Статьи

Владимир Ищенко: "Спільне" стал первым удачным левым интеллектуальным проектом в независимой Украине»

• Статьи
• 17/05/2013

«Спільне» стал первым удачным левым интеллектуальным проектом в независимой Украине, хотя потребность в нем назревала уже давно. Во-первых, необходимо переориентировать фокус актуальных исследований в украинских общественных науках с культурных войн вокруг языка, истории и геополитической ориентации, к которым недавно добавились и консервативные кампании за запрет абортов и «пропаганды гомосексуализма», на острые социально-экономические проблемы украинского общества, которые требуют глубокого критического анализа в контексте глобального капитализма. А во-вторых, необходима более глубокая рефлексия опыта активистов, пытающихся бороться с этими социальными проблемами. С одной стороны, есть уровень сознания низовых самоорганизованных протестных инициатив, часто не выходящий за пределы своего двора (в случае точечной застройки) или своего предприятия (в случае трудового конфликта), игнорирующий системные причины локальных проблем. С другой стороны, есть уровень сознания левых идеологических активистов, которые уже наперед знают, что во всем виноват капитализм, однако, убедительно донести это до недовольных протестующих граждан не всегда в состоянии. Для привязки локальных проблем и конфликтов к структурным причинам необходимы конкретные эмпирические исследования, развитие антикапиталистической теории для решения тех вопросов и проблем, которые встают перед нами в нашей конкретной социально-исторической ситуации. Сначала в 2009 году возник сайт Сommons.com.ua с регулярным обновлением несколько раз в неделю, и одновременно начал готовиться первый выпуск бумажного журнала «Криминализация социальных проблем» в контексте глобального симпозиума по книжке американского социолога Лоика Вакана «Наказывая бедных», который прошел в апреле 2010 года. У истоков проекта стояли молодые левые исследователи и активисты, преподаватели, аспиранты и студенты, преимущественно связанные с Киево-Могилянской академией. Это тема для отдельного разговора о том, как в элитном университете с выраженной националистической политикой администрации возникла заметная левая среда — более крупная и активная, чем в любом другом университете Украины. В любом случае, так исторически сложилось, хотя у коллектива «Спільного» никогда не было намерения замыкаться на одном университете, и мы расширяем круг авторов и редакторов. В редакцию входят представители разных общественных и гуманитарных наук — социологи, философы, экономисты, политологи, историки, культурологи. «Спільне» — принципиально междисциплинарное и даже адисциплинарное издание, не зашоренное в произвольных рамках какой-либо узкой специальности.

Далее

ЩО МОЖНА НАЗВАТИ СОЦІАЛІСТИЧНИМ ФЕМІНІЗМОМ?

• Статьи
• 15/05/2013

Схоже, що соціалістичний фемінізм в Україні займає маргінальне й малопомітне становище. Це можна пояснити як поширеною недовірою до будь-чого «соціалістичного» та низькою легітимністю лівої соціальної критики, так і непевними позиціями власне фемінізму, який часто сприймається негативно навіть у найбільш м'якій ліберальній формі. Феміністична критика, якій все ж вдається проникнути до широкого медіа-простору, переважно тяжіє до тематики культурної репрезентації, приділяючи менше уваги аналізу соціально-економічного становища жінок, питанням праці тощо. Разом з тим, в українському суспільстві протягом останніх десятиліть відбувалася широка трансформація як ринку праці, так і соціального сектору, призначеного для полегшення тягаря репродуктивної праці. Ці зміни, що супроводжувалися значним зростанням соціальної нерівності та фемінізацією бідності, заново підтверджують актуальність лівої феміністичної критики, уважної до економічного підґрунтя гендерної нерівності та здатної зважати на гетерогенність самої групи «жінки» й апелювати до проблем широкої аудиторії. Одним із прикладів такої критики є книга «Проект соціалістичного фемінізму» (The Socialist Feminist Project). Ця збірка за редакцією Ненсі Холмстром містить статті публіцисток, активісток, письменниць, а також дослідниць та дослідників, що працюють у рамках різних академічних дисциплін. Як вказано у передмові, книга має амбіційну мету — показати живучість та актуальність соціалістичного фемінізму як академічного та політичного емансипативного проекту. Попри те, що пік розвитку соціалістичного фемінізму припадав на 1970-80-ті роки, а згодом цей рух дещо ослаб через сукупність різних факторів (усвідомлення нових форм гноблення, які неможливо звести до дуальної системи «капіталізм-патріархат», домінування постмодернізму в академічному середовищі, вікові трансформації активістської спільноти та загальний крен праворуч у глобальній політиці), великий обсяг сучасних досліджень, що вписуються в цю інтелектуальну традицію, свідчить про актуальність та затребуваність такого виду аналізу в наш час. Далее

Українська специфіка: без неолібералізму

• Статьи
• 13/05/2013

Український панівний клас із задоволенням би здійснив усі фантазії лівих про неолібералізм, але йому бракує сил і впевненості в собі: його влада є надто хиткою, а вся соціальна конструкція — надто непевною, щоб реалізувати те, до чого щоденно закликають різноманітні економісти й журналісти (в ідеологічній галузі, слід визнати, неолібералізм справді переміг: усі «експерти» є типовими «чиказькими хлопцями»).

