• ЕКСКЛЮЗІЯ ЗАМІСТЬ ІНТЕГРАЦІЇ: ЧЕСЬКІ ПРОФСПІЛКИ І ДЕРЖАВНА МІГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА

    ЕКСКЛЮЗІЯ ЗАМІСТЬ ІНТЕГРАЦІЇ: ЧЕСЬКІ ПРОФСПІЛКИ І ДЕРЖАВНА МІГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА

    • Статті
    • 17/07/2014
    Мобілізація інституцій навколо «боротьби» з нелегальною міграцією та нелегальною працею останніми роками вступила до нової фази. Позиція профспілок у цьому питанні заслуговує на детальніший аналіз, адже у викритті різних груп «шахраїв» вони стверджують, що проблема не лише в роботодавцях, а й у самих трудових мігрантах та офіційно безробітних громадянах Чехії, що підробляють «начорно» та зловживають соціальними виплатами. В результаті їхньої боротьби проти неформальної зайнятості відбувається часткове примирення інтересів капіталу та профспілок щодо гарантій мінімальної оплати праці та трудових стандартів. Однак сучасна політика уряду не має наміру виходити за рамки мінімальних стандартів, які залишаються відносно низькими, про що свідчить і те, що мінімальна заробітна плата не підвищувалася з 2007 року. Як наслідок, спостерігаємо більш жорсткий контроль над трудовою міграцією, а місцеві робітники змушені погоджуватися на менш кваліфіковані та низькооплачувані робочі місця, які покидають робітники-іноземці. Безсумнівно, з точки зору покращення позиції прекарних робітників на ринку праці, в тому числі трудових мігрантів, дотримання трудових стандартів та стандартів оплати праці є обов’язковим. Але нинішні намагання міністерства праці та соціальної політики контролювати мінімальні стандарти у сфері трудової зайнятості все ж можуть певним чином впливати на способи зайнятості. Для ряду трудових мігрантів ці намагання загрожують втратою теперішніх позицій і, як наслідок, ризиком набуття «нелегального» статусу. Держава, власне, сама сприяє інформалізації ринку праці через політики гнучкості (Likić-Brborić 2007). Далі
  • ГУМАНІТАРНИЙ РАСИЗМ? Міжнародна допомога, міграція та політика інтеграції біженців в Україні

    ГУМАНІТАРНИЙ РАСИЗМ? Міжнародна допомога, міграція та політика інтеграції біженців в Україні

    • Слайдер
    • 29/04/2014
    Щоб уявити реальні утопії, соціологам спочатку слід зрозуміти наявні сюрреалістичні антиутопії: чому ініціативи, започатковані спеціально для сприяння соціальним змінам шляхом «створення прообразу емансипативних альтернатив», можуть натомість (як це не парадоксально) закінчитися відтворенням репресивних соціальних відносин? Ця стаття розглядає суперечності та дилеми нещодавніх інноваційних практик у міжнародних інституціях з питань біженців. Спираючись на особистий наративний аналіз та інституційну етнографію програми допомоги біженцям в Україні, ця стаття ставить питання: як політика, практика та інтереси міжнародних інституцій, що борються за права людини, впливають на життя та можливості змін на краще для отримувачів допомоги. Йдеться про висвітлення глибинних парадоксів професійної міжнародної індустрії гуманітарної допомоги, яке уможливить переосмислення прав людини. Сьогодні Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) – ключовий агент у плеяді керівних організацій з питань міграції, поруч із більш контроверсійними організаціями на кшталт Міжнародної організації з питань міграції (International Organization of Migration – IOM)[ref]Цікаво, що УВКБ ООН як конкурує, так і все більше співпрацює з IOM. Відповідальна за «сприяння» міжнародному «управлінню міграцією» IOM має суперечливу репутацію спостерігача при порушенні прав людини у центрах утримання іммігрантів з глобального Півдня від імені країн-донорів глобальної Півночі, що виступають за обмежувальну політику допуску (напр., Georgi 2010). Тоді як значна частина критики спрямована на IOM як на осередок влади у сфері глобальної міграції, роль УВКБ ООН в обговоренні та відтворенні підпорядкування біженців, що мігрують, значною мірою ігнорується.[/ref]. Поряд із західноєвропейськими політичними «фабриками думки», режим контролю над біженцями продукує широкий спектр прикладних знань, які випливають зі способу розуміння державами та міжнародною громадськістю поняття «біженець» та соціальних проблем прав людини, пов’язаних із депортованими та політичними вигнанцями (напр., UNHCR 2010). Далі