Статьи

Соціально-економічний протест у Києві: політичні партії та ультраправі

• Слайдер
• 27/10/2014

Я пишу ці рядки, ще коли нема нового парламенту. Вибори будуть завтра. Як вони змінять політичне та соціальне поле нашого суспільства?

Далее

ЗАЯВА РЕДАКЦІЇ «СПІЛЬНОГО» ЩОДО ТЕКСТУ ПРО РОЗСТРІЛИ НА МАЙДАНІ

• Статьи
• 26/10/2014

Далее

Чи лише «Беркут» убивав «Небесну сотню»? Запитання без відповідей про події 20 лютого

• Слайдер
• 22/10/2014

Мейнстрімні медіа, нинішня українська влада, міжнародна західна громадськість — усі погоджуються з відомою всім нам версією подій 20 лютого 2014 року. Всі масові вбивства були вчинені державними снайперами за вказівкою Януковича. Докази? Навіщо наводити докази та спростовувати контрдокази, коли однозначна відповідь на питання так добре вписується в нову державну ідеологію, що постала за часів Майдану та виконує свою справу під час війни?

Далее

КОРЕНІ РАСИЗМУ ТА ПОВСТАННЯ У ФЕРГЮСОНІ

• Статьи
• 17/10/2014

«Складно заперечити, що вони виявляються такими передбачуваними, коли нарешті стаються». Такий висновок зробив Мерлін Чокваньюн, дослідник з університету Вісконсина-Медісона, у статті для Washington Post, у якій він порівнював вибух протестів і заворушень у Фергюсоні, Міссурі, з великою кількістю подібних заворушень в інших містах з шістдесятих років і донині. Цілий світ знає про Фергюсон після смерті Майка Брауна, неозброєного афроамериканського підлітка, від рук білого поліцейського, який спочатку зупинив хлопця просто через те, що той ішов посеред вулиці. Злочин був мерзенний, та поліцейські вбивства неозброєних чорношкірих чоловіків є аж занадто звичними у Сполучених Штатах — одне таке вбивство відбувається кожні 28 годин, згідно зі звітом Низового руху Малькольма Ікс. Те ж, що виділяє випадок у Фергюсоні — це тривала мобілізація з вимогами справедливого покарання за вбивство Майка Брауна, в центрі якої — афроамериканські мешканці передмістя Сент-Луїс. Далее

МАРШ УПА: Які політтехнології потрібні ідеї, час якої настав?

• Слайдер
• 13/10/2014

[:uk]Що таке щорічний «Марш УПА» в Києві? Молодики в масках, табуйована FARE символіка, спалення «українофобських» прапорів і сутички між представниками ВОС і КПУ. Часто в медіа показують нам саме таку картинку. Тим не менш, окрім бойовиків (хоч їхні настрої і домінують) є й інша, чисельніша сторона маршу — це сімейні пари з дітьми, літні люди і студенти, згуртовані під прапорами «Свободи». Що ж тут робить ця мовчазна більшість? І чому вона бере участь у таких радикальних акціях? Ці питання давно мене цікавили. Звісно, в байки від ВО «Свобода» про «ніщо не зупинить ідею, час якої настав» я не вірив. Особливо непереконливо вони виглядають на фоні статистики, яку можемо знайти в моніторингу протестів, перемог і репресій Центру соціальних і трудових досліджень. Зокрема, в останньому їхньому річному звіті чітко проілюстрована динаміка протестів «Свободи» — варто зазначити, найбільш активної в цьому плані серед партій. Так ось, ця динаміка в цілому ніби і зростає — 281 зафіксована протестна подія у 2010 і 518 — у 2012 році. Але фактично (якщо врахувати різке зростання загальної кількості протестів) становить ту саму частку — 12-14%. І навіть таке невелике зростання на 2% можна пояснити чималим сплеском електоральної протестної активності партії перед парламентськими виборами та після них. Далее

РОССИЯ 1993, УКРАИНА 2013: ОБЩИЕ ОШИБКИ И ОБЩИЕ ВРАГИ

• Статьи
• 11/10/2014

Двадцать один год назад, 4 октября 1993 года, выстрелами из танковых орудий по Верховному Совету Российской Федерации было окончательно установлено торжество свободы и демократии в соседнем с нами государстве. Это торжество свободы и демократии (в либеральной ее трактовке) продолжается в России и по сей день, несмотря на господствующую там «антилиберальную» риторику. В Украине с девяностых годов и до сегодня есть много либерально настроенных граждан, до последнего времени свято веривших, что расстрел законной власти в России и гибель сотен людей по приказу Ельцина были необходимой мерой «во благо страны». В действительности те, кто аплодировал Ельцину, накликали на нашу голову Путина, так как именно тогда родилась постперестроечная традиция защищать интересы олигархов, какой бы уровень насилия для этого не потребовалось применить. Вспоминая события двадцатилетней давности, надо понимать, что среди нас живут родные погибших, участники тех событий. И им не все равно, как те трагические дни будут воспринимать грядущие поколения. Далее