Інтерв’ю з редакцією журналу «Спільне»

4587
Патрік Ле Треонда
Статьи автора

Публікуємо переклад розмови із колективом нашого журналу в New Politics про історію виникнення видання, а також про нашу роботу до і під час повномасштабного вторгнення. 

 

Багато парадоксів виникло внаслідок російсько-української війни: приміром, дехто з нас досі не знав, що в Україні існує осередок активного лівого, критичного та креативного мислення, який ми (включно з автором цих рядків) роками ігнорували. Таким відкриттям є журнал «Спільне» — один із найважливіших та найпродуктивніших джерел розуміння ситуації в Україні і світі. У журналі публікуються статті українською, англійською та російською мовами. «Спільне» виконує роль довідкового веб-порталу для критичного мислення європейських лівих. Сайт присвячений українським проблемам, але також відкритий для всього світу. Однією з останніх ініціатив видання є «Діалоги периферій», проєкт, «націлений на опір капіталістичній системі та пошук альтернативних рішень для всіх країн глобальної периферії. З цією метою ми розпочинаємо спільний незалежний діалог з активістами з різних регіонів, від Латинської Америки до Східної Азії». Нещодавно я поспілкувався з редакцією журналу.

За яких обставин, ким і з якої причини був заснований журнал «Спільне» у 2009 році?

У той період в Україні вже існувала певна екосистема лівих організацій, включно з анархістами і різними марксистськими групами. Вони проводили різноманітні акції, наприклад, проти нового Трудового кодексу та незаконної забудови громадських місць. Окрім того, існувала також низка лівих інтернет-ресурсів. Засновники журналу «Спільне» могли бути або активними учасниками певної спільноти, або її прихильниками. Проте вони були незадоволені якістю політичної аналітики, що переважала у лівому середовищі Києва. Багато з них — студенти чи дослідники; деякі вже були знайомі із марксистськими дискусіями та текстами із західних університетів, складнішими та сучаснішими порівняно з тими, які обговорювалися активістами в Україні.

 

журнали спільне

Друковані випуски журналу «Спільне»

 

Отже, спершу ці люди створили розсилку під назвою «Ліва думка» з метою проведення політично ангажованих дискусій. Незабаром вони вирішили створити веб-сайт, що сприяв би поширенню глобальної соціально-критичної думки серед населення. Перші публікації переважно були перекладами. З часом ми почали публікувати й власні тексти, а пізніше запустили паперову версію. Ідея полягала в тому, щоби мати журнал, що нагадував би академічне видання з рецензуванням і високими інтелектуальними стандартами, але при цьому, щоб він був незалежним від академічної бюрократії. Деякі засновники досі залишаються членами нашої команди, а з деякими ми розійшлися. Паперового журналу вже не існує. Однак загальна ідея не змінилася: ми продовжуємо створювати й поширювати високоякісну, політично ангажовану соціальну аналітику.

У більш загальному плані, окрім критики глобальної капіталістичної системи, видається, що ваша мета полягає у тому, щоби пролити світло на альтернативні ініціативи, які розвиваються тут і зараз, зокрема в контексті колонізованих суспільств на периферії капіталістичної системи. Чи виникло таке занепокоєння внаслідок ситуації в Україні? Чому?

Зрозуміло, що Україна є периферійною країною, і ми не можемо ігнорувати цей факт, коли аналізуємо суспільство і розробляємо політичні стратегії. Початково «Спільне» було зорієнтоване на ознайомлення пострадянського суспільства з західною думкою, але ми ніколи не планували обмежуватися цим напрямком. Ми багато чому навчаємося від західних партнерів, але й відчуваємо, що їм також є чому навчитися від периферійних місць виробництва знань. Ми також розуміємо, що потрібен незалежний обмін досвідом і перспективами з іншими периферійними країнами. Те ж саме стосується і революції vs перспективи «тут і зараз»: ці дві сфери потрібно поєднувати, інакше антикапіталістична риторика залишиться поверхневою і загальною, так само як «практичні рішення» не приведуть нас нікуди без ширшої радикальної перспективи.

