Гендер

Лівий феміністичнй маніфест

3563
Дутчак, Оксана
Статьи автора

30 років розвитку фемінізму в Україні — гарний час для підсумків. Ці десятиліття дали нам кілька уроків. Що в сучасній економічній системі жінкам відведено структурно непривілейоване місце: виконуючи більше суспільно-необхідної праці, вони отримують менше ресурсів. Що неоліберальна економічна політика погіршує становище жінок, а збільшення кількості депутаток в парламенті не обов’язково змінює ситуацію на краще. Що зосередженість на тих проблемах, які турбують нашу соціальну бульбашку, не сприяє побудові широкого соціального руху.

Сьогодні варто переосмислити пріоритети українського фемінізму. Він не стане справді масовим рухом, поки ми не почнемо говорити про насущне й критичне для становища більшості жінок в Україні. А без масового руху добитися великих зрушень неможливо.

 

Рух далі

Гаразд. Український феміністичний рух добився скасування заборон і виправив багато законодавчих дисбалансів. Але що далі? Ця гра з правилами себе вичерпала, адже «косметичні» рішення в рамках правового поля не зачіпають структурні нерівності. Навіть економічний розвиток не вирішує проблем гендерної нерівності, а кожна наступна криза б’є по жінках непропорційно більше й кожен градус консервативного повороту загрожує вже відвойованому полю гри. 

Правила гри й гендерні стереотипи важливо долати, але нерівномірний розподіл ресурсів в економіці зумовлений не лише ними. Робота тільки в цих напрямках не може радикально змінити реальність. Реальність, у якій жінки заробляють у середньому менше. Реальність, у якій майже завжди саме жінки вимушені йти у відпустку по догляду за дитиною. Реальність, де жінки з дітьми платять «пеню за материнство», а самотні матері та пенсіонерки залишаються обличчям бідності. 

 

Марш 8 березня

Марш 8 березня 2020 року. Джерело: Політична критика

 

Що ж зламалося в цій дійсності та що з цим робити? Виховательки, медсестри, соціальні працівниці отримують низькі зарплати, бо їхня праця винесена за дужки «реальної економіки». Вони нічого не продають і нібито нічого не виробляють, виконуючи водночас критично необхідну для суспільства працю. Пора поставити під сумнів капіталістичні механізми, які визначають цінність праці в залежності від прямого прибутку, який вона створює. Репродуктивна й доглядова праця залишається жіночим «обов'язком» не тільки через гендерні стереотипи, а й через структурне знецінення цієї праці, її неоплачуваність або зведення оплати до критичного мінімуму, на який погоджуються переважно жінки. 

 

"Правила гри й гендерні стереотипи важливо долати, але нерівномірний розподіл ресурсів в економіці зумовлений не лише ними."

 

Але тут не допоможуть «косметичні» зміни законодавства. Годі очікувати гідних  зарплат для «жіночих» професій, якщо в рамках капіталістичної економіки соціальна сфера стає першою жертвою урізань за кожної кризи, якщо соціальну інфраструктуру перетворюють на «послуги», якщо саме скорочення «соціалки» вимагають від України міжнародні валютні інституції, якщо саме за такі законопроєкти виступатимуть чоловіки й жінки при владі, котрі у «вільному» ринку вбачають панацею від усіх проблем. 

 

Вчителька на роботі

 

Феміністичний рух, який претендує на суттєві зрушення, має боротися проти таких політик. Він має виступати за радикальні зміни в механізмах функціонування економіки й перерозподілу, які знецінюють жіночу працю та погіршують становище жінок. Звісно, такі зміни неможливі без тиску знизу, без масового руху, на який феміністичний рух в Україні поки не претендує.

 

Точки тиску

Український фемінізм — різний. Як і у всьому світі, у нас є багато течій, що  порушують різні проблеми з різних позицій. Але є проблеми, які озвучують хіба окремі активістки чи невеликі групи та вкрай рідко ставить та частина феміністичного руху, яка є найбільш видимою в сучасній Україні. Як не парадоксально, саме боротьба з цими проблемами може створити підґрунтя для феміністичної політизації багатьох жінок. 

Який порядок денний феміністичного руху перегукувався б із реальністю українських жінок? З огляду на уроки розвитку фемінізму в інших країнах, які підсумувала Ненсі Фрейзер, масовий феміністичний рух має зосереджуватися не так на політиках визнання й репрезентації, як на політиці перерозподілу. Такий рух має відійти від першочергового наголосу на боротьбі за представленість жінок у владних ієрархіях політики та економіки, за право на самовираження та спосіб життя. Він має почати говорити про соціально-економічні питання — щоденне виживання мільйонів жінок в Україні. 

 

Марш 8 березня

Марш 8 березня 2020 року. Джерело: Політична критика

 

Масовий феміністичний рух можливий лише тоді, коли більшість жінок побачать у ньому шлях до колективної емансипації. Емансипація — це не індивідуалістичний проєкт. Вона не досягається через особистий «розвиток» і успіх, кар’єрний ріст чи рівний розподіл хатніх обов’язків в окремій родині. Щоб фемінізм отримав шанс стати масовим рухом в Україні, потрібно вимагати не змін в особистій поведінці, а широких структурних перетворень соціально-економічної реальності. Лише через масовий рух таких змін можна досягти.

Допоки заробітна плата виховательок дитсадків, медсестер чи вчительок лишатиметься надзвичайно низькою, ці сфери ніколи не стануть привабливими для чоловіків. А теоретична перекваліфікація працівниць «жіночих» секторів у айтішниць не зніме проблеми деградації секторів догляду — таких вагомих у підтримці жінок. Жінки не зможуть отримати вільний час і ресурси для політичної та соціально-економічної діяльності, якщо суспільство не визнає значення репродуктивної праці — не лише на рівні риторики, а й на структурному рівні. Колективна емансипація недосяжна без належної оплати репродуктивної праці та її винесення за межі сім’ї. 

 

"Щоб фемінізм отримав шанс стати масовим рухом в Україні, потрібно вимагати не змін в особистій поведінці, а широких структурних перетворень соціально-економічної реальності."

 

В Україні феміністичний рух, орієнтований на масовість, має передусім ставити питання оплати відпустки по догляду за дітьми; розбудови інфраструктури у сфері освіти та догляду за дітьми, людьми з інвалідністю, людьми похилого віку; розвитку сфери соціальної роботи та допомоги, медичної галузі. Він має порушувати питання низької оплати праці жінок у цих секторах і солідаризуватися з їхніми спробами вибороти гідну зарплату та умови праці.

Поки український феміністичний рух не має самостійного голосу в боротьбі з цими проблемами. Наприклад, у медичному секторі останніми роками активно розгорталася масштабна реформа. Досі її голосно критикують радше самоорганізовані працівниці — за відсутність реального зростання зарплат медичного персоналу та за скорочення закладів. Водночас феміністичний рух, який розраховує на розуміння й масову низову підтримку, мав би набагато більше говорити про такі проблеми, адже вони впливають становище жінок — особливо в невеликих містах та селах, поблизу лінії розмежування, за межею фактичної бідності.

 

#БудьЯкНіна

Протест медиків 26 лютого 2020 року. Джерело: Соцпортал

 

Та проблеми жінок в Україні не обмежуються сферою репродуктивної та доглядової праці. Після ейфорії з приводу скасування переліку заборонених для жінок професій 2017 року тема робітниць майже зникла з феміністичної повістки. Умови праці та права жінок у «чоловічих» секторах не є питаннями феміністичної боротьби в Україні. Скасування переліку не сприяло виникненню масового інтересу до умов праці, зокрема до проблем травматизму чи смертності на робочих місцях, які з року в рік лише зростають[1], до недотримання правил безпеки, невиплат заробітної плати та безлічі інших проблем, з якими в цих сферах тепер все більше стикаються не тільки чоловіки, а й жінки. Мало хто систематично цікавиться й проблемами в традиційно «жіночих» секторах. Феміністичний рух, який претендує на масовість, має припинити марити виконавчими директорками й повинен солідаризуватися з проблемами та вимогами звичайних працівниць, яких в нашій країні, та й по всьому світу, абсолютна більшість. 

 

Війна й мир фемінізму

Війна суттєво визначає українське сьогодення. Але політика репрезентацій, боротьба за формальну рівність в армійських структурах — це не те, що турбує більшість жінок у ситуації військового конфлікту. Феміністичний рух, який хоче залучитися низовою підтримкою, має вийти за рамки політик репрезентацій і говорити про мілітаризацію суспільства та соціально-економічні наслідки війни, від яких страждають передусім найменш захищені групи, серед яких традиційно — жінки.

 

Жінка в Станиці Луганській

Станиця Луганська, 2014 рік

 

Скільки жінок вже стали жертвами фізичного та сексуального насильства за сім років війни? Скільки ще стануть? Як включення жінок до армійських структур розв’яже проблему насильства проти цивільних мешканок? Скільки жінок стали жертвами економічних та соціальних проблем, пов’язаних із переміщенням, зруйнованою інфраструктурою, невиплатою пенсій тощо? Феміністичний рух, який претендує на масову низову підтримку, має послідовно вимагати політичних дій, спрямованих на деескалацію конфлікту та сприяння мирному процесу, підтримку постраждалих груп, відновлення економіки регіону.

 

"Феміністичний рух має не лише ставити під сумнів правоконсервативні тенденції у «великій» політиці, але й виступати проти праворадикальної монополії."

 

Мілітаризація суспільства в умовах війни призводить до розквіту ультраправих і ультраконсервативних рухів. Ці рухи намагаються встановити монополію на вуличне насильство в Україні, жертвами якого, зокрема, стають низові активісти й активістки та ЛГБТ*-спільнота. Феміністичний рух має не лише ставити під сумнів правоконсервативні тенденції у «великій» політиці, але й виступати проти праворадикальної монополії, яка фізично загрожує людям і підриває можливості політичного діалогу.

 

Акція «Поверни собі ніч»

Марш «Поверни собі ніч» у Львові, 2019 рік. Джерело: Феміністична майстерня

 

Насильство над жінками в «мирному житті» — вдома, на роботі, на вулиці — одна з тем, яку послідовно порушує феміністичний рух в Україні. Багато зроблено для просування законодавства та змін у роботі правоохоронної системи. Але без вирішення соціально-економічних проблем жінок та розбудови соціальної інфраструктури більшість із них не матимуть ресурсів протистояти насильству. Недостатньо соціальних інформаційних кампаній на підтримку жертв із закликами «не терпіти». Без розвитку державної мережі притулків їм просто нікуди буде піти.

 

Фемінізм поза соціальною бульбашкою

Фемінізм — це про права й становище усіх жінок, а не про права міських освічених професіоналок. Щоб фемінізм став масовим рухом в Україні та щоб запит на нього поширювався, він має виступати за розширення доступу до ресурсів більшості українок. Боротися за комфортне для себе середовище — важливо. Але для більшості жінок в Україні гендерна нерівність — це не питання комфорту, а питання щоденного виживання та права на гідне життя.

 

"Для більшості жінок в Україні гендерна нерівність — це не питання комфорту, а питання щоденного виживання та права на гідне життя."

 

Однак це не лише питання абстрактної справедливості чи політичної доцільності на шляху до розвитку масового низового руху. Це питання реальної зміни ситуації. Шлях до вільного самовираження, вибору способу життя та подолання гендерних стереотипів лежить через боротьбу зі структурною нерівністю та через масовість феміністичного руху. А не навпаки.

Примітки

  1. ^ Лише за офіційними даними, з 2015 по 2019 рік кількість потерпілих від нещасних випадків на виробництві в Україні коливалася в районі 6 людей на 10 тис. працівників, а кількість загиблих за цей же період зросла від 4 до 6 людей на 100 тис. працівників. 

Текст: Оксана Дутчак

Обкладинка: Вікторія Примак

Поделиться