Потопаючи в боргах. Неоліберальна політика жорсткої економії і як із нею боротися

  • 24 жовтня 2013
  • 2971
Потопаючи в боргах. Неоліберальна політика жорсткої економії і як із нею боротися

Андрея Живковіч

Формально Сербія — банкрут. «Ми не можемо, — заявив перший віце-прем’єр-міністр Сербії Александар Вучіч, — і далі витрачати більше, ніж заробляємо, інакше поглинемо самі себе». Кажуть, що винна економічна політика, яку останні тринадцять років після падіння режиму Мілошевича провадили всі уряди. Це послужило виправданням для режиму жорсткої економії і реформ, врешті-решт проголошених 8 жовтня. Насправді, на нашу думку, майбутня хвиля жорсткої економії є не завершенням, а посиленням неоліберального економічного режиму. Вона не лише не вирішить наявної проблеми заборгованостей, а й іще більше поглибить кризу.

Теперішня офіційна політика, в тому числі і пакет заходів жорсткої економії 1, йде безпосередньо від МВФ. Відкрити ринки для іноземного капіталу, почати приватизацію державного виробництва і соціальних послуг, лібералізувати ринок праці та жорстко регулювати монетарну політику — типово неоліберальна терапія.

Думка, начебто нам у Сербії пропонують почати все спочатку, просто сміховинна. З 2000 року неолібералізм постійно наголошував, що лише відкриття ринків прямим іноземним інвестиціям через приватизацію державних активів та дерегуляцію ринку праці може принести інвестиції, вищу продуктивність і зростання. Інвестуючи в Сербію, іноземний капітал досі мусив переплачувати через високі відсоткові ставки та переоцінену валюту. У відповідь іноземні кредити субсидували імпорт та кредитний бум нульових. Але та сама монетарна політика, що так приваблювала іноземні кредити і приватизацію, викликала руйнування промисловості і масове безробіття та посилила абсолютну бідність. Політика дорогих грошей стримувала інвестиції в реальну економіку, тоді як переоцінена валюта зробила експорт неконкурентноспроможним 2. Наслідки цього для бюджету і дефіцит торговельного балансу поглибили зовнішній борг. Сербія стала настільки залежною, що після перекриття крану іноземних позик після банкрутства Lehman Brothers у вересні 2008 року її економіка зазнала краху і досі не відновилася.

З настанням кризи всі держави були змушені втручатися у свої національні економіки, щоб не дозволити світовій фінансовій кризі зруйнувати банківські системи і розвалити світову економіку. Коли трильйони безкоштовних доларів передали банкірам, МВФ поспішив захистити фінансові установи багатої Півночі. Боргові економіки на зразок Сербії потрапили під дію «Договорів запасу» (Standby Agreements), їхні кредитні лінії були розширені, щоб уникнути банкрутства й несплати боргів іноземним банкам. Як наслідок, державний борг Сербії розрісся буквально вдвічі — з 33,4% від ВВП у 2008 році до рівня, за попередніми оцінками, 61,8% від ВВП у 2013 році. Нагородою за змову з МВФ для порятунку технічно збанкрутілої міжнародної банківської системи стала наша боргова криза, що, як і в решті країн периферії Європи, виявилася смертельною.

Коли державні дотації банкам викликали колосальну міжнародну боргову кризу, МВФ разом із ЄС почали закликати до режиму жорсткої економії. Для виправдання явних спроб змусити робітничий клас розплачуватися за борги банків МВФ заявив, що криза насправді була викликана надмірними державними витратами. Велике розчахнення дверей перед анархією ринку, яке й викликало кризу, тепер стало рішенням проблеми. Ми в Сербії слухаємо цю пісню вже досить довго, просто зараз вона стала нав’язливішою, бо ми на межі дефолту.

Режим жорсткої економії почався із замороження платні бюджетникам у 2009—2010 роках, що скоротило статті витрат на 0,3% від ВВП протягом 2009—2011 років. У той період пройшов також новий етап неоліберальних реформ, як-от впровадження незалежності центральних банків (іншими словами, незалежності неоліберальної монетарної політики від демократичного втручання), а також початок пенсійної реформи. Звісно, ці реформи не достатньо «сприяли бізнесу», щоб задовольнити МВФ, адже насправді реальній заробітній платі та пенсіям дозволили суттєво зрости в 2011—2012 роках, переш ніж їх заморозили в 2012—2013 3.

Однак це пов’язано не так із електоральним «популізмом» чи «клієнталізмом», як стверджують стражі неолібералізму, як із суперечностями режиму жорсткої економії, з якими стикаються всі капіталістичні держави. Поки режим жорсткої економії однією рукою витискав з робітничого класу кошти для виплати боргів, іншою він збільшував борг через зменшення споживання і, як наслідок, сповільнення економічного зростання. Після цього стагнація перетворилася на подвійну рецесію та поглибила боргову кризу, особливо в єврозоні та на Балканах. Першопричиною цієї суперечності, з марксистської точки зору, є той факт, що ті самі заходи, які відвертають негайний крах фінансової системи, водночас блокують ліквідацію неефективного капіталу, а отже, і зниження вартості виробництва та інвестицій, а також відновлення норми прибутку. Що під цим мається на увазі?

Маркс стверджував, що процес конкурентного виробництва товарів на ринку для отримання прибутку змушує капіталістів інвестувати в технології з метою отримати додаткові прибутки завдяки нижчим ніж у конкурентів цінам. Проте ця сама конкуренція стимулює й інших капіталістів реагувати відповідно — заміщувати працю, джерело вартості, технологіями — що викликає структурні зміни в бік зниження норми прибутку й економічної кризи. Ноги нинішньої економічної кризи ростуть із тривалого падіння норми прибутку в розвинутих капіталістичних державах. Як наслідок, значні обсяги незадіяного капіталу були поглинуті фінансовими ринками, що призвело до міжнародних бумів фінансових спекуляцій. Із точки зору теорії вартості, ці буми формувалися на «фіктивних прибутках», тобто прибутках не від інвестицій у реальне використання робочої сили, а від спекуляцій на майбутній трудовій вартості, вираженій у кредиті та боргові. Крах цієї системи відобразив прірву між базовою нормою прибутку та грошовими претензіями на переоцінені фіктивні цінності (спершу це були іпотечні деривативи США).

Маркс стверджував, що криза знижує вартість виробництва та інвестицій шляхом усунення слабкого капіталу, в результаті чого підвищується норма прибутку і настає новий цикл накопичення капіталу. Але тоді як капітали дедалі зростали, поширюючись у світі, ціною провалу став катастрофічний економічний спад. Ось чому нині капіталісти вирішують втрутитися в економічну політику, щоб не допустити колапсу глобальної фінансової системи. Для них більш прийнятною стала затяжна депресія, яка дозволить ринкам «очиститися». З цієї причини жорстка економія необхідна, щоб змусити уряди, компанії та споживачів виплачувати борги банкам. Необхідність такої політики випливає також із потреьи скоротити витратити з боку капіталу, особливо на заробітну плату, податки та виплати відсотків, але також і з потреби послабити робітничий рух, щоб створити можливості підвищити норму прибутку. Проте таке служіння капіталові не досягло і не могло досягти успіху у відновленні норми прибутку, бо основні потуги режиму жорсткої економії спрямовуються на реалізацію фіктивних вартостей, а саме на виплату банківських боргів, заснованих на майбутніх претензіях на вартість. Це зупиняє витіснення неприбуткового капіталу, а отже, не допускає початку нового інвестиційного циклу. Саме тому Сербія, як і великі капіталістичні країни, зависла між депресією та фінансовою кризою — звідси й режим жорсткої економії, і нові державні позики, покликані не дати рецесії перетворитися на черговий фінансовий крах.

Зважаючи на все сказане, ми стверджуємо, що прийнятий комплекс реформ не вирішить боргової кризи. Якщо оподаткування вищих доходів у бюджетному секторі, підвищення ПДВ на базове споживання та скорочення в державному секторі і збільшить державні доходи, та все одно ці заходи сповільнять економічне зростання. А отже, важчатиме борговий тягар. Фінансова криза, у свою чергу, пришвидшить відтік капіталу. Відтік капіталу з фінансового сектору уже почався, й у зв’язку з довгостроковими боргами від початку року з країни вилилися близько пів мільярда доларів. Кількість банківських позик упала до нуля, і така стагнація матиме серйозні наслідки для економічної активності. Більше того, тільки наступного року ми будемо змушені виплатити 1,14 млрд. доларів відсотків на державний зовнішній борг, а в середньотривалій перспективі стикнемося з необхідністю рефінансувати істотні та дорогі позики.

Відтак жорстка економія не досягне фінансови цілей уряду. Більше того, вона за визначенням не може змінити факту банкрутства Сербії. Справжня мета економії та про-бізнесових реформ (дозволу іноземним інвесторам наймати та звільняти як їм заманеться, затикання рота профспілкам шляхом обмеження права на страйк) — привабити іноземні позики, створивши враження, начебто ми тримаємо під контролем боргові проблеми в нашій тихій гавані для іноземних інвесторів. Мета полягає у виплаті поточних дорогих кредитів, отримавши натомість нові позики. У разі здійснення оптимістичного сценарію це означатиме дешеві кредити від наших новоспечених «друзів» в ОАЕ в обмін на нашу військову промисловість та сільське господарство (як це відбулось у випадку передачі Росії енергетичної промисловості в обмін на її вето на незалежність Косова в ООН і на періодичні позики). У разі здійснення песимістичного сценарію ми повернемося до МВФ на умовах вищих відсотків. Але в обох випадках відбудеться накопичення боргу для виплати поточних боргів. А політична економія боргового рабства, тобто захист вартості грошей (боргу) ціною знищення виробництва, триватиме. Це означає, що рано чи пізно дефолт таки настане.

Тим часом ми можемо бути певні, що настала нова фаза неоліберального наступу на робочий клас. У пенсійній реформі закріплене підвищення пенсійного віку жінок до 63 років та штрафування раннього виходу на пенсію. «Реформу» заробітних плат у бюджетному секторі буде проведено в середньостроковій перспективі. Ми лише на середині шляху, і уряд повільно просувається, застосовуючи популістські трюки на зразок арештів місцевих воротил за фінансові махінації чи оподаткування високих доходів у бюджетному секторі, щоб послабити суспільний опір та досягти консенсусу щодо більш радикальних неоліберальних кроків на основі ідеї, що «всі ми в одному човні».

У відповідь на таку ситуацію ліві активісти мусять закликати до об’єднання профспілковців, феміністичних груп, студентських активістів, пенсіонерів та асоціацій селян у ширший фронт боротьби проти заходів жорсткої економії. Усвідомлення спільної природи утисків — обмежень права на страйк, права на зайнятість, наступу на життєві стандарти робітничого класу в цілому через підвищення ПДВ — створить базу для широкого і водночас радикального об’єднання. Щоб досягти успіху, цій кампанії доведеться протиставити себе повсюдній атмосфері страху та невизначеності, поширеному переконанню, що хоч певні реформи й несправедливі, та їх не можна уникнути, адже «ми не можемо витрачати гроші, яких у нас немає». Інакше кажучи, ми не можемо голослівно закликати до опору. Ми мусимо запропонувати переконливу політичну альтернативу панівній неоліберальній ідеології. Тому необхідно вимагати відмовитися від боргових зобов’язань, а також націоналізувати банки та виробництво як основу для інвестицій у зайнятість, забезпечення добробуту та життєвих стандартів.

Критично важливо зробити сміливий перший крок, звівши різні активістські групи разом, бо від сьогодні криза лише прискорюватиметься, а урядових виплат може не вистачити, щоб не допустити боргового дефолту наступного року. Якщо ми не популяризуватимемо політику робітничої альтернативи, то потрапимо у ситуацію Греції. Точніше, ми матимемо катастрофічне падіння життєвих стандартів, кінець демократії і піднесення фашизму — але без сильних народних рухів і лівої політичної альтернативи на кшталт «Сирізи», які є у Греції. Тому радикальні ліві мають особливе завдання в широкій коаліції проти режиму жорсткої економії: доносити думку, що капіталістичну кризу можна вирішити лише через соціалістичну альтернативу, а ефективність боротьби за цю альтернативу залежить від створення робітничої партії, що об’єднає проти неоліберальних утисків активістів різних сфер боротьби.

Переклала Ірина Світящук

Перекладено за: Andreja Živković. Drowning in debt: On neoliberal austerity in Serbia and how to fight it

 

Читайте також:

БАЛКАНИ ДЛЯ НАРОДІВ БАЛКАН (Андрея Живковіч, Матія Меденіца)

ВИРІШАЛЬНА РУМУНСЬКА ОСІНЬ (Флорін Поенару)

НАЦІЯ В ЗАГОЛОВКАХ, КЛАС У ПІДТЕКСТІ (Дон Калб)

ПІСЛЯ КЕМАЛЯ (Перрі Андерсон)

 

Notes:

1. Див. прес-реліз місії МВФ у Сербії, чия зустріч із представниками уряду безпосередньо передувала проголошенню режиму економії: «Заява рішення робочого візиту МВФ в Сербії», прес-реліз №13/395 від 8 жовтня 2013.

2. Andreja Živković. From the market…to the market: The debt economy after Yugoslavia. In: Srecko Horvat and Igor Stiks (eds.). The Rebel Peninsula: Radical Politics after Yugoslavia. Verso, forthcoming 2014.

3. Republic of Serbia: 2013 Article IV Consultation. IMF Country Report  No. 13/206, 15 July 2013, p. 4.

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери