Статьи

ДОДАТОК ПРО «БОРГ» ҐРЕБЕРА

• Статьи
• 06/02/2014

Я вже написав доповнення для німецької версії моєї рецензії на «Борг» Девіда Ґребера для газети «ak — analyse und kritik». Деякі пункти були тільки побіжно зачеплені; стосовно інших мої наміри були відомі тільки тим, хто знайомий із певними дискусіями (на які натякалося між рядків). З цієї причини я написав коротке доповнення-підсумок. У цьому перекладі я переробив те доповнення, уточнивши деякі пункти після того, як Девід Ґребер розкритикував мою рецензію. Жвава реакція як з боку, так і на адресу деяких осіб, занепокоїла мене і досі непокоїть — до того ж, її навряд чи можна зарахувати до суперечностей щодо суті речей. Також, можливо, не є простим збігом те, що висловилися тільки чоловіки. До того ж, стаккато у 140 літер на Твіттері та в коментарях на різних Інтерет-сторінках (а не там, де з’явився первинний текст) не заохочувало до посутніх дискусій, заснованих на взаєморозумінні. Тим часом полеміка про «Борг» Ґребера розвивалася. Вкрай насичена дискусія досі триває, наприклад, навколо рецензії Майка Беґґса в журналі «Джакобін» («Jacobin») та на блозі Crooked Timber. На жаль, я не мав змоги розглянути нові аспекти чи аргументи, що виникли в цій дискусії. Одна попередня заувага у зв’язку з тим, що лінія фронту між «марксистами» та «анархістами» була проведена надто квапливо. Багато моментів моєї критики концептуального та теоретичного підходу «Боргу» також стосується історичних праць марксистів. У їхньому випадку виробничі сили або класова боротьба — це позаісторичні константи. Через це вони також є «антиісторичними», попри історичну самоідентифікацію. Далее

ГЛОБАЛІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ: ПОСМЕРТНИЙ АНАЛІЗ

• Статьи
• 04/02/2014

Епоха глобалізації скінчилася. Це був період, коли слово «глобалізація» для багатьох людей визначало сенс того, що відбувалося навколо. Протягом 1990-х активісти і політичні діячі, журналісти і науковці були свідками наступу економічної лібералізації, появи нових інформаційно-комунікаційних технологій, зростання впливу міжнародних організацій і нової появи на міжнародному порядку денному прав людини. Багато з них вірили, що світ і справді ставав дедалі більш взаємопов’язаним, що виникала багатошарова й багатогранна система «глобального управління», яка мала на меті змінити самі засновки міжнародної політики. Кінець кінцем, можна твердити, що «епоха глобалізації», безсумнівно, існувала лише в тому сенсі, що існувало це тимчасове — хоч і реальне — уявлення про неї. В усякому разі, це вже в минулому. Нещодавнє зникнення цього терміну з англо-американських медіа та коментарів політиків було настільки ж раптовим, як і його блискавична поява десятиліття тому. Не важко зрозуміти, чому це сталося. Зрештою, реальний перебіг подій радикально відрізнявся від історичних очікувань, пов'язаних із ідеєю «глобалізації». «Завдяки поступовим і прогресивним змінам, геополітичні сили будуть приборкані у демократичні представництва й практики», — передрікали 1998 року Девід Гелд і Ентоні МакҐрю (Held and McGrew 1998: 242). Однак останні міжнародні події (як-от поставлений у безвихідне становище Кіотський протокол, неповноцінний Міжнародний Кримінальний Суд, численні кризи міжнародних організацій — ООН, НАТО, ЄС — напередодні другої Іракської війни) засвідчили домінування протилежної тенденції: національні інтереси могутніх держав рішуче стверджувалися з новою силою. Тож зараз дедалі більше йдеться про «односторонні відносини» (unilateralism) та «імперіалізм», аніж про «багатосторонні відносини» (multilateralism) та «глобальне управління» (Cox 2003). Безсумнівно, частина з тих, хто проповідував «глобалізацію» у 1990-х, і далі намагатимуться увіпхати поточні події у стару інтелектуальну рамку. Але вони, скоріше за все, стикатимуться із дедалі більшим спротивом і звуженням аудиторії. Оскільки ідея глобалізації вже втратила свою гіпнотичну силу, засновану на тимчасовому суб’єктивному відчутті відповідності ідеї минулій епосі. Саме ця «очевидна» відповідність і зробила дану теорію панівним інтелектуальним і культурним мотивом 1990-х. Але не більше. Сьогодні «глобалізацію» можна охарактеризувати як «вчорашній дух часу». Далее

МАРУСЯ НІКІФОРОВА — ЛЕГЕНДА ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

• Статьи
• 31/01/2014

Марія Григорівна Нікіфорова, що була широко популярна як одна з лідерок анархістського руху в Росії на початку 20 ст., бойова командирка періоду громадянської війни, організаторка підпільної боротьби проти білих і диктатури більшовиків, привертає до себе увагу письменників та істориків. Двічі вона опинялася серед персонажів збірників історій про «авантюристів громадянської війни» (Савченко 2001). Після лютого 1917 року Нікіфорова, як і багато політемігрантів, кинулася в революційну Росію. Колишня посудомийка, учасниця анархістських бойових акцій, вона була ув’язнена, але втекла і ховалася у Франції від царської поліції. Поки що про неї мало знали навіть анархісти. Події революції та громадянської війни зробили її однією з впливових політичних фігур України. Далее

Релевантность концепции империализма Розы Люксембург в контексте современного глобального кризиса

• Статьи
• 29/01/2014

В 2013 году исполнилось сто лет со дня выхода в свет классического труда Розы Люксембург «Накопление капитала. К экономическому объяснению империализма», сыгравшего значительную и не до конца еще оцененную роль в развитии марксистской политэкономической мысли. 

Далее

НАУКА УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО ПРОТЕСТУ

• Статьи
• 25/01/2014

Збірник, виданий учасницями та учасниками протестів у Віденському університеті, цікавий насамперед тим, що представлені матеріали дають погляд на протести зсередини, без часової дистанції, адже статті почали збирати та редагувати просто під час протесту. Цей протест почався 20 жовтня 2009 року, коли студент(к)и Віденської академії мистецтв захопили актову залу, та досягнув кульмінації у майже двомісячній окупації найбільшої лекційної зали в країні — лекційної аудиторії «Аудімакс» Віденського університету, що стало приводом і прикладом для десятків університетів Австрії та інших країн, передусім Німеччини. За кількадесят років ця добірка буде дуже цінним документом для історикинь та істориків, сьогодні ж вона дає актуальну поживу для роздумів і навчання активістським колам і тим, чиї інтереси зосереджуються довкола соціологічних чи політичних питань. Мотиви протесту, навколо яких обертається тематика більшості текстів, добре відомі: комерціалізація освіти, впровадження плати за навчання; перевантаження навчальних планів; спрямування освіти радше на засвоєння матеріалу, ніж на критичне мислення; скорочення персоналу, яке призводить до стрімкого зростання груп, а подеколи й унеможливлює повноцінну дослідницьку роботу; згортання демократії всередині університетів, пов’язане з поступовим переведенням їх у статус підприємств і менеджеріалізацією; ризик згортання неприкладних галузей, що не можуть гарантувати швидкого прибутку тощо. Проте деякі міркування, пов’язані з загальнішим економічним і соціальним контекстом або ж, навпаки, описи ситуації з суб’єктивної перспективи студентів і викладачок змушують замислитися й над менш відомими проблемами. Далее

Університет на барикадах: студентський протест в українському контексті

• Статьи
• 22/01/2014

У кращих традиціях побутової поетики юність зазвичай називають найяскравішим періодом життя людини. Згідно з ідеалістичними міркуваннями, для молодої людини всі шляхи світу цього відкриті — але, за іронією долі, молодість супроводжується бажанням радше змінити світ, ніж потурати його недолікам. У шкільні роки батьки називають такі революційні прагнення «юнацьким максималізмом», в один голос пророкуючи їхнє невідворотне згасання. Водночас головною рушійною силою до перетворень на краще вважають саме молоде покоління, і ті батьки, котрі раніше з презирством реагували на закиди своїх дітей щодо недосконалості світу, з часом таки сподіваються, що їхнім дітям випаде можливість домогтися кращого соціального становища в країні.

Далее