(Не)ліва Європа: яким буде Європарламент 2019

Катерина Данілова

З 23 по 26 травня відбуватимуться вибори до Європарламенту, одного із найбільших виборних владних органів у світі (кількістю місць він поступається лише індійському 751 проти 790). Не зважаючи на поступове розширення повноважень цієї установи, її вплив лишається доволі обмеженими через розподіл влад між різними органами ЄС.

Європарламент — один із законодавчих органів влади Європейського Союзу (другим є Рада Європейського Союзу), але він позбавлений законодавчої ініціативи. Це право належить органу виконавчої гілки — Європейській комісії. Запропоновані Європейською комісією нормативно-правові акти мають бути ухвалені Європарламентом та Радою Європейського Союзу. Враховуючи, що Рада ЄС, яка складається з міністрів національних урядів, також повинна затверджувати нові регламенти та директиви, вплив національних держав у законодавчій функції ЄС нікуди не зникає. Це створює ще одну противагу для Європарламенту.

Іншою функцією Європарламенту є нагляд за Європейською комісією. Європарламент ухвалює кандидатуру президента Єврокомісії і затверджує 27 інших її членів. Саму Єврокомісію Європарламент може розпустити вотумом недовіри. Також разом із Радою ЄС Європарламент створює комісію, яка визначає бюджетний план. Таким чином, попри обмеженість повноважень Європарламенту, наявність у нього законодавчої, контролювальної та бюджетної функції роблять його важливим органом для визначення європейської політики. А зважаючи на позицію ЄС у міжнародній економіці, зміни у її політиці матимуть значний вплив на інші держави, зокрема на Україну. Саме тому важливо розглянути головні електоральні тенденції та розібратись, чого саме варто очікувати від цих європарламентських виборів.

Проти течії: мейнстрімні фракції втрачають позиції

Європейський парламент складається з декількох великих фракцій, до яких входять партії різних країн. Розподіл по фракціях відбувається за ідеологічною приналежністю. Деякі партії одразу йдуть на вибори як представники певних фракцій, інші приєднуються до фракцій після виборів або ж взагалі залишаються позафракційними. Найбільшими фракціями за кількістю місць у Європарламенті минулого скликання є Європейська народна партія (ЄНП) та Прогресивний альянс соціалістів і демократів (ПАСД).

ЄНП (християнські демократи та консерватори) та ПАСД (соціал-демократи) —  центристські партії, вони традиційно набирають найбільше голосів. Ці фракції домінуватимуть і у новому парламенті, але їхні позиції сильно ослабнуть. 168 місць відійде ЄНП та 147 місць отримають соціал-демократи, що майже на 40 місць менше, ніж у цьому парламенті^[1]. Таке падіння підтримки мейнстрімних фракцій йде паралельно зі схожими тенденціями  Німеччині, де на минулих виборах «народні партії» Християнських демократів та Соціал-демократів отримали значно менше голосів. Схожі процеси відбуваються у Франції та Італії.

Виняток становить лише Велика Британія. По-перше, Консервативна партія Великої Британії належить до євроскептичної фракції Європейських консерваторів та реформаторів, тому ЄНП традиційно не отримує місць у цій країні. По-друге, саме голосування у Британії рятує соціал-демократів на цих виборах. У період, коли Британію не включали до електоральних опитувань через очікування Брекзиту, позиції ПАСД сягали рекордно низьких 125 місць. З відтермінуванням Брекзиту до жовтня 2019 року британські партії також увійшли до виборчих перегонів. На цих виборах у Британії лейбористська партія має отримати впевнену перемогу над консерваторами. Саме останні найбільше асоціюються із проведенням Брекзиту, а тому мобілізувати власних виборців на вибори до Європарламенту важко навіть під знаменами євроскептицизму.

Прогноз щодо розподілу фракцій у Європарламенті наступного скликання станом на 20.05.2019. Ресурс

На результати ЄНП негативний вплив може мати тимчасове відсторонення угорської націонал-консервативної партії Фідес, відомої своєю «сорософобією». Жорстка антимігрантська політика Фідесу, як і проведення контраверсійної судової реформи в Угорщині, стали головними приводами для виключення партії. У відповідь на відсторонення Віктор Орбан вже заявив, що його партія не буде підтримувати Манфреда Вебера, головного кандидата від ЄНП, у виборах на посаду президента Єврокомісії. Довгострокове усунення Фідесу може спричинити остаточний вихід цієї партії із ЄНП та перехід до більш правих та євроскептичних фракцій.

Праві, антимігрантські та євроскептичні

Поразка центристських фракцій тісно пов’язана зі зростаючою популярністю інших, радикальніших фракцій. У результаті цих виборів у Європарламенті сформується нова, потужна фракція із (ультра)правих євроскептичних партій. Створення такої фракції ініціював Маттео Сальвіні — один з очільників італійської партії «Ліга Півночі» та члени «Альтернативи для Німеччини». Маттео Сальвіні починаючи з 2018 року є віце-прем’єр-міністром Італії, а також міністром внутрішніх справ. За Сальвіні «Ліга Півночі» стала однією з найбільших партій італійського парламенту у 2018 році. Він посприяв зміні ідеології партії із пропівнічних та навіть просепаратистських до загальноіталійського націоналізму, зміцнивши жорстку праву позицію з питань біженства, імміграції та євроскептицизму. Схожі позиції займають і інші провідні партії у майбутній правій фракції. Створена у 2013 році «Альтернатива для Німеччини» нарощувала свій вплив із зростанням антимігрантських рухів і стала третьою найбільшою партією у німецькому Бундестазі після виборів 2017 року. «АдН» отримає близько 11% голосів на європарламентських виборах цього року. Готовність приєднатися до фракції Сальвіні заявили й інші націонал-консервативні партії. Сальвіні та Ле Пен також запросили до фракції польську «Право і справедливість» та угорську Фідес.

Альянс Сальвіні в нинішньому складі, найімовірніше, стане четвертою найчисельнішою фракцією у Європарламенті. Найбільшу кількість місць фракція отримає саме в Італії, Німеччині та Франції. Від Франції до парламенту балотується «Національний фронт» Марі Ле Пен. Першим кандидатом від НФ на європейських виборах є 23-річний Жордан Барделла, позиція якого добре ілюструє прагнення самої Марі Ле Пен до демаргіналізації та оновлення партії. Відкриті ксенофобські чи антисемітські висловлювання замінюються на більш субтильну праву риторику захисту місцевих традицій та цінностей від глобалізаційних тенденцій та «ісламізації», а також захисту суверенітету Франції від посягань «європейських еліт». Така менш агресивна, втім націоналістична по своїй суті риторика, робить Національний фронт однією з найпопулярніших  партій у Франції на цих євровиборах.

Ультраправі партії входять і до фракції Європейських консерваторів та реформаторів, яка, загалом, має бути поміркованішою ніж Альянс. Від Італії до ЄКР може ввійти праправнук Беніто Муссоліні, який визначає свої політичні погляди як «постфашистські». Так, кількість нащадків Муссоліні у Європарламенті може зрости до двох осіб, адже праправнучка італійського фашиста Алессандра Муссоліні вже має досвід депутатки парламенту від фракції ЄНП. Хоча випадки входження прибічників ультраправих поглядів до Європарламенту є гучними прецедентами, вони є лише яскравими подіями на загальному фоні менш сенсаційної, та не менш послідовної націоналістичної політики цих фракцій.

"В найближчі п’ять років так званий правий поворот стане реальністю не лише для окремих європейських країн, але й для всього Європейського Союзу."

Найбільшими партіями, що входять до фракції ЄКР є польська «Право і справедливість» та британська Консервативна партія. Як вже було зазначено раніше, Консервативна партія Британії матиме погані результати на цих виборах. Вона принесе фракції близько 12 місць. Польська «Право і справедливість» забезпечить ЄКР близько 22 місць у парламенті, що зробить її найсильнішою та найвпливовішою партією у фракції. «ПіС» відома своєю євроскептичною та антимігрантською політикою, продовжуватиме виступати проти запровадження євровалюти у Польщі, європейської міграційної політики та будь-яких проявів розширення повноважень ЄС. На грунті конфліктів пов’язаний з «ПіС» у медіа було багато спекуляцій на тему її виходу із фракції та переходу до Альянсу Сальвіні, та зважаючи на високі електоральні показники такий розвиток подій малоймовірний

Антимігрантські настрої поєднані з націоналістичним євроскептицизмом складають ідеологічну основу обох фракцій, Альянсу Сальвіні та ЄКР. Відмінність лише у відтінках. В найближчі п’ять років так званий правий поворот стане реальністю не лише для окремих європейських країн, але й для всього Європейського Союзу. Разом партії правого спрямування отримають понад 130 місць у Європарламенті. Але це поки що тільки дві відверто праві фракції у Європарламенті, де головну роль все ж відіграватимуть центристи та ліволіберали. Хоча праві й покращили свої позиції, вони приречені на роль опозиції.

Кандидати в «молодші партнери»: ліберали та зелені

У наступному Європарламенті відчутно покращить свої позиції Альянс лібералів та демократів Європи (АЛДЄ) – фракція проєвропейських, бізнес-орієнтованих ліберальних партій, які виступають проти державного втручання в економіку, за її лібералізацію, урізання соціальних витрат та зниження податків. Окрім того, ці партії звертаються до тем диджіталізації, змін клімату та навіть квір-політики — до проблем, які апелюють до представників середнього та вищого класів. Але, як пожартував ведучий німецького сатиричного шоу, ліберали виступають за жінок та клімат доти, доки в ці напрями не треба вкладати гроші.

На цих виборах фракцію посилило входження до неї партії французького президента Еммануеля Макрона «Вперед!». Також німецька партія «Вільних лібералів» набере більше голосів, що забезпечить АЛДЄ ще десять місць у парламенті. Ліберальні позиції АЛДЄ в питаннях вільної торгівлі та відкритих ринків добре співвідносяться з поглибленням євроінтеграції. Наголос на поглибленні співпраці всередині Європейського союзу роблять АЛДЄ найвірогіднішим партнером по коаліції.

Інший можливий кандидат на коаліцію із мейнстрімними фракціями є фракція «Зелених». Голова списку від Європейської народної партії, Манфред Вебер, хоче приєднати «Зелених» до коаліції, аби зменшити вплив євроскептичних груп. Представники від «Зелених» більш обережні у заявах про можливу кооперацію, оскільки не поділяють консервативних цінностей ЄНП та дуже негативно ставляться до політики Фідесу та «Австрійської народної партії». Утім, пригадуючи події позаторішних  виборів до німецького Бундестагу, коли християнські демократи були за крок до того, щоб створити із «Зеленими» та Вільними лібералами так звану «ямайську коаліцію» (за кольорами партій — чорний, жовтий та зелений), важко заперечувати можливість створення європарламентської коаліції попри «ціннісні непорозуміння». Тим паче, на цих виборах «Зелені» виглядають більш привабливими партнерами, зважаючи на зростання їх підтримки.

Своєю популярністю фракція, ймовірно, завдячує появі нових великих екологічних рухів на кшталт Fridays for Future чи Extinction Rebellion. І хоча ці рухи є низовими та непартійними, сама популяризація цих питань, введення їх у мейнстримний політичний дискурс, грає на користь фракції. «Зелені» також представили свій маніфест ліволіберальної спрямованості, в якому зазначені такі пункти, як повна відмова від вугільної промисловості, інвестування в зелену енергетику, але також і феміністичні позиції за боротьбу проти гендерно-обумовленого насилля (знову відсилка до популярного низового руху) та промігрантські, пробіженські пункти.

Fridays for future: Демонстрація школярів проти змін клімату у Берліні

Хоча партія й повернулась до наново популяризованої у Штатах концепції Зеленого нового курсу, того критичного до великих підприємств месседжу, який наразі обговорюється в американських дебатах, у маніфесті не знайти. Єдина згадка про регуляцію ринкової влади великих корпорацій стосується сектору цифрових технологій. Що ж до інших сфер економіки, фракція виступає за «позеленіння» («greening») виробництв та фінансового сектору, що б це не означало. За час свого існування більшість зелених партій пройшли шлях від антиістеблішментських політичних організацій до пробізнесових партійних структур. Тому не варто дивуватися, що й зелений новий курс для фракції означає нічого іншого, як «позеленіння» великого капіталу.