Далее

1939-1945: Пірати Едельвейса

• Статьи
• 09/05/2013

Коли я почав шукати матеріали для цієї статті, то виявив, що інформацію на цю тему знайти дуже важко. Більшість відомостей про них виходили з дослідження німецького історика Детлева Пойкерта, а в інтернеті знайшлися лише дві статті. На думку спадають кілька пояснень. Повоєнна союзницька влада хотіла модернізувати Німеччину.

Далее

Неолібералізм з українською специфікою

• Статьи
• 06/05/2013

Українські ЗМІ та українська академічна наука не шанують термін «неолібералізм» для характеристики пострадянських соціально-економічних трансформацій

Далее

«ДАВНО ВЖЕ Є ЗАКОН, ЩО ЖІНОК НА ШАХТІ НЕМА... НУ ЯК ЖЕ НЕМА, КОЛИ МИ Є!»

• Статьи
• 02/05/2013

У дискусіях із опонентами фемінізму та захисниками «традиційної ролі жінки» дуже часто можна почути репліку на кшталт: «Хочете рівності з чоловіками? Ідіть попрацюйте у шахті!» Цей аргумент має на меті показати всю абсурдність розмов про гендерну рівність — адже є робота, яку можуть виконувати тільки чоловіки через вроджені фізіологічні та психологічні відмінності. І справді, все навколо — від шкільних підручників для першокласників до звітів Державного управління статистики — говорить нам, що жінка працює у школі, в лікарні, бухгалтерії, на нижчих ланках органів державного управління, в торгівлі тощо. Навіть на картинках у підручниках для першокласників, що зображають професії, люди в робітничому одязі — робах і касках — це завжди чоловіки. Але дійсність, як це часто буває, заперечує стереотипні уявлення: насправді жінки вже давно працюють у шахтах. У шахтах, на заводах, фабриках — загалом у 2012 році більш ніж 18% економічно активних жінок в Україні були зайняті саме у промисловості. Втім, це зовсім не гарантує їм рівного з чоловіками становища та гідного життя. Як же виглядає ця невидима, «підпільна» сторона жіночої праці у важких та небезпечних умовах? Щоб хоча б частково дати відповідь на це питання, авторка цієї статті опитала дев’ятьох жінок, які працюють на залізорудних шахтах Кривого Рогу. На цих підприємствах досить значною є частка жінок, зайнятих на важких підземних роботах (на відміну від вугільних шахт, де жінки безпосередньо у видобутку не задіяні). Це, знов-таки, суперечить загальноприйнятому уявленню, що праця жінок під землею заборонена. До того ж, металургійна галузь в Україні повністю приватизована, і це дозволяє вивчити вплив на працю жінок як державного контролю (у формі законодавчого регулювання праці, соціальної політики держави тощо), так і політики приватного власника, який зацікавлений у мінімізації витрат на утримання робочої сили. Шахти, де працюють опитані, є досить типовими для видобувної промисловості — спеціалізуються на видобутку залізної руди, постачаючи її як українським підприємствам, так і закордонним споживачам. В умовах, коли в економіці структурно необхідні (і вигідні власнику — чи то держава, чи приватна особа або група осіб) низькооплачувані робочі місця, та ще й у складних умовах, ці місця найчастіше займають вразливі групи населення, наприклад, мігранти чи люди без освіти. І дещо абсурдною виглядає ситуація, в якій вразливою групою є більше половини суспільства — жінки. Через перекладання на них усієї репродуктивної та великої частини хатньої праці жінки опиняються в ситуації, коли вимушені погоджуватися на роботу за меншу платню. І навіть якщо станеться диво і здійсниться мрія феміністок про цілковиту гендерну рівність, тобто жінки перестануть бути вразливою групою, їхнє місце займуть інші — як це сталося, наприклад, у США, де частина жінок із вищого класу покращили своє життя, але жінки бідні, мігрантки стали ще біднішими. Далее