УCE НЕ ЯК У ЛЮДЕЙ: навіщо нацистам проганяти Баумана з університетів

  • 19 липня 2013
  • 2172
УCE НЕ ЯК У ЛЮДЕЙ: навіщо нацистам проганяти Баумана з університетів

Скрізь у світі в університетах діє золоте правило: ультраправим, расистам і ксенофобам з лекціями вхід заборонений. У Східній же Європі все навпаки: фашисти — бажані викладачі та гості столичних вузів, а лекція хоч трішки лівого вченого може зустріти шалений опір.

Так, декан соціологічного факультету Московського державного університету Добреньков, який у радянські часи громив фрейдомарксиста Еріха Фромма з позицій брежнєвського офіціозу, нині перетворив свій факультет на розсадник мракобісся, створив там «Центр консервативних досліджень» на чолі з одіозним «доктором Дугіним», запрошує лекторів на кшталт псевдонауковця-гомофоба Пола Камерона, пропагує російський націоналізм та необхідність смертної кари. Президент приватної Міжрегіональної академії управління персоналом Щокін активно видає чорносотенну та антисемітську літературу, а захистити дисертацію і викладати в цьому сумнівному виші запросив шанованого заморського гостя — одного із колишніх лідерів Ку-Клукс-Клану, шаленого расиста Девіда Дюка. Президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт, колишній сотник націоналістичної організації «Тризуб» імені Степана Бандери, на словах повторюючи мантру про «університет поза політикою», власноруч закрив виставку «Українське тіло» і припинив діяльність «підозріло лівого» Центру візуальної культури, натомість толерує засідання «Традиціоналістичного клубу», на яких ідеться про відродження «кшатрійного таланту вбивати» чи виступ депутатки від ВО «Свобода» пані Фаріон (який відбувся попри протести студентів НаУКМА), у якому та оповіла про «москалиськ», «підписи членами» та свої фантазії, як її гойдає на колінах «найпотужніший філософ ХХ століття», який до того ж заробляв класні гроші — Бандера.

Та пострадянський простір не одинокий у цьому наступі ультраправих на інтелектуальний простір. 23 червня 2013 року польські неонацисти (ультраправа партія «Національне відродження Польщі» 1) з масовкою із футбольних хуліганів намагалися зірвати виступ Зигмунта Баумана у Вроцлавському університеті.

Цей 87-річний дідусь — один із найвідоміших польських учених (хоча більша частина його академічного шляху прийшлася на британський Університет Лідса) і провідних соціологів світу, автор понад п’ятдесяти книг, чий науковий доробок важливий не для самих лише лівих чи альтерглобалістів, але для наукової спільноти загалом. Він відвідує багато конференцій, і все ж похилий вік бере своє. Після його промови на дискусійній платформі київського Arsenale 2012 ми з подругою вагалися, чи варто турбувати Баумана, щоб він підписав свою книгу — таким втомленим він виглядав.

Зигмунт Бауман — один із тих, хто, за Єгором Лєтовим, «завжди буде проти». У Польщі він, комуніст з 1946 року, як і багато інших, побачив вражаючий розрив між словами і практикою «народної демократії» і зрештою увійшов у гострий конфлікт із владою, яка звинуватила його в «лібералізмі» — і через сіоністські погляди батька, які Зигмунт не поділяв, і через його власне критичне мислення: замість генсеків молодий соціолог цитував Антоніо Грамші. У підсумку за Бауманом не закріпили професорської посади, хоча він пройшов необхідну для цього процедуру габілітації (і фактично він підміняв на викладацькій кафедрі свого вчителя Юліана Гохфельда, призначеного на високу посаду в ЮНЕСКО). За ним шпигували, його телефон прослуховували, на нього доносили.

У 1967, коли головний мєнт Польщі Мечислав «Яйця Кобили» Мочар 2 розв’язав шалену антисемітську кампанію, на знак протесту Бауман вийшов із правлячої партії ПОРП. А коли в Польщі трапився місцевий варіант 1968-го року — у відповідь на заборону постановки за п’єсою Адама Міцкевича «Дзядзи» відбулися протести студентів, яких надихав приклад «Празької весни» — власті розгорнули повномасштабні чистки міфічних «сіоністських елементів», і Зигмунт Бауман із дружиною Яніною, як і більшість єврейських інтелектуалів, були звільнені з роботи та змушені покинути країну. Виїхавши з Польщі до Ізраїлю, Бауман лишався вірним собі і далі критикував ізраїльську політику щодо Палестини.

І до наших днів Бауман залишається дисидентом: у своїй лекції у Вроцлаві, яку влаштував афілійований із Соціал-демократичною партією Німеччини Фонд Фрідріха Еберта, Бауман підкреслив, що ця партія, 150-річницю якої саме відзначали 3, а слідом за нею і вся європейська соціал-демократія, зрадила свої основоположні принципи і капітулювала перед правими 4.

Але для новоявлених «польських патріотів» Бауман — не гордість Польщі, а просто «кат з НКВС». Підстава проста. Під час війни родина Бауманів ледве уникла Голокосту, втікши з окупованої нацистами частини Польщі на схід, до СРСР. Там Зигмунт, пропрацювавши кілька місяців регулювальником у московській міліції, пішов добровольцем до сформованої на радянській території Першої армії Війська Польського. У якості політичного комісара він був серед тих, хто брав Берлін, а після війни дев’ятнадцятирічний юнак залишився у Корпусі внутрішніх військ як «товариш Степан» (співробітництво в органах держбезпеки, звісно, не робить честі; але вся «робота» Баумана зводилася переважно до написання брошурок для політичної підготовки особового складу). Корпус займався роззброєнням і ліквідацією залишків антикомуністичних збройних формувань — Армії Крайової, «Національних збройних сил» і Української повстанської армії. Нині «прокляті солдати» з Армії Крайової є героями офіційної польської історичної пам’яті як безкомпромісні борці і з нацизмом, і зі сталінізмом. Та насправді всі вони, м’яко кажучи, теж не були янголятками — вдавалися до терору та етнічних чисток.

І вже в лекційній аудиторії Вроцлавського університету накачані молодики, які вважають себе спадкоємцями довоєнних польських фалангістів з їхнім антикомунізмом та антисемітизмом, зустріли «тоталітарного» професора з «непольським» прізвищем голосним вигукуванням гасел на кшталт «Нюрнберг для комуняк» і «Раз серпом, раз молотом — по червоній голоті» (чомусь згадались наліпки з київського метро «На деревах замість листя будем вішать комуністів» — адже авторами цього «креативного» слогану українських ультраправих теж є їхні польські однодумці). Гучний звуковий супровід і агресивна поведінка завзятих борців із немічним дідусем не дозволяли почати лекцію, аж поки не з’явився антитерористичний спецзагін поліції. Бауман вийшов зі становища як належало інтелігенту зі старих анекдотів: попросив нікого з присутніх не вибачатися і приніс вибачення сам — за те, що став приводом для такого конфлікту. Хоча за соціолога заступилися польський міністр науки і ліберальний мер Вроцлава Рафал Дуткевич, та це не вгамувало ультраправих, які вимагають «люструвати» Баумана по повній програмі і ізолювати його від освітніх установ країни — протести, хай і не такі скандальні, супроводжували і наступні виступи професора в Польщі.

Щоправда, сам Зигмунт Бауман не здивований — таку реакцію на свою персону він спостерігав із моменту приходу до влади правоконсервативного уряду Качинських, коли активізувалося важливе для легітимації «постсоціалістичних» режимів націоналістичне «полювання на відьом» (щось схоже на те, що робить у сучасній Угорщині партія «Фідес»). І причина для Баумана зрозуміла: «Я ніколи не приховував того, що я соціаліст. Я був лівим, я є лівим, і я помру лівим. Сподіваюся. Дискредитуючи мене, вони можуть побічно дискредитувати політичну лівицю в Польщі».

Ультраправі намагаються, з одного боку, фізично не допускати лівих до публічного простору, а з другого — демонізувати своїх політичних опонентів, прирівнявши усю спадщину лівої думки та соціалістичних рухів до злочинів Сталіна та Пол Пота. Аби зламати (ультра)правий ідеологічний консенсус у східноєвропейських країнах, лівим необхідна передусім стара добра солідарність.

P.S. А Зигмунт Бауман невдовзі знову завітає до України — виступити на ХХ Форумі видавців у Львові у вересні 2013 року.

P.P.S. До речі, інший всесвітньо відомий польський вчений Лешек Колаковський, як і Бауман, починав як сталініст, а потім, ставши критичним марксистом-«ревізіоністом» і «антирадянщиком», був вигнаний з Польської народної республіки. Якби старенький Колаковський нещодавно не помер, нацики могли б дістатися і до нього — адже він, хоча другу половину життя був антикомуністом, не меншою мірою запам’ятався і як антинаціоналіст.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

«АКАДЕМIЧНЕ ВИГНАННЯ» РАДИКАЛЬНОГО АНТРОПОЛОГА (Крiстофер Шi)

ЩО БУДЕ ЗI СВОБОДОЮ? (Ольга Брюховецька)

Notes:

  1. Партія запеклих антисемітів і прихильників так званої «третьої позиції». Відома тим, що закликає труїти геїв і ромів в газових камерах, а також випускає агітацію на кшталт плакату зі словами «Фашизм? Ми ще гірші».
  2. Мечислав Мочар представляв у Польській об’єднаній робітничій партії фракцію олдскульних сталіністів, які під час війни залишилися на окупованій території і за це гордо називалися «партизанами» — на противагу «московській» фракції партійних діячів на чолі з Владиславом Гомулкою, які втекли до СРСР. Тому Мочар полюбляв починати свої промови зі слів «Я, як колишній партизан» («Ja jako były partyzant») — звідси і популярна в народі кличка «Jaja kobyły».
  3. Саме з цієї нагоди лекція і відбулася у Вроцлаві — тут народився Фердинанд Лассаль, один із засновників СДПН.
  4. Просто як ілюстрація: буквально у травні 2013 року СДПН, ця «найстарша соціалістична партія світу» утворила паралельне до Соціалістичного інтернаціоналу міжнародне об’єднання політичних партій під назвою «Прогресивний альянс» разом із одним із стовпів американського капіталізму — Демократичною партією.

Рекомендовані

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери