Олег Хома
Нещодавнє інтерв’ю пані першої заступниці МОН, Інни Совсун, Громадському Радіо залишило дуже потужне враження. Воно стосувалося того, що 25.11.2014 наказом № 1392 було скасовано міністерський наказ 2009 року, що визначав нормативні гуманітарні дисципліни у ВНЗ. Нині таких дисциплін не існує. Отже, включати філософію в навчальні плани не зобов’язаний ніхто, за винятком філософів.
Окрім цього, наразі на обговоренні знаходиться проект Положення про порядок підготовки фахівців ступеня доктора філософії та доктора наук в аспірантурі та докторантурі ВНЗ. Термін обговорення спливає 31.01. Цим проектом з підготовки докторів філософії будь-яка філософія виключена, не кажучи вже про кандидатський іспит.
Усунувши філософію з бакалаврату й аспірантури, Міністерство цілковито знищує її як навчальний предмет, бо її ніде більше не викладають, адже ліцеїв західного типу в нас не існує і ще довго не існуватиме. Філософські факультети в такій ситуації автоматично втратять сенс, бо покликані готувати переважно викладачів філософії. Інтерв’ю представниці МОН щодо цих процесів варто детальної уваги.
Отже, теза перша: філософія в університетах – спадщина СРСР, ідеологічного контролю.
Цікаво запитати: філософію в університетські програми ввели в Україні за Радянського Союзу? Її не існувало в Російській Імперії, за якої створено більшість наших перших університетів, крім Львівського і, звісно, Могилянки, що не мала неперервної історії? А ті університети не створювалися, часом, за європейськими зразками, у них не запрошували спершу європейських, передовсім – німецьких, викладачів? До речі, історія досі «пам’ятає» російського міністра Ширинського-Шихматова, який спромігся на якийсь час скасувати філософію: щоправда, за вільнодумство, а не за ідеологічну зашкарублість. Тож у сучасних українських реформаторів освіти є прекрасне історичне коріння!
Йдемо далі. Хто змусив французів, німців запровадити філософію як обов’язковий предмет в програму ліцеїв, а іспит з філософії зробити обов’язковим для диплому, що дає право на вступ в університет? В будь-який університет, підкреслю! Це теж справа ідеологічного відділу ЦК КПРС? Очевидно, що ні. Філософія – засаднича частина європейської освітньої системи, в усіх пристойних країнах її на різних рівнях освіти вивчають обов’язково. Не за вибором, а обов’язково! Як алфавіт, таблицю множення, інші базові речі.
Стереотипними є ідеї про те, що, мовляв, філософія ідеологізована, це такий собі ідейний пам’ятник Леніну, який має бути неодмінно зруйнований. Філософія – школа свободи, вона протистоїть ідеологіям, вона – найбільша загроза ідеологіям, бо ґрунтується на критичному мисленні й свободі. Ідеологія часто вдається до мімікрії «під філософію», але тільки сліпий не розпізнає «віслячі вуха» ідеолога.
Теза друга: філософія не цікава студентам, бо «штучно роздуті» кафедри філософії вкомплектовано украй здемотивованими і низькокваліфікованими суб’єктами, точніше кажучи – «баластом», тому рівень викладання низький.
Застосування таких характеристик, як «баласт» в цивілізованому суспільстві може бути, на мою особисту думку, приводом для відставки або принаймні для публічного вибачення.
І що мається на увазі під низьким-високим рівнем викладання? Існує якийсь середній коефіцієнт кваліфікованості, який у філософів пересічно нижчий, ніж у їхніх колег з інших галузей? На чому можуть ґрунтуватися узагальнення щодо того, що рівень викладачів філософії в Україні «баластний»?
У таких висновках можна керуватися або об’єктивними даними, або особистим досвідом. Жодних об’єктивних даних МОН не наводить. Якщо поясненням такої оцінки є суб’єктивний досвід, то що робити, коли у чиновників МОН один досвід, а у мене – інший? Наприклад, коли я викладав у Могилянці, чомусь що вищим був рівень авдиторії, тим більшу цікавість вона виявляла до моїх курсів. А феєричну групу магістрів з комп’ютерних наук, які на бакалавраті були здебільшого економістами(!), досі вважаю вершиною своєї педагогічної кар’єри. Втім, бували й групи на філософських факультетах, які мені «зацікавити» не вдавалося.
З чим порівнюватимемо зацікавлення студента технічного факультету філософією? З цікавістю до математики, чи, наприклад, з цікавістю до стриптизу? До речі, колеги-математики, й не лише, вже давно скаржаться на дедалі нижчий рівень математичної підготовки наших майбутніх інженерів – математика їм, виходить «не цікава»?
Теза третя: філософію мають включати в університетські курси за вибором.
Цікаво, які мотиви матимуть ректори, декани тощо на місцях для такого включення? Що саме вони включатимуть, коли не існує навіть переліків можливих дисциплінарних напрямів? І навіщо? Нині філософія на бакалавраті вмотивована багато у чому її присутністю в аспірантурі. На бакалавраті вона стане не обов’язковою, в аспірантурі ж – обов’язково зникне. Заступники міністра по радіо казатимуть, що вона – «баласт». Хто з ректорів збереже «баласт» за рахунок скорочення спеціальних дисциплін? Божевільні дуже рідко потрапляють на такі посади.
Теза четверта: «Повторне» вивчення історії чи філософії, наприклад, хімікові не потрібно.
Про історію — окрема розмова. А от філософії наш хімік до університету ніде не вивчав. У нього не було ліцею з хімічною спеціалізацією, як у Франції, скажімо, тож він не слухав річного курсу філософії, між іншим – чотири години(!) на тиждень. В університеті, зусиллями Міністерства, він філософію теж не вивчатиме, як і в аспірантурі. І як же він має долучитися до «світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей», яких від нього вимагає стаття 1. Закону про вищу освіту?
У тому й річ, що філософія в нашій країні, зникнувши з університету, зникне взагалі. Її просто не стане. Вона перейде на рівень показових бантустанів (для показу іноземцям залишать якусь резервацію, в цьому я впевнений) або андерграундних посиденьок. А країна перейде в ранг тих нечисленних вже у світі заповідників гоблінів, де філософію взагалі не вивчають? Більший скандал годі й уявити! Філософію знищать в ім’я свободи. Орвел відпочиває!
Теза п’ята: Скасування нормативного статусу філософії є вимогою закону про Вищу освіту.
Насправді таке скасування прямо суперечить цьому законові, який вводить у визначення компетентності з будь-яких спеціальностей(!) наявність «світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей» (ст. 1), а університети хоче бачити «центрами незалежної думки» (ст. 3, п. 4). Спробуйте це зробити без гуманітарного блоку, передовсім без філософії! Невже закон передбачає, що його норми реалізуватимуться «вибірково»?
До речі, а чому це в проекті Положення про аспірантуру спеціально прописане викладання іноземних мов для аспірантів усіх спеціальностей? А якщо мови хтось викладає «некваліфіковано», або «нецікаво»? Може, хай мовні курси, звісно ж, «за невелику платню», будуть організовані в позаурочний час, коли студенти відпочиватимуть від «спортивних секцій», що коштуватимуть теж недорого.
Я відповім, чому Міністерство так жорстоко обмежило автономію університетів. Нормативність іноземних мов прописана, бо оголоси їх вибірковими, і на завтра їх в університетах не буде! Ні на бакалавраті, ні в аспірантурі! Але мовну підготовку вони скасувати не наважується. Це було би занадто навіть для нашого МОН. А от критичне мислення і цінності свободи – це в їх очах нічого не варте. Тому це можна виключити з приписів, а неформально всім пояснити: баласт. Тобто ті, хто включать, відповідатимуть за нецільове використання коштів.
Так бути, чи не бути?
Як бачимо, усіх працівників освіти вже поділено на нецікавий баласт і цікавий ресурс прогресу в освіті. Так сталося, що реформу освіти вирішили почати зі знищення саме нашої «перукарні», бо в країні все добре, і лише філософія тягне на дно нашу супер-пупер-освіту, не дає їй розгорнути крила. Але прийдуть й за іншими. Тому для збереження нашої професійної спільноти ми не мусимо обстоювати якісь вузькокорпоративні інтереси. Ми повинні боротися за фундаментальні баланси українського університету, визнані в цивілізованому світі й незрозумілі лише вітчизняному Міністерству. Ми повинні пояснити тим, хто став нашими керівниками, що міністри приходять і йдуть, а освіта має залишитись, і її не можна нівечити на розсуд кожного тимчасового керівника.
Потрібно усунути стереотипи: вітчизняних філософів не варто демонізувати, серед них є люди різної компетентності, як і скрізь, а от ідеологів — мабуть, найменше, ніж деінде. Коли ми кажемо про збереження нормативного статусу філософії, це не означає, звісно один курс на всіх (на практиці, один на всіх курс ніде й не читається, його скрізь урізноманітнюють) ніхто не обстоюватиме. Йдеться про статус того блоку дисциплін, які забезпечують такий елемент загальної компетентності випускника, як «світоглядні й громадянські якості, морально-етичні цінності». Цей істотний елемент освіти повинен мати якийсь офіційний статус. Оскільки йдеться про курси, що викладаються для непрофільних спеціальностей, загальні рамки такого викладання міністерство має накреслити. Як можна видавати, наприклад, Положення про аспірантуру, в якому прописується нормативний статус вивчення іноземних мов, і не позначати жодним словом нового підходу до вивчення філософсько-гуманітарних дисциплін, ба навіть ніде в офіційних документах не згадуючи про саме його існування?
І щодо нових стандартів спеціальностей. В тому, що у них міститимуться лише «кінцеві результати навчання», проблеми немає. Виникають сумніви, чи будуть внесені в перелік таких результатів (це робитиме Міністерство, а воно налаштоване вочевидь «антигуманітарно») загальні компетентності філософсько-гуманітарної спрямованості, як того вимагає закон («світоглядні й громадянські якості, морально-етичні цінності»)?
І оскільки йдеться про істотну новацію у викладанні філософсько-гуманітарних дисциплін для всіх спеціальностей, просто необхідним є спеціальне (за підписом і печаткою) роз’яснення міністерства про загальні рамки забезпечення цих компетентностей. Хоча би для того, щоб там прозвучало словосполучення Liberal Arts Education. Це припинило би ганебну практику замовчування і ухилення від називання речей своїми іменами. І все, можна буде братися до реформування філософсько-гуманітарних курсів для всіх спеціальностей у межах університетів. Бо сама можливість таких курсів дістане легітимацію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
НОВИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ ДЛЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ (Інна Совсун)
УНІВЕРСИТЕТ У КРИЗІ? (Крейг Калхун)
ЧИМ АКАДЕМІЯ НАГАДУЄ НАРКОКАРТЕЛЬ? (Александре Афонсо)
ПРОРВАТИ МОВЧАНКУ: ПРИХОВАНІ ТРАВМИ НЕОЛІБЕРАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ (Розалінд Ґілл)