 

конференція

Конференція «Сучасна Україна та виміри соціальної справедливості», 2019 рік

 

Тож вас цікавить ситуація та досвід соціальних рухів у Латинській Америці, Африці, Азії? Можливо, для європейської країни це може здатися парадоксальним.

З початком повномасштабної війни ми зрозуміли, що багато з того, що ми знали та публікували про периферійні країни, часто було написано або західними лівими авторами, або людьми з Глобального Півдня, які довгий час проживали на Заході. Те саме стосувалося й українського випадку: коли увага раптово зосередилася на нашому суспільстві, часто саме перспектива західних людей на російське вторгнення була найгучнішою та найціннішою, навіть якщо вони ніколи раніше не займалися українським контекстом. На жаль, ця проблема також простежувалася в лівих дискусіях, хоча ліві активісти повинні бути уважними до ієрархій, владних відносин, контексту та репрезентації. Водночас війна допомогла нам налагодити нові контакти з лівими з усього світу. Ми вирішили, що також необхідний прямий діалог з прогресивними силами «Глобального Півдня».

Українське суспільство десятиліттями повторює гасло «Україна — це Європа». Така наполегливість змушує замислитися: а чи не намагаються люди переконати себе у чомусь неочевидному? Наводити довідкові факти про те, що європейський континент простягається від Атлантичного океану до Уралу і Каспійського моря — у цьому контексті малоцікаво. У нашій соціальній реальності поняття «Європа» використовується для позначення одного з найбагатших регіонів світу, який політично та економічно домінує над більшістю планети.

Існує багато нерівностей всередині уявної «Європи». Недоречно буде стверджувати, що Україна є частиною цього процвітаючого та могутнього блоку. Тому реальність українського суспільства, вбудованого в глобальні капіталістичні ієрархії на правах периферії, потребує матеріалістичного аналізу, а не ідеалістичного або подеколи навіть расистського проголошення України частиною «європейської цивілізації». Звичайно, Європа залишається важливим орієнтиром, адже ми знаходимося в цьому регіоні, і українська історія та сучасні події глибокого пов'язані з сусідніми країнами. Але варто подумати про наше місце в європейських ієрархіях, децентрувати оптику та шукати продуктивні порівняння або спільний досвід в інших схожих периферійних місцях. Це може допомогти нам знайти спільні шляхи для того, аби кинути виклик експлуатаційній системі глобальної нерівності.

 

конференція

Конференція Фоєрбах 11 «Після 1991. Пострадянські траєкторії», 2021 рік

 

Існує багато статей, що аналізують ситуацію в Україні. У чому полягає особливість ваших публікацій на цю тему? Які ваші основні критерії? Що нового каже журнал?

Ми відрізняємося від іноземних лівих видань тим, що ми — українське медіа, а від українських — тим, що ми одне з небагатьох лівих медіа. Прогресивні ліві погодяться, що важливо дати голос людям на місцях, і, отже, ми висловлюємо свою позицію та намагаємось дати голос різноманітним групам з України. На відміну від багатьох інших українських медіа, ми, як медіа ліві, вважаємо найважливішими теми нерівності, експлуатації та шляхів до більш рівноправного і справедливого суспільства.

Як ви визначаєте роль марксизму у вашому підході?

Мабуть, на це питання повинен відповісти кожен член редколегії окремо. Деякі з нас марксисти, але не всі, а серед співзасновників і колишніх редакторів журналу були люди різних поглядів, зокрема анархісти. Проте матеріалістичний підхід до дійсності — те, що об’єднує всіх нас. Ми переклали твори багатьох марксистських авторів, як-от Перрі Андерсона, Етьєна Балібара, Тіті Бхаттачарії, Гела Дрейпера, Девіда Гарві, Ненсі Фрейзер, Майкла Льові, Марселя ван дер Ліндена, Нікоса Пуланцаса, Беверлі Дж. Сільвера, Енцо Траверсо, Еріка Олін Райта та ін. Водночас ми перекладали авторів-анархістів, таких як Девід Ґребер і Пітер Ґелдерлос, і просто прогресивних науковців, таких як Рендалл Коллінз і П’єр Бурдьє. Також особливу увагу приділяємо інтелектуальній спадщині Романа Роздольського, одного з найвидатніших українських марксистів.

