Нове трудове законодавство, прийняте в умовах воєнного стану, суттєво ускладнило життя найманих працівників. Попри це, багато людей почали або продовжують боротися за кращі умови праці. У цьому матеріалі ми розповідаємо про лікарку, яка, незважаючи на мобінг з боку керівництва, продовжує відстоювати свої права. Ми ділимося досвідом лідера профспілки, який створив фонд для правової боротьби проти свавілля роботодавців. А також розказуємо про працівників сільського господарства, які намагаються створити велике колективне об'єднання без начальників та підлеглих. Ці, та багато інших подібних ініціатив, показують, що в українському суспільстві є чимало людей, незгодних бути заручниками обставин — вони готові відстоювати свою правоту і пропонувати нові принципи розвитку.
Викривлені пріоритети
Якщо розглядати актуальну ситуацію, то у сфері захисту трудових прав відбулося чимало негативних змін. Великою мірою це сталося через закон №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який прийняли в березні минулого року. Цей закон дав можливість багатьом роботодавцям урізати низку зобов’язань перед працівниками. Особливо в цьому досягли успіху великі компанії, які, на думку правозахисників, були одними з перших, хто скористалися положеннями нового законодавства.
Із переліком компаній, які скористалися новим трудовим законодавством і тимчасово припинили або суттєво змінили колективні договори, можна ознайомитися на сайті ГО «Соціальний рух», де опублікований «чорний список» роботодавців. Крім приватних компаній, серед яких — відома ТОВ «Нова пошта», привертає увагу чимала кількість державних підприємств. Наприклад, ДСП «Чорнобильська АЕС», АТ «Одеський припортовий завод», АТ «Укрзалізниця». На думку кандидата юридичних наук, голови ради ГО «Соціальний рух» Віталія Дудіна, така ситуація явно не на користь держави, яка в сьогоднішніх умовах діє не набагато відповідальніше за приватних власників.
Фото: Facebook «Укрзалізниця»
Без доплат та заслуженої відпустки
Мабуть, найбільш показовим негативним прикладом у списку є «Укрзалізниця». По-перше, це найбільший роботодавець України, який впливає на велику кількість працівників та є прикладом для інших роботодавців. По-друге, скасування деяких положень колективного договору там зробили за день до того, як 15 березня 2022 року був прийнятий суперечливий Закон №2136-IX. Про це свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень, де «Укрзалізниця» виступає відповідачем.
«Таке враження, що корпорація перебувала у комунікації із законодавцями, які внесли цю ініціативу. Очевидно, щойно менеджери "Укрзалізниці" побачили, що фінансове становище компанії погіршується, вони прийняли рішення протоколом правління», — прокоментував «Спільному» Віталій Дудін.
Детальніше про трудові зміни в «Укрзалізниці» розповів Олександр Скиба, голова осередку Вільної профспілки залізничників України в Дарницькому депо Києва. Він зазначив, що багато працівників локомотивних бригад сьогодні змушені працювати довше належних 12 годин. У багатьох також викликало обурення скасування 14 днів додаткової відпустки за рік, на яку люди мали право через ненормований робочий графік, а також додаткових щорічних 3-5 вихідних за вислугу років. Це негативно позначилося на мотивації співробітників.
«Наша робота не має певного графіку. Люди фактично працюють у будь-який час. Іноді тобі на роботу потрібно на другу годину дня, іноді на першу годину ночі. У підсумку, у людини повністю ламаються біоритми. Саме через це працівникам належить 14 днів — за ці шкідливі умови праці. Я на собі відчув, що таке 24 дні відпустки, коли ти зовсім не перебудовуєшся. Це надзвичайно мало. Додаткові вихідні [за вислугу] повернули лише нещодавно, більше року їх не було», — розповів профспілковець нашому виданню.
Ремонт залізниці. Фото: Facebook «Укрзалізниця»
Наступна проблема, за словами Олександра Скиби, — це відсутність додаткових доплат у прифронтових регіонах.
