• Саймон Пірані: «Те, що люди могли би зробити для вирішення своїх проблем колективною дією, — завжди більше, ніж те, на що вони спроможні самотужки»

    Саймон Пірані: «Те, що люди могли би зробити для вирішення своїх проблем колективною дією, — завжди більше, ніж те, на що вони спроможні самотужки»

    • Слайдер
    • 06/03/2014

    Інтерв’ю з Саймоном Пірані про його книгу «Російська революція у відступі», котру він презентував під час конференції «Нові профспілки та демократичні ліві: історичні корені та ідейні орієнтири». Книга являє собою детальний аналіз процесів «авторитарного переродження» більшовицької партії та згортання робітничого руху в 1920—1924 роках, здійснений на основі архівних даних. Детальніше про саму презентацію читайте тут. Андрій Гладун: Із самого початку хотілося б запитати — для читачів, які, можливо, ще не змогли ознайомитися з Вашою книгою — наскільки дослідження, яке Ви провели, є актуальним на сьогоднішній день для лівих? Саймон Пірані: Я думаю що, з одного боку, коли читаєш книгу про історію нашого руху, то завжди на кожній сторінці шукати прямі уроки щодо сьогоднішнього дня — помилковий підхід. Тобто зв'язок із сьогоденням є, але цей зв'язок не прямий. З одного боку, я думаю що, по-перше, російська революція в цілому — це була спроба мас увійти в історичний процес. Тобто, на відміну від інших часів, маси в період із 1905 року, і особливо в 1917 році, були активними учасниками процесу, вони прямо впливали на все, що відбувалося на урядовому рівні, і був високий рівень участі в процесі. І саме тому історію цих часів дуже важливо вивчати.

    Далі
  • Борис Буден: «Альтернативу формулюють не інтелектуали, а люди в ході політичної боротьби»

    Борис Буден: «Альтернативу формулюють не інтелектуали, а люди в ході політичної боротьби»

    • Слайдер
    • 10/12/2013

    Одна утопія зазнала краху, інша теж делегітимується на наших очах. На що ж тоді людям залишається сподіватися? Надія не є чимось сталим, якоюсь постійною даністю. Надія прив’язана до реальності. Надії плекають завжди в рамках певної ідеології. Якоїсь абстрактної надії не існує. І якщо правда, що обидві утопії зазнали краху, то так само правда, що для надії від них нічого не залишилося.

    Далі
  • Як говорять пригноблені?

    Як говорять пригноблені?

    • Слайдер
    • 28/08/2013

    Останніми десітиліттями теорія постколоніалізму суттєво посунула марксизм з місця панівної парадигми серед інтелектуалів, що займаються критичним дослідженням відносин між Західним та не-Західним світом.

    Далі
  • ЕРІК ФАССЕН: «Йдеться про ксенофобію згори, яка підживлює ксенофобію знизу»

    ЕРІК ФАССЕН: «Йдеться про ксенофобію згори, яка підживлює ксенофобію знизу»

    • Права людини
    • 13/08/2013
    Інтерв’ю з взято 10 грудня 2010 року, наступного дня після виступу Еріка Фассена в Центрі візуальної культури в Києво-Могилянській академії, який мав назву «Біла стать. Імміґраційна політика, сексуальна демократія та расизація національних ідентичностей у Європі» в рамках конференції «Ідеологія відмінності». Насамперед я хотів би почути Вашу реакцію на назву конференції «Ідеологія відмінності»? Не знаючи контексту, я не можу бути впевненим, що добре її розумію. Чи позначає «ідеологія відмінності» расистів, які приписують відмінність іншим, щоби їх виключати, чи антирасистів, які інколи спираються на відмінність у своїй боротьбі? Насправді, соціальні науки часто спонукають побачити більшу складність за видимою простотою такого висловлювання. Так, коли ми говоримо про расизм, що ми маємо на увазі? Расистські ідеології? Чи расову дискримінацію, яка може чудово існувати навіть без будь-якого ідеологічного расизму, оскільки вписана в норми? У Франції це розрізнення відсилає до двох цілком відмінних типів антирасизму: з одного боку, до того, що зародився в 1980-х як реакція на посилення ультраправої партії «Національний фронт», носія расистської ідеології; з іншого боку, до того, який розвинувся у 2000-х проти непохитності системних чи структурних дискримінацій, які перевищують і ідеології, й наміри, добрі чи погані. Крім того, існує ще й третій тип: це расизм держави, вписаний у політику і в практики таким чином, що його не можна звести ні до ідеології, ні до несвідомої норми. У Франції сьогодні державна ксенофобія породжує расизм не тільки не декларуючи його, але й заперечуючи будь-який расизм. Залишається зрозуміти, яким чином поєднуються ці три расизми. Дві останні форми мають спільним те, що вони є расизмами в дії, тобто у своїх результатах, незалежно від виголошених намірів. Але все ж, мені здається, важливо їх не плутати та не вбачати в расизмі держави лише прояв або відображення соціального расизму. Загалом, ці речі варто поміняти місцями: расизм держави живить соціальний расизм, легітимуючи його, як державна гомофобія підживлює соціальну гомофобію, виправдовуючи її. Буденну практику, коли з кимось поводяться як із відмінним чи відмінною, заохочують інституції, які стверджують, що інші справді існують, і що вони таки відмінні. Далі
  • Тамара Марценюк: «Мы себя идентифицируем как публичные социологи»

    Тамара Марценюк: «Мы себя идентифицируем как публичные социологи»

    • Гендер
    • 17/07/2013

    В июне в Минске состоялась презентация 6-го выпуска «Гендер и труд» украинского журнала «Спільне» («Общее»). Презентацию провела со-редакторка выпуска, кандидатка социологических наук, доцентка кафедры социологии Национального университета «Киево-Могилянская академия» Тамара Марценюк. Мы побеседовали с Тамарой о самом журнале, новом тематическом выпуске и проблематике гендерных исследований трудовой сферы.

    Далі
  • Робітнича боротьба після СРСР: рецензія на «Працю після комунізму» та інтерв’ю з Давідом Манделем

    Робітнича боротьба після СРСР: рецензія на «Працю після комунізму» та інтерв’ю з Давідом Манделем

    • Слайдер
    • 20/05/2013

    Давід Мандель провів більше десятиліття на пострадянських теренах, працюючи зі звичайними робітниками та профспілковими лідерами, проводячи з ними освітні програми і намагаючись зрозуміти процеси і явища, які мали місце в робітничому русі після розпаду Союзу. З одного боку — він сторонній спостерігач, який помічає речі, котрі для нас можуть здаватися звичними, нормальними, буденними — ті ж вогнища в цехах, нові адміністративні споруди в ландшафті напівзруйнованого заводу, горілка, яку можна придбати просто на робочому місці, катастрофічне ігнорування правил техніки безпеки.

    Далі