24 лютого 2022 року, коли Росія вкотре вторглася в Україну, остання вже була однією з найбідніших і заборгованіших країн Європи. Її потреби та втрати зросли в геометричній прогресії через переміщення робочої сили, руйнування інфраструктури, екологічну шкоду тощо. У цій статті наведено аргументи на користь масштабної багатосторонньої міжнародної допомоги, списання боргів та «фіскального активізму» як передумов для розбудови стійкої та сталої економіки — для того, щоб зробити реальністю Україну, за яку борються мільйони людей, заради якої багато хто жертвує не тільки власним добробутом, а й життям.
Стан справ, роль контексту
На момент вторгнення Україна уже постраждала від «переходу до ринкової економіки» та пов’язаних з ним «непередбачуваних наслідків», численних економічних криз і майже восьми років війни з Росією та її маріонетками на Донбасі й в Криму. Бюджетні витрати на озброєння, гуманітарні потреби та медичне забезпечення, зокрема поранених, зросли в геометричній прогресії. Вже у квітні 2022 року Світовий банк прогнозував падіння ВВП на 45%[1] і зростання бідності у 2023 році на 58%. Нині фактичні показники будуть навіть гіршими, незважаючи на нещодавні оптимістичні прогнози. Гроші потрібні для відновлення житла та інфраструктури, очищення території, розмінування та знешкодження небезпечних матеріалів у містах і сільській місцевості.
Україна втрачає промисловий і сільськогосподарський потенціали, порушено баланс між імпортом та експортом, цілі галузі втрачають кадри через їх переміщення, масову міграцію, каліцтва, фізичні та психічні травми, загибелі. Російській Федерації доведеться заплатити за руйнування; такі плани та заходи обговорюють, але доля заморожених активів, зокрема створення механізмів їх конфіскації, не кажучи вже про репарації та багато іншого, навряд чи буде вирішена до перемоги України. Тож наразі я хочу зосередитися на втратах, яких зазнала Україна на сьогодні, та розглянути їх в контексті обмежень і можливостей, викладених у плані післявоєнної відбудови, представленому в Луґано 4–5 липня 2022 року.
Виступ Володимира Зеленського на конференції в Луґано. Фото: Alessandro Della Valle/Keystone/dpa/picture alliance
Соціальні втрати та економічна деградація: збитки від війни та (до)воєнні реформи
Повний масштаб втрат буде відомий лише після повного виведення російських військ за межі конституційних кордонів України. Глибинна сутність понять «вартість» та «ціна» набуває найбільш відчутних форм, коли ми стикаємося з геноцидною війною, яку веде режим, що сповідує культ смерті. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України «оцінює збитки в 46 мільярдів доларів США, і ця цифра продовжує зростати, включно з прямими збитками, яких війна завдала повітрю, лісам, ґрунтам і воді; залишки зброї та військової техніки і забруднення від їх використання; забруднення від обстрілів тисяч об’єктів, де зберігаються токсичні та небезпечні матеріали». Довгострокові наслідки руйнування екосистем неможливо оцінити кількісно, особливо з огляду на те, що території України є «середовищем існування 35% європейського біорізноманіття, зокрема 70 тисяч видів тварин і рослин, серед яких є рідкісні, реліктові й ендемічні».
Для підтримки військових зусиль і надання основних публічних послуг Україна потребує зовнішньої допомоги в розмірі близько 4 мільярдів доларів США на місяць, тоді як потреба в бюджетній підтримці на 2023 рік становить 38 мільярдів доларів США. Збитки настільки серйозні, що навіть палкі прихильники ринкових рішень для ринкових і неринкових проблем, такі як Бері Айхенґрин і Владислав Рашкован, закликають надати Україні ґранти і списати борги. Станом на кінець 2022 року загальну суму задокументованих збитків, завданих інфраструктурі України, оцінювали в $137,8 мільярдів (за вартістю заміщення). Від осені 2022 року було пошкоджено всі теплові та гідроелектростанції, до лютого 2023 року втрачено близько третини всіх потужностей з виробництва та розподілу електроенергії; «щонайменше двічі під час цих атак українські атомні електростанції втрачали з’єднання з мережею, що створювало ризики для ядерної безпеки».
Оскільки Україна є великим світовим експортером зерна, втрата 40% його виробництва у 2022 році відчувається і надалі буде відчутною всередині країни та за її межами, особливо в країнах з низьким рівнем доходу. Скорочення виробництва продуктів харчування в сільських домогосподарствах на 25–38% (залежно від близькості до лінії фронту), які зазвичай відповідають за 25% загального обсягу виробництва в країні, також відчутно позначиться на скороченні пропозиції та підвищенні цін[2]. 2022 року у перші дні вторгнення було розпочато проєкт «Росія заплатить» для документування збитків, завданих війною українській економіці; з даними та аналітикою, що регулярно оновлюються, можна ознайомитися на сайті damaged.in.ua[3].
Таблиця 1. Загальні збитки, в грошовому вираженні (грудень 2022 — січень 2023 рр. за вартістю заміщення), $ млрд.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|||
Джерело: Київська школа економіки (2023)
Завдання відбудови України під час війни та після неї стикаються з проблемою невизначеності фінансової, демографічної та інституційної спроможності. Подальші ускладнення виникають, коли ми оцінюємо «зовнішні ефекти» війни разом з «непередбачуваними наслідками» ринкових реформ, через які Україна пройшла від 1991 року (корупція та олігархи — невід’ємні, але не єдині біди) та які вона впроваджує нині і планує впроваджувати після війни (про план Луґано та реформи трудового законодавства див. нижче).
Від 1991 року у процесі «переходу до ринкової економіки» Україна пережила широкомасштабну деградацію. Її базова економіка, державні послуги та інфраструктура занепадали і страждали від системного та хронічного недофінансування. Це призвело, серед іншого, до соціалізації та індивідуалізації витрат на задоволення потреб, які раніше задовольняли державні служби, та/або до відсутності або зменшення обсягів надання цих послуг з помітними регіональними відмінностями. Дискурсивна нормалізація цих змін та покладання відповідальності на населення за таку комбінацію провалів державної політики та ринку стали додатковим ідеологічним каменем спотикання на шляху дедалі активніших зусиль громадянського суспільства, спрямованих на подолання симптоматичних результатів цих провалів — наприклад, вимога повного переходу на приватну систему охорони здоров’я замість загальнодоступної та фінансованої державою. Хоча ці проблеми часто вважають наслідком неефективного управління, корупції та привласнення державних ресурсів, вони пов’язані радше з комплексом таких чинників, як затратність реформ, спрямованих на зближення з ЄС, бюджетні обмеження, умови кредитів МВФ на структурну перебудову та інші обмеження щодо фіскальної політики, які сковують навіть найпрогресивніших державних службовців, про що свідчить схожий досвід у багатьох інших країнах.
Так само як і економічну шкоду, соціальні втрати та збитки важко точно оцінити — хоча і з різних причин. Але саме індивідуальні виклики є найбільш показовими щодо прогалин у державному та ринковому забезпеченні — вони показують, де зусилля з відбудови будуть найбільш необхідними. Складні та комплексні наслідки 9-річної війни, особливо для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та біженців, виявляють вже існуючу капіталістичну та патріархальну репродуктивну нерівність, яка загострилася внаслідок переміщення людей та веде до різних проблем. Доступ до достатніх ресурсів (зокрема грошових) та догляду (за дітьми), придатного та стабільного житла є гострими питаннями для ВПО (а також для тих, хто залишилися вдома). Ринки нерухомості, і особливо оренди житла, погано регулюють — ціни на оренду в містах, які вважають відносно безпечними, зросли за одну ніч, тоді як доступність житла є низькою. Це призводить до трьох видів переміщення: «переміщення спричинене небезпекою війни; переміщення через знищення домівки та через сам ринок житла». Необхідна комплексна житлова програма за фінансової підтримки держави. Зробити це може бути складно, адже потрібно переосмислити роль і функції держави в плані відновлення. Більшість українців не можуть дозволити собі завищені іпотечні кредити та оренду житла, а також модернізацію старого радянського житлового фонду, виснаженого трьома десятиліттями поганих муніципальних інвестицій, а останнім часом — війною.
Біженці на Львівському залізничному вокзалі, 9 березня 2022 рік. Фото: Дар'я Бедернічек
Оскільки школи та дитячі садки піддають бомбардуванням, забезпечення освіти й догляду за дітьми є надзвичайно важким завданням, яке ускладнюють вже існуючі проблеми в цих секторах — від хронічного недофінансування і нестачі персоналу до низької заробітної плати працівників та батьків, які перебувають у скрутному матеріальному становищі, особливо в неповних сім’ях (переважно з однією матір’ю).
