерів або клієнтів, або ж сплати податків свого капіталу приватною фірмою. Якщо ми ретельно вивчимо питання, – бо саме це, здається, зараз і відбувається – що саме означають розмови про самоврядування, котре є процесом приватизації підприємства, яке не є рентабельним в класичній формі, але стає прибутковим джерелом для працівників кооперативу. Таким чином, держава вбиває двох зайців: з одного боку, це дозволяє їй уникнути трудового конфлікту під час скорочення бюджету, переключивши увагу робітників на порятунок своїх робочих місць; з іншого боку, це зберігає послуги, які вже були запропоновані і запобігає агресії користувачів сервісу. Через деякий час, якщо це було впроваджено не одразу… оплата буде проведена у рамках експерименту; її не буде доправлено до рук Каталонського Департаменту охорони здоров’я, але її отримають безпосередньо працівники лікарень в ім’я солідарності за надання необхідних послуг.

 

Ненависні звички називають речі своїми іменами

Ми – робітники, подобається це нам чи ні. Це не питання етики, моралі чи політики, чи того що ми хочемо залишатися вірними словам, які багато хто вже відкинув. Ми – робітники завдяки об’єктивним причинам: в капіталістичному світі ми приречені проходити складний кругообіг праці заради виживання. Ми позбавлені спадщини, а можливість мати власний автомобіль чи ділянку землі, не звільняє нас від цього батога. Чи то ми шукаємо роботу, чи то робимо все можливе, щоб її уникнути, чи будуємо нашу економіку на експропріації, чи випрошуємо подачки в наших матерів або в держави у вигляді субсидій та дотацій, – залишається умова бути експлуатованими. І лише руйнування праці та стосунків, які випливають з неї, зможе помістити нас у новий контекст. Ми це кажемо не тому, що нам подобається зображати себе жертвами, або тому що ми не хочемо бачити людей, які страждають від капіталістичних відносин виробництва та його відтворення набагато більше, ніж ми. Ми говоримо про це, бо можемо піддатися загальній ілюзії, що можливо вирватися з пролетарських умов та перетворити себе в людей, вільних від капіталістичних відносин, не проходячи через процес відкритої війни проти капіталу, оскільки ми створили наш бізнес, і отже, працюємо на себе. Це є хибним судженням. Говорячи це, ми не маємо наміру слідувати абсурдним твердженням «робочистів», які міфологізують промисловий суб’єкт; ніщо не може бути більш ворожим до наших цілей. Те, що ми – робітники не означає, що ми лише робітники, чи що менш вірогідно, буцім ми хочемо такими залишитись. Нам йдеться про те що, хоча ми й можемо бути на чолі різного панування, класове суспільство закріпилося міцно як ніколи.

 

