• Нарис неоліберальної держави: ринок праці, в’язниці та соціальна незахищеність

    Нарис неоліберальної держави: ринок праці, в’язниці та соціальна незахищеність

    • Права людини
    • 09/02/2013

    У «Покаранні бідних» (Wacquant 2009) я описав новий спосіб управління соціальною незахищеністю, що поєднує обмежувальну трудову політику (workfare) з експансивною карною політикою (prisonfare). Щоб розвинути запропонований раніше діагноз цієї політики, потрібно здійснити три аналітичні прориви. Вони дозволять пояснити поворот у карній політиці, який Сполучені Штати та інші розвинуті суспільства зробили на шляху до економічної дерегуляції та скорочення програм соціального захисту в останні десятиліття ХХ століття. Перший прорив, який нам треба здійснити, полягає у відмові від теорій «злочину і кари», досі поширених в академічних і політичних дебатах про ув’язнення попри дедалі більш очевидне розлучення цієї сімейної пари. Для другого прориву потрібно заново поєднати питання соціального захисту і карної політики, оскільки ці різновиди урядових заходів стосовно бідних спільно живляться з філософії біхевіоризму й прагнуть змінювати поведінку такими засобами, як відлякування, нагляд, таврування й розмаїті санкції. Соціальний захист (welfare), перетворений на трудову політику (workfare), і позбавлена своєї виправної функції в’язниця формують тепер єдину сітку, яку накидають на одну й ту саму клієнтуру, аби зробити невидимими проблемних мешканців. З одного боку, їм відмовляють у соціальній допомозі, а з іншого — тримають під замком, штовхаючи таким чином на периферійні сектори вторинного ринку праці, що зростає. Третій прорив — подолати звичне протиставлення між матеріалістичним та символічним підходами (умовно кажучи, між Марксом і Дюркгаймом), щоб узяти до уваги водночас і інструментальні, й виражальні функції карального апарату. Взаємопереплетення контролю і комунікації, керування зневаженими категоріями людей і утвер дження соціальних кордонів дозволяє нам просте жити, як розширення і передислокація в’язниці та її інституційних відгалужень (таких як випробувальний термін, умовне звільнення, бази даних злочинів, запаморочливі проповіді про злочини та злостива культура публічного наклепу на правопорушників) надали нового вигляду суспільному символічному ландшафту та змінили саму державу.

    Далі
  • П'єр Бурдьє: «Мене можна об'єктивувати, як і будь-кого іншого...»

    П'єр Бурдьє: «Мене можна об'єктивувати, як і будь-кого іншого...»

    • Слайдер
    • 10/12/2012

    Питання не у захисті мене самого, моєї особистості, моєї приватності, а у захисті автономії мого дискурсу та відкриттів – якщо їх можна так назвати – відносно випадку поодинокої особи, якою я є. Це не означає, що я – конкретний індивід П’єр Бурдьє – можу уникнути об’єктивації: мене можна об’єктивувати як і будь-кого іншого і як будь-хто інший я маю смаки та уподобання, які відповідають моєму статусу та соціальному простору. Мене можна соціально класифікувати і я знаю, яку позицію займаю у соціальній класифікації. Маючи розуміння моїх праць, можна з легкістю встановити низку речей про мене зі знання цієї позиції та того, що я пишу. Я дав чимало інструментів, необхідних, аби це здійснити; решту залиште мені…

    Далі
  • Теорії класової боротьби та їхня критика

    Теорії класової боротьби та їхня критика

    • Класова експлуатація
    • 21/09/2012

    Останніми роками світ став свідком релегітимізації категорії класової боротьби у науковому та суспільно-політичному обігу. Словосполучення «класова війна» (class warfare), ще нещодавно немислиме за межами антикапіталістичних кіл (зокрема, цю назву носить збірка інтерв’ю відомого лінгвіста, анархо-синдикаліста Ноама Хомського радикальному публіцисту Девіду Барзамяну [65]) нині не сходить з вуст навіть ультраконсервативних американських коментаторів. Звернення учасників протестів «Occupy Wall Street» до «99%» проти «1%», при всій його умовності та методологічній наївності, спонукає до розгляду реальних соціальних та класових суперечностей і розколів у соціумі.

    Далі
  • О ХИТРОСТИ ИМПЕРИАЛИСТСКОГО РАЗУМА

    О ХИТРОСТИ ИМПЕРИАЛИСТСКОГО РАЗУМА

    • Війна і націоналізм
    • 22/07/2011
    В статье Пьера Бурдье и его ученика Лоика Вакана (1999) рассматривается проблема культурного империализма - способности научных и культурных сред навязывать категории, обусловленные конкретными историческими обстоятельствами, всему миру в качестве деисторизированных универсальных и лишенных всякой связи с той первоначальной ситуацией, в которой они возникли. Далі