За межею бідності: як виживати українським пенсіонерам

10494
Олександр Кітраль
Статті автора

 

Життя людей похилого віку в Україні завжди було непростим. Проте з початком війни ситуація погіршилася ще більше, особливо з огляду на стрімке зростання цін та інфляцію. При цьому людей більше хвилює не стільки подорожчання життя, скільки ризик втратити навіть ті скромні виплати і субсидії, які вони отримують на сьогодні. Безперечно, соціальні статті бюджету є захищеними, і держава вживає заходів щодо своєчасної виплати зарплат, пенсій та соціальної допомоги. Однак робити це з кожним місяцем дедалі важче.

У реальних умовах

Фінансова ситуація в Україні продовжує погіршуватись. За даними Міністерства фінансів, доходи загального фонду держбюджету у вересні знизилися до 156 млрд грн, тоді як у серпні вони були вищими на 30%, а в липні на 8%. Несвоєчасно надходить і міжнародна допомога. За словами голови Міністерства фінансів Сергія Марченка, у серпні Україна отримала 4,7 млрд дол., а у вересні — 2 млрд дол. Водночас, за інформацією The Wall Street Journal, податкові надходження в Україні забезпечують лише 40% державних витрат, із яких більша частина йде на оборону.

Крім того, країні, як і раніше, не вистачає газу, який доведеться імпортувати майже по 100 грн за кубічний метр, тоді як теплокомуненерго продають газ населенню по 7,4 грн за куб, заявив у Facebook голова правління НАК «Нафтогаз України» Юрій Вітренко. Додамо до цього систематичні обстріли енергетичної інфраструктури, яка є життєво важливою для країни і на відновлення, а також на захист якої потрібні величезні кошти.

Отож, напередодні опалювального сезону держава опинилась у скрутному становищі. І зовсім не факт, що за таких умов у бюджеті знайдуться достатньо коштів на соціальні витрати. У результаті все ризикує закінчитися соціальним дефолтом, коли держава не здатна буде виконувати свої соціальні зобов'язання. 

Втім, опитані нами економісти не вірять у надмірно песимістичні сценарії розвитку подій, стверджуючи, що на соціальні статті уряд обов'язково знайде кошти. Водночас економіст і фінансовий аналітик Олексій Кущ у коментарі «Спільному» акцентував увагу на проблемі індексації пенсій, оскільки зараз не зрозуміло, чи цей процес буде своєчасним, і чи відповідатиме рівню інфляції.

Але якщо припустити все ж таки найгірший сценарій?

«У цьому випадку соціальні витрати призупинять. Утвориться заборгованість із пенсій та зарплат. Або ж держава вдасться до жорсткої емісії, і все буде знецінюватися, як це було у нас у 1992-1993 рр. (мова про гіперінфляцію — авт.). Залишається сподіватись, що соціальні виплати все ж таки не зупиняться», — розповів нашому виданню заслужений економіст України Олексій Плотніков.

 

Літня жінка їде на велосипеді, Бородянка, Київська область. Фото: Oleg Pereverzev/NurPhoto via Getty Images

 

Сумнівна підтримка

Тим часом рівень життя більшості українців продовжує погіршуватися. Середня зарплата майже не змінюється, а в багатьох сферах скорочується. Посилюється безробіття. Але якщо працездатним громадянам доводиться непросто, що говорити про пенсіонерів, які чимало своїх заощаджень витрачають на медикаменти, які цього року подорожчали на третину. Водночас середня пенсія в Україні становить 4,5 тис. грн, причому з 10,7 млн. громадян, які мають право на дані виплати, пенсії у розмірі 2-3 тис. грн. отримують 4,6 млн. осіб.

Додамо, що багато людей похилого віку змушені також витрачати частину пенсії на оплату комуналки, оскільки субсидія її повністю не компенсує. Так, самотня 70-річна киянка Розалія Кукилко, інвалід другої групи, розповіла нашим журналістам, що торік за комунальні послуги з урахуванням субсидії вона доплачувала 150 грн, а цього року — 700 грн. І це з огляду на пенсію 2,7 тис. грн. Залізти в кредити змушена була і 65-річна мешканка закарпатського селища Солотвино Марія, якій потрібно на зиму дров на 13 тис. грн, у той час як субсидія компенсує лише 5 тис. грн. Історія жінки знайшла відображення у петиції до президента України. І подібних випадків у країні — маса.

 

«Багато громадян сьогодні не мають ілюзій щодо соціальної підтримки у разі, якщо ситуація у країні погіршиться ще більше».