Si Vis Pacem, Para Bellum8

В епоху поразки, практично без будь-якої інтегральної політичної точки відліку, публікація тексту, що критично ставиться до спроб створення альтернативи, може збентежити багатьох. Питання не в тому, щоб зганьбити ті речі, які подобаються іншим людям, але ми не хочемо випустити з поля зору те, що вдаючись до емансипативних практик, ми можемо перешкоджати антикапіталістичній боротьбі. Зрозуміло, що ми не критикуємо тих, хто, як ми, займається суперечливою діяльністю, але вони намагаються переконати людей в можливості знищити капіталізм, одночасно уникаючи конфронтації з тими, хто його захищає. Кожен намагається зробити те, що на його думку є необхідним, доцільним, що не зупиняє наш розум від творення та будування, але ніхто не намагається переконати інших, що боротьба може бути проведена в інший спосіб, ніж той, який покладе кінець капіталізму, тобто, шляхом, який веде до руйнування відносин, які його підтримують та відтворюють. І подобається нам це чи ні, це означає конфлікти, конфронтацію та насильство. Якщо хтось почує такі ідеї в наших колах, це тому, що є ще ті, хто вірить, що капіталізм – лише несправедлива економічна система, яка приносить користь декільком людям і шкодить іншим. Ця «реформістська» версія буде організована з метою досягнення певних інституційних і законодавчих змін, які приведуть до справедливого розподілу достатку, що виробляється переважною більшістю. «Революційна» версія хотіла б повалити паразитичну меншість і заснувати економіку на засадах колективізму та егалітаризму. Обидві версії стверджують, що зміни викликані тими, хто приймає рішення і хто знає як економікою керувати. Проте обидві версії хибні. Капіталізм – це не маленька група багатих людей, ця група існує і є найбільшою за кількістю привілеїв у цій соціальній формі, але вона лише частина проблеми. Капіталізм не є звичайним способом організації економіки, незважаючи на те, що його опори стоять на тому, хто, як і що виробляє у цьому суспільстві. Проте форма цієї системи сьогодні вирвалася з вузьких рамок світу праці, з метою поширення на інші соціальні аспекти, які раніше утримували певний ступінь незалежності. Тепер покоління капіталу не обмежується виробництвом, але зусилля, які зараз ведуться – впровадити його безкінечне зростання на основі комерціалізації базових ресурсів: води, родючих земель, тощо; від експлуатації Землі, рослин та тварин; і від усього, що виробляють соціальні зв’язки: комунікації, почуття, знання, тощо. Відповідно до цього, бачимо, що капіталізм – це суспільний зв’язок, який проникає в усі аспекти, які впливають на нас як людей, і які він помилково намагається представити як окремі гілки: економіка, політика, культура, тощо. Якщо ми не будемо протистояти їм у всіх формах, капіталізм знову виникатиме. Якщо ми не помічатимемо, що це не звичайні стосунки, які встановлюються між потужними класами та рештою, а стосунки, які ми відтворюємо між собою, капіталізм повернеться знову, як тільки капіталістів буде скинуто. Таким чином, ми боремося за форму суспільства, яка не базується ні на експлуатації, ані на пригніченні, – це стане обов’язковою умовою в управлінні кожним аспектом цього суспільства. Нам не потрібні спеціалізовані установи або фахівці, які беруть на себе відповідальність за економіку чи політику, ці сфери є частиною життя, і ми повинні самі вирішувати подібні питання. Теоретичне балансування, застосоване такими проектами як Єдиний Каталонський Кооператив чи Інклюзивна Демократія, не вирішило протиріч між загальними проблемами і частковими рішеннями, які ми тут критикували. Незважаючи на те, що вони говорять про необхідність єдиної відповіді, ця відповідь створена з маси часткових чинників. Ми не будемо розглядати проблеми цих двох проектів, проте хотіли б звернути увагу на найважливіші аспекти того, про що ми щойно говорили. Незалежно від того, наскільки ретельно ми проглядаємо їхні роботи, ніколи не знаходимо там нічого про неминучий конфлікт із захисниками капіталізму, і це тривожить. Можливо, вони не піднімають цю тему, тому що на їхню думку, поки ми займаємося творчим процесом, хтось бере участь у створенні владної протидії, і держава не буде придушувати нас. В цьому випадку, такі проекти згинуть у шоку та зневірі, у встановлених законом рамках, або навіть поза ними, і тоді почнеться пекло. Можливо, вони не говорять про можливі репресії та необхідність підготовки до конфлікту, через стратегічне рішення не говорити про це. А можливо, вони думають, що не повинні відлякувати людей, які могли б зацікавитися їхніми ідеями, параноїдальними думками про майбутні репресії; можливо, якщо ми поглянемо навколо, то побачимо, що репресії завжди слідують за початком спротиву; можливо, якщо ми не будемо дурити людей, то коли наш проект зіткнеться з проблемами, ми будемо готові до їх вирішення. Коли ми намагаємося знайти шляхи, не засновані на капіталістичних припущеннях або ж навіть такі, що намагаються їм суперечити, ми повинні взяти до уваги тоталітарність капіталізму. Тут немає «зовнішньої сторони», і це означає той, хто захищає капіталізм намагатиметься запобігти всьому, що може йому загрожувати. Таким чином, історична суперечка між конструктивним і деструктивним процесом, що ведеться революційним рухом, не може бути вирішена на користь котроїсь з цих передбачуваних протилежностей. Будь-які спроби створити нове суспільство, паралельне тому, що вже існує, з самого початку наштовхнуться на інерцію цінностей, базованих на експлуатації та пригніченні; навіть якщо ці спроби будуть виражені несвідомо, потім вони все одно зіткнуться із захисниками статус-кво. Будь-які спроби знищити дане суспільство приречені, якщо вони не володіють основними інфраструктурами, необхідними для боротьби і хоча б мінімальними ресурсами для соціального виживання. Необхідні діалектичні стосунки між будівництвом та руйнуванням повинні бути вписані в революційну дію, якщо ми дійсно хочемо покласти край всім видам панування. Ми будуємо, готуючись до конфронтації; ми боремося за створення нагод для будівництва. Зрештою, це доволі очевидно; ми не можемо жити без капіталізму, допоки не покладемо йому край.

Переклали Юлія Жукова та Ольга Гаврилюк

Перекладено заSelf-management of misery or the miseries of self-management – Terra Cremada

 

Notes:

1. Ідеал комунітаризму — асоціативна мікроспільнота общинного типу, яку держава не повинна ні опікувати ні контролювати, яка існує як самодостатня спільнота індивідів (не просто сума індивідів), комунітарна солідарність як добровільний колективізм.

2. Невичерпні, тимчасові результати, напівміра.

3. Патріархат та капіталізм ідуть рука в руку і, отже, антикапіталізм, що пропонує подолання капіталізму тільки з урахуванням його економічного аспекту – чи будь-якого іншого часткового аспекту – це не повний антикапіталізм. Те ж стосується расизму, гомофобії та ін. Капіталізм зріс на всіх цих формах панування, без них він не зміг би процвітати та зайти так далеко.

4. Ми відсилаємо читача на веб-сторінку кількох мадридських товаришів, що очолювали рух проти дитячих центрів, відомих під евфемістичною назвою “Центри для захисту дитинства та юнацтва”: [link]; також вони зробили своєю мішенню Тріодос-Банк. Ми би не приділяли стільки уваги банку цього виду, якби вони не збільшили свою споживацьку базу, в результаті захоплення площ та торгівельних центрів по всій країні.

5. З повагою до цієї проблеми, і беручи до уваги складність питання, яке стосується кожного з нас зі своєї певної перспективи, ми відсилаємо читача до зібраної документації, викладеної товаришами, які відмовляються коритися виконавчим листкам та конфіскаціям банківських рахунків: [link] 

6. Один із найбільш відомих випадків – із Аманчіо Ортеґа, який став найбільшим акціонером Індітексу (Зара, Массімо Дутті, Пул енд Бер, Бершка та ін.) Це прекрасний приклад соціальної мобільності: від чотирнадцятирічного працівника у магазині одягу до позиції п’ятої найбагатшої людини світу за даними журналу «Форбс». Його класове походження не розкриває того факту, що не зважаючи на число людей, здатних переходити із одного класу до іншого, умови, які уможливлюють подібні стосунки, завжди вимагатимуть існування двох чітко визначених класів.

7. Тойотизм – це система виробництва, яка прийшла на зміну Тейлоризму і Фордизму. Вона передбачає, зокрема, ідентифікацію робітників із інтересами підприємства.

8. Лат. «Хочеш миру — готуйся до війни»