Війна і націоналізм

Поза полем бою: радикальна боротьба курдських жінок

• Гендер
• 02/12/2014

Далі

ГЕНДЕРОВАНА ВІЙНА: ФЕМІНІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ

• Гендер
• 28/11/2014

Далі

Олександра Назарова і Максим Буткевич: «Українська держава поводить себе так, наче не усвідомила, що проблема вимушених переселенців — це дуже надовго»

• Війна і націоналізм
• 06/11/2014

Наразі ми займаємось створенням ресурсного центру для переселенців, який би дозволив їм звертатися напряму до потрібних їм організацій по комплексні консультації щодо проблем, які у них виникають. На більш приземленому та локальному рівні ми, як і раніше, займаємося пошуком житла для переселенців і соціальним консультуванням на інші теми, які їх можуть цікавити — наприклад, про отримання медичної допомоги, переїзд, пошук роботи і тому подібні необхідні для них речі.

Далі

Почему я не поддерживаю українскую армию

• Права людини
• 02/11/2014

Далі

КОРЕНІ РАСИЗМУ ТА ПОВСТАННЯ У ФЕРГЮСОНІ

• Статті
• 17/10/2014

«Складно заперечити, що вони виявляються такими передбачуваними, коли нарешті стаються». Такий висновок зробив Мерлін Чокваньюн, дослідник з університету Вісконсина-Медісона, у статті для Washington Post, у якій він порівнював вибух протестів і заворушень у Фергюсоні, Міссурі, з великою кількістю подібних заворушень в інших містах з шістдесятих років і донині. Цілий світ знає про Фергюсон після смерті Майка Брауна, неозброєного афроамериканського підлітка, від рук білого поліцейського, який спочатку зупинив хлопця просто через те, що той ішов посеред вулиці. Злочин був мерзенний, та поліцейські вбивства неозброєних чорношкірих чоловіків є аж занадто звичними у Сполучених Штатах — одне таке вбивство відбувається кожні 28 годин, згідно зі звітом Низового руху Малькольма Ікс. Те ж, що виділяє випадок у Фергюсоні — це тривала мобілізація з вимогами справедливого покарання за вбивство Майка Брауна, в центрі якої — афроамериканські мешканці передмістя Сент-Луїс. Далі

Лівиця не може померти

• Статті
• 09/10/2014

У публічних дебатах сьогодні ширяться безліч дурниць, що їх ліниво повторюють експерти та мас-медіа. Найбільш отруйна серед них, звісно, популярна примовка, нібито політичні категорії «правого» та «лівого» віджили своє і їхнє протистояння відійшло в минуле. Є певна тривожна близькість між виразами крайніх правих «більше немає ні правих, ні лівих» та закликами крайніх центристів «вийти за межі категорій правого та лівого» (які, як вони стверджують, «більше нічого не значать»). Яка дивна іронія, що праві та центристи мислять в одному руслі: перші керуються ілюзією одностайності та примирення під віковічним стягом національної ідентичності, а другі діють за принципами раціонального менеджменту, що «неминуче» має забезпечити загальну згоду — й, безсумнівно, спливе багато часу, поки медіа, які несамовито відстоюють таку одностайність, усвідомлять, як багато вони мають спільного з тими, хто захищає дещо інше.

Далі