Чому нам потрібні миротворці ООН на Донбасі

8497
Білоус Тарас
Статті автора

Сподіваюсь, колись у майбутньому після розсекречення архівів я з цікавістю прочитаю хорошу книжку якогось історика про нинішнє загострення. Про те, що відбувалося на закритих переговорах, на що розраховував Кремль, висуваючи очевидно нереалістичні вимоги, і для чого анонімні джерела західних ЗМІ перебільшували загрозу повномасштабного вторгнення. А ще про те, який дурень підказав британському МЗС зробити безглузду заяву про плани Путіна організувати переворот в Україні.

Але поки що я пишу ці рядки в Україні, де влада намагається стримати панічні настрої, які загрожують обвалом економіки. Зараз мене хвилює, щоб вторгнення все-таки не відбулося, а також відповідь на питання, як люди, не посвячені в тонкощі залаштункової дипломатії, можуть запобігти новій війні. Чи можна скористатися нинішнім загостренням, щоб зробити крок до вирішення конфлікту на Донбасі, що триває вже вісім років? І коли я та інші українці, що переїхали з непідконтрольної Києву частини Донбасу, але яким загрожують репресії сепаратистських режимів, зможемо нарешті навідатись додому?

 

На лінії фронту

Наприкінці січня український think tank «Центр оборонних стратегій» опублікував аналіз ризиків російського вторгнення, автори якого дійшли висновку, що повномасштабне вторгнення 2022 року малоймовірне. Водночас, на їхню думку, значно ймовірнішими є низка інших загрозливих сценаріїв, зокрема масштабна збройна ескалація на Донбасі з офіційним введенням збройних сил РФ та спробами прориву лінії фронту. Схожої думки дотримується й американський «Інститут вивчення війни». Однак ЗМІ та політики приділяли цій загрозі помітно менше уваги, ніж повномасштабному вторгненню.

Лінія фронту на Донбасі майже не змінювалася з 2015 року. Кремлю це було непотрібно, а Київ розумів, що в разі повномасштабного наступу на Донбас знову буде масово введено російські регулярні війська, як у серпні 2014 року. Проте протягом усіх цих років там продовжувалися позиційні бої й майже не було місяця без загиблих з обох сторін. Лише влітку 2020 року після підписання чергового перемир’я понад місяць майже не було порушень режиму тиші та жодного загиблого чи пораненого від обстрілів. На жаль, восени 2020 року кількість порушень поступово почала зростати, а особливо різко у квітні 2021 року на тлі стягування російських військ до кордонів України.

 

Війна на Донбасі

 

З військового погляду бойові дії на Донбасі безглузді, бо не змінюють становище сторін. Але в умовах дуже близького розташування позицій сторін, лінії розмежування довжиною понад 400 кілометрів та високого ступеня недовіри між ними, доволі важко стримати взаємні перестрілки. До того ж періодичні загострення на фронті можна використовувати для політичного тиску, а погіршення відносин може легко зруйнувати досягнутий прогрес у дотриманні режиму тиші. Тим часом постійні новини про загиблих на фронті роками отруюють політичну атмосферу в Україні та поглиблюють прірву між людьми з двох сторін лінії розмежування.

 

Присутність нейтральної третьої сили на лінії розмежування значно підвищує політичну ціну порушення перемир’я.

 

За цих обставин є очевидне рішення, яке зараз стало тільки актуальнішим: ввести на Донбас миротворців ООН. Безумовно, цей крок не дасть гарантії збереження режиму тиші — так само як і вакцина не дає повної гарантії, що ви не помрете від коронавірусу. Але присутність нейтральної третьої сили на лінії розмежування значно підвищує політичну ціну порушення перемир’я. Окрім того, в умовах взаємної недовіри, введення миротворців ООН дасть можливість розвести війська з обох боків лінії розмежування.

Звісно, тут виникає кілька очевидних питань. По-перше, для введення миротворців треба згода Росії як постійного члена Ради безпеки ООН із правом вето. Це головна причина, чому «блакитні шоломи» досі не ввели на Донбас. Водночас Кремль заявляє, що Україна зараз планує військовий наступ на Донбасі. Жодних реальних ознак підготовки України до такого наступу немає, але якщо Росія справді боїться українського наступу, то чому б їй не погодитися на крок, який ускладнить для України будь-які бойові дії на Донбасі?

 

Війна на Донбасі

 

Але є й інші проблеми: введення миротворців лише на лінію розмежування буде вести не до врегулювання конфлікту, а до його замороження. До того ж буде постійна загроза його «розмороження» — Україна може будь-коли відкликати свою згоду на розміщення «блакитних шоломів», а Росія може накласти вето на продовження мандату місії, як уже робила 2009 року в Грузії. Тому, хоча замороження конфлікту все-таки краще за новий виток війни, варто шукати шляхи, як миротворці могли би допомогти не заморозити, а вирішити конфлікт.

 

Вихід із глухого кута

Мінські домовленості не передбачають введення миротворців ООН, але такий крок їм і не суперечить. Навіть більше, це єдиний реалістичний спосіб виконати політичну частину Мінських домовленостей. За останні роки чимало експертів зазначали, що саме введення миротворців ООН могло б вивести мирний процес із глухого кута. Не лише західні автори, але й російські, наприклад, Андрій Кортунов та Олексій Арбатов.

Одним із головних каменів спотикання в мирному процесі є питання виборів. Згідно з Мінськом-2, вони мають пройти за українськими законами, але до відновлення Києвом контролю над українсько-російським кордоном у зоні конфлікту. Яким чином Україна може провести вибори за своїм законодавством на територіях, які не контролюються Києвом, у домовленостях не прописано. Мабуть, це ще було можливим 2014 року, коли Верховна Рада України, виконуючи Мінський протокол, ухвалила Закон про особливий статус і призначила вибори на 7 грудня 2014 року. Але тоді цього не відбулося, зокрема, і й з вини сепаратистів, які провели свої вибори на місяць раніше, а їхні результати просто намалювали.

З огляду на це, в Україні побоюються, що проведення виборів без гарантування безпеки, зокрема для переселенців, призведе до легітимізації авторитарних режимів Л/ДНР і формування держави в державі. Тим паче, що їхні побоювання підтвердив колишній помічник президента Росії Владислав Сурков, який у тогорічному інтерв’ю заявив, що суть Мінських домовленостей у тому, щоб на Донбасі не діяли українські закони, а Україна могла претендувати лише на «символічний суверенітет» над цими територіями.

 

 

Це не єдина загроза, яку має російське трактування Мінських домовленостей. Не менш важливою є потенційна ескалація насильства. Проблема тут починається вже з того, що пунктом 10 Мінська-2 передбачається виведення іноземних військ і роззброєння незаконних збройних формувань, але не уточнюється, коли це має статися. Поки що Кремль досі заперечує навіть саму присутність регулярних російських військ в Л/ДНР, не кажучи вже про те, щоб назвати дату й умови їхнього виведення. Водночас сепаратисти хочуть легалізувати свої збройні формування як «народну міліцію», хоча, згідно з Законом про особливий статус, загони народної міліції мають формуватися після виборів, за рішенням новообраних легітимних органів влади.

 

Чимало збройних конфліктів у світі розгоралися заново через кілька років після їхнього нібито врегулювання.

 

Стягуючи війська до кордонів України, Путін міг розраховувати на те, що вдасться домовитися з Вашингтоном, щоб він змусив Київ виконати Мінські домовленості в тому вигляді, як цього вимагає Кремль. Але ймовірність того, що якась українська влада піде на це, близька до нуля. Згідно з одним тогорічним опитуванням, 70% респондентів назвали неприйнятним проведення виборів на умовах сепаратистів. Це екстремальний випадок, бо решту вимог Кремля у цьому та іншому опитуваннях називають неприйнятними 50–65%, але це показує межі підтримки, яку може отримати націоналістична опозиція у разі, якщо влада піде на виконання вимог Кремля. В умовах, коли рейтинг партії Зеленського вже опустився нижче, ніж у партії колишнього президента Порошенка, важко уявити що може його змусити піти на серйозні поступки Кремлю.

Чимало збройних конфліктів у світі розгоралися заново через кілька років після їхнього нібито врегулювання. Є загроза, що це станеться й на Донбасі. Тому для безпечного проведення виборів і запобігання насильства необхідний перехідний період і присутність у зоні конфлікту нейтральної третьої сили. На щастя, згідно з опитуваннями за 2019–2020 роки, введення «блакитних шоломів» на Донбас підтримують 55–57% громадян України.

 

Наскільки це можливо?

Ідею введення «блакитних шоломів» на Донбас уже порушували на офіційному рівні. У березні 2015 року Київ звернувся до ООН із проханням розглянути можливість введення на Донбас миротворчого контингенту, але проти цього тоді виступила Москва. У вересні 2017 року про введення «блакитних шоломів» на Донбас несподівано заявив уже Володимир Путін, але він пропонував надати їм мандат лише на охорону членів місії ОБСЄ, що практично нічого не змінило б на лінії фронту. Тож ця ініціатива також закінчилася нічим.

Після перемоги на виборах президента України Володимира Зеленського відбулася активізація мирного процесу, але питання миротворців ООН у цей період майже зникло з публічного простору. Можливо, це була найбільша помилка Зеленського в його політиці щодо Донбасу. Замість того, щоб знову поставити це питання, коли переговори зайшли в глухий кут, він здійснив крутий політичний поворот і почав застосовувати санкції та закривати телеканали. Як відзначали українські правозахисники, ці дії підривали фундаментальні принципи права, грубо порушували Конституцію України та мали ознаки узурпації влади.

 

 

Напевно, головною причиною пасивності Зеленського щодо залучення «блакитних шоломів» була неможливість такого кроку без згоди Кремля. Навіть якби вдалося подолати вето Росії шляхом винесення питання на розгляд Генеральної Асамблеї ООН, згідно з резолюцією 377 A (V) «Єдність заради миру», жодна держава не надіслала б своїх миротворців без згоди Кремля та підконтрольних йому режимів Л/ДНР. Але винесення цього питання на розгляд Генеральної Асамблеї могло би бути частиною міжнародного тиску на Росію, щоб вона погодилася на введення миротворців.

Чимало питань щодо складу миротворчого контингенту та його мандату можуть бути предметом компромісу між Україною та Росією. Логічно було би, щоб у миротворчій місії брали участь військові з країн, які не є членами ані НАТО, ані ОДКБ. Але непоступливість Росії з цього питання лише збільшує ймовірність, що колись цей конфлікт буде вирішено воєнним шляхом. Якщо Кремль і далі буде чинити спротив введенню «блакитних шоломів» на Донбас, то це покаже, що він зацікавлений не у мирному врегулюванні конфлікту, а в збереженні свого контролю над Донбасом та подальшій дестабілізації України.

 

Більше реалізму

Я знаю, що до ефективності миротворців ООН є багато скепсису й упереджень через їхні провальні місії, зокрема в колишній Югославії та Руанді. Але ми пам'ятаємо й успішні місії, як у Південному Судані. Окремі провали мають спонукати не відмовлятися від цього інструменту, а уважно аналізувати причини невдачі та враховувати їх на майбутнє.

Я також знаю, що на адресу миротворців ООН є критика через випадки жорстокого поводження з цивільним населенням, яке вони мали захищати, зокрема звинувачення у сексуальній експлуатації. Але на Донбасі уже майже вісім років стоїть дві ворожі армії, внаслідок війни цей регіон став зоною екологічної катастрофи. За підрахунками ООН, Донбас, будучи найбільш густонаселеною частиною України, є найбільш замінованою територією у світі. Введення «блакитних шоломів» не ускладнить ситуацію, а навпаки — дасть можливість нарешті почати демілітаризацію регіону.

 

 

Я також розумію, що війна на Донбасі може виглядати для багатьох неєвропейців недостатньо серйозною проблемою, щоб вводити сюди значний миротворчий контингент. Війна у країні з населенням понад 40 млн, шість з половиною із яких на момент початку війни жили на Донбасі, забрала життя трохи більше ніж 13 тис. жертв. Абсолютна більшість із понад двох мільйонів людей, які переїхали з Донбасу в інші регіони України чи в Росію, змогли відносно успішно інтегруватися. У порівнянні з мільйонами загиблих внаслідок Другої конголезької війни, де розміщений поки що найбільший миротворчий контингент ООН, це справді виглядає не надто серйозною проблемою.

Але як ми всі могли побачити за останні місяці, війна на Донбасі серйозна через те, які держави в неї залучені, та які потенційні небезпеки вона у собі несе. Якщо міжнародна спільнота хоче позбутися привида Третьої світової війни, то їй варто активніше використовувати ту неідеальну систему міжнародної безпеки, яку ми вже маємо.
 

Автор: Тарас Білоус

Translated by openDemocracy

Поділитись