«АКАДЕМІЧНЕ ВИГНАННЯ» РАДИКАЛЬНОГО АНТРОПОЛОГА

  • 30 травня 2013
  • 1757
«АКАДЕМІЧНЕ ВИГНАННЯ» РАДИКАЛЬНОГО АНТРОПОЛОГА

Існує стійке переконання, що американська академія не тільки найкраща в світі, але і одна з найдемократичніших. Більше того, університети в США називають твердинею лівих. І справді, де ще ви знайдете стільки інтелектуалів соціалістичного спрямування: від Девіда Харві до Ноама Хомського, від Буравого до Валлерстайна? Втім, схоже, що свобода в американських вишах має свої обмеження. Занадто радикальна позиція, занадто активна громадська діяльність — і ви можете опинитися на вулиці.

Саме така історія сталася з Девідом Гребером — антропологом та колишнім співробітником Єлю, а нині викладачем «у вигнанні». В матеріалі, який ми публікуємо, докладно розказано про скандал, який виник навколо одного з найпопулярніших лівих інтелектуалів США, неофіційного ідеолога руху «Окюпай», анархіста, члена профспілки Індустріальних робітників світу (IWW).

Переклали Ірина Когут та Іван Шматко

Кого лякає Девід Гребер? Очевидно, не десятки мешканців округу Колумбія, які зібралися нещодавно у меморіальній бібліотеці Мартіна Лютера Кінга-молодшого послухати розповідь антрополога і радикального активіста про його нову книгу «Демократичний проект: історія, криза, рух» (The Democracy Project: A History, a Crisis, a Movement, видавництво Spiegel & Grau). В орієнтованій на широкий загал книзі йдеться про участь Гребера в русі «Окюпай Волл-стріт» та про ідею, що виведені з анархістської теорії принципи — починаючи від цілковитого заперечення наявної представницької політики на користь груп, що діють на основі консенсусу, — пропонують альтернативу нашому сучасному політичному ладу, який він називає «організованим підкупом виборців» (або «мафіозним капіталізмом»). Цього теплого весняного вечора просто одягненому, непричесаному вченому ставив питання більш традиційно телегенічний дружній письменник Томас Френк. Сивочолі ліваки та молоді ліберали і радикали у натовпі виглядали однаково враженими. Навіть показово скептична економістка сформулювала своє питання з повагою, а C-Span транслював виступ наживо.

Пан Гребер — зірка лівого академічного середовища. Насправді цілком можливо, що, враховуючи його активізм та його праці, він є найвпливовішим антропологом у світі. Він відіграв роль у становленні неієрархічної «організації» руху «Окюпай» у його перші дні на Манхеттені, а більш ніж п’ятистасторінкова праця «Борг: перші 5000 років» (Debt: The First 5,000 Years, Melville House, 2011) вразила науковців своєю яскравістю та розмахом. У ній наголошується, що практика позичання постала з людяних, комунітарних імпульсів у домодерних суспільствах — з вільної від егоїстичних мотивів зацікавленості у загальному добробуті — і лише згодом стала інститутом, що породжує моральну провину та юридичні покарання.

Книга охоплює широкий спектр тем: від обговорення давньошумерської економіки до аналізу пристосування людей із племені Намбіквара у Бразилії до міжнародної монетарної системи. «Жоден професійний антрополог протягом більшої частини минулого сторіччя не зробив внеску такого масштабу, як “Борг”, і точно не було жодної праці, настільки ж актуальної сьогодні», — написав британський антрополог Кейт Харт із коледжа Голдсміта, Лондонський університет, у торішній рецензії на своєму сайті. Ця праця отримала відзнаку від Товариства культурної антропології як найкраща книга з антропології у 2012 році. Лише в Англії було продано близько ста тисяч примірників.

Але, як це не дивно, 52-річний Гребер не може отримати академічну посаду у Сполучених Штатах. Єльський університет у 2005 році відмовився поновлювати з ним контракт і надати йому постійну викладацьку посаду, і ця історія привернула увагу всієї країни. Після кампанії протесту він отримав відстрочку — правда, всього на два роки. Але постійної викладацької посади йому так і не дали.

Іноземні університети одразу ж скористалися нагодою. З 2008 і до цієї весни Гребер викладав у Голдсміті, а зовсім нещодавно став професором Лондоської школи економічних та політичних наук.

Але, за його словами, жоден американський університет не запропонував йому роботи, а близько двадцяти спроб кудись влаштуватися в США чи Канаді не принесли результатів. Було дві хвилі таких спроб: після скандалу з Єлем та кілька років по тому, коли Гребер зрозумів, що хоче повернутися до США з причин в тому числі й особистого характеру (стосунки на відстані, смерть матері та старшого брата).

Його академічне «вигнання», як він це назвав, не лишилося непоміченим. «Те, що Гребер не знайшов постійної академічної посади в США після свого неоднозначного звільнення з Єльського університету, можна вважати свідченням нетерпимості американських антропологів до відкритого висловлення політичних поглядів», — пише Джеф Масковскі, професор антропології з Міського університету Нью-Йорка, у березневому випуску American Anthropologist.

Ця ворожнеча може здатися парадоксальною з огляду на те, що антропологія має репутацію оплоту лівиці. Втім, дехто з захисників Гребера вважає її «лівизну» більш поверховою, ніж може здатися на перший погляд. Антропологія «радикальна в теорії», — каже Лора Нейдер, професорка антропології з Берклі.

«Ви можете цитувати Фуко або Грамші, але зовсім інша справа, якщо ви використовуєте їхні ідеї на практиці», — продовжує вона. Гребер «говорив про нові шляхи, а нові шляхи — це саме те, чого нам зараз бракує. Ми в тунелях. Ми окопах в себе. Ми більш етноцентричні, ніж будь-коли раніше. Ми перетворили США на військову зону. І в цій дрейфуючій праворуч країні з’являється Девід Гребер». Коли він спробував влаштуватися у Берклі напочатку 2000-х і йому відмовили, «ми дійсно багато втратили». Джонатан Маркс, професор антропології університету Північної Кароліни у Шарлотті, який не має безпосереднього стосунку до Греберових пошуків роботи, погоджується: «Ті, хто не взяв його на роботу, втратили нагоду залучити до викладацького складу автора однієї з найважливіших на моїй пам’яті праць», — пише він у електронному листуванні.

«Неймовірно конформістська»

Гребер спершу неохоче говорив про свої невдачі з пошуком роботи, щоб не здатися злюкою і не втратити шансу знайти роботу, але вирішив оприлюднити цю історію, коли офіційно влаштувався до Лондонської школи економіки. Він пригадує, що двічі подавася до Докторської школи Міського університету Нью-Йорка, Нью-скул, Корнельського університету й університету Чикаго. Ще були Хантер-колледж, Еморі, Дюк, Коламбія, Стенфорд і університет Джона Хопкінса, а також університет Торонто. Також він чув про спроби колег з інших університетів знайти йому роботу, але теж марно.

У відповідь на постійні заяви антропологів, що їхні дослідження — також активізм, він повторює думку Нейдер: «Та вони не це мають на увазі», — принаймні, якщо говорити про справді радикальний активізм. «Узагальнюючи, — говорить Гребер, — я би сказав, що ми маємо справу з університетською системою, яка послаблює творчість та будь-яку сміливість. Вона неймовірно конформістська, хоча й видає себе за протилежне. Я гадаю, цей вид конформізму є результатом бюрократизації університету».

Гребер та його союзники також підозрюють, що йому зашкодили чутки, які розійшлися після сутички з Єлем. Коли Єль оголосив, що не продовжить його контракт, студенти та деякі викладачі об’єдналися на його підтримку. У кількох інтерв’ю він висловив припущення про політичну мотивованість цього рішення адміністрації. (Ця історія навіть потрапила до «Нью-Йорк таймз».) Він провів частину наукової відпустки на роботі у Глобальному русі за справедливість, який організовував протести проти МВФ та Світового Банку. Як не дивно, Гребер не брав особливої участі в запеклих дебатах про об’єднання аспірантів Єля у профспілки. Він був, за його словами, «дослідником у Нью-Хейвені й активістом у Нью-Йорку».

Під час конфлікту щодо посади в Єлі, за словами Гребера, його звинуватили у невиконанні технічної роботи на факультеті (хоча він каже, ніби робив усе, що від нього вимагали) та в тому, що він начебто запізнювався на заняття. Янсі Орр, який вивчав релігієзнавство на магістратурі в Єлі та слухав курси Гребера, а зараз працює викладачем антропології в Університеті Альберти, каже, що Греберу закидали ще й погану підготовку до занять. Він називає такі заяви просто абсурдними: «Насправді він був дуже хорошим викладачем. Ми могли лише мріяти про такого».

Відмова у постійній професорській посаді в Єлі навряд чи мала б когось дивувати, та у випадку Девіда Гребера — таки дивує. У деяких викладачів, з якими говорив Орр в університетах, що відмовили Греберу, склалося враження, ніби адміністрацію не влаштовувала саме його особа, а не професійні якості. Втім, ситуація була більш складною та неоднозначною, як стверджує Орр. Голови кафедр, на які подавався Гребер, посилалися на конфіденційність і відмовлялися говорити про свої рішення щодо цього антрополога. Часто вони навіть відмовлялися казати, чи подавався насправді до них Девід Гребер. Кілька керівників відділів усе ж погодилися говорити та зазначили, що, на їхню думку, політика навряд чи вплинула би на такі рішення. «Я можу сказати без вагань, що я особисто не вважав би політичні погляди Гребера проблемою. Вони не роблять його менш кваліфікованим працівником. Аналогічного ставлення я очікував би і від моїх колег».

«Як відомо в усьому світі, — написала Джанет Ройтман, голова кафедри антропології у нью-йоркському університеті Нью-скул, — наш університет пишається своєю давньою традицією радикальної політики. Девід був би не першим викладачем, який би відстоював “радикальну” політичну позицію чи займався активізмом».

Деякі антропологи, як-от Алекс Голуб, дописувач популярного блогу «Дикунські погляди» (Savage Minds) та викладач Гавайського університету в Маноа, припускають, що ситуацію Девіда Гребера можна пояснити загальним дефіцитом місць у сфері академічної антропології. Вони особливо наголошують на тому, що книга «Борг», яка принесла йому славу, ще не була видана під час цих пошуків роботи. (Втім, слід зазначити, що до 2009 року він опублікував чотири інші книги, серед яких і популярна робота «Фрагменти анархістської антропології» — Fragments of an Anarchist Anthropology, Prickly Paradigm.) Девід Гребер лише посміхається у відповідь: «Боже, та я ж подавався на сімнадцять різних вакансій. Хтось же отримав ту роботу, чи не так?» Більше того, як зазначає Гребер, у Британії теж вакансії для антропологів не валяються на дорозі, але йому це не заважало завжди легко знаходити роботу.

«Я думаю, що політична позиція Гребера інколи йому допомагає, але часом цілком може і заважати», — каже Масковський, який викладає в Міському університеті Нью-Йорка. У своїй роботі в журналі American Antropologist він піднімає питання про те, який вплив «академічне вигнання» Девіда Гребера буде мати на саму професію антрополога в США. «Він має армію послідовників серед студентів через свій активізм і те, як він пов’язує активістську практику з тією антропологією, якою він хоче займатися. Але існує величезна прірва між такою повагою та інтересом і рішеннями про прийняття на роботу. Я взагалі не знаю, чому когось наймають, а когось — ні».

Корпоративна етика

Гребера часто звинувачують у тому, що він «складна людина» — характеристика, яку важко оцінити об’єктивно. Пані Надер каже, що радила Греберу попрацювати над манерами — наприклад, надсилати листівки вдячності, коли цього вимагає етикет. (Гребер не погоджується з такими оцінками та каже, що завжди надсилав такі листи.) Втім, вона з сумом відзначає, що академія перетворюється на закритий клуб, і належність до цього клубу може цінуватися більше за оригінальність думки. Пані Надер каже, що академію поглинула «ідеологія гармонії» (harmony ideology). Вона також думає, що те, що Гребер «пише простою англійською», цураючись наукового жаргону, заважає академії приймати його за свого.

Існують деякі свідчення сварливості Девіда Гребера. Під час онлайн-семінару про книгу «Борг» на блозі «Покручена колода» (Crooked Timber), Генрі Фаррелл, викладач політології в Університеті Джорджа Вашингтона, зазначив, що Гребер припустився деяких помилок у своїй роботі. Так, наприклад, на думку Фаррелла, Гребер не наводить достатньо доказів на користь твердження, що перша війна у Перській затоці та напад США на Ірак були частково спровоковані відмовою Іраку країни від доллара та переорієнтацію на євро у якості резервної валюти. Девід Гребер у відповідь звинуватив Фаррелла у «витонченій нечесності» та зауважив, що той не зміг нічого сказати по суті, натомість спробував представити Гребера «божевільним». Фаррелл відповів, що він «дуже засмучений» звинуваченнями та тоном антрополога.

З лютого до 1 квітня Дж. Бредфорд Делонг, економіст з Університету Каліфорнії в Берклі, кепкував з Гребера, запустивши автоматичні оновлення в Твітері, у яких саркастично перелічувалися сотні вигаданих та справжніх помилок у книзі «Борг»: «Засвоїв, що 12 регіональних Федеральних банків — не приватні, як «Сіті» чи «Ґолдман закс»? Приходь, коли це вивчиш! #Graebererrors». Девід Гребер відповідав агресивно. Посилаючись на роботу Делонга в Міністерстві фінансів Клінтона з питань Північноамериканської угоди про вільну торгівлю, він написав у Твітері: «Б’юся об заклад, що нещасний хлопець пережив складні часи в чотирнадцять. Спробував от компенсувати це владою, аж раптом ненароком зруйнував економіку Мексики».

Гребер називає деякі з постів Делонга відверто «наклепницькими», а його віртуальну кампанію — переслідуванням. «Він пішов у хрестовий похід проти мене. Він намагався зачепити мене будь-яким способом, — каже антрополог, дедалі більше дратуючись. — При цьому от таких хлопців вважають мейнстрімом, а мене — психом, який не може знайти собі роботу». Він додає: «Я навіть не пишу негативних відгуків на книжки».

Гребер стверджує, що добре ладнає зі своїми колегами в Лондоні (насправді, і з більшістю колишніх колег у Єлі також), та має власний погляд на те, що представники академічної спільноти називають «корпоративною етикою»: «На практиці “корпоративна етика” означає: “Знати, як правильно поводитися у вкрай ієрархічному оточенні”. Ви ніколи не побачите, щоб когось звинуватили у браку поваги до колективу через те, що він ображає підлеглих. “Не грати за правилами”, — ось що значать ці посилання на “корпоративну етику”».

У своїй статті в журналі American Anthropologist Масковський написав, що багато студентів, які брали участь в русі «Окюпай Волл-стріт», можуть вважати випадок Девіда Гребера як повчальну історію. Чи не будуть їхні керівники вбачати проблему в цьому активізмі? Чи не будуть вважати, що активізм, щонайменше, відволікає студентів від досліджень?

Манісса Махаравал — одна з таких студенток. Вона навчається у Міському університеті Нью-Йорка та брала участь в «Окюпай». Наразі Манісса досліджує активістські проекти, які постали з цього руху. Вона каже, що не має ніяких проблем зі своїми науковими керівниками, але вважає академічну кадрову політику доволі дивною. Ситуація з Девідом Гребером взагалі збиває її з пантелику. «Він має хороші роботи, він має доволі високий рівень цитованості, він став справді знаменитим за останні кілька років, — каже студентка. — Я не впевнена в тому, що саме відбувається. Ви можете відповідати всім заявленим критеріям, але вас і подумають взяти на роботу. Звісно, така ситуація лякає».

Перекладено за: Shea, Ch., 2013. A Radical Anthropologist Finds Himself in Academic ‘Exile’. In The Chronicle of Higher Education.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

СТАН ВИЩОЇ ОСВІТИ У ФРАНЦІЇ ТА РОСІЇ (Шарль Сульє та Олександр Бікбов)

ЦІНА ЗНАННЯ

ПОМЕЩИКИ НАУКИ: КАК НАУЧНЫЕ ИЗДАТЕЛЬСТВА ПОЛУЧИЛИ ФЕОДАЛЬНЫЕ ПРАВА? (Джордж Монбайот)

КОММОДИФИКАЦИЯ НАУКИ (Ричард Левинс, Ричард Левонтин)

ГЛОБАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (Ендрю Росс)

КІНЕЦЬ АМЕРИКАНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ (Сара Кендзьор)

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери