• ГУМАНІТАРНИЙ РАСИЗМ? Міжнародна допомога, міграція та політика інтеграції біженців в Україні

    ГУМАНІТАРНИЙ РАСИЗМ? Міжнародна допомога, міграція та політика інтеграції біженців в Україні

    • Слайдер
    • 29/04/2014
    Щоб уявити реальні утопії, соціологам спочатку слід зрозуміти наявні сюрреалістичні антиутопії: чому ініціативи, започатковані спеціально для сприяння соціальним змінам шляхом «створення прообразу емансипативних альтернатив», можуть натомість (як це не парадоксально) закінчитися відтворенням репресивних соціальних відносин? Ця стаття розглядає суперечності та дилеми нещодавніх інноваційних практик у міжнародних інституціях з питань біженців. Спираючись на особистий наративний аналіз та інституційну етнографію програми допомоги біженцям в Україні, ця стаття ставить питання: як політика, практика та інтереси міжнародних інституцій, що борються за права людини, впливають на життя та можливості змін на краще для отримувачів допомоги. Йдеться про висвітлення глибинних парадоксів професійної міжнародної індустрії гуманітарної допомоги, яке уможливить переосмислення прав людини. Сьогодні Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) – ключовий агент у плеяді керівних організацій з питань міграції, поруч із більш контроверсійними організаціями на кшталт Міжнародної організації з питань міграції (International Organization of Migration – IOM)[ref]Цікаво, що УВКБ ООН як конкурує, так і все більше співпрацює з IOM. Відповідальна за «сприяння» міжнародному «управлінню міграцією» IOM має суперечливу репутацію спостерігача при порушенні прав людини у центрах утримання іммігрантів з глобального Півдня від імені країн-донорів глобальної Півночі, що виступають за обмежувальну політику допуску (напр., Georgi 2010). Тоді як значна частина критики спрямована на IOM як на осередок влади у сфері глобальної міграції, роль УВКБ ООН в обговоренні та відтворенні підпорядкування біженців, що мігрують, значною мірою ігнорується.[/ref]. Поряд із західноєвропейськими політичними «фабриками думки», режим контролю над біженцями продукує широкий спектр прикладних знань, які випливають зі способу розуміння державами та міжнародною громадськістю поняття «біженець» та соціальних проблем прав людини, пов’язаних із депортованими та політичними вигнанцями (напр., UNHCR 2010). Далі
  • Зачем России нужен Крым?

    Зачем России нужен Крым?

    • Екологія
    • 03/04/2014

    С советских времен вместе с Крымом Украине досталась и уникальная военная инфраструктура полуострова. 

    Далі
  • ЛІВІ АРГУМЕНТИ НА ПІДТРИМКУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ШОТЛАНДІЇ

    ЛІВІ АРГУМЕНТИ НА ПІДТРИМКУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ШОТЛАНДІЇ

    • Слайдер
    • 28/03/2014
    Цей рік вирішить долю Великобританії. У вересні народ Шотландії голосуватиме за незалежність або проти неї. Можливо, хтось скаже на це, що насправді не все так драматично, бо навіть якщо виборці проголосують «за», для Шотландії, як і раніше, королева залишиться главою держави, фунт стерлінгів — її валютою, залишиться членство в НАТО і багато іншого. Проте правлячий клас Британії налаштований не так оптимістично. Дуже багато поставлено на карту. У найближчі місяці ми, ймовірно, побачимо не одну страшилку з тих, якими будуть залякувати шотландських виборців. Напередодні Різдва зазвичай поміркована газета Financial Times опублікувала статтю про те, що в незалежній Шотландії супермаркети великої четвірки збільшать ціни на продукти харчування. Інформація не підтвердилася, — мережа супермаркетів Morrison’s навіть повідомила про можливе зниження цін, — але збитків уже було завдано. Кампанію проти незалежності Шотландії «Краще разом» очолив колишній канцлер від Лейбористської партії Алістер Дарлінг. Її наріжним каменем є твердження, що пенсії і зарплати будуть скорочені, державні витрати зменшені, і все це принесе шотландцям самі негаразди, а тому відділення не потрібне. Головним чином ідеться про те, що незалежній Шотландії буде відмовлено у використанні фунта, хоча ніхто не пояснює, чим це може бути корисно для Англії, чиїм другим за величиною торговим партнером є Шотландія. Усі три головні партії англійського парламенту в один голос заявили, що відмовлять незалежній Шотландії у використанні фунта. Канцлер Осборн відправився до Единбургу, щоб передати умови, які є нічим іншим як шантажем, і багато шотландців це розуміють. Сам факт, що Осборн, Ед Болс і Денні Александер можуть долучитися до такої загрозливої афери, говорить про стурбованість Вестмінстера ймовірною незалежністю. Далі
  • BON TON У СПЕКОТНОМУ КЛІМАТІ

    BON TON У СПЕКОТНОМУ КЛІМАТІ

    • Слайдер
    • 11/03/2014
    Пан Вольду — загублена людина. Він чотири рази тікав із Конго, а потім вертався. «Чому пан так боїться?» — спитав я. Стенає плечима, наче не знає. Але він знає, і я знаю. Масове переселення набрало розмаху в липні, першому місяці незалежності Конго. В аеропортах був страшний тлум. У газетах — багато фотографій забитих залів очікувань, тюків і дітей на тих тюках. Газети були занепокоєні. На Заході з таких оказій завжди сильно непокояться. Бельгійці непокояться про французів з Алжиру, французи — про голландців в Ірані, голландці — про португальців в Анголі. Колоністи — явище міжнародне, їх всюди підтримують. Тих, хто недостатньо занепокоєний, швиденько дозанепокоять. Коли це, зрештою, хтось стверджує, що всі абсолютно занепокоєні — тоді газети змінюють тему. Далі
  • УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ ПАЛЕСТИНСЬКОЇ СПРАВИ

    УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ ПАЛЕСТИНСЬКОЇ СПРАВИ

    • Слайдер
    • 29/11/2013
    З яких причин ми підтримуємо палестинську справу, одну з тих, що дозволяє, на наш погляд, посприяти гідності та відповідальності політичного дискурсу? Я відповім лишень від свого імені, але в перспективі широкого збігу розмаїтих думок, ідучи навіть далі тих, хто виступає за «справедливий мир» на Близькому Сході. Я висуну припущення, що ця справа — універсальна. Але не завдяки своїй очевидності: не тому лишень, що в історії і в політиці очевидності немає, а тому, що (день у день констатуючи занадто сильне занурення у конфлікт, щоб зберігати нейтральність і достатнє відсторонення для тверезої оцінки явищ) ми повинні принаймні зрозуміти, що проблеми, які пручаються «об’єктивному» сприйняттю ізраїльсько-палестинського конфлікту, становлять частину проблем також і для розв’язання конфлікту. У термінах правосуддя та права цей конфлікт не носить абсолютної демаркації (мова не йде про війну «хороших» проти «поганих»), однак являє собою серйозне порушення рівноваги, що безупинно загострюється. Ізраїль, одна з найпотужніших військових сил світу, тісно пов’язана з американською надмогутністю і, володіючи усіма сучасними військовими засобами, говорить, що діє лише заради захисту свого цивільного населення. Ізраїльтяни мають історичні причини завжди колективно почувати себе, в певному сенсі, під «відстроченою» загрозою. Але наразі саме палестинці борються за виживання як народ. Далі
  • СПРАВА ПАВЛА ЛАПШИНА ЯК ПРИКЛАД ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВОРАДИКАЛЬНОГО ТЕРОРИЗМУ

    СПРАВА ПАВЛА ЛАПШИНА ЯК ПРИКЛАД ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВОРАДИКАЛЬНОГО ТЕРОРИЗМУ

    • Слайдер
    • 18/11/2013
    Різниця між расизмом та ісламофобією може видатися захованою надто глибоко. І все ж спроби британських медіа приписати Лапшину стосунок до британського праворадикального екстремізму та схильність більшості українських медіа штучно заперечувати правий тероризм в українському суспільстві дискредитують унікальність справи Лапшина для майбутніх студій праворадикального тероризму. Ця унікальність найкраще виявляється у порівнянні двох, мабуть, найбільш сумнозвісних самостійних терористів — Дейвіда Коупленда (Великобританія) та Андерса Брейвіка (Норвегія). Як і Лапшин, вони діяли власними силами, тому їхню діяльність було важко простежити. Проте обоє були членами крайніх правих організацій та угрупувань: Коупленд був членом Британської національної партії, а згодом Національного соціалістичного руху, а Брейвік був членом Партії прогресу (але згодом вийшов із неї). Натомість Лапшин ніколи не належав до жодної партії чи групи. Найважливіше те, що справа Лапшина — це унікальний випадок транснаціонального правого тероризму. Процес радикалізації Лапшина та його захоплення ідеями білої вищості не до кінця зрозумілий (невідомо, коли саме він став расистом). Проте завдяки його профілям у соціальних мережах та іншим доказам можна припустити, що Лапшин радикалізувався під впливом російськомовних текстів, які звеличували американських, російських та німецьких правих терористів, а також завдяки матеріалам із сайту правого угрупування «Патріот України». Також він слухав російську та німецьку «Білу силу» (White Power) та грав у відеогру «Етнічні чистки», розроблену американськими неонацистами з Національного Альянсу. Байдужість до расизму в українському суспільстві лише сприяла радикалізації Лапшина. Навряд чи етнічний склад українського суспільства — більш ніж 95% білих — міг підштовхнути Лапшина до терористичної діяльності. Спонукати його до таких вчинків могло радше відмінне оточення у районі Смолл Хіт, де білі налічують лише 25% (дані з 2001 року). Далі