Що ж робити? Східноєвропейський погляд на палестинський екоцид

4345
Марія Немченко
Статьи автора

Мене зустрічають у скромній тимчасовій житловій споруді поблизу Тубаса — міста, що розташоване в зоні С на Західному березі річки Йордан у Палестині. Споруда подібна до великого намету, змайстрованого з мішаниці тканин, що їх утримують на місці дерев'яні, металеві та інших видів жердини, це — реальність, що стала неминучою, адже палестинці і палестинки позбавлені права на постійне житло у цьому районі. Я налаштовую диктофон і готуюся взяти інтерв'ю у чоловіка в літах щодо його зустрічей з перелітними чорногузами в цьому районі. Він же відпочиває на вежі з ковдр, влаштованій для холодних весняних ночей. Хай вони перелітні і перетинають землі зі Східної Європи через Близький Схід до Південно-Східної Африки, втім у багатьох східноєвропейських народів ці птахи набули сильного націоналістичного характеру. Я вирішила з'ясувати, чи така фольклорна значущість резонує ще десь на їхньому шляху, зокрема в Палестині. Мені розповіли, що саме старші члени громади пам'ятають про цих птахів, оскільки молоді їхня присутність ні про що не говорить. Воно й не дивно, адже зменшення доступу до землі та землеробства спричинило зменшення популяції чорногузів, а заразом і їхньої фольклорної та екологічної значущості.

 

чоловік

"شو؟؟", — каже чоловік у Тубасі, Західний берег річки Йордан, Палестина. Фото Марії Немченко; 2019 рік

 

Чоловік радше збентежений моїми запитаннями, на які він відповідає простим شو؟؟ (шу??), — «що?», заразом несхвально жестикулюючи рукою. Він твердить, що це слабкі птахи, і дивується, чому я приїхала сюди аж з Литви, аби вивідати щось про них. Я можу лиш дивуватися, як птаха, що пролітає понад 8000 км, сприймають за слабкого. Що ж, це просто тому, що вони прилітають сюди і гинуть, — каже чоловік. Поміж його жалості до чорногузів з їхньою слабкістю, стає очевидним одне: колись у селі була вода, а тепер її — катма. Це ще один феномен, що його принесла окупація, і з яким стикаються люди в Палестині. Дійсно, підставою, чому зникають джерела води для місцевих і мігруючих людей, флори і фауни, є відведення Ізраїлем водних потоків, — часто до прилеглих поселень, щоби підтримувати їхній надмірний спосіб життя, що «змушує пустелю квітнути» (Bazian, 2022). У той час як фонтани води сигналізують про достаток ресурсів у незаконних поселеннях, палестинців і палестинок поза межами цих поселень чекає зовсім інша доля.

Вода вже давно є нагальною проблемою для палестинців. І в світлі нинішньої ізраїльської війни проти Палестини вона такою ж і залишається. Багато хто вже знає про жорстоке рішення Ізраїлю зупинити водопостачання Газі після атаки ХАМАСу 7 жовтня — акту, що є військовим злочином. Цей акт випливає з довгої історії водних злочинів: починаючи з контролю Ізраїлем більшості джерел води на Західному березі річки Йордан, що змушує палестинців купувати її в ізраїльських водних компаній за ціною, відмінною від тієї, що її платять ізраїльтяни, і до постійних партизанських нападів поселенців на водяні колодязі в палестинських селах (Sánchez, 2022). У випадку не-дуже-в-захваті-від-чорногузів чоловіка, чорногузи «прилітали сюди і гинули» просто тому, що їхні успадковані знання говорили про місце, багате на воду, — ідеальне для гніздування. Однак, на їхній подив, вода зникла, земля висохла, екосистема змінилася, і тут немає ані їжі, ані води. Що ж іще робити?

Перелітні птахи і мігруючі тварини — не єдині, хто стикається з прямими наслідками окупації. Місцеві види також серйозно постраждали від розмежувальної стіни: угіддя, де полюють тварини, зменшились, а їхнє (тварин) пересування обмежилося, тоді як рослини викорчовували, порушуючи екосистеми (Husein & Qumsiyeh, 2022). Змінені потоки води впливають на прісноводні види, які, у свою чергу, впливають на інші види, які впливають на інші види... які впливають на інші види; катастрофічний ефект доміно, на який світ вирішив заплющити очі.

 

журавлі виставка немченко

виставка Марія немченко

Світлини з виставки «Блаженні ті, що рухаються» Марії Немченко в галереї станції Марцинконіс. Фото: Laurynas Skeisgiela

 

Ізраїльська окупація створює численні загрози для місцевої екосистеми на ОПТ (окупованих палестинських територіях): вода, стіни, обмеження в пересуванні, урбанізація, знищення великих ділянок дикорослих чи культивованих рослин, експропріація природних ресурсів, обмеження, накладені на палестинську самодостатність і керування інфраструктурою; цей список можна далі й далі продовжувати. А оскільки Палестина є ключовою географічною зоною для мігруючих видів, то ця, здавалося б, невеличка ділянка землі спричиняє значні наслідки для світових екосистем.

Магія взаємозалежності говорить про переплетення видів в одну мережу спів-залежності; нерозривну, як переплетене коріння. Якщо одну ланку порушено, то це неминуче вплине на всі інші. Палестинська земля стає однією з ланок у більшому ланцюгу взаємозалежності. Має бути очевидним, що коли їй болить, болить і нам. Щоби захистити довкілля, не можна заплющувати очі на окупацію Палестини, розмежувальну стіну та геополітичні кордони загалом.

То що ж достеменно робити? Власне, як часто буває на окупованих землях, найкраще прислухатися до корінних мешканців і мешканок. Вони є хранителями глибокої криниці місцевої екологічної мудрості. Палестинська ідентичність тісно пов'язана із землею — землею, яка пропонує культивовані й некультивовані плоди. Їхня нематеріальна спадщина багата на коріння, стебла, квіти, листя, змієподібні рослини, а чи рослиноподібних змій. Хранителі цих екологічних знань уміють використовувати коріння, стебла, квіти і листя в їжі, медицині й ритуалах. Традиційно, палестинська земля з її дикими рослинами в долинах і на вершинах пагорбів, були спільним ресурсом, до якого всі мали однаковий доступ. Ці ресурси утворювали передумову для традиційної палестинської культурної ідентичності (Hanna, Friborg & Qumsiyeh, 2021). Йшлося не про самотнього божевільного-шукача-здоров’я-їжі-пригод, що блукає пущею, аби зібрати живильні рослини, керуючись дописом у соціальній мережі, а про спільну соціальну діяльність, навколо якої вибудовувалося чимало інших традицій і ритуалів. Земля для Палестини була як Палестина для землі: переплетені сутності, що підтримують одна одну.

Коли дикої природи більше немає — вона оголена задля будівництва стіни апартеїду та її буферних зон безпеки, вона перекопана задля спорудження незаконних з огляду міжнародного права поселень, чи вона класифікована як ізраїльська військова зона, що стала недоступною для палестинців через обмеження пересування, — тоді традиційні екологічні знання (ТЕЗ), складові значної частки нематеріальної спадщини населення, опиняються під великою загрозою (Husein & Qumsiyeh, 2022). Долини і вершини гір, які раніше використовувалися палестинськими селянами для збирацтва, тепер завойовані поселенцями, які у справжньому колоніальному дусі осіли на вершинах пагорбів і наглядають. Оскільки ТЕЗ неуникно чутливі до змін у довкіллі, з яким взаємодіють живі істоти, знання про те, як людські та не-лише-людські істоти можуть взаємодіяти та жити разом, втрачаються пропорційно до втрати територій, які називаються Палестиною.

 

Марія Немченко, виставка в Swallow gallery, 2022. Фото: Laurynas Skeisgiela

 

Аби зберегти свої традиційні екологічні знання, деякі палестинці культивують цілі екосистеми на своїх приватних землях — садах, громадських просторах тощо, тоді як інші, попри обмеження, продовжують займатися збирацтвом. Проте ті відчайдухи, які на це наважуються, стикаються з іншою вигадливою перешкодою: природоохоронними законами Ізраїлю. Найвідоміші серед законів — це заборона збирати аккуб (арабською мовою عكوب) і заатар або дику материнку (арабською мовою زعتر), які нерозривно пов'язані з палестинською ідентичністю. У Палестині заатар є не лише основною рослиною місцевої кухні, але й одним із дивовижних видів, що ним лікують усі хвороби.

Ізраїльський уряд стверджує, що аккуб і заатар знаходяться на межі зникнення, і тому запровадив кримінальну відповідальність за збирацтво цих рослин на окупованих палестинських територіях, одночасно створюючи плантації для них на нелегально окупованому Західному березі річки Йордан. Ці насадження потім продають власне палестинцям, як імпортовані ізраїльські товари. Хай яким незначним видається цей жест, він пов'язаний з ширшим лабіринтом хитромудрих спроб стерти палестинську ідентичність і позбавити їх прав, якщо не цілком знищити їх. Для тих поколінь людей, чиї прожиток та традиції були пов'язані із рослинами та збирацтвом, така політика є вкрай виснажливою.

Майстерно змонтований фільм художниці Джумани Манни «Збирачі» (2022) документує якраз цю напругу. Сюжет фільму, що знятий як фільм-переслідування, розгортається крізь низку сцен, об'єднаних збирацтвом. Чи то це сім'я Джумани Манни приносить зібрані рослини до столу, чи то ізраїльські природоохоронні патрулі переслідують палестинських збирачів, чи то це судове слідство після затримання останніх. Завдяки переходам від широких ракурсів до дуже інтимних кадрів, мисткині вдалося виразно зобразити відмінності у ставленні до землі між тими, хто нібито зберігає землю, і тими, хто насправді знає землю. З дещицею гумору Манна зображує абсурдність ситуації, у якій палестинських бабусь та дідусів із кошиками переслідують ізраїльські природоохоронні патрулі на палестинській землі. Один із затриманих літніх чоловіків стверджує, що хай яким би великим був штраф чи хай скільки разів його спіймають, проте він продовжить наслідувати свого батька, свого діда і прадіда й продовжуватиме збирацтво, демонстративно зберігаючи свою палестинську ідентичність. Можливо, саме завдяки такій хоробрості палестинська культура існує попри будь-які бар'єри.

Реагуючи на факти зменшення місцевої рослинності, фільм серйозно запитує нас: «Якими є справжні причини, що зумовлюють вимирання цих рослин?» (Manna, 2022). Невже це справді можуть бути палестинські літні люди з їхніми плетеними кошиками? Чи, можливо, на біорізноманіття на Західному березі річки Йордан та за його межами впливають згадані вже чинники, як то зростання рівня урбанізації, розчищання земель, експропріація та руйнування мікроклімату? Переосмислюючи всю цю проблему з погляду її справжніх витоків, ми змушені запитати: «Що ж тоді можна зробити, щоби вберегти місцеві рослини від вимирання?». І знову ж таки, відповіді на це питання можуть дати місцеві й корінні жителі та жительки. Це питання стосується не лише земель Палестини, але, як було зазначено вище, і всього переплетеного світу, що його ми всі населяємо.

Джумана Манна належить до цілої плеяди палестинських митців, що працюють з поняттями землі, флори та фауни. Митці й мисткині Базель Аббас і Руанн Абу-Раме, Мірна Баміє та Вів'єн Сансур — одні з багатьох інших, хто турботливо плекає насіння та працює заради розвитку місцевих громад. Такі мистецькі інституції, як Дар Джасір або Сакія у Вифлеємі, сміливо беруть на себе роль тих, хто леліє та демонструє любов до своєї землі, так само як це роблять і громади, для яких оливкове дерево може також сидіти за столом разом із сім'єю. Багато з нас, хто залучені до митецтва, культури, письменництва, критики, активізму тощо, хто все більше піклуються про свої власні землі, болота і зелені простори, — усі ми несемо відповідальність за те, щоби направити своє око, вухо та руку до митців і мисткинь та організацій в Палестині, які працюють над захистом землі. Ми, у Східній Європі, шануємо рослин, тварин і птахів, які стали частиною нашого екологічного та фольклорного ландшафту. Замислімося на мить про те, що ті самі рослини, тварини та птахи, що їх ми шануємо, можуть фізично чи бодай метафорично потрапити на палестинські території лише для того, щоби зіткнутися з суворими умовами окупації, які позначаться і на них також.

 

журавлі

Перелітні чорногузи пролітають повз Марж Санур, Західний берег річки Йордан, Палестина. Фото Марії Немченко, 2019

 

У той час як ізраїльські фосфорні бомби випалюють рослини, тварин і людей у Газі та Південному Лівані, нас знову просять визнати, що окупаційна сила більше переймається експропріацією землі, аніж турботою про неї, тобто її захистом. Сьогодні на пропалестинських мітингах широко використовується гасло: «Ніхто не буде вільним, доки Палестина не буде вільною», і я хотіла би його доповнити — жодна земля не буде захищеною, доки палестинська земля не буде захищеною. Зрештою, я плекаю надію, що коли землю забирають силою, зерно усе ж завжди проросте. Розшифрування цієї метафори я залишаю вам.

Посилання:

Bazian, H. (2022) “Zionist Myth #2- “Made the Desert Bloom”, viewed 15th September 2023.

Fernanda Cáceres Sánchez, M. (2022) “The exploitation of natural resources in Area C of the West Bank as indicator of annexation“ in AFRICANA STUDIA, N.o 37, 2022, pp. 27 - 47.

Hanna, M. E., Friborg, G. K., & Qumsiyeh, B. M. (2021): “Temporal change in traditional knowledge and use of wild plants in Artas, Palestine” in Palestine Exploration Quarterly, DOI: 10.1080/00310328.2021.1975069.

Husein, D. & Qumsiyeh, B. M. “Impact of Israeli Segregation and Annexation Wall on Palestinian biodiversity“ in AFRICANA STUDIA, N.o 37, 2022, pp. 19 - 26).

Manna, J. (2022) Foragers with Jumana Manna, online interview, viewed 20th October 2023.

Авторка: Марія Немченко

Переклад з англійської: Анна-Марія Котлярова

Обкладинка: Катерина Грицева

Поделиться