Тільки грошей недостатньо. Як допомогти сім’ям з дітьми

  • 14 листопада 2019
  • 986
Тільки грошей недостатньо. Як допомогти сім’ям з дітьми

Ганна Куровська

У державному бюджеті 2020 року пропонують змінити механізм виплати допомоги при народженні дитини. Нагадаємо, що попередня система прогресивних виплат зі зростанням суми допомоги на другу, третю і наступних дітей була скасована у 2014 році. 

Зараз уряд пропонує таку схему та розмір допомоги при народженні дитини: «100 тис. грн — на першу дитину, 200 тисяч грн — на другу, 400 тисяч грн — на третю і кожну наступну дитину». Частина допомоги (25%) виплачуватиметься одразу, а решта — рівними платежами протягом 36 місяців.

Ми поцікавились у експерток, чи задовільним є запропонований механізм підтримки родин із дітьми, чи допоможе це зменшити гендерну нерівність, пов’язану з батьківством, у трудовій сфері та які додаткові кроки необхідні для покращення становища батьків.

 

Оксана Дутчак, соціологиня

Виплати на першу дитину суттєво вищі за ті, що були до кризи. З поправкою на інфляцію вони приблизно дорівнюють розміру виплат, які були до впровадження «антикризової» політики у 2014 році. З іншого боку, більше платять на другу та третю дитину.

Збільшення допомоги, безперечно, покращує нинішню ситуацію. Зараз 53% домогосподарств з двома дітьми, 65% з трьома і 97% з чотирма дітьми перебувають за межею фактичної грошової бідності. Насправді, подібні виплати не стимулюватимуть народжуваність, як, можливо, сподівається влада, а є спробою боротьби з бідністю сімей із дітьми.

Починати треба зовсім з інших речей: із системної боротьби з бідністю дітних сімей, системної стабілізації демографічної ситуації та системного просування гендерної рівності.

 

"Збільшення виплат майже ніяк не вплине на те, що жінки частіше опиняються поза ринком праці."

 

Треба забезпечити хоча би річні відпустки з догляду за дитиною зі збереженням заробітної плати, а також ба́тьківську квоту в цій відпустці. Має функціонувати система якісних і доступних дитсадків (з віку, який би співпадав із закінченням оплачуваної відпустки по догляду), створення гідних робочих місць (зокрема для жінок), доступної і якісної педіатрії. А вже на додачу до цього підвищувати виплати. Але жодного з переліченого вище влада поки не збирається робити, іншими словами — системний підхід до проблеми нам поки не світить.

Найімовірніше, збільшення виплат майже ніяк не вплине на те, що жінки частіше опиняються поза ринком праці. Виплати на першу чи другу дитину навряд чи компенсують «чоловічу» зарплату, тож не стимулюватимуть їх брати відпустку по догляду замість жінок. А на няню щомісячних виплат просто не вистачить. І це не змінить ситуацію гендерної дискримінації на ринку праці, коли жінок відповідного віку менш охоче беруть на роботу.

 

Олена Стрельник, соціологиня

Якщо говорити про вплив виплат на народжуваність, то потрібно подивитись на статистику. У 2005 році було вперше запроваджено таку суттєву допомогу. З 2008-го її збільшили і диференціювали залежно від кількості народжених дітей. На той час вона була значною порівняно із середнім рівнем зарплат. У підсумку рівень народжуваності дещо збільшився, але не суттєво. Згодом ріст народжуваності припинився.

На превеликий жаль, проблема балансу професійних і сімейних обов’язків, яка є найбільш гострою саме для жінок, залишається поза фокусом  державної сімейної політики. Чинна система не забезпечує можливостей для поєднання роботи й сім’ї та фактично змушує жінок на певному етапі життя  робити вибір між кар’єрою та материнством. Скажімо, відпустка по догляду за дитиною в Україні порівняно з європейськими країнами досить тривала, але неоплачувана. З одного боку, це спонукає матерів раніше виходити на роботу, а з іншого — бракує вільних місць у дитсадках для дітей до 3 років, особливо у великих містах. За такої системи відпусток ми навряд чи залучимо татусів до догляду за маленькими дітьми, що є важливими чинником гендерної рівності.

 

"Роботодавці не дуже хочуть підтримувати працівників і працівниць із сімейними обов’язками."

 

Зрештою, коли держава дбає про стимулювання народжуваності, то рано чи пізно, навіть якщо такий сплеск очікується, проблема може ще більше загострюватись через брак якісних дитсадків.

Велика прогалина в тому, що роботодавці не дуже хочуть підтримувати працівників і працівниць із сімейними обов’язками. При цьому не завжди йдеться про значні фінансові ресурси. Скажімо, такою підтримкою є можливість працювати за гнучким графіком роботи або ж дистанційно. Це ті механізми, які могли би підтримувати і матерів, і татусів у балансі роботи й життя. Більш успішні компанії можуть утримувати дитячі кімнати, щоб мама чи тато могли залишати дитину під доглядом у випадку карантину в школі чи тривалих канікул.

 

Ніна Потарська, координаторка організації «Міжнародна жіноча ліга за мир та свободу»

Після отримання перших 25% допомоги залишаються щомісячні виплати упродовж 36 місяців. На одну дитину вони становитимуть близько 2 тисячі гривень, 4 тисячі грн на другу дитину та 8 тисяч грн на третю та кожну наступну. Ці суми не враховують потреб дорослої людини, що доглядає за дітьми. Лише на підгузки сім’ї доведеться витрачати щонайменше 1–1,5 тисячі гривень. Стільки ж піде на дитяче харчування. Тобто виплати у випадку народження однієї дитини ледве покриють навіть такі статті витрат, а діти ще й хворіють та одягаються. Не кажучи вже про те, що доросла людина також мусить щось їсти, одягатись та оплачувати житло. 

 

"Потрібно забезпечити функціонування соціальної інфраструктури, доступ до якісних та безкоштовних медичних послуг, допомогу соціальних працівників."

 

Після кількох хвиль скорочень мережі дошкільних закладів майже неможливо знайти місце у групі для дітей до 3 років. Бо держава гарантує місце в садку лише з трирічного віку. Через скорочення робочого дня та зменшення кількості годувань дитячі садочки не відповідають потребам людини, яка працює повний робочий день.

На мій погляд, крім грошової підтримки, яка має бути прив’язана до споживчого кошика, а не до мінімального прожиткового мінімуму, потрібно забезпечити функціонування соціальної інфраструктури, доступ до якісних та безкоштовних медичних послуг, допомогу соціальних працівників.

 

Читайте також:

Чотири причини, чому адресна соціальна допомога неефективна й несправедлива (Андрій Гладун)

Ґендерна нерівність та режим жорсткої економії в Україні посткризового періоду (Оксана Дутчак)

В поле зрения: муниципальная няня и сокращение выплат матерям (Анна Куровская)

Рекомендовані

Залишити коментар

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери

Допомогти