Допоможіть Україні, скасуйте її зовнішній борг

3908

За останні роки зовнішній державний борг України продовжував зростати, а позики від МВФ надходили в обмін на різке скорочення соціальних видатків та продовження ринкових реформ. Тепер українці закликають списати ці борги, щоб допомогти країні відновитися.

Така опора на зовнішню допомогу не є чимось новим для нас. Починаючи із 1990-х років українська економіка сильно відставала від більшості країн колишнього Східного блоку, і — під впливом глобальної кризи, пандемії та війни — Україна неодноразово зверталася до позик Міжнародного валютного фонду (МВФ) та інших міжнародних фінансових інституцій. Обслуговування боргу обходилось дедалі більшою часткою державних витрат, а позики надавалися за умови проведення спеціальної політики, спрямованої на сприяння «покращення ділового середовища» та скорочення залишків соціальної держави.

Як зазначає Елліот Долан-Еванс у матеріалі для OpenDemocracy, навіть оголошення Європейською комісією підтримки України в розмірі 1,2 мільярда євро 21 лютого, безпосередньо перед вторгненням, посилалося на невизначені «заходи структурної політики» в обмін на кредити. Зараз українські активісти закликають скасувати зовнішні борги України. Так, цього недостатньо, аби врятувати країну. Але це стане важливою допомогою для українців, які, повернувши свою незалежність, можуть натомість потрапити у ще більшу залежність від кредиторів чи власних олігархів.

Олександр Кравчук – економіст і редактор журналу Спільне, автор публікацій про боргову залежність України. Девід Бродер з видання Jacobin поговорив із ним про економічну ситуацію в країні та про важливість списання боргів для того, щоб українці формували своє майбутнє.

 

Деякі західні ЗМІ говорять про українців як про «людей середнього класу», іноді протиставляючи їх жертвам війни в інших частинах світу. Розкажіть, яким був рівень життя простих людей в Україні до початку війни?

Такі твердження не відповідають дійсності. Україна фактично стала найпівнічнішою частиною Глобального Півдня і найбіднішою країною Європи, борючись за це місце з Молдовою.

Нижче я наведу деякі порівняльні дані про наш економічний розвиток:

 

 

Отже, за рівнем національного доходу на душу населення Україна значно відстає від Європейського Союзу, а тим більше від США. Останні статистичні дані показують бідність наших людей, які заробляли в середньому менше п’ятисот євро на місяць:

 

 

Після початку війни на Сході, економічної кризи 2014 року та втрати ринків серед країн СНД, доходи населення ледве відновилися в останні роки. Але навіть цей рівень був занадто низьким. Причинами цього були:

— Виведення багатства, яке створювалось на приватизованих радянських виробництвах, до офшорних компаній.

— Орієнтація на експорт сировини (зернової, металургійної, хімічної промисловості).

— Неправильна боргова політика. Кредити від МВФ надавалися на умовах, які вимагали скорочення залишків соціальної держави. Платежі лише на обслуговування державного боргу стали однією з найбільших частин видатків державного бюджету (8,5 % у 2021 році).

— Відсутність підтримки української високотехнологічної продукції, зокрема через несправедливі торговельні угоди з іноземними партнерами (включно з Угодою про асоціацію з ЄС).

Війна, що почалася у 2014 році, заблокувала потік інвестицій, і лише погіршила цю ситуацію. Українці мали також обмежену можливість для політичної участі. Так, соціально-економічні протести були маргіналізовані і такими, що «не на часі» під час війни.

У підсумку, замість того, щоб боротися за краще майбутнє тут, українці стали масово виїжджати за кордон. Так, за даними ООН, у 2020 році Україна посіла восьме місце у світі за рівнем трудової міграції. Мільйони українців за останні роки вже виїхали до східних країн-членів ЄС (насамперед до Польщі, Чехії). Там вони замінили робочу силу, яка залишила ці країни в пошуках кращого життя в Німеччині, Великобританії та інших країнах ядра. За підсумками цієї війни ЄС прогнозує прибуття щонайменше п’яти мільйонів людей з України — її найбільш кваліфікована робоча сила, яка буде інтегрована до європейського суспільства.

За останні вісім років МВФ і Світовий банк надали Україні суттєві позики. На скільки «викручує руки новій владі»? Якщо Володимир Зеленський знову проситиме про іноземне кредитування, який резонанс матиме вимога позбутися боргового ярма в українському суспільстві?

