Журнал «СПІЛЬНЕ», №11: Революція: історія та майбутнє

  • 17 листопада 2017
  • 911
Журнал «СПІЛЬНЕ», №11: Революція: історія та майбутнє

Головний редактор випуску: Юрій Дергунов
Відповідальні редактори випуску: Вікторія Мулявка, Олександр Кравчук

Цього року світ відзначає два великих ювілеї: 14 вересня 1867 року в Гамбурзі вийшов друком перший том «Капіталу» Карла Маркса, а 7 листопада 1917 року відбулося збройне повстання в Петрограді, за результатами якого владу взяла партія більшовиків, розпочавши процес, що трактувався ними як соціалістична революція. Обидві ці події є одними з ключових в історії світової лівиці. Зараз на тлі глибокої кризи неоліберального соціально-економічного порядку ілюзії остаточного історичного тріумфу ринкової економіки та ліберальної демократії втрачають свою переконливість і антикапіталістичні сили знову починають підіймати голову. Отже, публікація випуску, присвяченого переосмисленню соціалістичної теорії та історії антикапіталістичних революційних рухів,  це не просто ритуал або данина памяті привидам минулого. Навпаки, ми звертаємось до центральних проблем соціальної думки та політичної боротьби, що ставатимуть ще важливішими рік за роком.

Таке переосмислення є непростим завданням. З одного боку, воно неодмінно мусить зберігати вірність духу боротьби за визволення людини від експлуатації та відчуження. Тож, розмірковуючи про історичні досягнення й невдачі антикапіталістичних сил, ми мусимо усвідомлювати, що те, що ними робилося, робилося в імя тих самих цінностей, які ми, як колектив лівої інтелігенції, сповідуємо й сьогодні. З іншого боку, досвід антикапіталістичної боротьби  це й історія морально та політично складних рішень і болючих поразок, вивчення яких вимагає від нас здатності дивитись критично не тільки на буржуазне суспільство, але й на спроби його подолання. Отже, для того, щоб дати зважену оцінку історії соціалізму як теорії та практики, треба пройти між Сциллою сліпої апологетики та Харібдою «реалістичної» капітуляції. Це й була та складна мета, яку ми поставили перед собою, працюючи над цим випуском.

Перший розділ присвячений марксизму як найвідомішій та найґрунтовнішій критичній соціальній теорії класового суспільства та його практичного подолання. Якою мірою матеріалістичне розуміння історії релевантне для сучасного суспільства? Як воно змінилося за півтори сотні років? Чи має воно внутрішні суперечності та лакуни? Розділ відкривається уривком із книжки Яна Гоффа, що розглядає еволюцію марксистських теорій у глобальному масштабі  від середини ХХ століття до сьогоднішнього дня, від Східної Азії до Латинської Америки. На думку Гоффа, сучасний, післявоєнний марксизм пройшов через декілька стадій: від історичного піднесення на тлі загострення класової боротьби знизу в 1960-х роках через ідейно-теоретичну кризу 19701980-х років до нового теоретичного відродження, що поєднується із занепадом марксистських форм комунізму як масової політичної ідеології. Гофф показує, що післявоєнний марксизм розвивався під впливом притаманної йому діалектичної суперечності між імперативами теоретичної рефлексії та політичної практики. Видатний соціальний географ Джеймс Блаут відзначає іншу суперечність у розвитку марксизму  його поляризацію між євроцентристським дифузіонізмом (тобто баченням історичного прогресу як такого, що розповсюджується із центрів світової капіталістичної системи на весь світ) та універсалізмом, що виходить із того, що субєктами соціальних змін є пригноблені класи всіх країн. Блаут рішуче відстоює істинність другого варіанту марксистської теорії і, зрештою, політичної стратегії. Завершується розділ інтервю з Кейт Еванс, британською художницею та авторкою графічного роману про Розу Люксембург, що обговорює актуальність її ідей для сьогодення.

Другий розділ присвячений історії революційного руху. Стаття Тараса Білоуса висвітлює маловідомі сторінки з історії київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», однієї з організацій, що стояла біля витоків Російської соціал-демократичної робітничої партії. Французький історик Ерік Онобль, дослідник історіографії Жовтневої революції та перебігу революційного процесу в Україні, розповідає у своєму інтервю про історію українських комун, тенденції написання історії революції та про те, що значить бути істориком-марксистом у сучасному світі. Відомий історик Олександр Шубін із досить критичних до більшовиків позицій розмірковує про те, як початковий вибір ними моделі державного управління та регулювання економіки заклав підвалини радянського суспільства як соціальної системи. З погляду Шубіна, виживання комуністичного режиму за умов громадянської війни відбулося ціною фактичної відмови від принципів, на яких мало будуватися соціалістичне суспільство. Естафету критики Жовтня як події приймає Вадим Дамє, російський історик та теоретик анархізму. На думку Дамє, йдеться про те, що взяття більшовиками влади було по суті узурпацією народної революції задля вирішення виключно буржуазних завдань соціально-економічної модернізації, на яку виявилась неспроможною сама російська буржуазія. Класик історичної та політичної соціології Барінгтон Мур розповідає про втрачений шанс німецької соціал-демократії, що пішла шляхом компромісу з режимом тоді, коли мала всі шанси піти шляхом творення демократичної соціалістичної держави. Історик Максим Мазипчук розповідає про маловідомий епізод з історії української еміграції, частина з якої переходила до підтримки радянського режиму як такого, що сприяв, на їхню думку, національному й соціальному розвитку України. Завершується розділ статтею соціолога Олега Журавльова, що порівнює логіку політичного протесту в радянський та пострадянський періоди. Як показує Журавльов, активістам були притаманні різні політичні світогляди, що в одному випадку були вкорінені в комуністичній ідеології (навіть у протистоянні з режимом, що претендував на монополію на комуністичні ідеї), а в іншому  в «реалістичній» тактиці «малих справ», що, по суті, деполітизувала протест.

Третій розділ, що присвячений спробам побудови соціалізму та його подальшим історичним перспективам, відкривається статтею історика й економіста українського походження Романа Роздольського, одного з найбільш відомих у світі дослідників творчості Маркса й Енгельса. Роздольський досліджує те, як слабкий стан розвитку продуктивних сил зумовив неспроможність Жовтневої революції забезпечити соціалістичний характер розвитку та призвів до панування бюрократії над робітничим класом. Філософ Андрій Коряковцев розмірковує про методологічні проблеми наукового вивчення природи Жовтневої революції та радянського суспільства, намагаючись виокремити ключову суперечність «радянізму». На його думку, ця суперечність полягає в тому, що радянське суспільство вже не було капіталістичним, але ще лишалось таким. Спадок Жовтня аналізує відомий політичний філософ Артемій Магун, який показує актуальність його проблематики та соціальної творчості для сьогодення, від претензій на подолання рамок національної держави та поєднання класової боротьби з боротьбою за етнічне та гендерне визволення до суперечливої, але необхідної практики побудови демократичних інституцій як знизу, так і згори. Один із провідних лівих філософів світу, Ален Бадью, осмислює болюче питання звязку політичного терору з ідеєю комунізму. Згідно з Бадью, терор не був наслідком ідеї комунізму, але був чинником її послаблення, оскільки сприяв втраті історичної перспективи. Низка подальших статей висвітлює феномен антикапіталістичних режимів із позицій світ-системного аналізу. Російсько-американський соціолог Георгій Дерлугян ставить Жовтневу революцію та радянський режим у контекст довготривалих тенденцій соціального розвитку людства, показуючи їхнє значення в умовах подолання переходу від аграрного суспільства та розмірковуючи над подальшими перспективами прогресу в бік соціальної рівності. Китайсько-американський економіст Лі Міньці оцінює соціально-економічні досягнення країн державного соціалізму як загалом вдалі для їхнього світ-системного становища та аналізує глобальну екологічну кризу, породжену капіталістичними імперативами зростання, як чинник, що першочергово загрожує існуванню цивілізації. Отже, якщо соціалізм ХХ століття був змушений конкурувати з капіталізмом на умовах, які диктувала капіталістична світ-система, і за цих обставин демонстрував серйозні здобутки, то зараз соціалізму просто немає альтернативи, якщо людство хоче вижити. В інтервю соціолога Павла Кутуєва поєднується неомарксистське світ-системне бачення та неовеберіанська історична соціологія. На думку Кутуєва, поки що не вдалося створити реалістичних альтернатив капіталізму як виміру модерну, що, втім, не означає, що доля капіталізму є безхмарною. Завершується розділ статтею теоретика медіа й технологій Ніка Даєр-Візфорда, який наголошує на тому, що нові технології створили передумови для побудови нового типу економіки, яка поєднувала б ефективність централізованого планування з демократичною участю користувачів благ в ухваленні рішень.

Четвертий тематичний розділ зосереджується на поточних стратегіях політичної боротьби, яку зараз ведуть антикапіталістичні сили. Класик глобальних досліджень праці Марсель ван дер Лінден розповідає про кризу основних інституцій робітничого руху (споживчих кооперативів, профспілок та лейбористських і комуністичних партій) і розмірковує про шляхи перевинайдення робітничого руху, що мають розвязати дві основні проблеми: національну фрагментацію та виключення робітників неформального сектору. Турецько-американський соціолог Джихан Тугал аналізує соціально-політичні заворушення останніх років і приходить до висновку, що їхнім класовим рушієм є страта нової дрібної буржуазії, яка, з одного боку, радикалізується в бік антикапіталізму за умов кризи неоліберального капіталізму, а з іншого  має специфічні інтереси, які не так просто поєднати з інтересами соціальних низів. Тож гіпотетичне посткапіталістичне суспільство може характеризуватись класовою боротьбою між колишніми союзниками за антикапіталістичним альянсом. Матеріали Сюзан Воткінс та Люка Марча детально розглядають партійну політику лівих сил у Європі.

Завершується журнал розділом рецензій, де висвітлюються дві книжки, присвячені радянському досвіду. Тимофій Раков розглядає книжку Йохена Хелльбека «Революція від першої особи: щоденники сталінської епохи», тоді як Енцо Траверсо піддає нищівній критиці роботу Тімоті Снайдера «Чорні землі».

Як легко побачити навіть із короткого синопсиса, низка статей виходить за межі лінії, якої явно чи неявно дотримувалось «Спільне» внаслідок балансу політичних та теоретичних поглядів всередині редакції. Далеко не в усьому редакція погоджується з певними оцінками, що їх роблять автори (не кажучи вже про те, що, мабуть, більшість статей містять щось єретичне з погляду тієї чи іншою політичної течії лівого руху). Що ж змусило нас опублікувати ці статті? Якщо революція сторічної давнини була одним із найбільших історичних тріумфів соціалізму як політичної течії, занепад породженого революцією суспільства був його найбільшою історичною поразкою. Ми зацікавлені в полеміці про характер революції та її родові вади, якщо ми хочемо зрозуміти природу цієї поразки. Збалансована оцінка історичних здобутків революційного соціалізму, до якої ми прагнемо, можлива, зокрема, й завдяки зіставленню різних, іноді дуже відмінних позицій. Якщо нашим завданням є пошук істини та критичне дослідження соціальної реальності (і реальності тієї теоретичної та політичної традиції, до якої ми належимо), ми не можемо замовчувати незручні для нас позиції, якщо вони висловлені з точки зору антикапіталістичного та матеріалістичного світогляду. Придушення полеміки свого часу неодноразово дорогою ціною обходилось лівому руху та антикапіталістичним режимам, а брак культури дискусії та поваги до поглядів опонента легко переростав у фізичну розправу.

Зараз в Україні відбувається підйом авторитаризму, мілітаризму, придушення свободи слова та політичних репресій силами держави та інституцій громадянського суспільства. Ліва альтернатива правоавторитарному повороту в політиці має нести в собі протистояння не тільки наявній соціально-економічній політиці, але й авторитарним тенденціям буржуазної держави. Альтернатива буржуазному суспільному устрою може бути життєздатною лише в тому разі, якщо вона буде більш демократичною. Отже, демократичні засади ми  усі, хто прагне створення суспільства, що переможе експлуатацію та нерівність,  повинні будувати вже зараз у своїх теоретичних дискусіях та організаційних формах.