«Кілька днів тому мені дзвонив колега із Запоріжжя. Під час розмови чую вибух. Він буденно: “О, ракета прилетіла, горить щось”. Не знаю, як люди працюють там без доплат і премій», — розповів Олександр.
При цьому, каже голова профспілки, за свою роботу запорізькі працівники отримують скромну зарплатню. Наприклад, машиніст другого класу з максимальною вислугою в липні 2023 року отримав менше 14 тис. грн, а його дружина, яка працює екіпірувальницею на цьому ж підприємстві — 6 тис. грн. Так, кількість робочих годин знизилася через скорочення перевезень, але в той же час залізничники працюють в небезпечних умовах — через обстріли залізничних вокзалів і депо.
«Можна ж людям, які перебувають на вістрі, підвищити хоча б премії? Адже вони працюють в екстремальних умовах», — наголошує голова профспілки.
Причому вплинути на керівництво корпорації складно через заборону протестів та страйків у зв'язку з воєнним станом. Олександр Скиба зазначає, що йому відомі випадки, коли тих, хто намагалися боротися за свої трудові права, роботодавці позбавляли броні. Після чого такі працівники, якщо вони були військовозобов'язаними, підлягали мобілізації. Це був цілком очікуваний крок роботодавців задля тиску на невдоволених робітників. І з боку влади мали б бути передбачені механізми протидії подібним «репресіям».
Потяг №109 Херсон — Львів, який потрапив під обстріл на вокзалі Херсона, травень, 2023 рік. Фото: з відкритих джерел
Аби мати можливість відстоювати права працівників, з огляду на сьогоднішні умови, Скиба створив Всеукраїнський благодійний фонд «Розвитку профспілкового руху». Через фонд він сподівається залучити кошти для того, щоб профспілки мали можливість надавати одна одній оперативну правову допомогу в судах. Наприклад, щоб вони могли найняти адвоката, який вестиме справу. При цьому, місцевий голова профспілки може йому допомагати й паралельно набиратися досвіду в юридичних тонкощах, щоб надалі мати змогу діяти самостійно. Олександр Скиба вважає суд поки єдиним правовим механізмом боротьби зі свавіллям керівництва АТ «Укрзалізниця».
«Якщо 10-12 представників профспілок з регіонів отримають юридичний досвід і будуть його застосовувати, це змусить роботодавця адекватно ставитися до своїх обов'язків і до прав працівників», — підсумував він.
«Ти мені своєю Бучею не маніпулюй!»
Новим трудовим законодавством поспішили скористатися чимало роботодавців із відносно спокійних областей Західної України. Серед них були й адміністрації освітніх та лікувальних закладів. Наприклад, у Липецькополянському освітньому закладі І-ІІІ ступенів Закарпатської області заступницю директора з виховної роботи перевели на посаду вчительки української мови та літератури — без її згоди. А в КНП «Коломийська центральна районна лікарня» гендиректор підписав наказ про переведення співробітниці клініко-діагностичної лабораторії на 0,5 ставки. При цьому співробітницю не попередили про це за два місяці. В обох випадках працівниці звернулися до суду і виграли.
Віталій Дудін зазначає, що більше половини з тих, хто вирішує боротися за свої трудові права і звертається до суду, виграють. Однак для цього треба мати ресурси і сили.
«Потрібно мати почуття моральної правоти, доступ до правової допомоги або правових знань, кошти для оплати судового збору, а також терпіння, тому що судовий процес може затягнутися до півроку», — зазначив він.
Ілюстративне фото
Лікарка акушерка-гінекологиня Марта Таланчук вважає, що багатьом працівникам сьогодні необхідно проявляти стійкість, якщо вони не хочуть залежати від рішень недолугого керівництва. Марта працює в столичному пологовому будинку в лівобережній частині Києва і на роботі часто стикається з тиском з боку адміністрації, яка всіляко підштовхує її до звільнення. Конфлікт виник після того, як молода лікарка відстояла свою правоту. Марта розповідає, що її намагалися зробити «крайньою» в загибелі новонародженого, хоча вона тоді була лише в складі групи лікарів, а відповідальність ніс черговий лікар. Але директор медустанови, зі слів лікарки, спробував звалити провину саме на неї, як на наймолодшу співробітницю. Дівчина не піддалася, і відтоді почався тиск, який з початком війни набув більш цинічних форм.
У лютому-березні минулого року Марті довелося пережити окупацію. Разом з дитиною вона в перші дні війни перебувала в своєму будинку в Бучанському районі, який знаходився під окупацією. Згодом матері з дитиною вдалося виїхати, хоча за це вони ледь не поплатилися життям — під час евакуації російські військові відкрили вогонь з автоматичної зброї. Марта згадує, що сховалася з дитиною за гору будівельного сміття, тому кулі їх не дістали.
До роботи жінка повернулася через кілька місяців, після повернення з-за кордону. Чоловік Марти служить медиком у штурмовій бригаді і не може бути поряд. Тож щоб мати можливість частіше бути з сином, який отримав стрес після пережитого, а також доглядати за 86-річною бабусею, хворою на деменцію, жінка попросила керівництво пологового будинку поставити її на позмінне чергування.
«На що директор відповів: “Ти мені своє Бучею не маніпулюй! Можеш перервати трудовий договір”. А потім я дізналася, що на чергування поставили двох хлопців. Тоді я звернулася з листами до різних інстанції з проханням посприяти з чергуванням, написала у МОЗ України. Але всі звернення відправили за моїм місцем роботи. І ось директор зібрав колектив і при всіх почав читати, що було в моїх листах, у яких я описувала в якому стані знаходиться моя дитина, моя бабуся. Словом — влаштував моббінг. На завершення заявив, що допомагати мені не зобов'язаний. Після такого я заявила, що ні на який компроміс не піду», — розповіла лікарка.
Пережиті труднощі не зломили Марту, навпаки, зробили її сильнішою. Жінка зазначає, що і раніше намагалася відстоювати свою правоту, однак тепер робить це спокійніше, без зайвої метушні й внутрішніх хвилювань.
Ілюстративне фото
Курс на повернення
Чому державі варто приділяти велику увагу покращенню соціальної сфери та конкретно умов праці? На думку Віталія Дудіна, це необхідно, аби люди залишалися працювати в Україні, а також поверталися з-за кордону. Адже чим меншим буде контраст із країнами Євросоюзу, вважає він, тим більше людей залишатимуться в Україні. Юрист вважає, що владі слід було би взяти на себе політичну відповідальність — скасувати закон №2136 або видалити з нього всі положення, які дозволяють роботодавцям в односторонньому порядку чинити так, як їм заманеться. Також необхідно вибудувати ефективну систему інспекції праці, яка мала б реальні важелі впливу на недоброчесних роботодавців.
«Я не думаю, що курс на зростання соціальних стандартів і збільшення державних витрат на їхнє фінансування викличе значне занепокоєння наших іноземних партнерів. На мою думку, проблеми з корупцією вони бояться значно більше. А корупція розвивається там, де бідність», — розповів Віталій Дудін.
Він вважає, що для виходу з бідності державі необхідно насамперед інвестувати значні кошти у створення робочих місць, соціальні виплати, а також виплати тим, хто не може в повній мірі реалізувати свій трудовий потенціал.
«Політика дешевизни робочої сили і жорсткої економії себе не виправдала і критикується на всіх рівнях. Україна — це не країна, яка постачає дешеву робочу силу. Це країна, яка дає приклад адаптивності в будь-яких умовах, країна мотивованих і працьовитих людей, які готові до будь-яких викликів. І ці люди заслуговують на гідну оплату праці й соціальний пакет», — підкреслив експерт.