Журнал також виходив і у паперовій версії, однак останній випуск опубліковано у червні 2019 року. Чому припинили?

Це вимагає значної кількості часу та зусиль, а користі від цього мало. Хоч паперовий формат дозволив нам забезпечити більш комплексний підхід до вибраної теми та залучити найактивніших читачів до лівої перспективи, онлайн-публікації дають можливість охопити більший загал та спробувати зробити відчутніший внесок у публічну дискусію. Окрім того, наші видання мали тематичну спрямованість, і зазвичай певна тема цікавила лише частину редакції, тоді як решта була менш залучена. Зрештою, ми дуже цінуємо цей досвід, і хоча деякі з нас трохи сумують за паперовими виданнями, ми прийняли рішення рухатися далі.

 

останній випуск

Останній випуск журналу «Спільне»

 

На веб-сайті ви пропонуєте книжки для безкоштовного завантаження (приміром, «Хто буде дивитися за дітьми? Дитячі садки в контексті гендерної нерівності», «Майбутнє без капіталізму», «Кібернетика та демократичне економічне врядування»). Чи плануєте в майбутньому видавати власні книги?

Ці книжки, деякі з яких являють собою дослідницькі звіти, а інші — збірники текстів, з'явилися завдяки особливому інтересу та участі окремих редакторів, що курували процес публікації або самі займалися дослідженнями. Деякі з цих книжок редагувалися людьми за межами журналу «Спільне», тими, що поділяють наші ідеї. Нині ми працюємо над важливою книгою, присвяченою проєкту «Справедливого енергетичного переходу для України». Вона буде доступна українською мовою і адаптована для англомовної аудиторії.

На вашому сайті вказано: «Редакція поділяє егалітарні й антикапіталістичні погляди. Тому в наших публікаціях ми обговорюємо, як змінити суспільство, щоб у ньому не лишилось місця експлуатації, нерівностям та дискримінації». Як ці принципи відображаються у вашій роботі та підборі статей?

Звичайно, наша ідеологічна перспектива впливає на вибір статей, але ми не обмежуємося лише тими авторами, що поділяють наші погляди. Так, більшість публікацій «Спільного» написано однодумцями. Однак, іноді ми також публікуємо ті статті, з якими погоджуємося, навіть якщо їхній підхід не є строго лівим. Проте, важливо зазначити, що стаття не має містити елементів, що суперечать нашим переконанням, як-от расизм, елітарні настрої, мізогінія, ринкові підходи та інше. Ідея побудови діалогу з периферійними досвідами витікає безпосередньо із наших поглядів. Нам дуже важливо сприяти рівності голосу жінок та враховувати позиції працівників. У повсякденній роботі ми бачимо різноманітні і часто нерівні ситуації, з якими стикаються як наші редактори, так і колеги ззовні. Ми враховуємо той факт, що дехто працює повний робочий день, а також усвідомлюємо, що дехто має обов'язки по догляду, які впливають на робочий час і графік.

 

книги

Книжки на сайті «Спільного», які можна безкоштовно завантажити

 

Як ви працювали з початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 року, і як це змінило вашу видавничу політику?

Протягом перших місяців вторгнення ми практично повністю переключилися на міжнародну аудиторію, хоча доти мало звертали увагу на англомовну версію сайту. Ми відчували, що важливо брати участь у регіональних і глобальних лівих дискусіях щодо російського вторгнення, а також поширювати наші погляди щодо того, як виглядає справжній інтернаціоналізм і солідарність у подібній ситуації. Коли приблизно влітку 2022 року розпочалася дискусія щодо повоєнної відбудови України, ми відчули важливість популяризації ідеї справедливої відбудови. Минулого року ми розробили ідею діалогів периферій, яка доти кілька місяців обговорювалася всередені редакції. Тому англомовна версія сайту стала дуже важливою, і ми перекладаємо та плануємо перекладати значну частину наших текстів. 

Також ми активно встановлюємо зв'язки з різними прогресивними медіа та активістами з-за кордону, що урізноманітнює авторів і перспективи. З організаційної точки зору, ми знаходимось у процесі постійної адаптації. Через повномасштабне вторгнення багато наших редакторів і авторів змушені були змінити умови життя. Хтось переселився в інший регіон України, іншим довелося виїжджати за кордон, хтось приєднався до армії, а дехто стали вимушеними матерями-одиначками через обмеження уряду, що стосуються виїзду чоловіків за кордон. У нашій роботі навесні 2022 року панував певний хаос через постійні зміни загальних і особистих обставин. Нині ситуація певною мірою стабілізувалась, і ми здебільшого працюємо разом віртуально. Парадоксально, але пандемія COVID-19 підготувала нас до такого режиму роботи з технічного та практичного боку.

Чи підтримуєте ви стосунки з іншими веб-сайтами в Європі чи за кордоном?

Ми підтримуємо зв'язки з різними медіа, переважно в Європі й США, а також в Латинській Америці та інших регіонах. Ми є членами східноєвропейських мереж ELMO і періодично співпрацюємо з іншими партнерами. Ми маємо набагато менше контактів із медіа зі схожих периферійних країн, поза Східною Європою і Латинською Америкою. Однак, у нас в розробці є плани та ідеї, націлені на розширення комунікаційних зв'язків та співпрацю на глобальному рівні.

З початку повномасштабного вторгнення кількість веб-сайтів, які перекладали, передруковували або посилалися на наші публікації, подвоїлася. Ця цифра наразі налічує майже 2000 сайтів у всьому світі. Більш того, кількість активних зворотних посилань на наші публікації зросла в п'ять разів і перевищує 150 000.

Деякі медіа отримали наш дозвіл і опублікували переклади наших статей. Проте більшість з них роблять це самостійно, і ми вітаємо такий вид поширення.

Отже, наші англомовні статті, особливо ті, що стосуються російсько-української війни, почали впливати на політичну дискусію в інших країнах світу.

Скільки у вас читачів? Скільки людей відвідує ваш сайт?

У нас є стабільна основна аудиторія: загалом маємо близько 30 тисяч читачів на місяць. Із них більше ніж половина — іноземна аудиторія (з початку вторгнення іноземних читачів стало вдвічі більше). Ми також поширюємо наші ідеї та цінності через соціальні мережі, використовуючи більш короткі та доступні формати. Це дозволяє нам привернути увагу молодої аудиторії, приміром, через хайлайти статей в Instagram і Twitter.


 

Посилання на інтерв'ю іншими мовами:

Англійською

- NewPolitics;

Europe Solidaire Sans Frontières;

- International Viewpoint.

Французькою

- Entre les lignes entre les mots;

Europe Solidaire Sans Frontières;

Réseau Bastille.

Іспанською

- Vientosur.

Іспанською (Уругвай)

Correspondencia de Prensa.

Нідерландською

- Grenzeloos.

Нідерландська у Фландрії

SAP antikapitalisten.

Італійською

- Globaldialogue.

Португальською (Бразилія)

Cspconlutas.

Датською

- Socialistisk Arbejderpolitik (SAP).

Грецькою

- E LA LIBERTA.

Норвезькою

- Nyevenstreukraina.

Розмовляв: Патрік Ле Треондат

Переклад: Юлія Куліш

Обкладинка: Катерина Грицева

 

Поделиться
Інтерв'ю з Кавітою Крішнан про нерівність, боротьбу лівих та репресії в Індії Журнал «Спільне», №12: Простір та нерівність Журнал «Спільне», №11: Революція: історія та майбутнє Журнал «Спільне», №10: Война и национализм Журнал «Спільне», №9: Майдан: погляд зліва Журнал «Спільне», №8: Релігія: між експлуатацією і емансипацією Журнал «Спільне», №7: Другий світ Журнал «Спільне», №6: Гендер і праця Журнал «Спільне», № 5: Політекономія расизму Журнал «Спільне», № 4: Класова експлуатація та класова боротьба Журнал «Спільне», № 3: Політика освіти Журнал «Спільне», № 2: Трансформації міського простору Журнал «Спільне» №1: Криміналізація соціальних проблем