• Нація в заголовках, клас у підтексті: робітничий популізм і повернення витісненого в неоліберальній Європі

    Нація в заголовках, клас у підтексті: робітничий популізм і повернення витісненого в неоліберальній Європі

    • Слайдер
    • 16/09/2013

    Приблизно з 1989 року неонаціоналізм виріс як вибухонебезпечна політична сила майже у всіх країнах Європи. 

    Далі
  • СТАРІ ТА НОВІ ДРУЗІ УКРАЇНСЬКОЇ УЛЬТРАПРАВОЇ ПАРТІЇ «СВОБОДА»

    СТАРІ ТА НОВІ ДРУЗІ УКРАЇНСЬКОЇ УЛЬТРАПРАВОЇ ПАРТІЇ «СВОБОДА»

    • Слайдер
    • 09/09/2013
    Тривалий час ніхто не сумнівався, що праворадикальна партія «Свобода», яка за результатами виборів 2012 року сформувала першу ультраправу фракцію в українському парламенті, є членом Альянсу європейських національних рухів (АЄНР). Зрештою, лідери «Свободи» завжди стверджували, що їхня партія — член АЄНР, а Британська національна партія (БНП), один із найстарших членів Альянсу, у 2010 році прямо згадала «Свободу» серед членів АЄНР, поруч із французьким Національним фронтом, угорською партією «Йоббік», італійським «Триколірним полум'ям», іспанським Республіканським громадським рухом, бельгійським Національним фронтом, португальською Партією національного відродження і шведськими націонал-демократами. Ніколи не вірте фашистам. Протягом цього року відкрилася геть інша картина. Перші сумніви щодо членства ВО «Свобода» постали, коли польський політик Матеуш Піскорський на початку 2013 року заявив, що «Свободу» виключили з АЄНР через її відверто расистські позиції — майже як у саркастичному російському вислові «звільнили з гестапо за жорстокість». Адже насправді АЄНР займає набагато більш крайні позиції, ніж іще одна загальноєвропейська група правих — Європейський альянс за свободу, який об'єднує представників Австрійської партії свободи, французького Національного фронту, бельгійського «Фламандського інтересу», Шведських демократів і деяких інших партій. Далі
  • Вороги навколо

    Вороги навколо

    • Слайдер
    • 30/08/2013

    У світлі чергового витка ультраправого насильства в Україні пропонуємо нашим читачам поглянути, як змінювався аналіз ультраправих рухів та ідеології в українських лівих виданнях. Цей текст — аналіз другого випуску журналу «Політична критика» під назвою «Слава ворогам», що вийшов два роки тому — восени 2011 року. Рецензія ж була вперше опублікована в п’ятому випуску нашого журналу «Спільне» на тему «Політекономія расизму» рік тому, восени 2012 року. Хоч автор рецензії й оперує торішніми фактами — скажімо, пише, що «Свобода» ще не потрапила до парламенту, — однак його оцінка ситуації і прогнози вже більш адекватні й узгоджуються з подальшим розвитком подій. Після останнього нападу на лівого активіста ми очікуємо на реакцію громадськості і сподіваємося, що з’являться нові тексти з аналізом правої ідеології та радикалізму — в тому числі і на нашому сайті.

    Далі
  • Як говорять пригноблені?

    Як говорять пригноблені?

    • Слайдер
    • 28/08/2013

    Останніми десітиліттями теорія постколоніалізму суттєво посунула марксизм з місця панівної парадигми серед інтелектуалів, що займаються критичним дослідженням відносин між Західним та не-Західним світом.

    Далі
  • Після Кемаля: правління Партії справедливості та розвитку

    Після Кемаля: правління Партії справедливості та розвитку

    • Слайдер
    • 15/08/2013

    Далі
  • ЕРІК ФАССЕН: «Йдеться про ксенофобію згори, яка підживлює ксенофобію знизу»

    ЕРІК ФАССЕН: «Йдеться про ксенофобію згори, яка підживлює ксенофобію знизу»

    • Права людини
    • 13/08/2013
    Інтерв’ю з взято 10 грудня 2010 року, наступного дня після виступу Еріка Фассена в Центрі візуальної культури в Києво-Могилянській академії, який мав назву «Біла стать. Імміґраційна політика, сексуальна демократія та расизація національних ідентичностей у Європі» в рамках конференції «Ідеологія відмінності». Насамперед я хотів би почути Вашу реакцію на назву конференції «Ідеологія відмінності»? Не знаючи контексту, я не можу бути впевненим, що добре її розумію. Чи позначає «ідеологія відмінності» расистів, які приписують відмінність іншим, щоби їх виключати, чи антирасистів, які інколи спираються на відмінність у своїй боротьбі? Насправді, соціальні науки часто спонукають побачити більшу складність за видимою простотою такого висловлювання. Так, коли ми говоримо про расизм, що ми маємо на увазі? Расистські ідеології? Чи расову дискримінацію, яка може чудово існувати навіть без будь-якого ідеологічного расизму, оскільки вписана в норми? У Франції це розрізнення відсилає до двох цілком відмінних типів антирасизму: з одного боку, до того, що зародився в 1980-х як реакція на посилення ультраправої партії «Національний фронт», носія расистської ідеології; з іншого боку, до того, який розвинувся у 2000-х проти непохитності системних чи структурних дискримінацій, які перевищують і ідеології, й наміри, добрі чи погані. Крім того, існує ще й третій тип: це расизм держави, вписаний у політику і в практики таким чином, що його не можна звести ні до ідеології, ні до несвідомої норми. У Франції сьогодні державна ксенофобія породжує расизм не тільки не декларуючи його, але й заперечуючи будь-який расизм. Залишається зрозуміти, яким чином поєднуються ці три расизми. Дві останні форми мають спільним те, що вони є расизмами в дії, тобто у своїх результатах, незалежно від виголошених намірів. Але все ж, мені здається, важливо їх не плутати та не вбачати в расизмі держави лише прояв або відображення соціального расизму. Загалом, ці речі варто поміняти місцями: расизм держави живить соціальний расизм, легітимуючи його, як державна гомофобія підживлює соціальну гомофобію, виправдовуючи її. Буденну практику, коли з кимось поводяться як із відмінним чи відмінною, заохочують інституції, які стверджують, що інші справді існують, і що вони таки відмінні. Далі