МВФ та інші міжнародні фінансові інституції були рушійними силами так званих «ринкових реформ» в Україні. Ми досліджували їх вплив у нашому проекті «Альтернативні механізми соціально-економічного розвитку України». У 2015 році я писав про це детально у статті для цього дослідження про формування боргової залежності та її негативний вплив на Україну.

Останньою «перемогою» на цій ниві стали реформи енергетичного ринку. В Україні ціни на газ для населення зросли у десять разів під тиском МВФ з 2014 року. У листопаді 2021 року уряд України домовився з МВФ про остаточну дерегуляцію ринку та продаж газу українського видобутку за ще вищими біржовими цінами. Це може підвищити тарифи додатково ще у три-п’ять разів.

Тут наведено мою остання інфографіку про ці тенденції за останні 8 років:

 

 

Загалом тоді нам вдалося просунути ідею перегляду боргової політики серед українського суспільства. Цю пропозицію підхопили різні актори, зокрема й націоналістичні сили. Проте зовнішній тиск був на стільки сильним, а новий уряд Зеленського на стільки слабким, щоб вони не наважились щось змінити. Для цього потрібна була потужна й суверенна економічна політика.

У своїй петиції ви пишете, що: «Хаотичні запозичення та антисоціальна обумовленість боргу були наслідком тотальної олігархізації: не бажаючи боротися із виведенням капіталів, правителі підштовхували країну до все більших боргів». Чим це пояснюється — і чи борговий тиск приводом для держави покладатися на олігархічно-приватні інтереси в інфраструктурних проектах?

Зв’язок між збільшенням боргу та опорою на приватні інтереси є непрямим, але важливим. Аргумент про те, що Україна має надмірну, роздуту державу, поширювали вже давно. Проте ми знаємо, що частка національного доходу, який розподіляється через оподаткування та бюджетування в Україні є набагато меншою, ніж у розвинених країнах Європи.

Тому в умовах, коли більшість державних підприємств приватизовано, Україна не має ресурсів і важелів для розвитку інфраструктурних проектів. Приватний капітал в Україні зосереджений переважно або у сировинних галузях, або у фінансовому секторі. Після війни ця тенденція, ймовірно, стане ще помітнішою, оскільки високотехнологічні інвестиції будуть утруднені через нестабільність у регіоні.

Багато західних країн уже обіцяють і доставляють Україні гуманітарну допомогу. Яке особливу роль грає списання боргів, насамперед у боротьбі з війною, і для того, щоб українці могли формувати своє власне майбутнє?

Рано чи пізно війна закінчиться, і Україна залишиться не лише з розбомбленою інфраструктурою, а ще й з великим державним боргом.

Варіант реструктуризації боргів, який відбувся минулого разу, не підходить зараз для української економіки і є більш привабливим для самих кредиторів. Тоді, у 2015 році частину виплат комерційним кредиторам було відтерміновано на три роки та списано 20 відсотків тіла кредиту. Але якою була ціна за це? Україна зобов'язалась виплатити кредиторам 15 % свого ВВП, що перевищує річний приріст у 3 відсотки, і 40 % від кожного відсотка ВВП, якщо він зростатиме більше, ніж 4 відсотки на рік. Це ставило хрест на потужному економічному зростанні, якого ми так і не дочекались з інших причин. Україна ледве могла обслуговувати свій борг навіть до війни. Сьогодні треба ставити питання перегляду боргів на прозорій і підконтрольній суспільству основі.

Які механізми, на вашу думку, дозволили б виконати цю вимогу? Що ви думаєте про прецедент західнонімецьких боргів у 1953 році?

Я не можу запропонувати зразу конкретний механізм перегляду боргу — зокрема, тому що пишу це під звуки обстрілів. Але я переконаний, що ми можемо використати, наприклад, досвід Комітету зі скасування нелегітимних боргів, як це сталося в Еквадорі в 2008 році, коли 70 % державного боргу було визнано незаконним, а вивільнені кошти використано на економічний розвиток і добробут.

Сьогодні важко уявити, яким буде мирне життя в Україні після війни. Але треба працювати над розбудовою незалежного та соціально справедливого суспільства уже зараз. Тому треба вимагати, щоб боргове ярмо пішло на смітник історії — разом з армією російських загарбників.


Автор: Олександр Кравчук

First published on Jacobin

Поділитись