Соціально-економічне становище ромських жінок в українському суспільстві

  • 08 квітня 2015
  • 4772
Соціально-економічне становище ромських жінок в українському суспільстві

Інтерв’ю із Земфірою Кондур, ромською активісткою, віце-президенткою Ромського жіночого фонду «Чіріклі»

 

Передмова Тамари Марценюк

Часто ромські громади представляються як гомогенні, проте різні групи можуть мати нерівний доступ до ресурсів. Ромські жінки в Україні зазнають множинної дискримінації – за етнічною, гендерною ознаками, місцем проживання. Особливо це стосується тих ромок віком 12-13 років, які мешкають у районах компактного проживання (у так званих «таборах» або у сільській місцевості). Вони обмежені у виборі репродуктивної поведінки (змушені рано виходити заміж і народжувати більше 2-3 дітей), у доступі до освіти (у порівнянні з хлопчиками), у працевлаштуванні, в доступі до медичного обслуговування тощо.

Зазвичай у дослідженнях проблем ромських громад жінкам приділяється не так багато уваги (за винятком окремих поодиноких звітів саме по проблемах жінок, як-от Альтернативний звіт стосовно виконання Україною Конвенції ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації проти жінок). Вважається, що всі роми (незалежно від їхньої статі) мають однакові проблеми. Саме тому прагнемо дізнатися детальніше про сучасні соціально-економічні проблеми ромських жінок в Україні. Дане інтерв’ю приурочене до 8 квітня – Міжнародного дня ромів і ромок.

 

Тамара Марценюк: Ваша організація спільно із Європейським центром із прав ромів підготувала Альтерантивний звіт стосовно виконання Україною Конвенції із ліквідації всіх форм дискримінації проти жінок 1(який було представлено на минулому засіданні Комітету  із ліквідації дискримінації щодо жінок 2010 р.), у якому Ви представили проблеми саме ромських жінок (адже державний звіт бере до уваги досить широко проблеми усіх жінок). На Ваш погляд, з якими соціальними проблемами стикаються ромські жінки в Україні (особливо ті, які проживають у компактних поселеннях)?

Зола Кондур: Розвиток сучасного українського суспільства супроводжується різноманітними соціальними трансформаціями, у тому числі ґендерними змінами. Серед них: збільшення частки жінок в структурі постійного населення країни, низький рівень представленості жінок у структурах влади та бізнесу, висока смертність чоловіків та збільшення розриву в тривалості життя жінок та чоловіків, багаторічне перевищення смертності над народжуваністю, поява та зростання феномену чоловічого безробіття, домашнє насильство.

Ґендерні диспропорції мають негативні наслідки для політичного, економічного і соціально-культурного розвитку країни, призводять до подальшого загострення соціально-демографічної ситуації в Україні. Найбільш гострі ґендерні диспропорції існують у таких сферах соціального життя України, як сфера прийняття управлінських рішень, трудові відносини, сфера охорони здоров’я, сфера освіти.

Можна з впевненістю стверджувати, що всі ґендерні проблеми, які існують в Україні, стосуються і ромської громади, при цьому мають свою специфіку і в багато разів посилюють вразливий стан ромів. Більше половини ромського населення, яке проживає в Україні, — жінки. Ромські жінки є однією з найменш захищених груп українського населення. Вони зазнають відразу декілька видів дискримінації 2. По-перше, це ставлення до них, у контексті їхньої етнічної приналежності, як до нижчої раси з боку інших національностей, що складають населення. По-друге, ромські жінки страждають від ґендерної дискримінації всередині своєї етнічної групи. Дівчатка змалечку привчаються до покори чоловікам, до них ставляться винятково як до домогосподарок. У сім’ях ромів зберігається патріархальний устрій. В багатьох традиційних сім’ях саме батьки обирають, з ким має одружитися їхня донька, чим вона повинна займатися вдома, отримувати їй освіту чи ні, тощо.

Ромські жінки зіштовхуються із дискримінацією майже в усіх сферах приватного і громадського життя. Проблема посилюється патріархальними ґендерними стереотипами, а також тим фактом, що більшість представниць цієї групи просто не знають про механізми захисту своїх прав і про місця, куди вони можуть для цього звертатися.

Т. М.: Ромська спільнота не є гомогенною. Які, на Вашу думку, групи ромів і ромок зазнають найбільшої дискримінації в українському суспільстві та чому?

З. К.: Я не можу сказати, що вся ромська спільнота  є неграмотною. Серед ромів є освіченні чоловіки та жінки, але кількість таких людей не дуже велика. За інформацією різних  ромських громадьских організації на 2010 рік, лише 0,2% ромів мали вищу освіту. Я вважаю, що сьогодні в нас є більша кількість ромів з вищою освітою завдяки роботі ромських посередників та ромських НДО, а також стипендій на отримання вищої освіти Ромського освітнього фонду (REF). Лише цього року було надано близько 120 стипендій молодим ромам та ромкам на навчання у ВИШах. Але  головною причиною низького рівня відвідування шкіл ромськими дітьми є дуже низький рівень економічного забезпечення сімей, тобто – бідність, оскільки ромські  сім’ї   шукають кращого заробітку і переїздять в інші регіони, забираючи із собою дітей, які  допомагають  заробляти кошти і, відповідно, не мають  бажання і часу  відвідувати  школу.

Ранні шлюби є іншою причиною, яка не  дає можливості закінчити навчання, тому дуже часто дівчата залишаються неосвіченими, що в майбутньому впливає на їхній статус в громаді та неможливість отримати роботу, покращити життя своєї родини, все це  робить їх дуже вразливими. Саме таки роми і ромки зазнають найбільшої дискримінації в українському суспільстві.

Т. М.: Ромські громади проживають не лише на Заході країни (відомою компактним проживанням є Закарпатська область), а й на Сході. Чи вплинули події на Сході країни на соціально-економічне становище ромів загалом і ромських жінок зокрема? Якщо так, то яким чином?

З. К.: На жаль, ситуація на Сході країни вплинула на всіх людей, що проживають в Україні, включно із ромами. Через складну економічну ситуацію в країні, роми втратили можливість працювати на сезонних роботах, роми на сході України втратили свій бізнес. За нашими даними, більше 9000 ромів були вимушені залишити свої домівки на Сході України, вони спробували адаптуватися в нових для них регіонах України.

Але, на жаль, вони зіштовхнулися  з тим, що місцеве населення не готове було бачити таку кількість ромів. Негативні настрої щодо ромів лише посилились, їм важко знайти житло, роботу, втрачені документи важко відновити, а ті роми, які не мали документів, опинились у ще більш складній ситуації. Тому місцеві роми стали свого роду посередниками між місцевим населенням і ромськими переселенцями, але їхніх зусиль недостатньо, необхідні чіткі дії НДО, скоординовані із місцевими органами влади та донорами.  

Т. М.: У заключних коментарях, як з боку Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок 3, так і Комітету ООН з прав дитини 4 висловлено занепокоєння дискримінацією щодо ромських жінок і дітей, перешкодами на шляху до отримання освіти, медичних та інших соціальних послуг. Що було зроблено за останній рік або два українською державою, аби змінити ситуацію стосовно становища ромських жінок і дітей? Чи сприяє держава і яким чином ромським жінкам як вразливій категорії українського населення?

З. К.: На жаль, ми не бачили ніяких дій з боку держави на виконання рекомендації  щодо ромських дітей та жінок Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, так і з боку Комітету ООН з прав дитини. Але минулого року вперше за стільки років Міністерство соціальної політики України запросило нас на консультації з приводу ставища ромських жінок, а також долучило нас до підготовки державної доповіді до Комітету ООН із ліквідації дискримінації щодо жінок. Тому маємо надію на те, що спільно розпочнемо роботу в цих напрямках.  

За останні роки позитивним кроком з боку держави стала розробка та прийняття указом Президента України Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року 5.Не можу сказати, що я задоволена текстом Стратегії та Планом заходів до неї, але це було важливим та необхідним кроком нашої держави до визнання наших потреб і планування спільних кроків задля їхнього вирішення. Ромські організації запропонували певні зміни до Плану дії, сподіваємось, що Міністерство Культури прийме ці пропозиції.

Т. М.: Якою останні роки в Україні є державна і групова політика пам’яті про Голокост стосовно ромів? Чи ромські жінки згадуються в цій політиці пам’яті?  

З. К.: 2 серпня визнано днем пам’яті жертв Голокосту стосовно ромів. Мені відомо лише про акції, які проводяться в Одесі обласною державною адміністрацією з місцевими ромськими організаціями. На жаль, ромські жінки не згадуються у цій політиці пам’яті не лише в Україні, але й в Європі.

Т. М.: Півтора року тому я вивчала проблематику ранніх (дитячих) шлюбів в Україні, зокрема, і в ромських громадах 6. Розумію, що ця проблема – суперечлива, адже може спричинити поглиблення рівня ромофобії в українському суспільстві. Однак, все ж хочу перепитати про те, чи порушується ця проблематика серед ромських організацій? Яким чином? Що робиться, аби привернути увагу до становища ромських дівчаток?

З. К.: Існує міжнародна платформа ромських жіночих організацій Пхеньялипе (Phenjalipe, що означає Сестринство), яка постійно порушує цю проблему. Це питання є дуже делікатним, тому не існує конкретних рішень із боку міжнародних ромських жіночих організації, але існують певні рекомендації. Дуже активно обговорюються питання освіти ромських дівчат, їхнього розвитку та здобуття середньої і вищої освіти. Я хочу сказати, що в Україні, як і в інших країнах, є тендеція підвищення віку заміжжя ромських дівчат, тобто вони виходять заміж не в 15 років, а в 17-18 і старше. Ці зміни викликані тим, що дівчата хочуть спочатку отримати освіту, а потім одружуватися.

Т. М.: Український уряд затвердив Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року 7. Що ви думаєте з приводу значення цієї стратегії саме для ромських жінок? Чи вони виділені як окрема цільова група, варта уваги?

З. К.: Я вже зазначила, що прийняття Стратегії було важливим кроком для держави та для ромів України. На жаль, ромські жінки не виокремлені як цільова група, тому що Стратегію та План дій з її реалізації розробляли без участі ромів та без узяття до уваги рекомендації ромських організацій. Але сьогодні ситуація в Міністерстві культури змінилась на краще. Я сподіваюсь, що разом із Міністерством культури ромські організації зможуть ініціювати та  внести певні зміни до Плану дій і тим самим розробити певні заходи для ромських жінок, у тому числі.

Т. М.: На Ваш погляд, що слід зробити українській державі, аби покращити становище ромських жінок в українському суспільстві?

З. К.: Потрібно розробити ряд заходів, які мають бути включені до Плану дій з реалізації Ромської стратегії, також необходіно працювати з ромськими громадами та ромськими НДО, для того щоб вони стали, принаймні, гендерно чутливими.

Т. М.: Чи Ваша організація Ромський жіночий фонд «Чіріклі»  єдина ромська організація в Україні, яка працює із ромськими жінками як окремою цільовою групою? Які ще ромські організації займаються становищем ромських жінок? Будь ласка, назвіть, на Ваш погляд, успішні проекти із покращення соціально-економічного становища ромських жінок, що відбувалися за останні роки в Україні?

З. К.: В Україні лише декілька ромських жіночих організацій: організація «Мірікля» у Донецьку, дві організації на Закарпатті, але не дуже активні.  Існує низка ромських організацій, які були засновані ромськими жінками: організація «Романі зборі» в Одесі,  ромська організація в Чернігові, фонд «Благо» в Ужгороді, ромська організація в Свердловську, в Луганській області та в Житомирі. Ромські жінки дуже активні в ромському русі і не соромляться ініціювати важливі для ромських громад питання.

На мою думку, на сьогодні як в Україні, так і в Європі найуспішнішим є проект ромських посередників 8. Тому що цей проект спрямований не лише на покращення доступу до соціально-медичних, освітніх та інших послуг, відновлення документів, а також на мобілізацію ромських громад та покращення діалогу між громадами та місцевими органами влади.

Т. М.: З якими ще жіночими і правозахисними організаціями в Україні Ви співпрацюєте? Які маєте спільні проекти?

З. К.: У нас дуже багато різних партнерів, скажу лише про деяких. Ми є членами міжнародної мережі Європейський низовий антирасистський рух (European Grassroots Antiracist Movement, EGAM 9), яка ініціювала акцію «Ромська гордість» (Roma Pride).

Ми також є членами міжнародної платформи ромських жінок Phenjalipe («Сестринство» 10). Ми також є партнерами Європейського центру з прав ромів, Будапешт (European Roma Rights Center 11), Ради Європи (беремо участь у програмі РОМЕД 12), а також ми постійно співпрацюмо з Фондом «Відродження» 13.

Т. М.: Жіночий фонд «Чіріклі» здійснював для ромських жінок проекти у сфері репродуктивного здоров’я. Наприклад, у рамках одного проекту «Кімната матері та дитини», ромські дівчатка і жінки могли приходити і обговорювати «табуйовані» для спільноти питання (сексуальність, репродуктивне здоров’я, планування сім’ї).Які ще проекти стосовно демаргіналізації становища ромських дівчаток і жінок (в Україні або в інших країнах) Ви можете відмітити?

З. К.: Сьогодні дуже велику роль у ромських громадах відіграють ромські соціально-медичні посередники. Наприклад, лише декілька днів дому, на прохання ромських жінок у Переяслав-Хмельницькому було організовано зустріч жінок із лікарем маммологом. Під час зустрічі жінки могли не лише проконсультуватися у лікаря, але й також пройти обстеження. У Кіровограді наші посередники допомагають вагітним жінкам стати на облік у жіночу консультацію та отримати документи при народжені дитини. Деякі ромські жінки не мають паспортів і реєстрації постійного місяця проживання, тому виникає багато проблем із оформленням довідки про народження дитини. На Закарпатті ромські посередники стали просто незамінними помічниками соціальних і медичних служб і ромських громад.

На європейському рівні я хочу відмітити програму «РОМЕД». У рамках цієї програми дуже велику увагу приділяють ромським жінкам. Наприклад, у Португалії створили ромські жіночи групи, які регулярно зустрічаються та обговорюють свої успіхи та проблеми, а потім спільно з місцевими органами влади намагаються їх вирішити, проводять роботу з громадою, щоб донести до них потреби ромських жінок та дівчат. Мені дуже подобається програма Страсбурзької міської адміністрації. Ця програма спрямована на соціалізацію та включення ромів і ромських жінок у французьке суспільство через мовні курси, курси професійної підготовки та надання соціального житла. Я мала зустрічі з ромськими жінками, які пройшли цю програму та зовсім змінили своє життя і життя своїх родин на краще.  

Т. М.: Ромські соціально-медичні медіаторки 14 походять із ромських громад і працюють посередницями між людьми, які живуть переважно у ромських таборах, і соціальними та медичними державними службами. З 2010 року було запроваджено успішні приклади роботи ромських медіаторок у різних куточках України. Яка наразі ситуаціями із цією ініціативою?

З. К.: Програма продовжується та набирає ще більших обертів завдяки підтримці декількох донорів (Програмі ромського здоров’я OSF, ромської програмної ініціативи МФ «Відродження» та Глобального фонду боротьби з малярією та туберкульозом). Важливим компонентом також є програма «РОМЕД» Ради Європи та Європейської комісії. Наш досвід показав, що залучення саме ромів у якості «посередників» є найкращою стратегією для поліпшення здоров’я ромів і самоорганізації ромської громади в цілому. Наразі мережа ромських соціально-медичних посередників, які працюють в ромських громадах в Україні, налічує 55 посередників. Більшість серед них – жінки. За час реалізації проекту ромські посередники надали  допомогу понад 12 000 ромів.

В умовах нинішньої кризи і війни на сході України робота ромських посередників більш потрібна, ніж у попередні роки, адже через вимушене переселення із зони бойових дій та окупації збільшилась кількість ромів, які потребують соціальної та медичної допомоги.

За останні 2 роки Ромський жіночий фонд «Чіріклі» підготував міцну теоретично-практичну базу для інтеграції програми ромських соціально-медичних посередників у чинні державні та місцеві програми. У 2015 році наша діяльність, спільно із Міністерством соціальної політики, спрямована на розробку, затвердження та реалізацію Державного стандарту представництва інтересів. Адже представництво інтересів ромських громад є основним завданням ромських соціально-медичних посередників. Ми розраховуємо на те, що саме цей документ дозволить формалізувати професію ромського посередника.

Notes:

  1. Коментарі Європейського центру із прав ромів і Міжнародного благодійного жіночого фонду «Чіріклі» стосовно ситуації в Україні // Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок / Україна / 45 сесія. Женева, 2010. Доступ з:[link] 
  2. Повсякденні практики інституційної дискримінації: український вимір. – Київ, 2013. – С.20 // [link]
  3. Заключні коментарі Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок / Україна / 45 сесія, 18 січня – 5 лютого 2010 р. Доступ з: [link]
  4. Комітет ООН з прав дитини. Заключні спостередження: Україна. 56 сесія. С. 21. Доступ з: [link]
  5. [link]
  6. Марценюк Т. О. Ранні шлюби в Україні: хто і чому одружується в ранньому віці // Наукові записки НаУКМА. – 2014. – Т. 161 : Соціологічні науки. – С. 83-90. Марценюк Т.О. «Я б хтіла, аби мої діти не знали, що таке циганська жизнь»: становище ромських громад в українському суспільстві // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право: зб. наук. праць. – Київ: ІВЦ «Політехніка», 2014. – № 1 (21). – С.68-74.
  7. [link]
  8. Детальніше про проект див. [link] і [link]
  9. European Grassroots antiracist movement [link] 
  10. Phenjalipe [link]
  11. European roma right centre [link]
  12. Council of Europe [link]
  13. У рамках ромської програмної ініціативи [link]
  14. Більше інформації: [link]. Фільм про роботу ромських медіаторів доступний тут: [link]

Рекомендовані

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери