Чому не розслідують злочини проти ромів? Інтерв’ю з Ольгою Веснянкою

  • 13 листопада 2018
  • 1281
Чому не розслідують злочини проти ромів? Інтерв’ю з Ольгою Веснянкою

Інтерв'ю з Ольгою Веснянкою

Починаючи з квітня цього року напади на ромів відбуваються з тривожною регулярністю. Для ультраправих політичних сил і субкультурної молоді це засіб підвищення популярності та авторитету. ООН закликає українську владу протидіяти переслідуванням цієї меншини, а дехто з депутатів Верховної Ради намагається «примирити» ромів із погромниками. Ромофоби виправдовують свої дії, посилаючись на панівну в Україні «культуру безкарності» — злочини, скоєні ромами, нібито не розслідуються й не караються за законом, тому «активісти» беруть справу у власні руки.

Насправді, «культура безкарності» поширюється радше на погромників, ніж на ромську громаду, яка часто потерпає від безправ’я та дискримінації. У таких умовах важливо слідкувати за розвитком справ, які потрапляють до системи правосуддя і роками повільно просуваються нею. Суспільство та ЗМІ просто не можуть так довго концентрувати увагу та забувають про колись резонансні злочини. Хто, крім самих жертв і жменьки небайдужих, зараз пам’ятає про погром 2002 року в селищі Петрівка Одеської області? Лише минулого тижня Європейський суд з прав людини зобов’язав українську владу виплатити компенсації  постраждалим.

На щастя, в Україні є ті, хто постійно допомагає ромській меншині, слідкує за цими справами та сприяє справедливому завершенню. Журналістка й правозахисниця Ольга Веснянка співпрацює з Amnesty International та Українською гельсінською спілкою з прав людини, пише для багатьох медіа, організовує кіноклуби та публічні кампанії, веде тренінги для Національної поліції та читає онлайн курси. Вона розповіла, яке ж продовження мали в легальному полі випадки антиромського насильства останніх років.

 

 

Максим Казаков: До яких справ зараз прикута Ваша увага як правозахисниці?

Ольга Веснянка: 2 та 18 жовтня відбулися чергові судові засідання щодо трагедії в селищі Вільшани Харківської області — нападу на представників ромської громади в травні 2017 року. Тоді вбили ромського жителя села, Миколу Каспіцького, а декілька людей поранили. Підозрюваному в нападі — депутатові Харківської обласної ради Олексію Литвинову — висунули звинувачення. Але він, звісно, був не один. До того як стати депутатом облради, Олексій Литвинов обіймав посаду сільського голови у Вільшанах. У нападі 16 травня 2017 року взяв участь і нинішній сільський голова — рідний син Литвинова. Правозахисник Євген Захаров, який добре знає ситуацію на Харківщині, називає їх місцевою мафією. Такої думки про них і місцеві жителі, з якими ми спілкувалися.

Як мені розповідали харківські правозахисники, ситуація була такою. Литвинов-старший відпочивав із друзями в селі, а його син вступив у конфлікт із кимось із ромських жителів, приїхав до батька та розповів про це. Той вирішив: «Клич їх на стрєлку». Це начебто дев’яності: повний хорор криміналізованих місцевих авторитетів. Повідомили час і місце, озброїлися, поїхали, стали бити та вбивати. Мені раніше здавалося, що так буває лише в кіно про Канзас або Сицилію в старі часи: приїхав на джипі, постріляв й побив, кого захотіли, а поліція — то твої добрі знайомі. Ця система місцевої олігархії не вкладається в голові.

Що відбулося за півтора року, які минули відтоді? В розслідуванні зовсім не враховували мотив ненависті. Виглядає так, що цю справу хочуть зам’яти, постійно перекидаючи її на різні суди. Напад і вбивство, що мали величезний резонанс, не об’єднали в одне провадження. Їх розглядають у різних судах. Але навіть не це найгірше. Побили адвоката ромів Андрія Муху. За його свідченнями, серед невідомих людей у масках, які його атакували, був місцевий прокурор. Нападники кричали: «Будешь знать, как цыган защищать!» На свідків, на людей, які захищають потерпілих, постійно тиснуть.

2 жовтня Жовтневий суд Полтави розглядав скаргу на постанову прокурора про закриття кримінального провадження проти Євгена Криворучка. Як свідчать потерпілі, він був одним із нападників, стріляв із травматичної зброї. Криворучко — також місцевий багатій. Спершу проти нього взагалі не порушували кримінальну справу, посилаючись на те, що він хворіє. У якій системі правосуддя взагалі можна таким оперувати? Це ж стосується не лише ромів у Вільшанах. Такі ситуації, на жаль, не рідкість для України. Хтось нападає, стріляє. Є свідчення, що такі-то були на місці подій зі зброєю. Але виявляється, що ця людина — багатій. Потім дізнаємося, що серед нападників — депутати й голови сільрад. Справа тихо закривається. Харківський адвокат Дмитро Тимошенко, який співпрацює в рамках ромської правозахисної групи з потерпілими у Вільшанах, повідомив, що кримінальну справу відкрили, але швидко закрили. Тепер ми це закриття оскаржуємо.

Чому справу передали в Полтаву? Зрозуміло, що не варто було розглядати подібну справу в суді Дергачівського району, до якого належать Вільшани. Ми ж маємо діло з місцевою мафією...

Правозахисник Максим Корнієнко вказав на те, що з огляду на результати судових справ із земельних питань є безпосередні зв’язки між підозрюваними та працівниками районного суду. Жителі Харківщини знають, що вони корумповані. А 18 жовтня відбулося судове засідання в Харківському районному суді за звинуваченням обидвох Литвинових — Олексія та Андрія, екс-голови сільради та його спадкоємця.

 

Протест ромської громади Вільшан під прокуратурою міста Полтави

 

Нещодавно проходила акція в Полтаві. Коли я дізналася про це лише пізно ввечері напередодні, то дуже переймалася, що не встигну зібрати ЗМІ. Пізніше я зрозуміла, чому про неї повідомляли в останній момент. Члени ромської громади Вільшан, зокрема син вбитого Миколи Каспіцього, приїхали під прокуратуру з вимогою розслідувати вбивство та покарати винних. Але вони припускали, що проведенню акції можуть перешкодити.

Європейські та українські медіа, які повідомляли про інші напади, переважно обійшли увагою події у Вільшанах. Мабуть, це через брак інформації. Мої колеги з коаліції ромських організацій та ромської правозахисної групи мають не так вже й багато можливостей, щоб розповідати про злочини на ґрунті ненависті. Проблема й у фокусі суспільної уваги, який заполітизований і налаштований на сенсацію. Припускаю, що українські медіа не дуже цікавляться вбивством, що скоїла місцева «мафія» на Харківщині. Таке часто трапляється з представниками будь-якої національності. Часто це покриває корумпована система правосуддя.

 

"Недоречно вживати термін «табір». Це міфологізує ситуацію."

 

Після Вільшан сталося поспіль декілька нападів на тимчасові ромські поселення. І це лише ті, про які нам відомо. Я використовую термін «тимчасове поселення», адже недоречно вживати термін «табір». Це міфологізує ситуацію. У різних рекомендаціях та нормативних документах Ради Європи вживається саме термін settlement. Коли ми застосовуємо слово «табір», то начебто говоримо про міфічних героїв радянського кіно «Табор уходит в небо». Насправді, в Україні роми не кочують. У Британії та Ірландії є така група «пейві»[1], які досі лишаються кочівниками. А в Україні кочових ромів уже немає. Натомість є люди, які приїжджають у найближчі великі міста на заробітки. Це фактично трудова міграція. Щоб змінити ситуацію на краще, треба змінити соціальні умови, а за це несе відповідальність насамперед місцева влада — Одещини, Закарпаття та інших регіонів.

Це неправда, що напади на ромів інспіровані російською агресію. Водночас неправда, що нападають лише праворадикали. Не всі нападники мають расистську чи неонацистську ідеологію. Насправді дуже різні люди демонструють ксенофобію і, маючи силу, застосовують її проти ромів.

Колись до мене звернулася журналістка одного відомого видання: «Розкажіть, як зараз із тими нападами у Тернополі, Львові, Києві? Що можна сказати про нападників?» Коли я почала з Лощинівки й Вільшан — а ми розуміємо, що там це вчинена «народна ксенофобія» — вона сказала: ні, це не варто, я писатиму саме про нападників-праворадикалів. Невже потерпілі від нападів праворадикалів гідніші уваги українського суспільства, ніж 24 ромські родини, що змушені були переїхати з Лощинівки через погром? Завдяки Європейському центру з прав ромів тим декільком адвокатам, які співпрацюють з ромськими діячами, вдається представляти права потерпілих у декількох справах. Але здебільшого роми безправні. Це використовують усі, хто ненавидять — від голови сільради до простого сусіда, який вважає, що в його бідах винні роми, бо в них темніша шкіра.

 

Виселення ромських жителів із села Лощинівка Одеської області, 2016 рік

 

Як тренерка в антидискримінаційній освіті (зокрема для поліції), я завжди починаю з того, що таке стереотипи, упередження та група-мішень. Не хочеться проводити прямі аналогії, але така група зазвичай призначалася диктаторами або політиками, які хотіли використати умовний електорат чи підбурити військові дії. Коли йде війна, вибори, політичні кампанії, суспільні перетворення, дуже легко призначити групу-мішень, спрямовувати проти неї народну ксенофобію, яка властива не тільки Україні, а й усьому людству. Звісно, існує побутова ксенофобія: «Нащо тут ті цигани?» Але погромницькі дії надихаються насамперед іншими погромами. Коли це сталося в Лощинівці та було випущене рішення голови сільради про виселення ромів, інформація розійшлася через різні «жовті» джерела. Дехто відреагував: «О! Виявляється, так можна!»

МК: Нагадаю нашим читачам, що в серпні 2016 року в цьому селі на Одещині стався страшний злочин. Було зґвалтовано й вбито дев’ятирічну дівчинку. Поліція відразу знайшла крайнього — місцевого рома, з якого намагалися вибити зізнання. У селі почався стихійний погром ромських будинків, а місцева влада намагалася все це легалізувати як встановлення справедливості. Голова сільради підписав рішення про виселення ромів із села; усе це схвалила Ізмаїльська РДА. Наскільки мені відомо, судові слухання зі справи підозрюваного Михайла Чеботаря тривають. Досі не дійшли до розгляду по суті. Роми-вигнанці подали позов проти місцевої влади. Чи є прогрес у цій справі?

ОВ: Не все так погано в нашому домі. У ромського правозахисного руху є успіхи. Над справою про Лощинівку в судах працювали Юлія Лісова, адвокатка одеського ромського правозахисного центру, і Володимир Кондур, координатор ромської правозахисної групи. Вони домоглися, що дії голови сільради щодо виселення місцевих ромських родин з Лощинівки визнали в суді протиправними. У рішенні суду цитували 24 статтю Конституції України та Європейську конвенцію з прав людини. Це прецедент. Ми з колегами в рамках різних програм ходили в суди, волонтерка робила нам інфографіку, як перекидають справу щодо Лощинівки, це постійно висвітлювали на різних рівнях. З колегами по коаліції з протидії дискримінації ми вручали номінацію «Дискримінатор року» (така щорічна антипремія за найбільш ганебний вчинок) місцевій владі Лощинівки й району — за сприяння та легітимізацію ромського погрому. На врученні цієї антипремії було багато журналістів. Думаю, дуже допомогли різні європейські правозахисні структури, які на всіх рівнях — у Женеві, Брюсселі, Нью-Йорку — ставили делегаціям України питання про Лощинівку. Поки справа тривала, ми зробили з десяток ефірів на «Громадському радіо», пов’язаних із розслідуванням або відновленням справедливості. Пригадую, як у студії з нами був дослідник прав меншин з Німеччини — Олександр Осіпов. Наша розмова вийшла під заголовком «При погромах власть уходит и старается не влезать».

 

 

Але через два роки винесено рішення: нікуди влада й суд не втекли, вони винесли цей вирок і визнали дії голови сільради Лощинівки протиправними. Звісно, у XXI столітті таке рішення він не міг ухвалити. Погром у Лощинівці став відомим. Може, саме тому вдалося ухвалити прецедентне рішення. Але було дуже мало повідомлень. Нещодавно в Одесі ромська правозахисна група провела прес-брифінг. Було дві камери й декілька місцевих журналістів. Окрім фейсбук-групи ромського радіо «Chiriklo», про постанову суду написали одеські видання «Изберком» та «Чорноморські новини», а також Центр інформації про права людини.

 

"Правоохоронці вивчають тематику злочинів на ґрунті ненависті, а коли стикаються з ними, то удають, що жодних індикаторів немає."

 

МК: 23 червня у Львові підлітки-неонацисти вбили молодого рома Давида Папа. Це явно перевершувало звичний для України рівень ксенофобського насильства. ЗМІ і соцмережі багато писали про цю трагедію: хтось висловлював співчуття й намагався рефлексувати, хтось звично шукав «руку Кремля», хтось з повітря брав цифри про кількість українців, вбитих ромами. Але навіть найрезонансніші справи швидко зникають з поля зору публіки. Що можна сказати про розслідування подій у Львові?

ОВ: У Львові було два напади поспіль. Один стався ввечері 9 травня. Тоді нападники закидали камінням ромське поселення, залили горючою речовиною та палицями побили мешканців, спричинивши їм тяжкі тілесні ушкодження. Цей напад стався в Рудно, передмісті Львова. Попри те, що щонайменше один чоловік з цього поселення погодився подати заяву до правоохоронців і його побиття було засвідчене, поліція закрила кримінальне провадження з таким обґрунтуванням — роми готували їсти й самі підпалили свій табір. Тобто це було необережне поводження з вогнем. Це жодній логіці не піддається. Є потерпілі, свідки побиття камінням і палицями, використання горючої речовини — це hate crime за всіма індикаторами, що знає кожен тренер із тематики злочинів на ґрунті ненависті. Цих індикаторів всього десять. Їх  викладають не лише на курсах для патрульної поліції, але й у системі МВС загалом. Отже, правоохоронці вивчають тематику злочинів на ґрунті ненависті, а коли стикаються з ними, то удають, що жодних індикаторів немає, хоча вони є. Це, зокрема, вигуки нападників, приналежність до певних субкультур (типовий одяг), характер нападу (відсутність особистого знайомства, відсутність пограбування), навіть сам факт, що потерпілі виразно відрізняються від нападників, які належать до умовної більшості. Львівський адвокат Дмитро Швець дослідив практику рішень Європейського суду з прав людини. Він каже, що були подібні рішення щодо Болгарії, коли йшлося про напад на тимчасове ромське поселення. І в аргументації про мотив ненависті також звучало: на це вказує сам факт, що прийшли до тимчасового ромського поселення. На думку Європейського суду з прав людини, варто зважати, яке в суспільстві ставлення до групи, на яку напали. Зрозуміло, що роми себе не підпалювали й не наносили тяжкі тілесні ушкодження. Є вимога ромської громади й правозахисників до правоохоронних органів переглянути це й продовжити розслідування.

 

Напад «Тверезої і злої молоді» (неонацистське угруповання, пов’язане з Національним корпусом ) на ромське поселення завершився вбивством


Другий інцидент найтрагічніший — вбивство Давида Папа. Інтереси родичів вбитого та інших потерпілих ромів, які, на щастя, завдяки оперативній реакції місцевої поліції, залишилися в живих, представляє Дмитро Швець. Зараз триває розслідування. Є важлива вимога від ромської правозахисної групи врахувати мотив ненависті, очевидний за багатьма індикаторами. Постраждалі розповідали нам жахливі сцени. Коли Давид уже був мертвий, його дев'ятнадцятирічний родич Радж Рац стояв на колінах і благав не вбивати його, але йому продовжували наносити ножові поранення в живіт. Постраждали також десятирічний хлопчина й тридцятирічна жінка. Зараз вони мають проблеми зі здоров’ям. Ми вже чули, що кажуть адвокати вбивць. Вони говорять про їхнє неповноліття. Але хоч їм 16 років, хоч 21 — вони вбили людину просто за її походження. Наша вимога — врахувати мотив ненависті, бо ми не бачимо, щоб нападникам була інкримінована 161 стаття Кримінального кодексу[2].

МК: Можна стверджувати, що львівським праворадикалам подали приклад їхні столичні «старші товариші». Маючи вищий статус, належачи до офіційних структур, київські погромники не могли діяти настільки брутально. Навпаки, вони мали підтримувати реноме «захисників». Але саме їхні дії проторували дорогу для вбивства. Чи розслідує поліція випадки нападів на ромів у Києві?

ОВ: Ненадовго затримали лише одного з нападників на ромське тимчасове поселення на Лисій горі[3]. Дружній до нас адвокат зробив запит до Національної поліції. Слідчий відділ Голосіївського районного управління відповів, що триває досудове розслідування за статтею 296 Кримінального кодексу — «хуліганство». Хуліганство — це коли випили, побешкетували в кафе, штовхнули, посварилися, побилися. 161 статті знову не бачимо. Весь світ розуміє, що це напади на ґрунті ненависті, але не слідчі в Києві та Львові. Неважко дослідити, яку ідеологію мають нападники, яка в них символіка, що означає число 14 в назві організації, звідки підозрюваний. Треба уважно вивчати, які були вигуки у нападників. Через свою мову та культурні особливості жертви не завжди можуть зрозуміти вигуки, але все одно необхідно з’ясовувати. Ми побачимо: ніякі це не хуліганські дії.

 

"Треба, аби закон про телебачення й радіомовлення, де написано, що не можна транслювати мову ворожнечі, запрацював."

 

Інцидент на Лисій горі має увійти в підручники про злочини на ґрунті ненависті. Наприкінці 2000-х років я мониторила інциденти, мотивовані расизмом та антисемітизмом, для Amnesty International Ukraine. Пригадую випадок, який увійшов у посібники для поліції. У Кременчуці на бізнесмена з Китаю напали двоє місцевих молодиків. Я поговорила з начальником відділку поліції, чий патруль доставив нападників, докладніше розпитала про них: що на них було одягнено та які речі вони мали із собою. Він став сміятися: «Хочете —  подарую?» Виявилося, що один мав у портмоне невеличкий портрет Гітлера, а у другого була свастика на ремені. Це все було в міліції. Я спитала, чи внесли ці дані до протоколу. Ніхто не говорив цього робити, але з часом ситуація в навчанні та розумінні мотиву ненависті помітно змінилася.

 

 

Окрема тема щодо нападу в Голосіївському лісі, коли завдяки ромським правозахисникам поліція приїхала швидко й намагалася запобігти нападу. В чомусь їм це вдалося. Я про цей напад дізналася за годину до нього. В інтернеті було висунуто «ультиматум». «Національні дружини» поїхали в тимчасове поселення разом зі знімальною групою ICTV. Журналісти у трансляції вживали упереджені висловлювання, а це можна вважати розпалюванням міжнаціональної ворожнечі. Вони порушили українське законодавство про телерадіомовлення, про що засвідчили висновки Незалежної медійної ради, авторитетної громадської інституції. Можна припустити, що «дружинники» позаздрили піару, який отримала «С14», і вирішили зробити ім’я на безправних ромах, які не будуть скаржитись, тому й взяли із собою знімальну групу. В цьому разі журналісти опинилися на боці праворадикальних груп, які вчиняють позаправове насильство! Хорошим є те, що в парламентському комітеті зі свободи слова озвучена ініціатива розробити закон, що нарешті зможе врегулювати відповідальність за трансляцію мови ворожнечі в теле- та радіопрограмах. Є стаття 161 Кримінального кодексу України за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, але її важко застосовувати. Тепер треба, аби закон про телебачення й радіомовлення, де написано, що не можна транслювати мову ворожнечі, запрацював. А для цього необхідно встановити відповідальність. Цей закон я всіляко вітаю від імені правозахисників.

Розмовляв Максим Казаков

 

Читайте також:

Логіка «чистої раси»: як нацисти вирішували «циганське питання»

Пережившие геноцид: интервью с Михаилом Тяглым

Табор уходит в пекло: о поджогах, ненависти по этническому признаку и ромских семьях Русановских садов (Рита Бондарь)

Синдром выжившего: акция «Худрады» в поддержку ромов (Рита Бондарь)

«С14», ромы и погромы (Рита Бондарь)

 


Примітки

  1. Останні дослідження говорять на користь ірландського походження пейві, хоча за способом життя і культурою вони дуже нагадують ромів.
  2. 12 листопада суд задовольнив клопотання адвоката потерпілих про повернення обвинувального акту до прокуратури, адже там було враховано мотив ненависті за національною ознакою.
  3. 30 жовтня суд з формальним причин скасував повідомлення про підозру координатору

Залишити коментар

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери