• СТРАТЕГІЯ ВИСНАЖЕННЯ ВОРОГА: Завоювати чи знищити державу?

    СТРАТЕГІЯ ВИСНАЖЕННЯ ВОРОГА: Завоювати чи знищити державу?

    • Статті
    • 11/09/2014
    З часів його виникнення на початку ХІХ століття соціалізм терзали дебати щодо стратегії (чого не скажеш про праві ідеології). Чи спасіння прийде, як мріяв Фур'є, від багатих благодійників, які фінансуватимуть нові комуністичні колонії, — чи може, як передбачав Прудон, через робітників, які засновуватимуть власні мутуалістичні підприємства, уникаючи політики як такої? Чи може, слід прийняти більш агресивну позу, за яку виступало в 1830-х протосиндикалістське крило британського чартистського руху? Представники цієї течії вже тоді усвідомлювали роль важелів, на які можуть натиснути робітники на робочому місці, і підтримували тактику «великого національного свята» (також відомого як загальний страйк). Чи може, найкращий шлях до соціалізму — той, що його захищав основний напрям руху чартистів? Представники цього напряму наголошували на важливості політичної дії: слід взяти контроль над державною владою, перед тим виборовши загальне виборче право. Ці та інші течії чітко проявилися в Англії — тоді найбільш розвинутій капіталістичній країні — ще багато років тому, у тридцятих. І вони залишаються актуальними досі, бо залишається актуальною проблема, яку вони намагалися вирішити — а саме, проблема влади меншості. Кожна з цих тенденцій відповідає доступним для опозиції нішам у суспільстві, де панує капіталістичне виробництво та впливові еліти. Далі
  • ТУРЕЦЬКА ЕЛІТА НА ПІКУ МОГУТНОСТІ ЗА ОСТАННІ 20 РОКІВ

    ТУРЕЦЬКА ЕЛІТА НА ПІКУ МОГУТНОСТІ ЗА ОСТАННІ 20 РОКІВ

    • Статті
    • 22/08/2014

    Вибори, що відбулися минулого тижня, стали першими прямими виборами президента в Туреччині. Чому Туреччина стала обирати президента не в парламенті, а на виборах? Так, це були перші президентські вибори за всю історію Туреччини, до яких були залучені не лише члени парламенту, а усі громадяни.

    Далі
  • «МАЙДАН», КОТОРОГО ВЫ НЕ ВИДЕЛИ

    «МАЙДАН», КОТОРОГО ВЫ НЕ ВИДЕЛИ

    • Соціальний протест
    • 11/08/2014

    Далі
  • «Окупуй Волл-стріт»: позиційна сліпота в новій лівій революції

    «Окупуй Волл-стріт»: позиційна сліпота в новій лівій революції

    • Статті
    • 07/07/2014

    Цей текст — розширена версія полемічної статті, що була надрукована у випуску «Критичної глобалізації», присвяченому руху «Окупуй Волл-стріт». На прохання редакторів «Спільного» я доповнила початковий варіант спробами сформулювати чітке уявлення про східноєвропейську емансипативну політику і кількома прикладами такої політики. Нещодавні події, пов’язані з рухом «Окупуй», що зосередився на організованій масовій мобілізації для вирішення різноманітних важливих суспільних питань, показують, що цьому рухові вдалося порушити проблеми, до яких ми звертаємося в цій статті. Втім, з точки зору східноєвропейського підходу до руху «Окупуй» як глобального проекту, я все ще вважаю ці проблеми важливими і вартими обговорення. Я пишу як східноєвропейська соціологиня та активістка, відштовхуючись від засадничого питання: як знайомі мені місцеві рухи могли би пов’язатися з «Окупуй Волл-стріт»? Уже стало очевидно, що «Окупуй Волл-стріт» справила незворотний вплив на нинішні дискусії про суспільний лад. Валлерстайн (Wallerstein 2011) прямо каже про тривалі перетворення світової економіки, за яких світовий суспільний рух міг би допомогти зрозуміти, чи сучасна криза панівної схеми «капіталізм плюс демократія» схилить систему до недемократичності й нерівності, чи навпаки, до більш демократичного та рівного суспільного ладу.

    Далі
  • Українські злами (interview)

    Українські злами (interview)

    • Слайдер
    • 01/07/2014

    Ever since the collapse of the USSR, Ukraine has stood out among post-Soviet states in having a much more open, contested political landscape. Why has the country been an exception to the regional norm? I wouldn’t claim that Ukraine is more of a democracy than the other countries—better to say it’s a more competitive authoritarian regime. The political system that emerged in Ukraine was from the outset more pluralistic than those of, say, Russia, Kazakhstan or Belarus. One of the main reasons for this was the country’s cultural diversity: there were very significant regional differences between the east and the west, and these were reflected in electoral outcomes from the 1990s onwards. Any candidate who won the presidential elections would not be seen as legitimate by almost half the population, who would immediately voice strong opposition to him. The strength of regional identities also tended to politicize socio-economic questions very quickly. This was one reason why the neoliberal reforms were not carried out as rapidly as in Russia, for example—the political forces behind them were unable to build up the same kind of momentum. The difference is also apparent in Ukraine’s constitutional system, which was much less presidential than those of the other post-Soviet states. In Russia, 1993 was clearly a crucial moment, when Yeltsin imposed his will on parliament by force, sending the army into Moscow. Nothing like this happened in Ukraine. The 1996 constitution, approved under Kuchma, gave the president more powers than parliament, but not to the same extent as in Russia: it was a presidential–parliamentary republic, rather than a purely presidential one. This was also a very important factor in the evolution of the political system: presidential elections were not winner-takes-all contests to the same extent as in many other former Soviet countries.

    Далі
  • СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОТЕСТ У КИЄВІ: АПОЛІТИЧНІ НЕФОРМАЛЬНІ ІНІЦІАТИВИ

    СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОТЕСТ У КИЄВІ: АПОЛІТИЧНІ НЕФОРМАЛЬНІ ІНІЦІАТИВИ

    • Слайдер
    • 28/06/2014
    У першій статті, базуючись на даних моніторингу Центру дослідження суспільства, ми дійшли до висновку, що в Києві досить специфічна ситуація з протестами на соціально-економічну проблематику. З одного боку, в цій тематиці, як і загалом по всіх протестах, столиця впевнено лідирує — тут сконцентрована найбільша їх кількість в абсолютному і відносному вимірах. З іншого боку, чимала частка негативних, репресивних реакцій на такі протести змушує засумніватися в успішності таких активних протестних дій. Частково, як ми також з’ясували, причиною такої надмірної кількості репресій у Києві може бути незвично популярна у столиці тактика насильства, а також подрібнення чисельності учасників протестів. Водночас такий опис ще не є вичерпним, адже в попередньому огляді зовсім не було зачеплене питання про те, хто ж проводить усі ці протести. А таких охочих — діячів — багато, і це робить описану ситуацію по Києву неоднорідною. Такі оглянуті в першій статті характеристики протестів як кількість, тематика, реакції, тактики та чисельність відрізняються поміж різних груп протестних діячів. Для простоти розподілимо досить розлогий список цих діячів за формою організації та ідеологією на три основні категорії: аполітичні неформальні ініціативи, партії і праві, профспілки і «нові ліві». За участі кожної з цих категорій діячів сталося більш ніж 40 протестів за останній рік. У даній статті ми обмежимося розглядом протестів за участі виключно аполітичних неформальних ініціатив, чи просто «аполітів». Маються на увазі протести, де не була повідомлена участь жодної формальної організації (партії, профспілки, громадської організації) або навіть неформальної ініціативи з чіткою політичною ідеологією, а тому ймовірно, що брали участь виключно неформальні аполітичні ініціативи. Вони є цікавими, насамперед, саме як потенційна сфера для політичної інтервенції, за яку конкурують праві і ліві. Далі