Університет на барикадах: студентський протест в українському контексті

Коркач, Дарина

  • 22 січня 2014
  • 2236

Дарина Коркач

Вперше опубліковано в: Спільне, №3, 2011: Політика освіти

Мы ждем перемен!

Кино

У кращих традиціях побутової поетики юність зазвичай називають найяскравішим періодом життя людини. Згідно з ідеалістичними міркуваннями, для молодої людини всі шляхи світу цього відкриті — але, за іронією долі, молодість супроводжується бажанням радше змінити світ, ніж потурати його недолікам. У шкільні роки батьки називають такі революційні прагнення «юнацьким максималізмом», в один голос пророкуючи їхнє невідворотне згасання. Водночас головною рушійною силою до перетворень на краще вважають саме молоде покоління, і ті батьки, котрі раніше з презирством реагували на закиди своїх дітей щодо недосконалості світу, з часом таки сподіваються, що їхнім дітям випаде можливість домогтися кращого соціального становища в країні.

Та якщо відійти від красномовної лірики й говорити про революційні настрої української молоді мовою цифр, то висновки будуть невтішними. Згідно з даними Центру дослідження суспільства, в період з жовтня 2009 до вересня 2010 року включно відбулися лише 127 студентських протестних дій, що в загальному контексті становить усього 4,5% від усіх протестних дій по Україні (Протести… 2011: 50), при цьому за одиницю вимірювання було взято протестні виступи, в повідомленнях про які було згадано про участь студентства не тільки як самостійного актора, а й поруч із іншими учасниками протесту — партіями, громадськими організаціями тощо. І навіть якщо взяти до уваги активність студентства наприкінці 2010 року під час всеукраїнської акції проти постанови №796 1 щодо впровадження платних послуг у вищих навчальних закладах, яка, фактично, перетворювала освіту з суспільного блага на бізнес та суттєво знижувала її доступність для незабезпечених студентів 2, то все-таки, всупереч очікуванням, відсоток протестних дій за участю студентів у період з жовтня 2009 до грудня 2010 року знизився до 4,3%.

Точний статистичний аналіз студентських протестів став можливим завдяки проекту Ukrainian Protest and Coercion Data, метою якого є збір даних про протестні та репресивні події в Україні на основі повідомлень зі ЗМІ. З жовтня 2009 року Центр дослідження суспільства систематизує отримані дані; після року постійного моніторингу було проведено аналіз зібраної інформації (Протести… 2011). Збір даних про протестні та репресивні події триває і дотепер. Наразі найбільш актуальні дані доступні за період з жовтня 2009 по грудень 2010 року, і в цій статті буде проаналізовано студентські протести, які відбувались у вказаний період.

 

1

 

Незначні кількісні показники протестних дій за участю студентства підштовхують до думки, ніби українські студенти скоріше чекають на зміни, ніж активно беруть участь у перетворенні політичної дійсності. Хоча, зважаючи на часткове скасування платних послуг у вищих навчальних закладах у результаті студентських протестів та успішність кампанії «Проти деградації освіти», було би помилкою редукувати проблематику питання до банальної сентенції, мовляв, українські студенти пасивні й не хочуть боротися за свої права. Згадана протестна кампанія «Проти деградації освіти», яку наразі можна назвати успішною, відбувалась у 2011 році, і її метою було перешкодити прийняттю законопроекту «Про вищу освіту», за яким державне замовлення скорочувалося на 42%, а статус вищого навчального закладу прив’язувався до кількості студентів, а не до наукового потенціалу чи якості освіти. Завдяки студентським виступам по всій Україні (акції відбувались у Києві, Донецьку, Запоріжжі, Одесі, Хмельницькому, Житомирі та інших містах) розгляд цього законопроекту було відкладено та передано на доопрацювання.

Загалом студентському протестному рухові в Україні притаманний ряд характерних рис, і формування студентства як повноцінного політичного актора залежить від безлічі як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. У цій статті здійснено спробу проаналізувати найважливіші аспекти студентських протестів в Україні в період з жовтня 2009 до грудня 2010 року та спрогнозувати можливі перспективи формування повноцінного студентського руху в Україні.

Як і загалом по Україні, протести за участю студентства зазвичай збурюються у відповідь на дії влади. Про це свідчить динаміка студентських протестів упродовж 2010 року, коли суспільство стало свідком як мінімум трьох хвиль студентських протестів. У березні приводом до студентського невдоволення, провідну роль в якому грала ВО «Свобода», стало призначення Дмитра Табачника на пост Міністра освіти і науки України; приводом до червневого протесту стала смерть Ігоря Індила в Шевченківському районному управлінні міліції. Ігор Індило був пересічним студентом, і лиха доля спіткала його у переддень Дня народження. У вечір 17-го травня в стінах гуртожитку з невідомих причин стався конфлікт між охоронцем та дільничним, внаслідок чого Ігоря запросили до районного управління міліції. Хлопець добровільно погодився покинути гуртожиток та вирушити разом з дільничним до Шевченківського райуправління міліції. Вже у відділку, за версією міліціонерів, Ігор тричі падав, а через декілька годин лікарі швидкої допомоги зафіксували смерть студента. Загалом ситуація виглядає абсурдно: мовляв, Ігор сам падав (всього лише з висоти власного зросту) і внаслідок цього помер — а міліція тут ні до чого. Громадськість не повірила такій офіційній версії, і впродовж протестних акції учасники не раз заявляли про перевищення службових повноважень та, фактично, не про смерть, а про вбивство Ігоря Індила 3. Цей приклад нічим не вмотивованого насилля з боку міліції над звичайним студентом дійсно сколихнув громадськість.

 

 

До виборів

Після виборів

Разом

Громадянські права

3,03%

20,00%

16,34%

Ідеологічні конфлікти

21,21%

7,50%

10,46%

Соціально-економічні питання

66,67%

39,17%

45,10%

Боротьба за владу

9,09%

33,33%

28,10%

Таблиця 1. Тематика студентських протестів (жовтень 2009 — грудень 2010)

 

У жовтні почалася масштабна кампанія проти постанови №796 про введення платних послуг у вищих навчальних закладах. За цією постановою, прийнятою ще в серпні, порушувався конституційний принцип безоплатності вищої освіти в державних та комунальних закладах. Цим документом затверджувався перелік платних послуг, які безпосередньо пов’язані з навчальним процесом, як-от підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання, проведення контрольних заходів у разі переведення студента з одного закладу в інший, організація заходів у позанавчальний час та навіть надання бібліотечних послуг. Загалом ця постанова мала на меті затвердити на законодавчому рівні низку корупційних схем та обмежити студентів у реалізації їхнього права на здобуття освіти.

Виходячи зі сказаного, можна стверджувати, що передусім студентські протести виникають як реакція на реформи згори. Особливо прикметним є те, що студенти значно активізувалися після зміни політичної еліти: в післявиборчий період кількість студентських протестів зростає. З одного боку, в такому характері студентського руху можна помітити позитивний момент, мовляв, студентство тримає руку на пульсі та відповідним чином реагує на дії влади. З іншого боку, прив’язка студентського руху до владних реформ зумовлює чітку залежність громадянської позиції студентства та політичної еліти. Вже якщо подивитися на динаміку студентських протестів, стає зрозуміло, що в українському контексті наразі годі й говорити про існування студентського руху як конструктивного проекту. Ключову роль у протестах проти призначення Дмитра Табачника відігравали ультраправі організації, тому ця кампанія не могла сприяти утворенню незалежного студентського руху. В умовах, коли протест є відповіддю, а не самобутньою заявою громадянської позиції, студентство як політичний актор видається сумнівним явищем.

З іншого боку, саме такий характер студентських протестів зумовив поширення протестних акцій по всій Україні, адже затвердження постанови №796 та розгляд законопроекту «Про вищу освіту» стосувався всіх без виключення вищих навчальних закладів, незалежно від місцезнаходження. Актуалізація нових всеукраїнських законодавчих ініціатив сприяла виникненню студентських протестів навіть у містах із найменшою студентською активністю. Так, наприклад, після жовтня 2010 року студентські протести було зафіксовано в Полтаві, Дніпропетровську та Житомирі — раніше в цих містах студенти навіть не заявляли про своє існування. Варто зазначити, що лідерами за кількістю студентських протестів є чотири області з центрами у Києві, Львові, Хмельницькому та АР Крим. При чому велика кількість протестних дій у межах певної області не гарантує великої кількості саме студентських протестів. Так, наприклад, за кількістю протестних дій в Україні Київ, Львів та АР Крим займають 1-ше, 3-тє та 5-те місця відповідно, в той час як Хмельницький займає аж 21-шу сходинку. Однак за кількістю студентських протестів ця область посідає третє місце. У кожному конкретному випадку причини, через які в тому чи іншому місті відбувається значна кількість протестів, є різними. Однією з них є наявність студентських структур та організацій. Студентська профспілка «Пряма дія» ініціювала проведення акцій у Києві, тоді як у Хмельницькому в цьому напрямі працювала ГО «Діти кризи». Іншим фактором, який сприяв виникненню студентських протестів, є ідеологічна складова. Зрозуміло, що в акціях проти призначення Дмитра Табачника Міністром освіти і науки України найбільш активним був західний регіон, і лідерство Львова яскраво це засвідчує.

 

 

Студентські протести

Протести по Україні

Логіка відданості справі

0,00%

16,87%

Логіка завдання збитків

8,97%

20,98%

Логіка чисельності

59,62%

47,74%

Символічні

31,41%

14,41%

Таблиця 3. Логіка дії студентських протестів (жовтень 2009 — грудень 2010)

 

Очевидно, що не тільки затвердження постанови №796 або ж прихід у політику Дмитра Табачника зумовлюють студентську активність. Тематика значної кількості протестних дій, у яких брали участь студенти, часто не пов’язана з питаннями освіти та освітньої політики. Розмаїтість тем акцій вражає: в цьому сенсі студенти представляють своєрідну універсальну групу, яка здатна підтримувати протести, присвячені і проблемам корупції, і абортам, а також робітничим правам та питанням захисту тварин. І це зрозуміло, адже зазвичай студенти ведуть активне соціальне життя, й тому можуть перейматися низкою суспільних проблем. Разом із тим, у цій строкатості видається можливим виокремити ті теми, навколо яких відбувається консолідація українського студентства.

Таблиця 2 наочно показує, що соціально-економічні питання, серед яких загальні проблеми освітньої галузі, протести навколо незаконних забудов, робітничі права, проблеми громадського транспорту тощо домінують у виступах студентства. Загалом, протести, присвячені цим проблемам, становлять найбільш чисельну групу в усьому протестному контексті, тож соціально-економічний блок питань навряд чи зможе об’єднати студентство як окрему групу (Протести… 2011: 11). Натомість саме серед студентського кола після виборів зросла кількість акцій, присвячених політичній боротьбі. Цей факт пов’язаний із призначенням Дмитра Табачника на пост Міністра освіти і науки України. Зрозуміло, що в майбутньому такі питання навряд чи сприятимуть формуванню повноцінного студентського руху з декількох причин. По-перше, дається взнаки залежність будь-яких виступів, пов’язаних із кадровими змінами, від конкретного контексту, неуніверсальність вимог цих виступів. Адже зрозуміло, що звільнення Дмитра Табачника з посту Міністра освіти і науки України не вирішить системних проблем в освітній галузі. По-друге, імпульсивний характер протестів, що виникають виключно у відповідь на кадрові перестановки, навряд чи сприятиме стратегічному оформленню студентського руху в довгостроковій перспективі. І, по-третє, у більшості акцій проти Дмитра Табачника активну участь брала ВО «Свобода» та інші правонаціоналістичні об’єднання, і цей факт переносить акцент усієї кампанії з студентсько-освітнього аспекту на відверто політизований.

Говорячи про перспективи формування студентського руху в Україні, варто розуміти, що наявність політичних структур у протестних акціях може досить неоднозначно впливати на солідаризацію студентства залежно від політика чи партії, які підтримують студентський протест. Слід зазначити, що загалом студентський протест в Україні не є політизованим. Зі 157-ми акцій політики долучилися тільки до 31-ї. Причому рівень політизованості студентських протестів у післявиборчий період зростає — до виборів відбувалося лише 14,7% акцій за участю політиків, тоді як після виборів цей показник зростає до 25%. Цікаво, що серед усіх студентських протестних дій жодного разу не було зафіксовано участі лівих партій або ж КПУ. Зазначимо, що формально КПУ може бути названа лівою парламентською силою, але з огляду на співпрацю з провладною Партією Регіонів (особливо після Президентських виборів 2010 року) та постійною риторикою повернення до радянського минулого цю партію можна охарактеризувати скоріше як консервативну. Слід зазначити, що нові ліві брали участь в студентських протестах, але їх участь у кількісних вимірах була незначною. У відсотковому відношенні найбільш активними нові ліві були під час протестів проти постанови Кабінету Міністрів №796 та законопроекту «Про вищу освіту». Натомість, із 31-ї протестної дії ВО «Свобода» брала участь у 24-х акціях, більшість яких стосувалась протестів проти призначення Дмитра Табачника на пост Міністра освіти і науки України. Цей факт свідчить радше про тенденцію до використання студентського руху як приводу до політичного піару та самореклами, а не про політичну підтримку студентських протестних дій.

2Про імпульсивний характер студентського руху та неготовність на самопожертву свідчить також репертуар та логіка дії студентства під час протестних акцій. Як видно з таблиці 3, логіка відданості справі взагалі не фігурувала в контексті студентських протестних дій. Під логікою відданості справі варто розуміти проведення довгострокових акцій, як-от голодування, встановлення наметових містечок тощо. Загалом по Україні такий засіб протесту є достатньо розповсюдженим і зазвичай використовується більш ніж у 20% випадків. Логіка відданості справі можлива лише в умовах спланованих стратегічних дій, і за її відсутності можна говорити про неоформленість студентського руху в довгостроковій перспективі. Слід зазначити, що після жовтня логіка чисельності стає провідною стратегією в середовищі студентського протесту, адже кампанія за скасування постанови №796 досягла успіху саме завдяки масовим ненасильницьким виступам. До слова, серед європейських студентів логіка завдання збитків використовується набагато частіше, ніж серед студентів в Україні. Так, наприклад, коли у Великобританії в листопаді 2010 року уряд ухвалив рішення про підвищення плати за навчання, то британські студенти висловлювали свою незгоду в доволі радикальний спосіб (Харрісон 2011). Восени світлини підпалених автівок на вулицях Лондона та новини про блокаду університетів обійшли світові мас-медіа, а окупація університету вже стала традиційним засобом боротьби європейських студентів. Звичайно, порівняно з репертуаром європейського студентського руху, українські протести виглядають більш ніж поміркованими. З іншого боку, будь-яке залучення насильницької складової в масовий студентський протест може призвести до дискредитації руху та подальших репресивних відповідей з боку держави. Окрім того, наявність насильницької складової далеко не завжди збільшує шанси учасників протесту на перемогу. Звичайно, інколи логіка завдання збитків приносить успіх. Наприклад, робітники шляхом страйку позбавляють роботодавця потенційного прибутку, змушуючи його до виплати боргів по заробітній платі. Натомість, студенти не можуть «страйкувати» в такий спосіб: прогул занять створить скоріше проблеми самим активістам, ніж Міністерству освіти. До того ж, незважаючи на радикальність британських протестів, плата за навчання в університетах таки була піднята, а окупація Сорбоннського університету в Парижі не вплинула на згортання пенсійної реформи у Франції. Натомість ненасильницькі протести в Україні досягли певного успіху: формально платні послуги було частково скасовано. Успіх цієї кампанії не варто приписувати лише внутрішнім чинникам та використанню ненасильницької тактики. Завдяки тому, що уряд проводив цілу низку непопулярних реформ (серед яких зміни в пенсійній системі, прийняття нового податкового кодексу та плани по зміні житлового кодексу), з боку Міністерства освіти і науки України було б нерозумно погіршувати суспільне напруження остаточним затвердженням постанови про введення платних послуг.

3Як було зазначено вище, в рамках певної протестної кампанії окремо взяті дії чи ж стратегії не можуть гарантувати успіх. Так, наприклад, протести, що засвідчують відданість справі (голодування, встановлення наметових містечок) не є обов’язковою складовою успіху, але саме такі дії говорять про довгострокову витривалість протестуючої групи та готовність до подальших дій. Як бачимо, у випадку з українськими студентами заяви про довгострокову стратегічну перспективу студентського руху відсутні.

Спостерігаючи за динамікою, тематикою та формою студентських протестів в Україні, наразі можна констатувати декілька тенденцій. По-перше, в українському контексті варто говорити радше про сукупність протестів за участю студентства, ніж про самостійний студентський рух, з огляду на те, що молодь зазвичай бере участь у великій кількості протестів, присвячених різним темам. По-друге, якщо мова йде про проблеми освітньої галузі, то студенти зазвичай тільки реагують на владні дії і наразі не здатні запропонувати та відстоювати свій конструктивний проект реформи освітньої галузі. Поодинокі акції, які висували незалежні вимоги, тобто такі, що безпосередньо не пов’язані з діями влади, мали місце, але студентська участь в них була вкрай низькою. По-третє, студентські протести, присвячені саме освітній проблематиці, загалом не підтримуються політичними силами, хоча праві партії частково використовують виступи студентства задля політичного піару.

Тут закономірно постає питання: чому в той час, коли освітня галузь в Україні переживає системну кризу і, безперечно, потребує реформ, студентський рух так і не зміг оформитись як політичний актор, який міг би впливати на політичні рішення? Згідно з теорією дорадчої демократії (deliberative democracy) Юрґена Габермаса (Habermas, 1985), суспільні проблеми мають вирішуватись із максимальною участю тих, кого вони стосуються, і цей концепт, на жаль, ніяк не можна застосовувати до освітніх реформ в Україні, адже студентство не представляє собою монолітного актора (або ж низку впливових студентських груп), який би міг впливати на розробку реформ в освітній галузі, й у цьому є витончена демократична іронія, адже зміни в освітній галузі торкаються кожного студента.

Одним із факторів, які перешкоджають утворенню повноцінного студентського руху в Україні, є те, що університет не сприймається студентами як «домівка», яку варто захищати, за яку варто боротися. Для більшості студентів це лише місце, де можна отримати диплом і йти після цього працювати. Також очевидно, що, з огляду на розмір стипендій та рівень загального добробуту населення, більшість студентів змушені працювати, починаючи ледь не з другого курсу бакалаврату, а відсутність роботи під час навчання на магістеріумі взагалі сприймається як нонсенс. У цій боротьбі за необхідні для виживання матеріальні блага університет перетворюється на тимчасовий притулок, а навчання стає життєвою неприємністю, яку треба пережити.

Більше того, звичні проблеми українських студентів — нестача часу на навчання через завантаженість роботою та/або велике навчальне навантаження (яке, до слова кажучи, суттєво збільшилось цього року внаслідок формального проведення Болонських реформ та неузгодженості між європейськими заліковими балами та погодинним навантаженням в українських ВНЗ), хабарництво у вишах та низький матеріальний достаток — сприймаються як особисті, мовляв, треба шукати нове місце роботи чи взагалі кидати навчання. Натомість, зрозуміло, що корупція у вищих навчальних закладах, незбалансованість освітньої програми, кінець-кінцем, банальна одноманітність та нудьга навчального процесу, яке зводиться до заучування та відтворювання текстів, — це не особисті проблеми окремого студента і навіть не внутрішні проблеми кожного вузу, а системна проблема всієї освітньої галузі.

Таким чином, низку студентських протестних дій в українському контексті варто розглядати в двох вимірах. З одного боку, це бажання кожного окремого студента захистити свою приватну сферу, мовляв, я не збираюся працювати ще більше для того, аби сплачувати хабарі та додатковий перелік нововведених платних послуг. З іншого боку, протест виносить проблеми українських студентів у публічну сферу, де такі питання і мають обговорюватись та вирішуватись. Звичайно, в українському контексті першочерговим стимулом до студентського протесту став захист особистих інтересів. Разом із тим, саме протестні дії та подальша реакція влади на студентські заворушення сприяла формуванню дискусії навколо проблем освіти. В часи кризи публічної сфери, коли державні рішення приймаються без участі тих, кого ці рішення стосуються, протест стає засобом для винесення проблем, які раніше сприймались як особисті, в розряд публічних. І в цьому, як не крути, безперечна заслуга влади, адже чи то постанова №796 про введення платних послуг у вищих навчальних закладах, чи навіть проект закону «Про вищу освіту», чи все це разом узяте створює своєрідні фокальні точки, навколо яких можливе формування студентського руху. Крім того, варто зазначити, що на цьому етапі студентські протести виникають як реакція на дії влади, і самостійний студентський рух, який би впливав на освітні реформи в країні та керувався б власним конструктивним проектом, є малоймовірним.

З іншого боку, варіант повного занепаду руху під тиском репресій з боку влади також навряд чи втілиться. Помаранчева революція та перші роки президентства Ющенка сприяли появі свободи слова у ЗМІ, і не в останню чергу завдяки цьому з’явилися можливості для здійснення громадянського протесту, який неможливо згорнути в короткий термін. Не дивлячись на те, що подальша політика Віктора Ющенка відзначилась репресіями проти активістів (зокрема, проти студентів) 4Наприклад, 2009 року після серії протестних акцій щодо незаконної забудови міського простору в рамках ініціативи «Збережи старий Київ» проти активістів (значна частина яких були студентами) розгорнулася кампанія репресій. Див., наприклад, Переслідування активістів набирає оберти, 2009. Незалежна студентська профспілка «Пряма дія». В кінці президентства Ющенка, а також після приходу до влади Януковича тиск на активістів підвищився, і студентська профспілка «Пряма дія» навіть провела акцію «Допоможи рідній спецслужбі» проти присутності СБУ у вузах та тиску, який здійснювався співробітниками спецслужб на активістів профспілки. Див., наприклад, Допоможи рідній спецслужбі, 2010. Незалежна студентська профспілка «Пряма дія»., політичні наслідки Помаранчевої революції мали позитивний вплив на вияви протестних настроїв. Також не варто забувати і про те, що під час активізації учасники студентських протестів змогли налагодити комунікацію зі студентськими профспілками інших європейських країн, і завдяки підтримці ззовні, яка виявляється принаймні у взаємному підбадьорюванню до боротьби та поширенні інформації про майбутні акції, протести навколо проблем освіти час від часу виникатимуть.

Репресивний наступ на студентські протести, звичайно, може знизити активність протестних виступів, як, наприклад, було у випадку з «податковим майданом» — після численних судових переслідувань, перевірок та перешкоджань в організації протестних виступів, кількість підприємницьких протестів значно знизилась. З іншого боку, це стимулювало появу нових елементів в арсеналі підприємницьких протестних кампаній, як, наприклад, автопробіг. У випадку зі студентськими протестами репресії з боку влади можуть стимулювати появу більш радикальної насильницької складової. Окрім того, шляхом репресій зараз навряд чи вдасться знизити студентську активність. Радше навпаки — і ми це бачимо на прикладі «податкового майдану» — після посилення репресій на учасників протестів проти прийняття ПК підприємці шукали інших способів вираження своїх вимог.

Найбільш вірогідним варіантом розвитку студентського руху в Україні є шлях перманентного «діалогу» з владою, коли в якості незгоди у відповідь на певні державні рішення студенти виходять на вулиці. Протягом 2010—2011 року студентський рух в Україні існував саме в такій формі. Ми були свідками та учасниками принаймні трьох протестних кампаній. Одна з них стосувалась кадрових змін та провадилась за ініціативою політичної сили ВО «Свобода». Акція проти призначення Дмитра Табачника на посаду Міністра освіти і науки України стосувалася конкретної особи та не акцентувала увагу на системних змінах, тому серія таких акцій не може бути об’єднуючим чинником для створення студентського руху. Натомість, головною темою двох інших протестних кампаній — проти постанови №796 про введення платних послуг у вищих навчальних закладах та проти законопроекту «Про вищу освіту» — мали системний характер і звертали увагу на хиби всієї освітньої системи. Не дивлячись на значний ріст свідомості студентського руху (від протесту проти конкретного політика до виступів проти вад системи), студентський рух існує наразі виключно в площині протестного «діалогу» з владою, що свідчить про загальну кризу демократичних інституцій та процедур публічного обговорення суспільних проблем; а з огляду на те, що світла в кінці цього кризового тунелю не видно, студентський рух ще довго перебуватиме на цій стадії свого розвитку.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ЧИ МОЖЛИВА В УКРАЇНІ СТУДЕНТСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ? (Інна Совсун)

СТУДЕНТСЬКИЙ ПРОТЕСТ — ЦЕ НЕ ДЛЯ ДВІЄЧНИКІВ (Олександ Бікбов)

МО ШМІДТ: «Кожен студентський протест — частина глобальної боротьби» (інтерв’ю Ігоря Самохіна)

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАХОПЛЕННЯ «АУДІМАКС» (Якоб Арнім-Елісен, Барбара Маєр)

НОВИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ ДЛЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ (Інна Совсун)

ПРАЗЬКА ВЕСНА ТА ГЛОБАЛЬНІ РЕВОЛЮЦІЙНІ ПРОЦЕСИ 1968 РОКУ (Денис Пілаш)

 

Посилання:

Гнап, Д., 2010. Звірі в погонах? Як загинув студент Ігор Індило. Українська правда.

Небезпека платних послуг у вишах, 2010. Незалежна студентська профспілка «Пряма дія».

Постанова Кабінету Міністрів України №796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності», 27.08.2010.

Протести, перемоги і репресії в Україні, 2011. Київ, Центр дослідження суспільства.

Харрісон, М., 2011. Британські студенти протестують проти політики суворої економії та потрійного підвищення вартості навчання. Журнал соціальної критики «Спільне».

Habermas, J., 1985. Reason and the Rationalization of Society (The Theory of Communicative Action, Vol. 1). Beacon Press, 465 p.

 

Notes:

1. Постанова Кабінету Міністрів України №796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності», 27.08.2010.

2. Небезпека платних послуг у вишах, 2010. Незалежна студентська профспілка «Пряма дія».

3. Гнап, Д., 2010. Звірі в погонах? Як загинув студент Ігор Індило. Українська правда.