Ситуація з зайнятістю та доходами на тлі переміщення, обстрілів й інфляції є також складною. Точних даних бракує, але очевидно, що стан справ погіршується. Для розуміння загальної картини Симеон Дянков та Олексій Блінов (17 листопада 2022 р.) використовують дані про виплату заробітної плати одного з найбільших комерційних банків України:
«Від початку війни номінальна заробітна плата демонструвала помірне зростання, яке на кінець жовтня становило 3%. Однак у реальному вираженні заробітна плата впала на 11% за період з січня по жовтень, а за останній місяць її падіння прискорилося до 18%», — повідомляє банк.
Крім того, «13% найманих працівників втратили роботу від початку війни, і є свідчення про збільшення кількості втрачених робочих місць». І це на тлі того, що лише у 2022 році інфляція в річному вимірі зросла до 26,6% з 10% наприкінці 2021 року; у допандемічному 2019 році вона становила 4%. Ба більше, замість того, щоб захищати права людей у воєнний час, антитрудове законодавство в середині 2022 року позбавило близько 70% працівників захисту Трудового кодексу. За словами юриста з трудового права та лідера організації «Соціальний рух» Віталія Дудіна, зміни «зачіпають робочі місця з сотнями працівників, що перебувають під загрозою політики жорсткої економії, зокрема в державному секторі, як-от лікарні, залізничні депо, поштові відділення та обслуговування інфраструктури».
Рисунок 1: Середня номінальна заробітна плата в продуктивній економіці, зміна у 2022 році порівняно з попереднім роком
Джерело: Дянков, С. і О. Блінов (17 листопада 2022 р.)
Робочі місця втрачаються, заощадження закінчуються, кредитні ліміти на банківських картках вичерпуються; багато хто не може повернути свої борги, і ще більше людей матимуть труднощі з доступом до кредитного фінансування зараз і в майбутньому через критерії його отримання, вартість та доступність. Тому, не кажучи вже про несправедливість накопичення боргів домогосподарств, ці борги мають бути списані в рамках підходу до (після)воєнного відновлення — економіка не може триматися на суміші доброї волі дедалі бідніших друзів/родичів і спорадичних місцевих та іноземних пожертв на збір продуктів харчування, медикаментів та одягу. Необхідно розробити комплексну політику, яка б повністю відповідала викликам, що постали до вторгнень 2014 і 2022 років, які загострили вже наявні проблеми, а не створили їх.
Боргова політика в умовах соціально-економічних потрясінь та ерозії суверенітету
Хаотичні запозичення та борговий вибух в Україні протягом багатьох років були частково результатом олігархічного захоплення держави та клептократії. Міжнародні фінансові організації надавали кредити за умови скорочення соціальних видатків, економії на життєво важливих потребах. Контекст боргового попиту в країні характеризувався втратою реальної економічної бази темпами, непропорційними зростанню, необхідному для підтримки здорової економіки або виконання боргових зобов’язань — як державних, так і приватних. Борг збільшився у 5 разів у гривневому еквіваленті переважно через доларизацію, євроїзацію та залежність від імпорту товарів з високою доданою вартістю. До літа 2022 року Україна дотримувалася своїх боргових зобов’язань. У період від 24 лютого до 2 жовтня 2022 року «сума коштів, сплачених урядом на погашення внутрішніх боргових інструментів, на 54 мільярди гривень перевищила суму коштів, залучених до державного бюджету на аукціонах з продажу облігацій внутрішньої державної позики». Очевидно, що потрібна альтернативна форма фінансування — більше грантів, а не кредитів, замаскованих під допомогу.
Тимчасове призупинення обслуговування боргу було узгоджено між Україною, Паризьким клубом та «Великою сімкою» 20 липня 2022 року й підписано 14 вересня 2022 року на 1 рік з 1 серпня 2022 року з можливим продовженням ще на один рік (рішення стосується близько 75% всього зовнішнього боргу). Не в останню чергу це стало можливим завдяки багатосторонній міжнародній кампанії громадянського суспільства. Однак цього недостатньо. Умови МВФ щодо надання кредитів залишаються незмінними, а донарахування боргів все ще мають бути сплачені.
Звернення Володимира Зеленського до лідерів «Великої сімки», грудень 2022 рік. Фото: Офіс президента
У випадку України історично зумовлені відносини з ЄС/західними партнерами та Росією (переважно), економічні та геополітичні, створюють додаткові виміри одночасної складності й вразливості через борг, торговельну заборгованість і залежність від імпорту/експорту. Борг як інструмент зовнішнього контролю та експропріації національного багатства в поєднанні з сучасною системою оподаткування та торговельними режимами є потужним чинником втрати автономії у прийнятті рішень. Це є фундаментальною загрозою для будь-якого повноцінного здійснення політичного суверенітету. Борг призводить до «відчуження держави», тобто національна держава перестає бути автономним суб’єктом влади і представником волі свого народу. Україна була змушена вдатися до продажу військових облігацій і використовувати численні механізми швидкого фінансування, доступні на міжнародному рівні, для фінансування військових зусиль, коли допомоги було недостатньо, і кожен з цих механізмів мав свої умови й накладав ще більше обмежень.
План реконструкції та перспективи членства в ЄС — як досягти успіху?
4–5 липня 2022 року в Луґано, Швейцарія, на Конференції з відновлення України URC2022 були окреслені напрямки відновлення України, які виглядають дуже перспективно, але засоби не відповідають цілям. Державі буде важко профінансувати або залучити достатню кількість приватних інвестицій/спрямувати їх туди, де вони найбільше потрібні — загалом їх розраховують нині у розмірі 750 мільярдів доларів США. Дискусії точаться навколо того, що цей план буде змодельований за зразком Плану Маршалла, який мав успіх завдяки грошовим грантам і позикам, а також свободі у витрачанні одержаних коштів. Європейські країни часто використовували ці гроші для купівлі товарів першої необхідності, таких як пшениця та олія, а також для реконструкції заводів та житла. Подібний план для України має бути розроблений і реалізований відповідно до найкращих практик і стандартів ЄС у сфері трудового права, державних послуг та захисту довкілля; для цього необхідно здійснити низку змін, які я окреслю нижче.
Премʼєр-міністр України Денис Шмигаль (посередині) на конференції в Лугано. Фото: Denys Shmyhal/Twitter
Надзвичайна ситуація, в якій опинилася Україна, вимагає масштабної багатосторонньої міжнародної допомоги, списання державного та приватного боргу, а також перегляду умов надання нових кредитів з метою сприяння «фіскальному активізму», тобто заходам, спрямованим на стабілізацію бізнес-циклів за допомогою дискреційної фіскальної політики. Жорстка економія є неекономною та неекологічною навіть у мирний час, не кажучи вже про воєнний. Потрібна повноцінна державна перебудова публічних послуг та економіки турботи — з радикальним врахуванням позитивних зовнішніх ефектів під час оцінювання прибутковості державних інвестицій, — що має стати основним політичним дискурсом в Україні та серед її міжнародних партнерів.
Держава в Україні не є роздутою, на відміну від її стереотипного сприйняття, а навпаки — «частка національного доходу, що розподіляється через оподаткування та бюджетні асигнування, в Україні значно менша, ніж у розвинених країнах ЄС». Держава була ключовим суб’єктом у відновленні більшої частини Європи, Японії та Південної Кореї після Другої світової війни. Саме тоді «державу розвитку» розробили як концепцію, і зараз настав час повернутися до неї, оскільки «вільні» ринки не спрацьовують, особливо у воєнний час. Україні потрібні принципи Європейського зеленого курсу і не тільки — з державою в центрі відновлення.
МВФ та інші кредитори потрібні як джерела фінансування. Але саме державні інституції здійснюють відновлення і повинні мати «право приймати рішення щодо процесу реконструкції». Більше того, ключова роль громадянського суспільства (неурядових організацій та профспілок, причому останні часто залишаються поза увагою), яке вирішує проблеми, де держава та ринки зазнають невдачі від 2014 року, має бути визнана, закріплена та профінансована державою, а не міжнародними краудфандерами — така поліцентрична форма управління (на думку Елінор Остром) та держава як інституційна мережа можуть забезпечити відновлення, якого прагнуть українці.
Погляд на економіку як на соціо-екологічну систему, а не як сукупність економічних фрагментів уможливить реалізацію основних принципів сталості, відображених у плані з відновлення України, який представили в Луґано. Місцеві підприємства повинні мати пріоритет над іноземними. Консенсус щодо економічної політики у світі змістився на користь (пост)кейнсіанського бачення державного інвестування у власну економіку для підвищення довіри та запуску мультиплікативного ефекту. Водночас, хоча власні дослідження МВФ розкритикували програми структурної перебудови як такі, що обмежують макроекономічне зростання, фактичні відносини з позичальниками Фонду не змінилися, їх перейменували на «умови», але по суті вони не стали менш жорсткими, а навпаки, посилилися; ці борги та їхні умови повинні бути скасовані.
Володимир Зеленський спілкується з представниками МВФ. Фото: International Monetary Fund
Україна потребуватиме створення зелених/низьковуглецевих робочих місць (наприклад, економіка догляду, мистецтво, освіта, збереження довкілля та сталі НДДКР тощо), справедливого переходу та енергетичної демократії, які максимізують можливості для її економічної самодостатності та зменшать залежність ключових галузей від імпорту. Створення робочих місць є ключовим завданням, оскільки мільйони українців сезонно працюють за кордоном, ще більше зараз виїхали з країни — до 2017 року 7–9 мільйонів виїхали з країни на заробітки за кордон, 3,3 мільйона тільки між 2011–2021 роками, «в той час як їхні сім'ї залишилися в Україні. 2020 року приплив грошових переказів в Україну сягнув 12,1 мільярда доларів». Хоча ці транзакції підтримують економіку України, вони навряд чи є показником високої якості життя пересічних громадян, чиє життя втратило стабільність.
Лише у 2021 році понад 660 тисяч осіб залишили країну на тлі проблем, що загострилися через пандемію COVID–19. Величезна кількість людей покинула країну після вторгнення 24 лютого 2022 року. Для того, щоб люди могли повернутися, необхідно створити умови, які передбачають відновлення інфраструктури та (соціального) житла (у деяких випадках — цілих міст), а також створення сталих робочих місць по всій Україні. Опитування, численні журналістські статті та репортажі, а також окремі свідчення вказують на бажання українців повернутися, коли (1) це буде безпечно і (2) коли їм буде куди повертатися, причому багато хто повертається навіть без певних робочих місць і без жодної гарантії виживання.
Інтеграція до ЄС може стати порятунком для української економіки або перетворитися на чинник подальшої деградації та периферійності. Уроки з досвіду інших економічно слабших і нових країн-членів ЄС тут є ключовими, і вони демонструють, що інтеграційні процеси є грою не на користь периферійних країн-членів ЄС. Ситуація України є надзвичайною не в останню чергу через те, що її шлях до членства в Європейському Союзі пролягав крізь жахливі наслідки геноцидної війни, позірним приводом для розв’язання якої стало зближення з ЄС і НАТО. Ба більше, від самого початку демографічні, економічні, інституційні та екологічні завдання, що стояли перед країною, були колосальними навіть за стандартами розвиненої економіки мирного часу. Це створює передумови для встановлення особливих правил гри, багато з яких вже впроваджують, але багато з них є більш масштабними за своїми цілями, ніж за запропонованими засобами.
Для того, щоб відновлення відповідало амбіціям, які було окреслено в Луґано, необхідно докорінно переписати режим глобального кредитування і політичних умов. Мають зникнути «чорні діри» офшорів, слід зупинити уникнення та ухилення від сплати податків, включно з трансфертним ціноутворенням. Крім того, можна запропонувати потенційний план побудови подібних економік у всьому світі. Ми повинні дивитись на Україну не тільки як на окрему країну, а і на її місце в глобальній економіці. Слід думати про альтернативні економічні системи, побудовані ноосферними суспільствами — суспільствами доби розуму, де за визначенням неможливі війни, бідність та екоцид.
Примітки
- ^ Від того часу цей прогноз було покращено, але для оптимізму підстав мало.
- ^ Це включає «близько 85% виробництва фруктів та овочів, 81% молока і близько половини продукції тваринництва» (FAO 2023: 1).
- ^ Дані збирають (1) «для документування воєнних злочинів та порушень прав людини; (2) для формування позовів проти Російської Федерації до міжнародних судів щодо відшкодування завданих збитків: позови до міжнародних судів потребують сукупності доказів та реєстру пошкоджених об’єктів відповідно до методики оцінки; (3) для індивідуальної компенсації; (3) для отримання від агресора воєнних репарацій та компенсацій за завдану шкоду для відновлення України».