Радикальні ліві

Іншою фракцією, яка також робить значний акцент на екологічній політиці є фракція Європейських об'єднаних лівих/Ліво-зелених Півночі. Ця фракція об’єднує партії на позиціях демократичного соціалізму, екосоціалізму та фемінізму. У квітні 2019 року ліві представили свій кліматичний маніфест, у якому наголос робився на несумісності ідей порятунку клімату та вільної ринкової економіки. Та незважаючи на антикапіталістичні заяви, всі методи запобігання кліматичної катастрофи прописані у маніфесті, хоча і більш конкретні та критичні до великого бізнесу ніж у зелених, не виходять за межі капіталістичної економіки. На відміну від зелених, ліві не можуть просто інструменталізувати наявні екологічні рухи, адже їхній порядок денний часто доволі ліберальний. Тож завдання, що постало перед лівими, полягає в зміщенні акцентів у сучасних кліматичних дебатах до більш радикальних та дієвих рішень.

Що ж до мобілізації виборців, то ліві, ймовірно, матимуть гірші результати в цьому парламенті й отримають на декілька місць менше ніж за попереднього скликання. Обидві ліволіберальні партії, як і радикально правий Альянс Сальвіні змогли скористатися з падіння популярності центристських фракцій та наростити власну підтримку. Що ж стало на заваді зростанню популярності лівих?

Найбільші втрати для Лівої фракції можна спостерігати у Іспанії, де ліві партії отримають на п’ять місць менше. Результати попередніх опитувань для іспанських партій у Європарламенті частково відображають результати національних виборів до парламенту у квітні 2019 року, а саме поразку лівого популістичного проекту Подемос. Зменшення підтримки Подемос можна пов’язати з її «нормалізацією». Партія, яка частково виросла з масового соціального руху проти політики жорсткої економії Indignados та висловлювала антиестеблішментські позиції, втратила зв’язок із низовою політикою та сама стала рядовою парламентською силою. Окрім того, зростання правих, націоналістичних сил після референдуму в Каталонії створило погані умови для будь-якої радикальної лівої політики.

Частково компенсує «іспанські» втрати лівих Франція. У ній «Нескорена Франція» Жана-Люка Меланшона матиме вісім депутатів у парламенті. Це робить НФ значно сильнішою від більш центристської Соціалістичної партії, що входить до ПАСД. Такі зміни, ймовірно, пов’язані з радикалізацією колишніх виборців центристських партій, яка могла відбутись через багатомісячні соціальні протести Жовтих жилетів проти політики президента Макрона.

Нескорена Франція, на відміну від Соціалістичної партії, має євроскептичні позиції. Євроскептицизм лівих суттєво відрізняється від критики ЄС Сальвіні та Ко. Для лівих євроскептиків на порядку денному стоїть боротьба за проведення соціально орієнтованої економічної політики, що суперечить неоліберальному порядку в ЄС, розширення демократії та самоуправління громад, а не захисту національного суверенітету як такого. У євроскептицизмі Меланшона проявляється його більш реалістична ліва позиція, адже за умови перемоги на національних виборах, кейнсіанський проект, за який виступає «Нескорена Франція», буде можливим лише наперекір європейським інституціям. Необхідність критики Європейського Союзу зліва стає очевидною, якщо поглянути на нещодавню неоліберальну політику ЄС у сферах енергетики (лібералізація ринку газу та електроенергії) та інфраструктури (вимоги відкриття національних ринків залізничних перевезень для приватних компаній). Та, зважаючи на результати партії Меланшона на цих євровиборах, її прихід до влади найближчим часом є малоймовірним. Партія Ле Пен набирає набагато більше голосів. Ерозія соціальної держави, яку тільки пришвидшує правління Макрона та неоліберальна політика ЄС разом із зростанням кількості біженців та мігрантів є сприятливим ґрунтом для зростання підтримки правих партій не лише у Франції.

