Вибори в Перу: чи можливий лівий поворот

1396
Стародубцев Владислав
Статті автора

6 червня 2021 року в Перу відбувся другий тур президентських виборів. З невеликим відривом, набравши 50,125% голосів, переміг соціаліст Педро Кастільйо — профспілковий активіст із селянської сім’ї, який приділяє багато увагам проблемам бідних регіонів, нерівності між містом та селом, висуванець лівої партії «Вільна Перу» (Partido Político Nacional Perú Libre). Його опонентка, дочка консервативного й авторитарного президента Перу в 1990-х роках, Кейко Фухіморі позиціонує себе як продовжувачку політики свого батька. Кандидатка від правопопулістської партії «Народна сила» (Fuerza Popular) збирається за допомогою залізної руки вирішити внутрішні проблеми Перу, порівнюючи ефективний уряд із «твердою та люблячою матір’ю».

 

Передвиборча агітація в Перу

Передвиборча агітація в Перу

 

Ситуація на виборах

До виборів країна підійшла в стані кількарічної кризи — на тлі кількох імпічментів[1], нескінченних корупційних скандалів, масових протестів, економічного колапсу та катастрофічного перебігу пандемії[2]. У цьому хаосі несподіванкою виявилися й результати першого туру президентських виборів. На фрагментованому полі з майже двох десятків кандидатів, переважно правоцентристсько-популістських, серед фаворитів на різних етапах розглядалися відомий неоліберальний економіст Ернандо де Сото (найстарший кандидат — йому вже 80 років), ультраконсервативний капіталіст Лопес Аліага, популіст із взаємозаперечними обіцянками Йоньї Лескано, екс-футболіст Джордж Форсайт, генерал Даніель Урресті (якого звинувачують у вбивстві журналіста в 1980-х роках) й демократична ліва активістка Вероніка Мендоса від коаліції «Разом за Перу» та «Нової Перу». Останню й вважали головною надією лівих сил. Але, якщо на попередніх виборах 2016 року Мендоса посіла третє місце, то на цих — лише шосте.

Натомість перше місце в першому турі (майже 19% голосів і перемога в 16 з 24 регіонів) неочікувано завоював менш відомий лівий кандидат — Педро Кастільйо, який відзначився контроверсійними консервативними висловлюваннями (зокрема, проти прав ЛГБТ) і закликами до жорсткішої антимігрантської політики. Фухіморі не користується великою підтримкою через різку авторитарну й неоліберальну риторику, а до того ж знаходиться під розслідуванням у справі про корупцію. Основну популярність їй забезпечує позиція «антимарксистського кандидата» й перейняття деяких соціальних вимог в опонента.

Опитування також показували, що переважна більшість людей на цих виборах, як і на більшості попередніх, голосує за «менше зло», взагалі не йде на вибори або псує бюлетень. За даними Datum та Ipsos Peru, 48% із тих, хто обрав Кастільйо, виходили з міркувань «меншого зла» — не хто найкраще впорається з президентськими повноваженнями, а хто завдасть найменше шкоди державі та демократії. Аналогічно 60% виборців Фухіморі не вважали її кращим кандидатом, а голосували проти Кастільйо.

 

Peru elections

 

Перу вибори

Інфографіка із сайту AS-COA.ORG

 

Педро Кастільйо — переможець і його програма

Педро Кастільйо — шкільний вчитель, відомий як лідер страйку вчителів 2017 року. Тоді 238 тисяч педагогів вимагали від влади виконання її ж обіцянок про підвищення зарплат. Перемога Кастільйо над іменитими опонентами тим паче прикметна, що керівництво Єдиною профспілкою працівників освіти та місцевим відділенням нині розпущеної партії «Можлива Перу» — єдині значні політичні посади, які він досі обіймав. Символами його кампанії стали партійна емблема (олівець) і народне вбрання кандидата — від солом'яного капелюха до саморобних сандалів зі старих покришок.

 

Педро Кастільйо

Педро Кастільйо

 

Кастільйо зіткнувся з тим, що його учням важко продовжувати навчання під час пандемії. Він критикував уряд за невиконані обіцянки доставити школам планшети для навчання. Більшість дітей не мали навіть мобільного телефони. «Де ж держав[н]а [допомога]?» — ставив він риторичне питання до журналіста з Associated Press.

 

"Кастільйо говорить про проблеми села, він — третій син із дев’яти дітей у сім’ї неосвічених селян."

 

Складні умови навчання й загальна бідність сільської місцевості, яка тільки посилилась під час пандемії коронавірусу, змусили шкільного вчителя піти у велику політику. В неочікуваних обставинах новий кандидат набрав разючу кількість голосів. Кастільйо говорить про проблеми села, він — третій син із дев’яти дітей у сім’ї неосвічених селян. Виборці сприймають його як кандидата, який розуміє потреби бідних регіонів Перу.

Водночас політичні погляди Кастільйо, на відміну від більшості лівих лідерів, здебільшого міських інтелектуалів на кшталт Вероніки Мендоси, відповідають консервативно налаштованому католицькому селу Перу. Він просував патріархальні та гомофобні норми, пропонував жорстку антимігрантську політику проти біженців/економічних мігрантів із Венесуели, схвально висловлювався про смертну кару й цензуру, а в конспірології про «гендерну ідеологію» міг позмагатися з правими.

 

Педро Кастільйо

«(Ми дамо) 72 години нелегальним іноземцям, щоб вони покинули країну, тим, хто приїхав вчиняти злочини» (Кастільйо)

 

В економічній сфері Кастільйо пропонує радикальні реформи, щоб дати раду бідності та безробіттю, які тільки поширились за час епідемії коронавірусу. У його програмі йшлося про націоналізацію природних ресурсів, підпорядкування приватних підприємств потребам країни, збільшення бюджету на соціальні витрати (зокрема, фінансування освіти та медицини на рівні не менше 10% ВВП), розширення трудових прав, належний захист довкілля, забезпечення доступу до Інтернету всім перуанцям, боротьбу зі злочинністю та наркотрафіком. 

Кастільйо говорить про другу аграрну реформу (після тої, яку втілювало ліве військове керівництво Хуана Веласко Альварадо у 1968—1975 роках), яка врегулює зосередження великих земельних ділянок і підтримає сімейні землеволодіння, зокрема й низькими кредитами. 

 

"Погляди Кастільйо відповідають консервативно налаштованому католицькому селу Перу."

 

Усі ці перетворення вимагають зміни конституції. Нинішня була ухвалена за авторитарно-неоліберального президента Фухіморі 1993 року. Тож перуанські ліві, зокрема й Кастільйо, вимагають скликати Установчі збори (Конституційну асамблею), що ухвалять новий, демократичніший та соціально орієнтований основний закон. Прикметно, що аналогічна вимога — змінити конституцію, складену за диктатури Піночета — 2019 року мобілізувала мільйони чилійців на протести. Вони увінчалися перемогою референдуму 2020 року й поразкою ідейних спадкоємців пропіночетівських сил на нещодавніх виборах до Установчих зборів.

 

Партія та її парадокси

Партія від якої висувався Кастільйо, «Вільна Перу», — лівопопулістська сила, яка складається з різних лівих, як прогресивних, так і консервативних. Хоч партія й називає себе марксистсько-ленінською та підкреслює пошану до найвпливовішого марксистського теоретика в історії Перу Хосе Карлоса Маріатегі, позиції цієї політичної сили важко назвати єдиними. 

 

Педро Кастільйо

Педро Кастільйо з партійною символікою

 

Насправді «Вільна Перу» — партія великої турбулентності з нечіткими політичними поглядами. Попри те, що Кастільйо висувається від партії, яку вважають радикально-соціалістичною та котра прихильно ставиться до режимів Венесуели та Куби, він не є її членом та чітко висловлювався проти партійного лідера та спрямованості організації. Натомість він пропонує свою поміркованішу програму: «Ми працювали над урядовою програмою, й незалежно від того, що говорить Серрон[3], керуватиму я... Ми боролися проти тероризму[4] й будемо продовжувати це робити... Ми збираємося захищати конституційні права країни, не буде чавізму, не буде комунізму...». Як і сам Кастільйо, партія за останні роки зайняла консервативніші позиції щодо соціальних реформ, виступивши проти декриміналізації абортів, радикально переглянувши вимоги націоналізації підприємств і підтримуючи антимігрантські погляди. 

 

"«Вільна Перу» — партія великої турбулентності з нечіткими політичними поглядами."

 

Подібне химерне поєднання лівих і правих установок викликає закономірні побоювання через розчарування президентством Ольянти Умали (2011—2016). Цей відставний офіцер, чий «етнокарсеристський» рух також одночасно виголошував взаємозаперечні соціально-прогресивні та консервативно-націоналістичні ідеї[5], обирався президентом під лівими гаслами й сприймався як потенційний союзник венесуельського президента Уго Чавеса, але майже одразу відмовився від передвиборчих обіцянок, запевнив бізнес у непорушності проринкового курсу й продовжив ту ж неоліберальну економічну політику, яка панувала в попередні десятиліття[6]

Тому інша ліва кандидатка на цих виборах — Вероніка Мендоса — перш ніж підтримати Кастільйо в другому турі, підписала з ним 5 травня пакт із 10 зобов'язаннями, які той взяв на себе, щоб втілити спільні пункти з їхніх програм: зокрема, забезпечення для всього населення державним медичним обслуговуванням та масовою вакцинацією, а також подолання спадщини Фухіморі — перегляд неоліберальної економічної моделі та відповідної їй конституції. Угода також містить гарантії посилення демократичних інститутів, викорінення корупції та відмови від авторитарних пунктів у програмі Кастільйо.

 

Педро Кастільйо та Вероніка Мендоса

Педро Кастільйо та Вероніка Мендоса

 

Від Мендоси Кастільйо отримав також команду її економічних радників з Папського католицького університету (попри назву й походження, світського) на чолі з Педро Франке, який як колишній економіст Світового банку та Центрального резервного банку Перу мав угамувати «занепокоєння ринків кандидатурою Кастільйо». Респектабельності має додати й координаційна група для формування нової ради міністрів, у якій представлені здебільшого відомі економісти та інші науковці — фізики-ядерники Модесто Монтойя та Роландо Паукар, епідеміолог Антоніо Кіспе, соціологиня Анаї Дюран, лінгвістка Ніла Віхіль, — а також кілька Кастільйових колег-освітян.

 

Сімейний підряд: батько та донька Фухіморі

Вероніка Мендоса виявилася чи не єдиною серед помітних кандидатів, хто підтримала Кастільйо у другому турі. Решта політикуму, хоча й виказувала «занепокоєння обома популістськими кандидатурами», недвозначно схилялася на бік улюблениці великого капіталу Кейко Фухіморі. Лопес Аліага, який посів третє місце в першому турі, навіть скандував на її мітингах «Смерть комунізму! Смерть Кастільйо!» Це більше нагадувало Бразилію 2018 року, коли неприязнь до лівих спонукала істеблішмент проторувати шлях ультраправому популісту Жаїру Болсонару, ніж Перу 2011 року. Тоді навіть головний інтелектуальний опонент «соціалізму ХХІ століття», письменник Маріо Варгас Льоса, щоб не допустити повернення авторитарної тіні Фухіморі в особі його доньки Кейко, підтримав нібито лівонаціоналістичного кандидата Ольянту Умалу. А вже 2021 року той самий Варгас Льоса у «виборі між СНІДом і раком у термінальній стадії» (як він традиційно називає другий тур президентських перегонів, притому він сам відігравав роль однієї з цих болячок на виборах 1990 року, коли перемогла суміш обох у личині Альберто Фухіморі) закликав голосувати за Кейко проти «комуніста» Кастільйо, а на додачу й не виключив «запрошення» силовикам втрутитися, якщо більшість проголосує «неправильно».

 

"У соціальній політиці пропозиції Фухіморі Кейно жорстокіші — подальший наступ на права ЛГБТК+ спільноти, захист «традиційних сімейних цінностей», розповсюдження патріотичного виховання."

 

Це були треті поспіль програні з незначним відривом вибори для Кейко Фухіморі — консервативної політичної діячки, яка відстоює ідеї свого батька, президента Перу у 1990-х роках — організатора «ескадронів смерті», порушника прав людини, неоліберального реформатора, який, крім розгону парламенту, ухвалення антидемократичної конституції 1993 року, реформ у стилі «шокової терапії» та проведення насильної стерилізації 300 тисяч бідних перуанських жінок із числа корінного населення, присвятив свій термін правління зачищенню лівого крила перуанської політики. Був неодноразово засуджений: за хабар розміром у 15 мільйоніві доларів, організацію «ескадрону смерті» «Групо Коліна» та наказ тому вчинити бійні у кварталі Барріос-Альтос та університеті Ла-Канута, прослуховування політичних конкурентів, підкуп депутатів і журналістів із державних коштів.

 

Кейко Фухіморі

«Я пропоную перуанцям потиснути руки, а не вступати в класову війну, яка завдала стільки шкоди всьому людству» (Кейко Фухіморі)

 

Фухіморі-молодша декларувала, що будуватиме «соціальну ринкову економіку», приділяючи багато уваги плану додаткових інвестицій у сільське господарство та реформуванню освіти. Водночас вона не відмовляється від неоліберальних реформ і пропонує ту ж модель розвитку авторитарного капіталізму, що і її батько. У соціальній політиці пропозиції Фухіморі Кейно навіть жорстокіші, ніж у Кастільйо — подальший наступ на права ЛГБТК+ спільноти, захист «традиційних сімейних цінностей», розповсюдження патріотичного виховання. 

 

"Перуанців жахає перспектива повернення до президентського палацу політичного клану Фухіморі."

 

Її «Народна сила» — правоконсервативна партія, побудована навколо войовниче проринкових, антисоціалістичних, антидемократичних ідей президента Альберто Фухіморі, які отримали назву фухіморізм. На відміну від «Вільної Перу» — більш єдина й послідовна партія, значний гравець на політичній арені держави протягом десятків років. Вона майже повністю тримається на популярності експрезидента Фухіморі, чий образ «рятівника Перу від економічної катастрофи й лівих терористів» обумовлює деяку стабільну популярність цієї сили у країні з високим рівнем злочинності, партизанською активністю і скрутним економічним положенням. Утім, як показали вибори, ще більшу кількість перуанців жахає перспектива повернення до президентського палацу політичного клану Фухіморі, адже це б означало амністію не лише злочинному експрезиденту та його поплічнику Владіміро Монтесіносу, а й самій Кейко, яка встигла стати фігуранткою кількох корупційних справ.

 

Проти Кейко Фухіморі

Демонстрація проти Кейко Фухіморі

 

Кейко Фухіморі намагається опротестовувати результати виборів, заявляючи про фальсифікації та порушення (яких не виявили міжнародні спостерігачі). Та це виглядає зовсім неправдоподібно, враховуючи, що в передвиборчих перегонах підігрували саме цій кандидатці. Журналістку Клару Ельвіру Оспіну навіть звільнили з двох провідних новинних програм, коли вона заявила Фухіморі, що не прийматиме нічиєї сторони та не віддаватиме переваги нікому з кандидатів.

 

Чого очікувати від нового президента

Попри «марксистсько-ленінські» посилання в партійних документах, Педро Кастільйо збирається провадити реформістський курс, що більше скидається на Болівію за Ево Моралеса та Еквадор за Рафаеля Корреа. Ставка теж робиться на збереження екстрактивістської моделі інтенсивної розробки природних багатств країни, але з переорієнтацією її на цілі національного розвитку, подолання бідності та забезпечення трудовій більшості населення доступу до соціальних програм. У самій же Перу новообраний президент видається ідейним спадкоємцем не стільки марксиста Маріатегі, скільки Віктора Рауля Айя де ла Торре і його Американського народно-революційного альянсу (APRA), який свого часу був центром тяжіння антимарксистських лівих континенту. Почавши як радикальна антиімперіалістична сила, апристи ще в попередньому столітті, попри членство в Соцінтерні, розгубили всі соціалістичні установки та перетворилися на ще одну корумповану силу буржуазного істеблішменту[7].

 

Педро Кастільйо і його прихильники

Прихильники Кастільйо, 27 травня 2021 року

 

Обраний 2018 року Андрес Мануель Лопес Обрадор теж вважається першим лівим президентом Мексики з часів Ласаро Карденаса у 1930-х роках. Але він не просунувся далі популярних, але незначних демонстративних кроків на кшталт відмови від високої президентської зарплати, палацу та низки інших привілеїв глави держави. Це ж планує Кастільйо, який заявив, що скоротить видатки на чиновників і замість пожиттєвої президентської зарплати житиме на звичний оклад шкільного вчителя. А вже на шляху структурних змін стоятиме чимало перешкод. Панівний клас і його представники блокуватимуть будь-які ініціативи, що загрожуватимуть їхнім інтересам[8]. США унеможливлять докорінний розворот держави, важливої і як місце розташування їхніх військових баз, і як учасниці проамериканських об'єднань на зразок Тихоокеанського альянсу. 

 

"Компроміси з консерваторами можуть звести нанівець соціально-економічне ядро передвиборчих обіцянок Кастільйо."

 

У парламенті «Вільна Перу», хоч і посіла перше місце, але може покладатися лише на третину депутатів із 130 — 37 голосів своєї фракції та 5  — із «Разом за Перу». Це, як і низькі показники на регіональних виборах, не дасть змоги проводити реформи самостійно, без перемовин із правою опозицією. А компроміси з консерваторами можуть звести нанівець соціально-економічне ядро передвиборчих обіцянок Кастільйо, зате становитимуть нові проблеми для прогресивної соціальної політики щодо жінок і представників ЛГБТК+ спільноти, роблячи їх ще більш незахищеними в і так украй консервативній Перу. 

Тож багато виборців відмовлялися робити вибір у другому турі, вважаючи обидві альтернативи консервативними кандидатурами, котрі виступають за звуження демократичних свобод для різних цілей. Це підсумувала Сусел Паредес, перша лесбійка в перуанському Конгресі, обрана від електорального пакту ліберальної «Пурпурної партії» та лівоцентристської «Громадянської сили», словами: «Ми перебуваємо посеред перехресного вогню між правими та лівими фундаменталістами».

 

Вибори в Перу

Черга на виборах у Лімі

 

Зважаючи, що на тлі підйому по всій Латинській Америці — від Аргентини до Гватемали — боротьби жінок за свої права, проти гендерного насильства та феміцидів марш цього руху #​NiUnaMenos (“Ні одною [жінкою] менше[, ні однією смертю більше]”) в Лімі 2016 року став наймасовішою демонстрацією в перуанській історії, «лівий консерватизм» Кастільйо виглядає ще більшим анахронізмом. Щоправда, завдяки домовленостям з іншими секторами перуанських соціалістів, надзвичайно чутливими до лівофеміністичної проблематики, позиції переможного кандидата стали набагато більш компромісними, що створює вікно для боротьби феміністських і ЛГБТК+ рухів за свої права.

Водночас варто відзначити, що соціально-економічні реформи, які пропонує Кастільйо, найрадикальніші за останні десятки років панування неоліберального капіталізму в країні. Перу страждає від поганого соціального забезпечення, недостатнього фінансування освіти й медицини, бідності та нерівності. Хоч Кастільйо й вкладає великі зусилля, щоб дистанціювати себе від більш лівої програми «Вільної Перу», його президентство все ще може стати великим кроком вперед у подоланні соціальних проблем. У разі успіхів у виконанні своєї програми, Кастільйо може відкрити Перу для послідовнішої лівої політики, створити інфраструктуру для забезпечення людей базовими потребами й подолати коронавірусну кризу. 

 

"Президентство Кастільйо все ще може стати великим кроком вперед у подоланні соціальних проблем."

 

Результати виборів у Перу тим паче важливі, що ця держава разом із Колумбією вважається бастіоном правих сил у регіоні. В ній так повною мірою й не розгорнулися процеси «лівого повороту», що охопив решту країн Латинської Америки на початку XXI століття. З того часу, як «Об'єднані ліві» — широка коаліція від соціал-демократів до троцькістів і маоїстів — посіла друге місце на загальних виборах 1985 року, перуанська лівиця лише одного разу формально завойовувала владу. Однак «лівий націоналізм» Ольянти Умали не означав нічого лівого й жодних прогресивних перетворень. 

Насправді, перемога Кастільйо в Перу — це ще один прояв чергового загальноконтинентального політичного землетрусу разом із масовими соціальними протестами останніх років у сусідніх андських країнах: Чилі, Еквадорі та Колумбії (де саме зараз, із 28 квітня 2021 року, тривають мітинги та страйки проти податкової та медичної реформи правоконсервативного уряду, під час розгону яких загинули десятки протестувальників). Ця протестна хвиля може провіщати перемогу лівих на виборах у Чилі, Бразилії та Колумбії, але виходить далеко за рамки електоральної політики, що змушує знову згадати Хосе Карлоса Маріатегі, річницю від дня народження якого відзначали 14 червня: «Саме слово “революція” у нас, на континенті переворотів, часто розуміють неправильно. Наша справа – повернути йому справжній сенс. Латиноамериканська революція може бути лише кроком до світової революції. Звісно, це буде соціалістична революція»[9].

Редагував Денис Пілаш

 

Читайте також:

Экономика трущоб: бедность в Латинской Америке (Влад Бурный)

«Великий локдаун» завдає удару по країнах Третього світу (Жильбер Ашкар)

«Уряд Лули зміг покращити становище знедолених, але ціною інтеграції їх до ринкових відносин». Інтерв’ю з дослідником Бразилії Маріо Шенком


 

Примітки

  1. ^ Причому один із них призвів до призначення в.о. президента непопулярного Мануеля Меріно, що більше скидалося на правий військовий переворот. Не просидівши на посаді й тижня, він був зметений хвилею народного гніву.
  2. ^  Статистика Перу захворюваності та смертності від COVID-19 була найгіршою в регіоні. Цифри випереджали навіть такі країни, як Еквадор, Бразилія чи Колумбія, де влада демонструвала крайню неефективність у захисті здоров'я громадян. А скориговані нещодавно дані взагалі показують, що показники смертності тут найбільші у світі. До того ж під час скандалу, відомого як «вакцинагейт», виявилось, що замість медиків у Перу поза чергою таємно вакцинували провідних політиків й інших впливових фігур.
  3. ^  Владімір Рой Серрон — нейрохірург, син вбитого парамілітарними структурами професора, засновник Peru Libre й голова партії. Разом з адвокаткою Діною Болуарте номінувався як кандидат на роль одного з двох віце-президентів за Кастільйо, але був дискваліфікований за звинувачення в корупції за часів свого губернаторства. З цієї ж причини союз із його партією відкинули інші ліві, а зараз від нього намагається дистанціюватися й сам Кастільйо.
  4. ^ У Перу діє низка лівих партизанських угруповань, зокрема відомі маоїстські партизани з «Сендеро Луміносо», які не гребували брутальними терористичними методами (зокрема, вони розправилися з провідною марксистською феміністкою Перу Марією Еленою Мояно та підірвали кілька десятків цивільних у середмісті столиці). Влада винищувала партизан і мирних жителів, запідозрених у зв'язках з ними, з не меншою жорстокістю, особливо за президентства Фухіморі, чия пропаганда будувалася на безкомпромісній боротьбі з повстанськими рухами. І досі партизанська війна та теракти (як-от розстріл спадкоємцями «Сендеро Луміносо» 18 місцевих мешканців у розпал передвиборчих перегонів 23 травня 2021 року) використовується як привід для маргіналізації всіх лівих рухів Перу як «прибічників терористів». Самого Кастільйо праві опоненти звинувачували у зв'язках із політичним крилом «Сендеро Луміносо», MOVADEF, хоча у 1980-х роках він був патрульним у загоні, сформованим із селян для боротьби з цими повстанцями.
  5. ^ Крайню форму подібних сполучень представляє Аграрний народний фронт Перу (FREPAP) — чудернацька суміш правого євангелічного фундаменталізму, лівих економічних гасел (зокрема щодо наукомісткого виробництва та відновлюваної енергії) та релігійного культу, чий засновник намагався збудувати новий Ізраїль в амазонських джунглях, але так і не виконав обіцянки воскреснути на третій день після смерті. Перший обраний від цієї партії депутат виявився командиром загону кілерів, які працювали на режим Фухіморі. Зараз це одна з небагатьох сил, яка підтримала Кастільйо.
  6. ^  Характерно, що на цих виборах із двох десятків кандидатів експрезидент Умала посів одне з останніх місць.
  7. ^  Алан Гарсія Перес, який двічі обирався президентом Перу від APRA, у 2019 році застрелився під час затримання за обвинуваченнями в корупційніх оборудках із бразильським будівельним гігантом «Одебрехт». Прикметно, що за обвинуваченнями в корупції та зловживанні владою проходять і всі наступні президенти — Альберто Фухіморі, Алехандро Толедо, Алан Гарсія, Ольянта Умала, Педро Кучинські, Мартін Віскарра.
  8. ^ Маріатегі ще століття тому писав, що «в Перу нема й ніколи не існувало прогресивної буржуазії, яка б претендувала на ліберальність і демократичність та засновувала свою політику на чіткій доктрині».
  9. ^  Див.: Гонсало Рохас, Шименни Уондерли. Полемика Мариатеги и Айя де ла Торре; Мариатеги Х. К. Семь очерков истолкования перуанской действительности. — М., 1963.
Поділитись