Зростання самосвідомості та пошук альтернативи
Нині суспільство має великий запит на створення справедливих умов праці. І частина людей готова докладати зусиль, аби змінювати ситуацію на краще. Хтось бере участь у профспілковому русі, а хтось створює об'єднання для захисту своїх інтересів. Так, можна звернути увагу на приклади невеликих колективів, яким вдалося запровадити у своїй роботі більш справедливі принципи взаємодії. Подібне можна зустріти в сільськогосподарських обслуговуючих кооперативах, основа діяльності яких полягає в згуртуванні трудового колективу. Людей об'єднують спільні цілі, і трапляється, що керівництво теж зацікавлене у впровадженні передового досвіду. А якщо керівник не справляється зі своєю роботою, то його можна змістити шляхом голосування.
Ілюстративне фото
У багатьох кооперативах голова не отримує зарплату, його мотивує лише самореалізація та бажання підтримувати людей. Саме такий підхід реалізований в кооперативі «Наш добробут» в місті Валки Харківської області, що об'єднав жителів з семи населених пунктів та спеціалізується на реалізації овочів «борщового набору». Як розповів нам голова кооперативу Валерій Бушнов, кожен член об'єднання має один голос незалежно від статусу і достатку. Також у кооперативі не вітається конкуренція, яка вносить розбрат між людьми, проте всіляко заохочується взаємопідтримка та ініціативи, спрямовані на загальний розвиток.
На сьогодні кооператив об'єднує 54 людини і, за словами Валерія Бушнова, знаходиться на початку свого розвитку. Мета людей — об'єднати в кооперативі 1,5 тис. осіб. На думку Бушнова, майбутнє України — за кооперативним устроєм, тому що він дає суспільству можливість широкої участі у створенні кращих умов власного життя. Поки важко оцінити, наскільки такий підхід буде ефективним у сучасних українських реаліях. Але головне, що сьогодні громадяни починають замислюватися про подальший розвиток суспільства, пропонувати рішення та намагатися втілювати їх у життя.
Хоча наслідки війни та економічної кризи часто змушують людей зосередитися на власному виживанні, є й ті, хто має сили та готовність відстоювати свої права. На думку представників профспілкового руху, багато людей розуміє необхідність вдаватися до активних дій задля захисту громадських інтересів. Оксана Слободяна, лідерка громадського руху «Будь як Ніна», який об'єднує працівниць медичної сфери, наголошує, що люди стають більш залученими, вони частіше та енергійніше звертаються до органів влади з питаннями, вимагають роз'яснення.
Акція протесту медсестер проти медреформи, Київ. Фото: з відкритих джерел
«Немає того страху, який був колись. Більш охоче організовуються. Якщо раніше мені доводилося закликати людей вийти на акцію, то сьогодні доводиться обмежувати кількість учасників, оскільки через воєнний стан заборонені масові зібрання», — розповіла вона.
Також Оксана Слободяна вважає, громадськість починає уважніше стежити за політикою в державі. Люди усвідомлюють, що мають повне право знати, що відбувається в країні, оскільки вважають, що держава — це вони.
«Раніше у багатьох громадян була позиція “все вкрадено до нас”, і що вони ніяк не можуть вплинути на процеси. Але сьогодні я бачу, що якщо людині вдасться домогтися трохи справедливості у своїй справі, це додає їй оптимізму, мотивує продовжити старання. Люди розуміють, що повинні стежити за тим, що відбувається», — вважає вона.
Той факт, що в умовах високого рівня безробіття громадяни готові до конфронтації з роботодавцем задля захисту власних прав і прав своїх колег, свідчить, що рішучість людей зростає. Такі випадки можуть стати позитивним прикладом для інших громадян, які не мають подібного досвіду. Чи можуть ці тенденції політизуватися і привести до загальних зрушень у суспільстві — залежатиме від багатьох чинників. Однак активність населення у захисті своїх колективних інтересів може стати необхідною передумовою таких суспільних змін.
