• КОММЕНТАРИЙ К УБИЙСТВАМ БУЗИНЫ И КАЛАШНИКОВА

    КОММЕНТАРИЙ К УБИЙСТВАМ БУЗИНЫ И КАЛАШНИКОВА

    • ЗМІ та інтернет
    • 19/04/2015
    Между убийством бывшего народного депутата от «Партии регионов» Олега Калашникова и расстрелом журналиста Олеся Бузины прошло около 12 часов. Существенно меньше времени понадобилось близким к власти комментаторам, в числе которых оказались известные журналисты, депутаты и высокопоставленные чиновники, чтобы объявить о том, что последние убийства - калька с убийства российского оппозиционера Бориса Немцова. Дескать, путинские диверсанты хотели опорочить Украину, и поэтому совершили провокацию, продемонстрировав, что Киев ничем не отличается от Москвы, где недавно расправились с оппозиционером. Показательно, что подобный ход мысли почти дословно совпадает с тем, как провластные российские медиа объясняли убийство Немцова, называя его провокацией, и "обнаруживая" всюду в этом деле "украинский след". Далі
  • Нарис неоліберальної держави: ринок праці, в’язниці та соціальна незахищеність

    Нарис неоліберальної держави: ринок праці, в’язниці та соціальна незахищеність

    • Права людини
    • 09/02/2013

    У «Покаранні бідних» (Wacquant 2009) я описав новий спосіб управління соціальною незахищеністю, що поєднує обмежувальну трудову політику (workfare) з експансивною карною політикою (prisonfare). Щоб розвинути запропонований раніше діагноз цієї політики, потрібно здійснити три аналітичні прориви. Вони дозволять пояснити поворот у карній політиці, який Сполучені Штати та інші розвинуті суспільства зробили на шляху до економічної дерегуляції та скорочення програм соціального захисту в останні десятиліття ХХ століття. Перший прорив, який нам треба здійснити, полягає у відмові від теорій «злочину і кари», досі поширених в академічних і політичних дебатах про ув’язнення попри дедалі більш очевидне розлучення цієї сімейної пари. Для другого прориву потрібно заново поєднати питання соціального захисту і карної політики, оскільки ці різновиди урядових заходів стосовно бідних спільно живляться з філософії біхевіоризму й прагнуть змінювати поведінку такими засобами, як відлякування, нагляд, таврування й розмаїті санкції. Соціальний захист (welfare), перетворений на трудову політику (workfare), і позбавлена своєї виправної функції в’язниця формують тепер єдину сітку, яку накидають на одну й ту саму клієнтуру, аби зробити невидимими проблемних мешканців. З одного боку, їм відмовляють у соціальній допомозі, а з іншого — тримають під замком, штовхаючи таким чином на периферійні сектори вторинного ринку праці, що зростає. Третій прорив — подолати звичне протиставлення між матеріалістичним та символічним підходами (умовно кажучи, між Марксом і Дюркгаймом), щоб узяти до уваги водночас і інструментальні, й виражальні функції карального апарату. Взаємопереплетення контролю і комунікації, керування зневаженими категоріями людей і утвер дження соціальних кордонів дозволяє нам просте жити, як розширення і передислокація в’язниці та її інституційних відгалужень (таких як випробувальний термін, умовне звільнення, бази даних злочинів, запаморочливі проповіді про злочини та злостива культура публічного наклепу на правопорушників) надали нового вигляду суспільному символічному ландшафту та змінили саму державу.

    Далі
  • НЕВИВЧЕНІ УРОКИ

    НЕВИВЧЕНІ УРОКИ

    • Гендер
    • 11/12/2012

    Далі
  • ПРО НЕМОЖЛИВІСТЬ НЕНАСИЛЬСТВА

    ПРО НЕМОЖЛИВІСТЬ НЕНАСИЛЬСТВА

    • Слайдер
    • 16/11/2012
    Ненасильство більше не є поняттям з етико-політичного вчення, як це було у випадку Ганді та його послідовників, воно стало таким собі табу, поширеним державною владою і підсиленим такими подіями, як розпад СРСР, поразка комунізму, репресії в Китаї… Всі прихильники повстанських дій опиняються в складному становищі, кажучи собі, що якщо потрібно через все це пройти, краще одразу відмовитись. Такою є основа цього ненасильства. І саме це, на мою думку, потрібно поставити під питання. Будь-який урок історії свідчить, що коли пригноблені вдаються до насильства, саме вони завжди за це розплачуються! Тобто насильство – це не вибір, наприклад, між Ганді та Леніним. Це не настольна гра: засоби нам диктує ситуація Далі
  • ЖІНКИ З МАРІКАНИ (фото)

    ЖІНКИ З МАРІКАНИ (фото)

    • Галереї
    • 17/10/2012
    Жінки з Марікани у Південно-африканській республіці 29 вересня провели мирну акцію протесту проти поліцейського насильства у їхньому районі та залякування жінок і дітей у шахтарському регіоні поблизу Рустенбурга на північному заході країни. 14 вересня 2012 року уряд ПАР оголосив надзвичайний стан у Рустенбурзі та в районі Марікани. Уряд АНК, підтримуваної союзниками, спрямував значні сили поліції та армії у селище Марікана, яка досі не оговталося від різні, у якій 34 шахтарі було вбито, а багато інших поранено. Мешканці та мешканки Марікани зіткнулися зі свавільними обшуками житла, арештами і приниженням їхньої гідності. Поліція пустила в хід сльозогінний газ, стріляла в людей просто по дорозі в магазин і навіть забирала у людей палиці, оголошені "небезпечної зброєю". Далі
  • З БУДНІВ ВІЙНИ ПРОТИ БІДНИХ: цілі поліцейського свавілля у Сполучених Штатах

    З БУДНІВ ВІЙНИ ПРОТИ БІДНИХ: цілі поліцейського свавілля у Сполучених Штатах

    • Права людини
    • 28/09/2012
    Вже не перше десятиліття Сполучені Штати ведуть війну на власній території – масштабну та відкриту війну, яка, попри те, не викликає особливого занепокоєння. Щодня ворогів убивають, калічать, беруть у полон, катують, принижують та вкривають ганьбою. Перемоги тривають без кінця, але переможені виявляються співвітчизниками. Чи не найважливіше завдання даної статті полягає в спробі зрозуміти, яким чином описана ситуація можлива у суспільстві, яке вважає себе вільним та демократичним. Ми розбиратимемо це на прикладі поліцейського свавілля – одного з найстрашніших і водночас найнеобхідніших елементів війни. Далі