Теоретична полеміка про історичний спадок теорії й практики антикапіталістичної лівиці не завершиться, мабуть, ніколи. Вона може бути розвязана лише практично  якщо супротивники капіталізму все ж зможуть винайти ефективні форми організації власного руху та всього суспільства, що виявляться спроможними залишити капіталізм у минулому. Тоді вони судитимуть своїх історичних попередників з позицій переможців. Якщо номер «Спільного», який Ви тримаєте в руках, хоч якось посприяє винайденню таких форм, можна буде вважати, що наша робота не була даремною.

 

ЗМІСТ ВИПУСКУ

Розділ 1. Марксизм: дилеми теорії визволення

Між полюсами політики та теорії: розвиток академічного марксизму з 1960-х років до сьогодення

Ян Гофф

Марксизм та євроцентристський дифузіонізм

Джеймс М. Блаут

«Якщо людям не дати ліву альтернативу, вони підуть у фашизм»

Інтерв'ю з Кейт Еванс

 

Розділ 2. Історія революційного руху

Київський «Союз боротьби за визволення робітничого класу» та історія марксизму в Російській імперії

Тарас Білоус

«Не можна зрозуміти радянську державу, не розуміючи, якою була революція»

Інтерв'ю з Еріком Оноблем

Революція в пошуках соціалізму

Олександр Шубін

Велика Російська революція: народ і влада

Вадим Дам'є

Придушення історичних альтернатив: Німеччина 1918–1920

Барінгтон Мур

«Наши жовто-блакитные новые вехи существенно отличаются от трехцветных»: феномен «зміновіхівства» в українській політичній еміграції

Максим Мазипчук

Радянська й пострадянська політична епістемологія: метафізика проти позитивізму

Олег Журавльов

 

Розділ 3. У пошуках соціалізму: минуле і майбутнє

До аналізу Російської революції

Роман Роздольський

Як вивчати Жовтневу революцію та радянське суспільство з погляду методології Маркса?

Андрій Коряковцев

Розгублені революції, або Що залишилось від 1917 року?

Артемій Магун

Ідея комунізму й питання про терор

Ален Бадью

Радянська революція 19051945: Тези до першого століття

Георгій Дерлуг'ян

XXI століття: чи існує альтернатива (соціалізму)?

Лі Міньці

«Соціальні революції дуже часто міфологізувалися марксистами»

Інтерв'ю з Павлом Кутуєвим

Платформи червоного достатку

Нік Візерфорд

 

Розділ 4. Стратегія боротьби: між реформою та революцією

Глобальний робітничий рух: не такий вже грандіозний фінал, і, можливо, новий початок

Марсель ван дер Лінден

Невловимий протест: суперечливе постання політики середнього класу

Джихан Тугал

«Радикальні ліві є однією з найбільш хаотичних і багатоманітних партійних груп»

Інтерв'ю з Люком Марчем

Нові ліві на Заході: Корбін, Сандерс, Ципрас і компанія

Сюзан Воткінс


Розділ 5. Рецензії

Більшовицький проект суб’єктності

Тимофій Раков

«Чорна земля» Тімоті Снайдера: викривлення історії

Енцо Траверсо

 

ПОПЕРЕДНІ ВИПУСКИ ЖУРНАЛУ:

СПІЛЬНЕ №10. Війна і націоналізм

СПІЛЬНЕ №9: Майдан. Погляд зліва

СПІЛЬНЕ №8: Релігія: між експлуатацією та емансипацією

СПІЛЬНЕ №7: Другий світ

СПІЛЬНЕ №6: Гендер і праця 

СПІЛЬНЕ №5: Політекономія расизму

СПІЛЬНЕ №4: Класова експлуатація і класова боротьба

СПІЛЬНЕ №3: Політика освіти

СПІЛЬНЕ №2: Трансформації міського простору 

СПІЛЬНЕ №1: Криміналізація соціальних проблем

Залишити коментар

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери