Угорські робітники проти «рабського закону»: напередодні національного протесту

  • 12 грудня 2018
  • 1792
Угорські робітники проти «рабського закону»: напередодні національного протесту

Володимир Артюх

Ще тиждень тому на площі перед парламентом Угорщини діяв наметовий університет: викладачі читали лекції, а студенти робили нотатки серед туристів і поліцейських. Так вони протестували проти вимушеного переїзду з Будапешту частини американського Центральноєвропейського університету та проти серії неоліберальних освітніх реформ. Акція тривала тиждень та не була численною. Її учасники не мали ілюзій щодо результату, а завершилася вона першого грудня похованням труни з написом «вільна освіта». Та минулої суботи перед парламентом стало набагато веселіше: сотні робітників штурмували кордони поліції під нецензурну лайку на адресу угорського прем’єр-міністра Орбана. Студенти, які, здавалося, зневірилися в боротьбі з неоліберальним авторитаризмом керівної партії «Фідес», з ентуазіазмом приєдналися до робітничого протесту проти змін до Трудового кодексу. Якщо велелюдні освітні та політичні протести протягом минулого року дали мало результатів, суботня демонстрація робітників свідчить про серйозні проблеми для праволіберального уряду Угорщини.



Пролог: підпорядкування освіти капіталу

Центральноєвропейський університет, академічна інкарнація глобального фінансового капіталу та останній об’єкт пропагандистських атак уряду Орбана, вже давно орендував приміщення у Відні й має достатньо коштів, щоби перенести не акредитовані в Угорщині програми до Австрії й навіть відкрити там бакалаврат. Угорська ж система освіти скоро зміниться до невпізнаваності. Ще будучи міністром трудових ресурсів, фідесівський політик на промовисте прізвище Палкович стояв за «законом ЦЄУ», що змусив цей заснований Джорджем Соросом виш частково переїхати до Відня. У новому фідесівському уряді він уже став міністром інновацій та технологій. Палкович вірить у приватно-публічне партнерство між німецьким капіталом та угорськими ВНЗ. Досвід свого дітища — проекту перетворення вишу в Кечкеметі на «кузню кадрів» для заводу Mercedes-Benz — цей інноваційно-технічний міністр вирішив поширити на всю угорську освіту й науку. Його оптимізація почалася з Академії наук, частину фінансування якої тепер контролює міністерство Палковича.

 

Ласло Палкович

 

Далі столичний Університет Корвіна вирішили перетворити на «приватний» — замінити фінансування з міністерства фіксованим фондом та збільшенням частки платних місць, а університетську автономію в плануванні досліджень — замовленнями держави (очевидно, в особі Палковича та Орбана) та капіталу. Цю модель планують поширити й на інші виші. Студентські протести будуть багатолюдними, десятки тисяч крокуватимуть Малою кільцевою та протестуватимуть на площі Лайоша Кошута біля парламенту, але панівна партія «Фідес» може спокійно їх ігнорувати, як робила до цього роками.

 

Демонстрація на захист Центральноєвропейського університету біля його центрального корпусу в Будапешті весною минулого року

 

Освітньо-наукову складову публічно-приватного партнерства, схоже, буде легко «оптимізувати». Але наступний крок для Палковича та його колег-оптимізаторів — здешевити та дисциплінувати вже вивчену за громадські кошти робочу силу для приватних партнерів.

 

Десять годин на день або шість днів на тиждень: вибір завжди є

В уряду Орбана не було часу підписати угоду, що дозволила б ЦЄУ далі діяти в Будапешті, зате було повно часу, щоб розробити зміни до Трудового кодексу, які прозвали «рабським законом». «Фідес» подала проект доповнень минулого тижня, коли площа Лайоша Кошута спорожніла після похорон освіти.

 

"Публічно-приватне партнерство у сфері трудових відносин — це можливість роботодавцям «в індивідуальному порядку» додавати дві години понаднормової праці на день або ж один день на тиждень."

 

Минулої суботи площу біля парламенту охороняли кордони антитерористичного підрозділу поліції. За офіційними запевненнями — нічого не мало загрожувати безпеці голови польського Сейму Кухцінського, що приїхав до братів «і до шаблі, і до склянки» розказувати про велич польської нації. Насправді ж парламент охороняли від тисяч організованих робітників та студентів. Вони не хотіли чути про велич польської нації, а тим паче про ініціативи а-ля Палкович.

Публічно-приватне партнерство у сфері трудових відносин — це можливість роботодавцям «в індивідуальному порядку» додавати дві години понаднормової праці на день або ж один день на тиждень. Усього кількість понаднормових годин роботи на рік, згідно з запропонованими змінами, зростає з 250 до 400. Строк компенсації понаднормових годин збільшено з 1 до 3 років. Крім того, встановлення понаднормових годин не буде залежати від умов колективного договору, а буде обговорюватися між роботодавцем та робітником індивідуально. У такому разі профспілки не можуть втручатися в зміну розкладу праці. Попередні консультації з профспілками завершилися нічим — урядовці зробили нововведення ще жорсткішими.

Будапешт бачив і більші протести, ніж суботні робітничі. Протягом півтора року війни Орбана з «мігрантською загрозою, нацьковуваною Соросом», часом бувало, що й вісімдесятитисячний натовп крокував Великою кільцевою дорогою, розтягнувшись на кілометри. Марші на захист «Соросового університету», університетської автономії чи проти перемоги «Фідесу» на виборах у квітні були настільки ж масштабними, як і безрезультатними. Столична інтелігенція та студентство споглядали власну велич, а уряд успішно їх ігнорував, адже знав, що більшість населення в провінції не відчуває солідарності з мігрантами, соросівськими грантоїдами та ліберальною інтелігенцією. Тисячі студентів годинами стояли під парламентом, потім розходилися довколишніми пабами та кав’ярнями або влаштовували дискотеку на площі Свободи між монументами Хорті, Рейгана та радянському воїнові-визволителю.

 

Демонстрація проти «рабського закону». На плакаті Аттіла Йожеф, поет-комуніст міжвоєнних років: «Прийди, свободо! Ти породи мені порядок!» Джерело: merce.hu

 

Вільний студент, вільний робітник!

Але в суботу цим семи чи десяти тисячам дисциплінованих робітників не дали наблизитися до парламенту. Профідесівські пропагандистські видання занижували кількість до кількох тисяч і підкреслювали присутність опозиційних політиків. На офіційних телеканалах домінують репортажі про «жовті жилети» з Франції, а сюжет про події у власній столиці — кілька хвилин перед спортивними новинами. Тим часом протест проти «рабського закону» пройшов у п’ятницю у Веспремі, а в суботу одночасно з Будапештом — у Дебрецені. Ігнорувати виходить натужно, а в перспективі — неможливо. Це не нарцисичний марш «Ми — це більшість», учасники якого виступали проти перемоги партії «Фідес», за яку в квітні 2018 року проголосувала насправді більшість. Зараз, згідно з деякими опитуваннями, понад три чверті працездатних угорців проти змін до Трудового кодексу. Отже, пропаганда дає збій: більше ніж 80 % згодні з думкою профспілок, що цей закон зробить робітників менш захищеними. Лише кілька відсотків згодні з інтерпретацією уряду, що понаднормові години дадуть змогу людям заробити.

Вчорашній протест готували та координували конфедерація профспілок MASZSZ та кілька інших профспілкових організацій, зокрема профспілка металургів та працівників Audi в Угорщині. В голові колони несли розтяжку «Протест проти рабського закону» з емблемою MAZSZS. Профспілка металургів (в народі vasas — сталеві) — сильна й бойова з 24 тисячами членів, відзначилася протестами та страйками й раніше (ще з кінця XIX століття). Металурги були найпомітнішими в суботу. Вони першими мобілізувалися в усій країні. Представник незалежної профспілки Audi-Угорщина сказав, що її робітники й так півроку працюють щосуботи, а якщо закон ухвалять, то вони готові розпочати страйк на своїх підприємствах. Він закликав інших до загального страйку. У спільній заяві профспілки вимагали негайно відкликати проект змін до Трудового кодексу, збільшити зарплатню із січня та повернути їдальні на підприємства, інакше вже з понеділка вони обіцяють перекривати дороги та боротися на кожному заводі та в кожному офісі.

 

Студентська профспілка на демонстрації. Гасло на плакаті: «Вільний студент, вільний робітник». Джерело: merce.hu

 

Ще за два тижні до початку робітничого протесту, під час демонстрації на підтримку ЦЄУ та академічної свободи в Угорщині, угорський марксистський філософ Гашпар Міклош Тамаш закликав студентів приєднатися до боротьби проти «рабського закону». Цей заклик поширювався соцмережами, і до робітників приєдналися студентські та викладацькі організації та індивідуальні студенти. Серед гасел були «Вільний студент, вільний робітник» та «Студент і робітник разом».

 

"До робітників приєдналися студентські та викладацькі організації та індивідуальні студенти."

 

За кілька днів до протесту троє представників партій MSzP (соцпартія) та «Діалог» на прес-конференції пообіцяли зробити все, щоб закон не був ухвалений. Після заяви вони позували в жовтих жилетах і закликали до «жилетного» протесту в Будапешті. На реальний же протест в суботу вони вже прийшли без жилетів разом із представниками іншої опозиційної партії LMP («Політика може бути іншою»). Під кінець протесту один із соціалістів закликав робітників прорвати поліцейський кордон біля парламенту. У ритуальній для угорських протестів штовханині з поліцією під крики «Фідес — покидьки» та «Орбане, забирайся» цьому депутату трохи пом’яли ногу, що він, без сумніву, розтиражує, як і фото в жовтих жилетах. На протесті були помічені члени ультраправого «Йоббіка» та макроністського «Моментума», але без ексцесів.

 

Перша тріщина у класовій базі уряду?

Нищівна перемога партії Орбана на виборах весною цього року була результатом ретельно вибудованої системи класових альянсів. За вдалої економічної кон’юнктури фідесівський уряд потроху піднімав зарплатню робітникам, Орбан плекав патронсько-клієнтські зв’язки з місцевим капіталом та тримав низькі податки й інші преференції для іноземного (передусім німецького). Йому вдавалося просувати свої інтереси, роздаючи подачки та страхаючи мігрантами. Але суперечності між міжнародним та місцевим капіталом, як і між ними обома та робітниками, загострюються. Суботній протест — перша ознака тріщини в блоці.

 

"Довкола будівельних майданчиків у Будапешті все частіше чутно закарпатську говірку."

 

Петер Сійярто, міністр закордонних справ, заявив, що німецькі капіталісти вимагали збільшення понаднормових годин. Це припустив і Ласло Кордаш, голова федерації профспілок MASZSZ. Об’єктивна причина — нестача кваліфікованої робочої сили, що перетікає на підприємства Австрії, Німеччини та Великої Британії. Протягом останніх років їх почали організовано заміщати, зокрема й трудовими мігрантами із Закарпаття. Довкола будівельних майданчиків у Будапешті все частіше чутно закарпатську говірку. Політики з керівної партії повторювали, що завдяки цьому робітники перебувають у виграшній ситуації: якщо їм не подобаються умови праці на підприємстві, вони завжди зможуть знайти краще місце роботи. А тим часом для залучення інвестицій потрібно менше правил і більше можливостей для гнучкості. З погляду й місцевого, й міжнародного капіталу, збільшення людино-годин без видатків на найм нових робітників є вигідним. Не підіймати ж зарплату та соціальні видатки, щоб повернути мігрантів додому.

З погляду ж робітників, не все так просто. Кордаш висловив загальне почуття, повертаючи Орбану його риторику залаштункових угод: «Вони уклали таємну угоду з капіталом… за нашою спиною… про нашу шкуру». Організовані робітники чують промови про «дивний авторитарний капіталізм» в Угорщині, а не про чистоту нації, християнські цінності та захист Європи від навали чужинців. На демонстрації немає ксенофобських слоганів, у натовпі представники ЛГБТ та організації допомоги бездомним, демонізованих урядом. Голосування в угорському парламенті щодо «рабського закону» буде в середу, тож на цей день треба чекати нових виступів.

 

Читайте також:

Восхождение «антилиберальной» демократии: орбанизация политической культуры Венгрии (Вилкин Питер)

Выборы в Венгрии: Что Орбан знает, а его враги — нет (Вера Хорват, Мартино Комелли)

«Новые Варшавские договоры», «империализм нищего» и межгосударственное соперничество в Центральной и Восточной Европе (Филипп Ильковский)

Жовті жилети: чого нас учить історія (Жерар Нуарьєль)

Залишити коментар

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери