Через економічні труднощі, війну та реформу децентралізації українські територіальні громади вимушені самостійно шукати шляхи вирішення соціальних проблем. Цікавий досвід можна спостерігати в небагатих та прифронтових регіонах. Там деякі сільські старости зробили ставку на відкритість у своїй роботі, що дозволило заручитися підтримкою місцевих мешканців у вирішенні важливих питань. Причому односельці нерідко готові витрачати на це свій час, сили, а іноді і власні кошти. Звичайно, це відбувається не скрізь. Утім, сам факт, що управлінець готовий викладатися, і люди подібні ініціативи оцінюють, свідчить про те, що навіть у складних умовах із купою системних проблем, існують позитивні приклади, на які можна орієнтуватися.
Варто зазначити, що не останню роль у єднанні суспільства відіграла війна. Загальні труднощі стимулювали потужний волонтерський рух та зробили проблеми людей більш помітними. Особливо з боку тих, хто сам пережив окупацію, обстріли, тяготи переїзду. У деяких населених пунктах соціальний порив виливається у практичні дії задля вирішенні нагальних соціальних питань. Ми наведемо кілька таких прикладів, аби краще показати соціальні ініціативи в регіонах.
Охоплені спільною метою
Цікаву ініціативу започаткували у селі Капустинці Синівської територіальної громади Сумської області. Ще до війни місцева адміністрація почала виділяти безкоштовне житло багатодітним приїжджим сім'ям, яке викуповували за рахунок місцевого мецената. Пізніше окремі помешкання надавали людям у власність. Із початку війни допомагати переселенцям у Капустинці не припинили — люди, які не мали змоги орендувати чи придбати житло, отримали можливість безкоштовно проживати в сільських будинках. І це стосується не лише сімей з дітьми.
Що ж спонукало Капустинську адміністрацію до такого кроку? Річ у тім, що депутати Синівської ОТГ, до якої увійшла Капустянська громада після реформи, у травні 2021 року вирішили закрити школу у Капустинцях, у якій на той час навчалися 22 учні. Староста Світлана Кулинич згадує, як для збереження школи вирішила використати останній шанс та взяла депутатів «на слабо». На сесії вона поцікавилася: якщо до 1 вересня у селі буде понад 25 учнів, школу не закриють? Після того, як її запевнили, що не закриють, староста вирішила діяти.
«По дорозі до села я на сторінці Капустинського старостинського округу у Facebook опублікувала оголошення, в якому ми запрошували багатодітні сім’ї переїхати до нас в Капустинці. Ми пропонували їм безкоштовне житло та сприяння у забезпеченні роботою. Витрати на купівлю житла, оформлення документів та ремонт зголосилася компенсувати наша фермерка Світлана Грищенко, яка була тоді разом зі мною», — розповіла «Спільному» Світлана Кулинич.
Роботи з благоустрою в Капустининському старостинському окрузі. Фото: Facebook Капустинський Старостинський Округ
Староста не чекала ажіотажу, який стався після її оголошення. Багато односельців та їхніх знайомих розповсюдили повідомлення у соцмережах. З різних куточків України почали телефонувати багатодітні сім'ї, цікавитись умовами проживання. Бажаючим переїхати надсилалися світлини не лише житла, а й об'єктів соціальної інфраструктури. Надавалися пропозиції щодо майбутнього працевлаштування. Річ у тім, що робота в Капустинцях є. Окрім місцевих фермерів, поля в громаді орендує агропромислове підприємство «Дружба-Нова», яке входить до складу агрогіганта «Кернел». Тому деякі спеціалісти, зокрема трактористи, могли отримати доволі непогану зарплату як для сільської місцевості. Також була робота в сусідньому селі, де знаходяться цехи однієї з компаній, що займається виробництвом взуття, і куди робітників возили спецтранспортом. Крім того, адміністрація села забезпечувала людей роботою на об'єктах комунальної інфраструктури, зокрема у школі.
Протягом літа відразу кілька сімей переїхали до Капустинців, тому до 1 вересня кількість учнів у селі з 22 збільшилася до 41. На сьогодні кількість школярів становить — 50.
Світлана Кулинич запевняє, що мешканці села безкоштовно і за власною ініціативою приводили будинки для багатодітних сімей та переселенців у належний стан. А це, зазначимо, кропітка праця. Адже на впорядкування одного будинку та подвір'я потрібно кілька днів. Проте люди на це йшли. Крім того, вони ділилися з новими мешканцям одягом, меблями та іншими необхідними речами.
Мешканці Капустинського старостинського округу готують дрова для закладу дошкільної освіти «Журавлик» та адмінприміщення старостату. Фото: Facebook Капустинський Старостинський Округ
Староста каже, що без допомоги земляків у неї нічого б не вийшло. Однак, аби звернутися до людей за допомогою, їй було необхідно заручитися їхньою підтримкою. Чим вона і займалася протягом двох років під час виконання своїх повноважень. У цьому її підтримував чоловік, котрий у вільний час разом з усіма займався благоустроєм села, а зараз служить у ЗСУ.
«Можливо, люди зрозуміли, що я стараюся для них. Що нічого не кладу собі в кишеню. А тому підтримували мої ініціативи, оскільки розуміли, що робиться все для їхнього блага. Одна я в полі не воїн», — наголосила староста.
Цікаво було дізнатися й позицію фермерки Світлани Грищенко — фінансового спонсора вирішення демографічної проблеми села. Адже окрім придбання будинків чимала сума пішла на оформлення документів та ремонт. При цьому Грищенко не є великою підприємицею. Нашим журналістам фермерка розповіла, що витрати дійсно вплинули на її сімейний бюджет, проте вона пішла на це не заради зиску та слави. Їй хотілося зберегти школу.
Відзначимо, що селу допомагають й інші фермери — зокрема власник місцевого фермерського господарства Сергій Тарасенко, який безкоштовно надає свою техніку для робіт з благоустрою.
Розруха не витруїла людяність
Самостійне вирішення соціальних питань практикують у старостаті села Киселівка та Максимівка Первомайської об'єднаної територіальної громади Миколаївської області. Ці населені пункти до жовтня минулого року знаходилися у прифронтовій зоні. Внаслідок обстрілів до 80% житлового фонду обох населених пунктів було пошкоджено, 40% будівель зруйновано вщент. А втім, жителі, здебільшого пенсіонери, знаходять час та допомагають з ремонтом односельцям, які через вік і стан здоров’я не в змозі впоратися з проблемами самостійно.
Зруйновані та пошкоджені будинки в Максимівці. Фото: Назарій Рубаняк/Суспільне Миколаїв
«Загони» добровольців організовує староста Іван Волько. Голова села припускає, що люди завжди відгукуються на його заклики надати підтримку, бо довіряють. З приходом російських військ староста залишився разом із жителями. Йому навіть вдалося «відбити» у військових РФ вантажівку з борошном, яку ті викрали у місцевих фермерів. Борошно староста відразу розвіз людям. Після деокупації Киселівки (Максимівка залишалася під росіянами до жовтня) Волько продовжував возити продовольство мешканцям, хоча дороги регулярно обстрілювалися. Свого будинку у старости, як і у багатьох його односельців, уже немає. Будівля була зруйнована внаслідок потрапляння фугасної міни. Тому чоловік змушений орендувати житло у Миколаєві, розташованому за 30 кілометрів. Але він постійно виїжджає до села, вирішує будівельні та гуманітарні питання, тримає зв'язок із волонтерами, адміністрацією ОТГ, місцевими підприємцями.
«Люди бачать, що я з ними в одній біді, і що продовжую щось робити для них, допомагати. А тому йдуть на зустріч. Якщо потрібно відремонтувати будинок, посприяти благоустрою — за моїм проханням виходять і допомагають», — розповів чоловік.
На сьогодні у Киселівці та Максимівці залишилось близько 80 осіб (до повномасштабного вторгнення налічувалось понад 600 мешканців). Проте люди поступово повертаються. Завдяки допомозі волонтерів та міжнародних організацій селяни не мають труднощів із продовольством, медикаментами, речами. Центральна влада, зі свого боку, підтримувала людей безкоштовними дровами. Тож узимку не було холодно.
Руйнування в селі Киселівка. Фото: Назарій Рубаняк/Суспільне Миколаїв
Гострою проблемою для старостату залишається ремонт житлового фонду. Незважаючи на те, що волонтери та місцеві фермери доставляють людям безкоштовні будматеріали, немає бригад, які б могли зробити ремонт. Тому місцевим жителям доводиться переважно розраховувати на власні сили. І люди продовжують працювати пліч-о-пліч.
Відданий своєму селу
Наступна історія — ще один приклад сильної особистості керівника населеного пункту. Колись у селі Сираї Козелецької ОТГ Чернігівської області, до якого також входять села Сокирин та Карпоки, розташовувалось потужне виробництво. Але сьогодні, як і більшість сіл Чернігівщини, Сираї живе досить скромно: роботи мало, дороги потребують ремонту. А затягування з ухваленням бюджету з боку ОТГ цього року змусило адміністрацію села звернутися за фінансовою допомогою до місцевих жителів, бо інакше не було звідки взяти грошей на прибирання території. Незважаючи на низку труднощів, усі сфери життєзабезпечення села функціонують. Окремої уваги заслуговує соціальний аспект.
У селі є своя штатна працівниця соціальної служби, яка надає підтримку близько десяти пенсіонерам. Водночас частину соціальних функцій взяв на себе місцевий староста Сергій Доломанський. Чоловік регулярно об'їжджає старих людей, цікавиться їхніми потребами. Часто йому доводиться особисто возити людину до міської лікарні або привозити медика в село, шукати далеких родичів соціально-неблагополучних односельців, клопотати за влаштування одиноких старих людей у будинки для людей похилого віку. При тому, що більшість перелічених справ не входять до його службових обов'язків.
«Був у районі. Подзвонила мешканка і попросила привезти лікаря, з яким вона домовилася, але у якого немає особистого транспорту. Чекаю на нього, підбираю і везу до села. Назад відвезти — прошу кума. Також доводиться виконувати функції дільничного, якого на селі немає. Побачили мешканці підозрілу людину в селі, чи з'явилася машина з невідомими номерами — телефонують мені. Я їду на місце. Сміття хтось викинув у недозволеному місці — набирають мій номер. Я виїжджаю. І так постійно», — розповів нашому виданню староста.
Автобусна зупинка в селі Сираї Козелецької ОТГ Чернігівської області, 9 листопада 2020 рік. Фото: Wikipedia
Мешканці Сираїв телефонують Доломанському з будь-якого приводу. Навіть щодо відсутності світла. Вихідних, каже, як таких у нього немає. При цьому староста завжди намагається підтримати, хоча зарплату, за його словами, отримує копійчану. Свою ініціативність пояснює тим, що не може дозволити собі ігнорувати труднощі інших.
«Я так вихований. Не можу заплющити очі на труднощі оточуючих. Маю допомогти тим, кому важко», — пояснює Сергій Доломанський.
Зазначимо, що на подібне навантаження погодиться далеко не кожен. А Сергій Доломанський — людина вже немолода. Було би правильно залучити додаткові кадри й розподілити обовʼязки. Але якщо бюджет цього не дозволяє, єдиний варіант зберегти налагоджену систему — особиста ініціатива місцевого керівника.
***
Наведені приклади свідчать про те, що в економічно складних умовах все-таки є управлінці, готові самовіддано виконувати покладені на них обов'язки. Вони керуються передусім переконаннями, а не посадовими інструкціями. Такий шлях дозволяє зрозуміти і охопити ширше коло суспільних проблема, і побудувати ефективний механізм їх вирішення.
Природно, що громадяни підтримують ініціативних управлінців. Адже розуміння того, що адміністрація населеного пункту цікавиться не власним збагаченням, а проблемами людей, мотивує населення активніше сприяти досягненню загальних цілей, незважаючи на труднощі.
Втім, подібні підходи переважно тримаються на людському факторі, у якого обмежені ресурси, і який схильний до вигорання. Тому такі ініціативи мали би бути підкріплені насамперед системною роботою і соціальною державою.