 

Водночас на тимчасово окупованій частині Запорізької області українці повідомляють, що не отримують пенсій з весни. Про це «Спільне» розповіла місцева мешканка 38-річна Олександра Сущенко (ім'я змінено).

«Мамі четвертий місяць пенсії не нараховують. Змушені були взяти дві російські пенсії по 10 тисяч рублів, на які купили продуктів, бензин, газ, ліки. Так, можливо, це й неправильно, але іншого виходу не було. Інакше ми сиділи б без грошей. Живемо у селі, я не заробляю, бо мій бізнес на паузі. Водночас Україна чомусь не поспішає нараховувати пенсії. Ми й картку ПриватБанк оформили ще місяць тому, але грошей на ній досі — нуль», — розповіла жінка.

Ці, а також багато інших подібних прикладів говорять про те, що більшість українців на власному досвіді стикаються з безсистемним вирішенням соціальних проблем, які потребують державної участі. А тому багато громадян сьогодні не мають ілюзій щодо соціальної підтримки у разі, якщо ситуація у країні погіршиться ще більше.

Проекти та плани

Сама соціальна політика в Україні у багатьох викликає обґрунтоване обурення через системне скорочення фінансування соціалки. Ось так виглядала динаміка витрат на соціальну сферу з 2017 по 2021 рік.

 

Також варто згадати пенсійну реформу, розпочату в 2011 році. У результаті пенсійний вік для жінок підвищили з 55 до 60 років. Також підвищили страховий стаж для чоловіків та жінок, що становить сьогодні 29 років, і який у 2028 році зросте до 35-ти. Водночас, за словами директора Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України Елли Лібанової, тривалість життя в Україні за 30 років практично не змінилася.

Як бачимо, величезні проблеми у соціальній сфері існували роками, і частково були викликані безглуздими діями неоліберальних реформ. В умовах війни система в результаті може взагалі «скластися».

Обґрунтований осуд викликає і накопичувальна система, так званий другий рівень пенсійного забезпечення, що впроваджується сьогодні. Внаслідок цього громадяни отримують додаткове навантаження на зарплати у вигляді обов'язкових щомісячних страхових внесків до 7%. У той же час інвестувати страхові внески пропонується за кількома напрямками, основними з яких є — облігації внутрішньої державної позики та іпотечний ринок. Тобто держава завдяки додатковим стягненням із зарплат громадян вирішуватиме свої проблеми. Гроші ж інвестуватимуть у напрями, на які не вистачає коштів і які мають спекулятивний характер. 

Проте головна небезпека полягає у зміні ідеології пенсійного забезпечення. До пенсії пропонується ставитися не як до суспільного надбання, а як до результату успішних інвестицій, які до того ж в українських реаліях виявляться просто під загрозою регулярного «згоряння». Людина таким чином не матиме пенсійних накопичень і, відповідно, пенсії. Додамо, що у 1990-х у країнах Центральної та Східної Європи було введено накопичувальні пенсії, які у підсумку не призвели до очікуваних результатів та не забезпечили населення гідними виплатами.

 

«Величезні проблеми у соціальній сфері існували роками, і частково були викликані безглуздими діями неоліберальних реформ».

 

Щодо нинішньої солідарної системи пенсійного забезпечення, то вона справді перебуває у кризі через те, що власний дохід Пенсійного фонду не забезпечує витрат на виплату пенсій. При цьому слід нагадати, що держава може шукати кошти й з інших джерел. Про це йдеться у статті 46 Конституції України щодо права громадян на соціальний захист, а також забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок: страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних установ для догляду за непрацездатними.

 

Українці стоять у черзі, щоб отримати їжу та допомогу від місцевої організації в Харкові, 7 травня 2022 року. Фото: Stringer/Anadolu Agency via Getty Images
 

Викликають питання й цілі, які просуває Міністерство соціальної політики України. У планах на 2021-2022 рр. наголошувалося про перегляд виділення грошової допомоги соціальним категоріям громадян, яка, на думку чиновників міністерства, не стимулює людей шукати роботу. А через нібито споживче ставлення малозабезпечених до державної допомоги щороку зростають витрати на неї.

Нинішня очільниця Мінсоцполітики Оксана Жолнович ініцією ідею масового залучення громадських організацій для надання соціальної допомоги пенсіонерам та незаможним громадянам, які б конкурували з державними службами. У підсумку вимальовується ситуація, коли держава системно йде з соціального сектора, заміщуючи його бізнесом і неурядовими організаціями.

Втім, є й інноваційні проекти, які заслуговують на увагу. Йдеться про базовий дохід для кожного літнього українця, який люди отримували б окрім пенсійних нарахувань. Про це незадовго до своєї відставки у липні заявляла колишня керівниця Мінсоцполітики Марина Лазебна. Але питання у реалізації. На думку економістів, запровадити таку ідею можливо за умови, якщо держава зможе вільно користуватися своїм бюджетом. Але Україна поки продовжує набирати нові борги і насилу сплачує старі.

Як вижити?

Що думають про своє майбутнє пересічні пенсіонери? Ще на початковому етапі війни деякі люди похилого віку в особистій розмові з нашими журналістами визнавали, що вони готувалися до можливих затримок пенсій і до зростання цін. Ось тільки можливості у кожного різні. 72-річна Ірина та 66-річний Андрій Бондаренко живуть в одному із сіл Калинівського району Вінницької області. На двох отримують 4,7 тис. грн пенсії. Обидва не працюють. Обов'язкові щомісячні витрати у родини: електроенергія, молоко, хліб, яйця. На це витрачається близько 2 тис. грн.

«Протягом останніх років ми робили запаси круп, борошна, придбали соняшникову олію. Є своя консервація. Також є запас дров. Якщо ціни раптом подвояться, що ж, без молока та яєць ми якось обійдемося. Купуватимемо лише хліб і платитимемо за світло», — розповів Андрій. Чоловік також зазначив, що навіть за найгіршого сценарію, сільський пенсіонер, на його думку, все одно зможе триматися на плаву завдяки присадибному господарству.

 

Літня жінка продає квіти та зелень в селі Дмитрівка поблизу Києва. 29 травня 2022 року. Sergei Chuzavkov/SOPA Images/LightRocket via Getty Images
 

 

Що ж стосується пенсіонерів, які мешкають у великих містах, то ситуація тут набагато складніша. Розалія Кукилко розповідає, що сьогодні не може дозволити собі ні фруктів, ні овочів. Якщо минулого року продавці на ринку у Києві віддавали їй безкоштовно зіпсовані продукти, то тепер кожен намагається їх продавати. Розалія Іванівна каже, що їй сильно допомагають родичі, котрі іноді передають із села овочі та консервацію. Гуманітарну допомогу пенсіонерка від волонтерів та міжнародних організацій не отримує з початку літа. Допомога від Центру надання адміністративних послуг їй не надається, оскільки за словами жінки, на неї нібито мають право лише переселенці та інваліди першої групи. Розалія Іванівна впевнена, якщо ціни на продовольство зростуть або затримуватимуть пенсії, їй і таким як вона столичним пенсіонерам просто не вижити.

Рука допомоги

Поліпшити матеріальне становище пенсіонерів допомогло би значне збільшення пенсійних виплат. Але в нинішній ситуації це видається нереальним. Економіст Олексій Кущ вважає, що владі слід переглянути підходи вирішення соціальної проблеми. Зокрема філософію: первинні — податки, а вторинні — державні витрати, потрібно перебудувати у точності до навпаки.

«У світі існує практика: первинні держвитрати, а потім податки, тобто спочатку держава витрачає кошти, а потім повертає їх через стимулювання економіки у вигляді податків. Так функціонує модель циркуляційної економіки», — розповів він.

Економіст пропонує використовувати таргетний інструмент у соціальній політиці. Ідея полягає у виплаті додаткових пенсій один раз на квартал усім пенсіонерам, які отримують середні пенсії та нижчі.

«Це, з одного боку, підтримало би громадян, а з іншого — люди більше купували б соціальних товарів та послуг, які виробляються саме малим та середнім бізнесом. Це стосується й інших соціально-вразливих категорій громадян», — розповів Олексій Кущ. Необхідні кошти на виплати експерт бачить в емісійних джерелах Нацбанку.

Водночас економіст вважає за необхідне переглянути підходи із градацією соціальних виплат, зробити їх більш гнучкими. Так, у випадку з переселенцями, має надаватися одна програма допомоги, а громадянам, які проживають у зоні бойових дій — інша. І так за всіма категоріями, не скасовуючи при цьому існуючих програм.

 

«Саме держава з її бюджетом має розробити та фінансувати заходи по наданню всебічної підтримки всім групам населення».

 

Деякі соціологи наголошують на необхідності забезпечити пенсіонерів роботою. Є чимало людей пенсійного віку, які готові працювати, проте зробити їм це вкрай складно через нестачу вакансій. У цьому випадку державі слід ініціювати різноманітні програми, залучати бізнес, організовувати працевлаштування.

 

Фото: Serhiy Hudak / Barcroft Media via Getty Images
 

 

Але найголовнішим є те, що для реалізації цих та інших ініціатив потрібен системний підхід. І це є ключовим моментом. Саме держава з її бюджетом має розробити та фінансувати заходи по наданню всебічної підтримки всім групам населення. Але в Україні цей процес багато в чому перекладений на органи місцевого самоврядування, які на це зазвичай не мають відповідних коштів. До того ж деякі місцеві адміністрації не знають, як надавати системну допомогу вразливим категоріям громадян, або не ставлять це своїм пріоритетним завданням. Хоча саме на місцях можна оперативно виявляти маломобільних осіб, які перебувають у важкому матеріальному становищі, і потребують догляду чи іншої допомоги. І цьому є позитивні приклади.

29-річний голова Новодмитрівської об'єднаної територіальної громади в Черкаській області Артем Кухаренко вважає, що людям похилого віку, окрім фінансової підтримки, не вистачає уваги. За словами чоловіка, у всіх 17 селах 11-тисячної громади місцева влада самостійно проявляє ініціативу та допомагає кожному пенсіонеру оформити субсидію, не чекаючи звернень. Також голова ОТО вимагає від співробітників соціальних служб постійно доповідати про людей, котрі потребують соціальної підтримки.

Втім, кожен мешканець може це зробити й самотужки, оскільки мобільний телефон Кухаренка, а також мобільні телефони всіх його заступників та старост, є у відкритому доступі на сайті громади. Артем Кухаренко, який, до речі, був наймолодшим головою сільради в Україні, яким він став у 23 роки, вважає, що комунікація влади з місцевим населенням є важливим чинником у житті громади. Це дозволяє оперативно надавати підтримку громадянам (за умови наявності коштів у бюджеті).

«У кожному населеному пункті у нас є уповноважені особи, в обов'язки яких входить надання соціальної підтримки пенсіонерам. Не забуваємо вітати бабусь та дідусів із днем ​​народження. Ювілярів вітаємо окремо подарунками. Також у будинках культури для людей похилого віку організовуємо заходи, вислуховуємо їхні проблеми, вчимо користуватися смартфоном, оплачувати з його допомогою комунальні послуги та ін.», — розповів Кухаренко.

Щодо фінансової підтримки, то адміністрація Новодмитрівської громади виконує тут скоріше роль координатора. У багатьох людей похилого віку, каже Кухаренко, є земельний пай, який вони здають в оренду агрохолдингам та місцевим фермерам. Якщо літньому чоловікові чи жінці терміново потрібні гроші на лікування, адміністрація населеного пункту просить бізнес достроково виплатити орендодавцю всю суму. Хоча це не передбачено договором, бізнес йде на зустріч.

 

Мирні жителі готують їжу біля своїх квартир, Лиман, Донецька область, 16 жовтня 2022 року. Фото: Wolfgang Schwan/Anadolu Agency via Getty Images
 

 

У 30-тисячному місті Чортків Тернопільської області місцева влада за рахунок фонду міського голови надає разову підтримку у розмірі від 1 до 5 тис. грн тим пенсіонерам, які опинилися у складних життєвих обставинах. У кожному випадку ситуація вивчається індивідуально. Також є програми щодо виділення коштів для лікування катаракти та інших захворювань. Про це розповів міський голова, 36-річний Володимир Шматько.

«Програми є. Все залежить від комунікації та наявності інформації в органах місцевого самоврядування. Про самотніх людей ми знаємо, але є ті, хто змушені виживати, хоча при цьому ніколи не звертаються за допомогою», — розповів керівник міста.

Шматько впевнений, що соціальний захист у кожній громаді повинен мати належний рівень. Водночас кожен керівник розуміє ситуацію по-своєму.

«Хтось вважає, що гроші потрібно виділяти насамперед на будівництво доріг та тротуарів. Хтось — що на парки та стадіони. Я впевнений, що має бути пропорційна увага до всіх ключових проблем громади та соціальних груп. Є питання освіти та культури, інфраструктури, соціального захисту. Громади мають право приймати будь-які рішення, визначені законодавством. Було би бажання, можливості та  зворотний зв'язок», — підсумував він.

Наостанок хочеться наголосити, що ситуація в країні вимальовується складною, з високою ймовірністю виникнення гуманітарної катастрофи навіть у тих регіонах, де не ведуться бойові дії. Щоб цього не допустити, центральній та місцевій владі слід вжити всіх заходів для підтримки громадян, і насамперед українців похилого віку. Потрібно розуміти, що перед нами люди, які створювали цю країну, лікували, навчали, будували. А тому мають право розраховувати на підтримку. І ця підтримка не повинна бути ініціативою окремих адміністративних об'єднань, а повинна мати системний та солідарний характер.

Автор: Олександр Кітраль

Обкладинка: Катерина Грицева

Поділитись