Статьи

Покарання і насильство: чи справді кримінальне правосуддя ґрунтується на величезній помилці?

• Статьи
• 15/07/2014

Трьох тисяч років достатньо для того, щоб перевірити будь-яку гіпотезу, і результати цього експерименту були з’ясовані вже давно. Такий підхід до насильства, який я називатиму моральним і правовим підходом, аж ніяк не вирішує проблему насильства, ба навіть не зменшує загрози, яку воно становить для нашого подальшого виживання. Натомість цей підхід супроводжувався невпинною і дедалі швидшою ескалацією масштабу людського насильства – аж до того, що століття, яке ми щойно пережили, було найкривавішим за всю історію людства.

Далее

ПРЕКАРНА ПРАЦЯ І ФЕМІНІЗАЦІЯ БІДНОСТІ (інтерв’ю з робітничого архіву)

• Статьи
• 11/07/2014

[:uk]За даними Міжнародної організації праці (МОП), протягом останніх десяти років в Україні значно зросла частка працівників на умовах гнучкої зайнятості, причому не тільки в галузях «нової економіки» (економічна інфраструктура, де переважають послуги та технології), але й у традиційних базових (промислових) галузях (де так само впроваджують гнучку зайнятість за короткостроковим наймом, виводять поза штат робітників низької кваліфікації, лінійний персонал, а саме: мерчендайзери, бухгалтери, сезонні робітники, працівники конвеєру. Також беруть в «оренду» за спеціальностями секретарів, перекладачів, промоутерів, продавців, водіїв та підсобних працівників офісу, прибиральників. Жінки складають дві третини всіх працівників на умовах гнучкої зайнятості. Роботодавці роблять акцент на привабливості такої зайнятості для жінок із сімейними обов’язками, і саме у такій зайнятості знаходять можливість скоротити рівень жіночого безробіття. Далее

КОНСТРУЮВАННЯ СВОБОДИ: Наука на службі в людини

• Статьи
• 08/07/2014

Пропонуємо вашій увазі третю лекцію із серії радіопередач «Конструювання свободи». Ось тут можна прочитати переклад другої лекції на тему «Якими інструментами нехтує сучасна людина» та третьої лекції про «Прототип машини свободи». Ці лекції прочитав у 1973 році Ентоні Стаффорд Бір — знаменитий кібернетик, який займався розробкою проекту «Кіберсін» у Чилі за часів правління Сальвадора Альєнде. Це був утопічний проект управління економікою як динамічною системою за допомогою сучасних технологій — тобто технологій початку сімдесятих. Проект не вдалося втілити через військовий переворот 1973 року. Однак теоретичні і практичні розробки, про які розповідає Стаффорд Бір у цій серії лекцій, наочно показують, яким може бути демократичне управління великими системами — і доводять, що насправді комуністичний проект не такий уже й утопічний, а навпаки, цілком здійсненний. Далее

«Окупуй Волл-стріт»: позиційна сліпота в новій лівій революції

• Статьи
• 07/07/2014

Цей текст — розширена версія полемічної статті, що була надрукована у випуску «Критичної глобалізації», присвяченому руху «Окупуй Волл-стріт». На прохання редакторів «Спільного» я доповнила початковий варіант спробами сформулювати чітке уявлення про східноєвропейську емансипативну політику і кількома прикладами такої політики. Нещодавні події, пов’язані з рухом «Окупуй», що зосередився на організованій масовій мобілізації для вирішення різноманітних важливих суспільних питань, показують, що цьому рухові вдалося порушити проблеми, до яких ми звертаємося в цій статті. Втім, з точки зору східноєвропейського підходу до руху «Окупуй» як глобального проекту, я все ще вважаю ці проблеми важливими і вартими обговорення. Я пишу як східноєвропейська соціологиня та активістка, відштовхуючись від засадничого питання: як знайомі мені місцеві рухи могли би пов’язатися з «Окупуй Волл-стріт»? Уже стало очевидно, що «Окупуй Волл-стріт» справила незворотний вплив на нинішні дискусії про суспільний лад. Валлерстайн (Wallerstein 2011) прямо каже про тривалі перетворення світової економіки, за яких світовий суспільний рух міг би допомогти зрозуміти, чи сучасна криза панівної схеми «капіталізм плюс демократія» схилить систему до недемократичності й нерівності, чи навпаки, до більш демократичного та рівного суспільного ладу.

Далее

Українські злами (interview)

• Слайдер
• 01/07/2014

Ever since the collapse of the USSR, Ukraine has stood out among post-Soviet states in having a much more open, contested political landscape. Why has the country been an exception to the regional norm? I wouldn’t claim that Ukraine is more of a democracy than the other countries—better to say it’s a more competitive authoritarian regime. The political system that emerged in Ukraine was from the outset more pluralistic than those of, say, Russia, Kazakhstan or Belarus. One of the main reasons for this was the country’s cultural diversity: there were very significant regional differences between the east and the west, and these were reflected in electoral outcomes from the 1990s onwards. Any candidate who won the presidential elections would not be seen as legitimate by almost half the population, who would immediately voice strong opposition to him. The strength of regional identities also tended to politicize socio-economic questions very quickly. This was one reason why the neoliberal reforms were not carried out as rapidly as in Russia, for example—the political forces behind them were unable to build up the same kind of momentum. The difference is also apparent in Ukraine’s constitutional system, which was much less presidential than those of the other post-Soviet states. In Russia, 1993 was clearly a crucial moment, when Yeltsin imposed his will on parliament by force, sending the army into Moscow. Nothing like this happened in Ukraine. The 1996 constitution, approved under Kuchma, gave the president more powers than parliament, but not to the same extent as in Russia: it was a presidential–parliamentary republic, rather than a purely presidential one. This was also a very important factor in the evolution of the political system: presidential elections were not winner-takes-all contests to the same extent as in many other former Soviet countries.

Далее

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОТЕСТ У КИЄВІ: АПОЛІТИЧНІ НЕФОРМАЛЬНІ ІНІЦІАТИВИ

• Слайдер
• 28/06/2014

У першій статті, базуючись на даних моніторингу Центру дослідження суспільства, ми дійшли до висновку, що в Києві досить специфічна ситуація з протестами на соціально-економічну проблематику. З одного боку, в цій тематиці, як і загалом по всіх протестах, столиця впевнено лідирує — тут сконцентрована найбільша їх кількість в абсолютному і відносному вимірах. З іншого боку, чимала частка негативних, репресивних реакцій на такі протести змушує засумніватися в успішності таких активних протестних дій. Частково, як ми також з’ясували, причиною такої надмірної кількості репресій у Києві може бути незвично популярна у столиці тактика насильства, а також подрібнення чисельності учасників протестів. Водночас такий опис ще не є вичерпним, адже в попередньому огляді зовсім не було зачеплене питання про те, хто ж проводить усі ці протести. А таких охочих — діячів — багато, і це робить описану ситуацію по Києву неоднорідною. Такі оглянуті в першій статті характеристики протестів як кількість, тематика, реакції, тактики та чисельність відрізняються поміж різних груп протестних діячів. Для простоти розподілимо досить розлогий список цих діячів за формою організації та ідеологією на три основні категорії: аполітичні неформальні ініціативи, партії і праві, профспілки і «нові ліві». За участі кожної з цих категорій діячів сталося більш ніж 40 протестів за останній рік. У даній статті ми обмежимося розглядом протестів за участі виключно аполітичних неформальних ініціатив, чи просто «аполітів». Маються на увазі протести, де не була повідомлена участь жодної формальної організації (партії, профспілки, громадської організації) або навіть неформальної ініціативи з чіткою політичною ідеологією, а тому ймовірно, що брали участь виключно неформальні аполітичні ініціативи. Вони є цікавими, насамперед, саме як потенційна сфера для політичної інтервенції, за яку конкурують праві і ліві. Далее