Роман Роздольський
Передмова перекладача: До уваги читачів «Спільного» пропонується стаття українського історика-марксиста Романа Роздольського, присвячена трактуванню національної тематики у «Маніфесті комуністичної партії» Маркса і Енґельса. Національне питання у лівому русі та у спадщині засновників марксизму – одне з головних наукових зацікавлень Роздольського, якому він присвятив, зокрема, свою докторську дисертацію «Проблема неісторичних народів у К. Маркса і Ф. Енґельса» (1927 р., захищена у Відні), вже знайому нашим читачам статтю «Фрідріх Енґельс про Україну» (1927) та монументальну працю «До національного питання: Фрідріх Енґельс та проблема “неісторичних народів”» (1948, видано в 1964), яка досі чекає на переклад українською.
Статтю «Робітники та батьківщина» написано німецькою мовою на початку 1960-х рр., однак спершу опубліковано в англійському перекладі («Science & Society», Nr. 29, Summer 1965; ця версія доступна на marxists.org) і тільки згодом, вже після смерті автора – в оригіналі («die internationale», Nr. 12, Frankfurt am Main, Februar 1978). На відміну від вищезгаданих праць, ця стаття тільки побіжно торкається питання «неісторичних народів». Натомість Роздольський намагається тут з’ясувати, що саме мали на увазі автори «Маніфесту комуністичної партії» в пасажах про відсутність у пролетарів батьківщини, «спочатку національну боротьбу» робіників тощо. Дослідження і реконструкція значення вжитої в тексті термінології мало для автора далеко не тільки історичний інтерес, оскільки саме посиланнями на відповідні рядки з Маркса і Енґельса неодноразово виправдовували агітацію за своєрідний «пролетарський націоналізм» чи й просто націоналізм, цілком хибний і неприйнятний для марксиста Роздольського.
Про актуальність вивчення «Маніфесту» свідчать слова Бенедикта Андерсона про те, що саме непроясненість деяких формулювань із цього тексту є однією з ознак «історичної поразки марксизму» у царині теорії націоналізму (Андерсон Б. Уявлені спільноти. – К., 2001. – С. 20). Пропонована стаття Роздольського – одна з найбільш ґрунтовних і вичерпних спроб такого прояснення, а тому безперечно заслуговує на увагу.
Переклад здійснено за машинописом, що зберігається в архіві амстердамського Міжнародного інституту соціальної історії.
(до роз’яснення одного уривку із «Маніфесту комуністичної партії»)
Мова про той уривок, у якому автори «Маніфесту» змальовують стосунки пролетаріату та батьківщини. Читаємо в ньому:
Далі комуністам закидають, ніби вони хочуть скасувати батьківщину, національність.
Робітники не мають батьківщини. В них не можна відняти того, чого в них немає. Тому що пролетаріат насамперед мусить завоювати собі політичне панування, підвищитися до становища національного класу, сам сконституюватись як нація, він сам поки ще національний, хоч і зовсім не в буржуазному розумінні.
Національна відособленість і протилежності народів зникають все більше й більше вже з розвитком буржуазії, свободою торгівлі, світовим ринком, одноманітністю промислового виробництва і відповідних до нього життьових умов.
Панування пролетаріату ще більше прискорить їх зникнення. Об’єднана діяльність, принаймні цивілізованих країн, є одна з перших умов його визволення.
В тій мірі, в якій буде знищена експлуатація одного індивіда другим, буде знищена і експлуатація однієї нації другою.
Разом із протилежністю класів всередині нації відпаде і вороже ставлення націй одної до одної. 1
А за кілька сторінок до цього:
Коли й не за змістом, то за формою боротьба пролетаріату проти буржуазії є насамперед боротьба національна. Пролетаріат кожної країни мусить, звичайно, насамперед покінчити з своєю власною буржуазією. 2
Зазначені речення незліченну кількість разів було цитовано в соціалістичній літературі – переважно для того, щоб обґрунтувати таким чином негативне ставлення робітничого руху до буржуазного патріотизму та шовінізму. Нерідко, втім, намагались також пом’якшити різку мову цих слів і надати їм протилежного, націоналістичного сенсу.
За приклад нам слугуватиме відомий німецький соціал-демократичний теоретик Г. Кунов. У своїй книзі «Марксова теорія історії, суспільства та держави» він торкається у тому числі й зацитованих рядків із «Маніфесту». Якщо вірити Кунову, цими висловлюваннями Маркс і Енґельс хотіли сказати лише таке:
«Сьогодні (1848 р.) в робітника нема батьківщини, він не бере справжньої участі в житті нації, він ще від виключений з розподілу її матеріальних та духовних благ. Та колись робітництво завоює політичну владу й посяде панівну позицію в державі та нації, і тоді, коли воно себе до певної міри (?) конституює як націю, воно також буде і відчуватиме себе національним, навіть якщо його націоналізм буде іншого роду, ніж націоналізм буржуазії. 3»
Ця інтерпретація Кунова 4 розвалюється на одному маленькому слові, а саме, на словечку «ще» («тому що пролетаріат насамперед мусить… сконституюватись як нація, він сам поки ще національний»), яке в дійсності позначає цілий світ і відрізняє пролетарський інтернаціоналізм від буржуазного націоналізму.
Тлумачення Кунова утворило ціло школу в реформістському таборі; а після Другої світової війни воно увійшло навіть у комуністичні кола! Так, читаємо у вступі до видання «Маніфесту», що вийшло у 1946 р. у видавництві Wiener Stern:
«Якщо Маркс у «Маніфесті комуністичної партії» каже: «тому що пролетаріат насамперед мусить завоювати собі політичне панування, підвищитися до становища національного класу, сам сконституюватись як нація, він сам поки ще національний», то ми перебуваємо сьогодні у такому часі, коли робітничий клас виступає національно, як хребет нації в боротьбі проти фашизму і за демократію. Робітники Австрії борються сьогодні, поруч із усім трудящим людом, за завоювання своєї австрійської батьківщини (?), шляхом створення незалежної, вільної та демократичної Австрії» 5.»
Що ця інтерпретація цілковито тотожна куновській, ба більше, навіть перевершує її, – це очевидно.
Повну протилежність цим націоналістичним інтерпретаційним потугам становить тлумачення згаданого речення із «Маніфесту», що його подає Ленін у своєму нарисі «Карл Маркс»:
«Нації – неминучий продукт і неминуча форма буржуазної епохи суспільного розвитку. І робітничий клас не міг зміцніти, змужніти, скластися, не «складаючись у межах нації», не будучи «національним» («хоч і зовсім не в тому сенсі, як це розуміє буржуазія»). Але розвиток капіталізму дедалі більше ламає національні перегородки, знищує національну відокремленість, ставить на місце національних антагонізмів класові. Тому в розвинутих капіталістичних країнах є повною істиною, що «робітники не мають батьківщини» і що «об’єднання зусиль» робітників принаймні цивілізованих країн «є однією з перших умов визволення пролетаріату». 6»
Тим не менш, навіть така інтерпретація не цілком прийнятна, хоч за змістом вона й витримана у дусі марксизму. Адже тут відразу впадає в око одна річ: якщо в «Маніфесті» пролетаріат навіть після завоювання державної влади лишається «ще національним», то в Леніна робітничий клас національний тільки на початку робітничого руху, допоки він не «змужніє». У розвинутому капіталізмі, згідно з Леніним, робітники вже зовсім «не мають батьківщини»!
На цьому досить про попередні тлумачення згаданого уривку з «Маніфесту». Можливо, не здасться дивним, що значення цих слів намагаються з’ясувати тільки шляхом інтерпретацій. Більш дивна, однак, та обставина, що ці слова з плином часу перетворились у щось на зразок догматів віри, – що з них виводять далекосяжні програмові гасла, у більшості випадків не ламаючи собі голову над дійсним сенсом цих слів Маркса і Енґельса… Це особливо стосується вислову про те, що робітники «не мають батьківщини». Що легше було його постійно повторювати, то тяжче було це, здавалось би, просте речення пояснити та привести у відповідність до нього практику соціалістичних (а згодом і комуністичних) партій. Ця ж практика дедалі частіше виглядала так, ніби вона викриває авторів «Маніфесту» у брехні!
* * *
То який же справжній сенс цих висловлювань із «Маніфесту»? Як розуміти те, що пролетаріат «не має батьківщини» і що він навіть після захоплення влади лишається «поки ще національним»? Щоб відповісти на це питання, потрібно насамперед, на нашу думку, піддати перевірці термінологію «Маніфесту».
Як відомо, терміни «нація» та «національність» не завжди і не всюди вживаються в одному й тому самому значенні. Приміром, у Франції та Англії під «нацією» розуміють здебільшого населення певної держави, а слово «національність» там слугує або синонімом громадянства якоїсь держави, або на позначення етнічно-мовної спільноти («народу»). У нас же, натомість, обидва терміни вживають щодо етнічно-мовних спільнот 7.
Маркс і Енґельс слідують – особливо у своїх ранніх текстах – майже цілковито англо-французькому мовному вжитку. Словом «нація» позначується або населення держави, або ж народна спільнота, що має свою власну державу 8. (Як виняток, це слово вживається в них також щодо «історичних» народів, котрі, як, приміром, поляки, свою державу втратили). Натомість «національність» у них означає: 1) належність до держави чи до народу з державою, «стан» народу з державою, нації в політичному сенсі 9; 2) етнічно-мовну спільноту, або ж належність до такої спільноти. Тому це слово вони вживають майже винятково тоді, коли йдеться про «неісторичні народи» (як-то австрійські слов’яни – чехи, хорвати, українці тощо), або коли йдеться про «уламки народів» (ґелів, бретонців, басків). І саме це розуміння «національності» – на противагу «нації» як позначенню «історичного» народу з державою – особливо характерне для термінології Маркса і Енґельса! Ось декілька прикладів:
«The Highland Welsh and the Gaels, – писав Енґельс 1866 р. у часописі «The Commonwealth», – are undoubtedly of different nationalities to what the English are, although nobody will give to these remnants of peoples long gone by the title of nations, any more than to the Celtic inhabitants of Brittany in France…» [Високогірні валлійці та ґели, без сумніву, належать до інших національностей, ніж англійці, хоч ніхто не стане називати ці залишки народів із давнього минулого націями, так само як і кельтських мешканців Бретані у Франції]. 10»
А про австрійських слов’ян він говорить у статті «Німеччина та панславізм» (1855):
«Австрійські слов’яни розпадаються на дві групи: частина з них складається з уламків національностей, чия власна історія належить минулому і чий сучасний історичний розвиток пов’язаний з націями відмінних рас і мов… Тому ці національності, хоч вони й живуть винятково на австрійській землі, в жодному разі не конституйовані в різні нації. 11»
І ще в одному місці:
«Ані богемці, ані хорвати не були достатньо сильні, щоб існувати як самостійні нації. Їхні національності, мало-помалу підточені з історичних причин, що зумовили їх поглинення більш енергійними расами, могли очікувати на повернення якогось роду самостійності лише в тому разі, коли б вони об’єднались з іншими слов’янськими націями [мається на увазі Росія. – Прим. автора] 12»
Яку велику вагу Енґельс надавав термінологічному розмежуванню понять «нація» та «національність», можна побачити з цитованого абзацу в «Commonwealth», де він обґрунтовує розрізнення та протиставлення між «національним питанням» та «питанням національностей», між «національним принципом» та «принципом національностей». Він підтримував лише перший принцип, а другий, натомість, рішуче відкидав.
***
У «Маніфесті комуністичної партії» можна знайти деякі підтвердження відстоюваного нами слововжитку. Коли, приміром, у «Маніфесті» йдеться про «національну промисловість», чиєму розвитку капіталізм вириває ґрунт з-під ніг 13, то тут очевидно розуміється промисловість, обмежена територією певної держави. В тому ж самому сенсі, звісно, слід розуміти згадані наприкінці другої частини «національні фабрики» [В укр. перекладі – «державні фабрики». – Прим. пер.]. Також у реченні: «незалежні, ледве зв’язані між собою провінції, з різними інтересами, законами, урядами й митами, були з’єднані в одну націю, один уряд, один закон, один національний класовий інтерес, один митний кордон» 14, – слово «нація» (а також слово «національний») стосується держави, державного народу, а не національності в етнічно-мовному сенсі. І, нарешті, коли Маркс і Енґельс у «Маніфесті» говорять про «національну» боротьбу пролетаріату, то це означає щось цілком відмінне від того, про що йдеться реформістським та неореформістським інтерпретаторам «Маніфесту». Це з’ясовується вже в наступному пасажі, що описує становлення пролетарської класової боротьби:
«Спочатку, – сказано там, – борються окремі робітники, потім робітники однієї фабрики, потім робітники однієї галузі праці в одній місцевості проти окремих буржуа, які їх безпосередньо експлуатують… Але цього зв’язку треба для того, щоб ці численні місцеві битви, скрізь однакового характеру, централізувати в національну, в класову боротьбу. 15»
Тут «національна» (тобто така, що відбувається в загальнодержавному масштабі) боротьба пролетаріату прямо ототожнена з класовою боротьбою (тому що тільки така централізація боротьби робітників здатна протиставити клас робітників класові буржуазії та перетворити цю боротьбу на політичну) 16. Повертаючись до початку цитованого уривку: коли Маркс і Енґельс описують боротьбу пролетаріату проти буржуазії як «спочатку національну», то мають на увазі, вочевидь, лише боротьбу, яка ведеться спочатку в рамках однієї держави. (Це ясно слідує з подальшого обґрунтування, згідно з яким «пролетаріат кожної країни мусить, звичайно, насамперед покінчити з своєю власною буржуазією»). Але також фраза про підвищення до становища національного класу 17, про конституювання «як нації», містить із цієї точки зору цілком конкретне значення. Ця фраза говорить насправді ніщо інше, як те, що пролетаріат спершу має виходити з наявних державних кордонів і в межах існуючих держав підвищувати себе до становища панівного класу. Тому він буде поки що «національним», «хоч і зовсім не в розумінні буржуазії», котра має на меті політичне роз’єднання народів та експлуатацію чужих націй через її власну. На противагу цьому, переможний робітничий клас з самого початку буде працювати над усуненням цього роз’єднання та ворожнечі між народами та створюватиме своїм пануванням передумови для того, щоб разом із «протистоянням класів усередині нації» зникло також і «вороже ставлення націй одна до одної». З цього і лише з цього погляду можна взагалі говорити про «скасування» чи «знищення» національності – оскільки під ними слід розуміти усунення не існуючих етнічно-мовних утворень (що було б цілком безглуздо!), а політичних розмежувань між народами 18. У суспільстві, в якому – за словами «Маніфесту» – «суспільна влада втратить свій політичний характер», у якому держава як така «відімре», не може, звісно, лишатися місця і для окремих національних держав!
***
Тож нам видається, що дослідження термінології «Маніфесту» виявилось плідним. Воно показує нам, що в уривку, про який ідеться, слова «нація» та «національність» вжито в політичному сенсі, і на цій підставі не узгоджуються з попередніми тлумаченнями уривку. Це особливо стосується довільної та софістичної інтерпретації Кунова, який намагався прямо з тексту «Маніфесту» вивести якийсь специфічний «пролетарський націоналізм» і лишити від інтернаціоналізму робітничого руху тільки прагнення народів до міжнародної співпраці 19. Так само не можна робити з «Маніфесту» висновок, що він проповідує «нігілізм» пролетаріату в національному питанні, його індиферентність стосовно національних рухів. «Космополітизм» [Vaterlandslosigkeit, позбавленість батьківщини] робітників, про який говорить «Маніфест», стосується буржуазної національної держави, а не народності, національності в етнічному сенсі. Робітники «не мають батьківщини», тому що повинні розглядати буржуазну національну державу як спрямовану проти них репресивну машину 20; і навіть після захоплення влади вони «не матимуть батьківщини» (в політичному сенсі), оскільки, згідно з Марксом, особливі соціалістичні національні держави будуть лише перехідним етапом на шляху до безкласового і бездержавного суспільства майбутнього, і оскільки побудова такого суспільства можлива тільки в міжнародному масштабі.
А тому «індиферентистське» тлумачення «Маніфесту», звичне в «ортодоксальних» 21 марксистських колах, в жодному разі не виправдане. Якщо ж це тлумачення, однак, в цілому завдало мало шкоди соціалістичному рухові й навіть сприяло йому, то це завдяки тому, що воно, – хоч і в спотвореній формі, – віддзеркалювало властиву революційному робітничому руху космополітичну тенденцію 22, його прагнення до подолання «національної обмеженості» та «національної відособленості та протилежностей між народами». Саме в цьому сенсі це тлумачення більше відповідає духу марксизму та «Маніфесту», аніж обмежено-націоналістичні тлумачення Кунова, Бернштейна тощо.
Переклад з німецької Ігоря Самохіна за редакції Олексія Вєдрова
Читайте також:
ФРІДРІХ ЕНҐЕЛЬС ПРО УКРАЇНУ (Роман Роздольський)
Маркс і Енгельс про російський імперіалізм
Українська революція 1917-1921 рр.: Вирішуючи долю Європейської соціалістичної революції (Кріс Форд)
Український капіталізм і русифікація (Захар Попович)
Колізії невизнання: до перепрочитання «Інтернаціоналізму чи русифікації?» Івана Дзюби (Олексій Вєдров)