Ліва партія (Die Linke) у Німеччині також фокусується на соціальних питаннях. Представники партії говорять про покращення становища робітників, зростання мінімальної заробітної плати, встановлення мінімального податку для великих підприємств по всьому ЄС для запобігання виведення прибутків до країн з більш ліберальним податковим законодавством та встановлення вищих податків для таких мегаконцернів, як Amazon та Google. Нове питання, яке ставлять завдяки низовим соціальним рухам, — це регулювання ринку житла. Концентрація житла в приватних компаніях призводить до значного зростання цін на аренду, що веде до великої кількості інших соціальних проблем. Німецькі Ліві активно звертаються до цієї теми у своїй агітації, виступаючи за націоналізацію найбільших підприємств-арендодавців та більш активну розбудову соціального житла.

Німецькі ліві також часто критикують ЄС за відсутність демократизму та неоліберальну політику. У відповідь на ці проблеми «Ліві» виступають на виборах за зростання ролі Європарламенту, створення європейської конституції, проведення всеєвропейських референдумів. Так, критику ЄС «Ліві» намагаються поєднати із єврооптимістичними вимогами, що у результаті дає доволі суперечливу позицію. У питаннях щодо політики ідентичності, боротьби з сексизмом, расизмом тощо, «Ліві» у своїй програмі майже не відрізняються від ліволіберальних сил, що сприяє «розпорошенню» їхніх потенційних виборців між іншими фракціями. З іншого боку, загравання із правою критикою міграції, чим займалась одна з лідерок Сара Вагенкнехт, могло «відлякувати» від партії велике коло виборців. Ініційований Вагенкнехт рух «Вставайте» (Aufstehen), який ставив за мету залучити до лівого флангу можливих симпатиків «Альтернативи для Німеччини», також не мав бажаного успіху.  Відсутність чіткої згоди з деяких питань, що відображає політичні та ідеологічні конфлікти всередині партії, робить позиції німецьких «Лівих» малопереконливими. Це погано впливає на електоральні успіхи партії. Лише незначним чином покращивши свої позиції, німецькі «Ліві» отримають близько 9 місць у парламенті.

У країнах Центрально-Східної Європи позиції Лівої фракції традиційно погані. Від Лівих до Європарламенту з ЦСЄ пройде лише два кандидати від Комуністичної партії Богемії та Моравії та вперше пройде кандидатка від молодої екосоціалістичної словенської партії «Ліві», Віолета Томіч. У своєму інтерв’ю для «Євроньюс» Томіч проговорила багато важливих соціальних питань, серед них і підвищення мінімальної заробітної плати, необхідність рішучих, аж до зміни економічної системи, дій для запобігання кліматичній катастрофі та запропонувала варіант альтернативного/лівого бачення Європи. «Європейська ідентичність» має будуватись, на думку Томіч, на цінностях антифашизму та миру, а не на християнських цінностях, як пропонують консерватори.

Таким чином, фракція Європейських об'єднаних лівих/Ліво-зелених Півночі втратить декілька місць у Європарламенті нового скликання, що свідчить про електоральну стагнацію фракції. Це пов’язано як зі структурними проблемами, так і тактичними помилками самих лівих партій: браком демократизму та протиріччями в середині партій, заграванні з правою риторикою або навпаки фокусуванні на політиці ідентичності, втраті зв’язку зі своєю соціальною базою тощо. Нездатність скористатись із занепаду центристських партій прирікає лівих на роль не дуже впливової опозиції.

Висновки

Європарламент нового скликання буде доволі сильно відрізнятися від попереднього. Занепад традиційних центристських партій, посилення правих партій, з одного боку, та (ліво)лібералів, з іншого, разом із відсутністю значної позитивної динаміки у радикальних лівих буде визначати діяльність нового Європарламенту. Відсутність реальної влади у лівих партій означатиме продовження неолібералізації європейської економіки та відсутність змін у відносинах із країнами глобального Півдня, які часто мають імперіалістичний характер. Утім, відчутно посилився вплив низових соціально-політичних рухів на електоральні успіхи та програми фракцій. Екологічні, феміністичні, соціальні, але також антимігрантські рухи здатні впливати не лише на локальну, національну політику, але і на політику на рівні Європейського Союзу. Це може стати запорукою позитивних змін, якщо в наступні п’ять років ліві активізують свою позапарламентську діяльність та повернуть собі гегемонію в прогресивних низових соціальних рухах.