ЗНИЩИТИ ДЕРЖАВУ, ЗАБУТИ ПРО ЕЛЕКТОРАЛЬНИХ ЛІВИХ

  • 19 вересня 2014
  • 2824
ЗНИЩИТИ ДЕРЖАВУ, ЗАБУТИ ПРО ЕЛЕКТОРАЛЬНИХ ЛІВИХ

Поява статті «Стратегія виснаження ворога: завоювати чи знищити державу» на сайті соціально критичного журналу «Спільне» знаменує досить тривожні тенденції в середовищі антиавторитарних лівих.  Як реагувати анархістам на те, що в активістських колах почали серйозно обговорювати участь у «великій політиці»?

Показово, що у тексті про стратегію електоральних лівих практично не сказано нічого конкретного про те, як «масова соціалістична партія» буде протистояти капіталізму. Автори стверджують, що їхня стратегія передбачає «здобуття більшості голосів під час передвиборчих перегонів — за умови вільних та справедливих виборів». Однак замість розкриття механізму, завдяки якому партія зможе здобути масову підтримку і побудувати соціалізм, більша частина тексту зосереджується на «критиці» революційних лівих (інсурекціоністів), зокрема троцькістів та анархістів. До того ж, якість цієї критики залишає бажати кращого. Так, вершиною їхньої аргументації було гучне звинувачення «інсурекціоністів» у сліпій релігійності:

Їхнє рішення — це катастрофічний крах капіталізму, що веде до швидкого руйнування наявної політичної системи і хуткої експропріації приватної власності. Це просто сучасна секулярна версія релігійного екстазу, в якому реальна проблема власності на капітал вирішується виштовхуванням її в уявне майбутнє, де робочий клас — обожествлений, наче воскреслий Месія — приносить людству спасіння.

Оскільки автори не соромляться подавати свою позицію у форматі прописних істин, досить просто визначити їхнє уявлення про капіталізм та соціалізм. Суть капіталізму електорали вбачають у способі виробництва, коли капітал концентрується в руках класу роботодавців. Держава ж у формі представницької демократії виступає повністю автономною інституцією, яка забезпечує «бажані самі по собі» демократичні свободи, зокрема «універсальне право голосу, верховенство права, громадянську рівність, свободу організацій, елементарні громадянські свободи і так далі», та виконує ряд «соціально необхідних функцій», на кшталт «охорони здоров’я, освіти, контролю безпеки харчування та фармацевтичних препаратів, догляду за навколишнім середовищем, забезпечення інфраструктури, а також цивільного та кримінального правосуддя». Як про само собою зрозумілі речі у тексті говориться про інвестиції, конкуренцію, інтернаціональний розподіл праці, економічну продуктивність та густонаселене суспільство. «Непересічним досягненням» правових норм автори бачать уже те, що «вони існують». Відповідно, у бюрократах, суддях та поліцейських електорали не бачать ніякої принципової проблеми і розраховують їх «підпорядкувати власним цілям» — колективній емансипації (демократизації власності на капітал?). Цілком логічно, що на базі таких переконань про системні проблеми, суть позиції зводиться до питання «як можна вдосконалити наявну систему?» за десятки чи сотні років.

Я не візьмусь у цій замітці детально пояснити, у чому полягають концептуальні та практичні вади всіх соціальних інститутів і відносин, які видаються електоралам нормальними та прийнятними. Я просто хочу наголосити, що люди, які відкидають революцію та відмовляються визнавати репресивною державу та її невід’ємні атрибути — поліцію, суди та бюрократію — опиняються настільки далеко від анархістів 1, що якихось підстав для внутрішньої дискусії практично не стає. Адже умовами внутрішньої дискусії або критики є певні теоретичні та практичні рамки, спільні для прихильників обох позицій. Інакше суть критики зводиться до викриття самих засновків опонента. У цій ситуації втрачається зміст спільної політичної ідентичності. Тому, повертаючись до розмови про участь у «великій політиці», потрібно визначитися: або антиавторитарні ліві чітко відмежують себе від електоральних, або анархісти остаточно перестануть ідентифікувати себе з першими.

Гіпотетично, якщо реальні електорали не будуть займати настільки войовничо контрреволюційну та реакційну позицію, як автори обговорюваної статті, формат нашої співпраці може зводитися до взаємовигідних тактичних кроків. Адже радикально відмінні цілі та саме розуміння боротьби унеможливлюють спільну з електоралами стратегію та роботу над довгостроковими проектами. Залежно від ситуації у майбутньому наші стосунки можуть варіюватися від повного бойкоту до проведень спільних акцій та кампаній: електорали можуть повторити долю або «Боротьби», або «Відсічі».

З огляду на наявну ситуацію в Україні, на мою скромну думку, зі стратегічних міркувань анархістам (троцькістам та іншим антиавторитарним лівим?) варто відмовитися  від активної співпраці з електоральними лівими. Поки їхній рух не має помітної підтримки, міцного кістяка партійних функціонерів та гарного ресурсного забезпечення, у електоралів буде серйозна спокуса попіаритися на низових ініціативах та спробувати переагітувати активістів з інших рухів. Зрештою, якщо електорали знайдуть свого виборця поза межами низових рухів, можна лише побажати їм успіхів у конкуренції з Блоком Петра Порошенка, ВО «Свободою», БЮТ, Демократичним альянсом та іншими. Анархістам на сьогоднішньому етапі від цього ні холодно, ні жарко.

Notes:

  1. Для глибшого знайомства з анархістською критикою капіталізму рекомендую почитати книжку «Робота» від колективу Crimethinc.

Рекомендовані

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери

Допомогти