Статьи

СКАНДИНАВСЬКА УТОПІЯ? Гендерна рівність і трудові vs. репродуктивні ресурси у Швеції

• Статьи
• 26/12/2013

Швеція, разом з іншими скандинавськими країнами, посідає «особливе» місце в дослідженнях систем загального добробуту та політики гендерної рівності. Часто її представляють як найбільш «прогресивну» щодо обох цих аспектів соціальної політики та протиставляють країнам, у яких неолібералізм перетворився на панівний політичний, економічний і соціальний дискурс. За останні сімдесят років політики загального добробуту шведські жінки вийшли у публічну сферу, у тому числі на ключові позиції державного рівня (майже половину місць у шведському парламенті — Риксдазі — займають жінки). Наразі новий «скандинавський рецепт» розв’язання проблеми гендерної нерівності — це більш активне залучення чоловічих ресурсів у репродуктивну сферу, що означає перерозподіл такого важливого ресурсу як час. У ситуації, коли держава далі активно підтримує соціальну сферу, все одно актуально підважувати стан справ, коли репродуктивну і доглядову працю, зокрема оплачувану, виконують переважно жінки (доволі часто із «нижчих» класів, жінки-мігрантки). Держава загального добробуту при цьому намагається сприяти балансуванню трудових і репродуктивних ресурсів, забезпечуючи розвиток соціальної інфраструктури, матеріальну допомогу батькам тощо. Звісно, не завжди така політика виявляється успішною — зокрема, вона може досягати успіху за рахунок дискримінації більш маргінальних соціальних категорій населення. У цій статті ми розглянемо досягнення та проблеми політики загального добробуту, а також її вплив на гендерні відносини на прикладі Швеції. Далее

Прорвати мовчанку: приховані травми неоліберальної академії

• Статьи
• 24/12/2013

Це запис моєї розмови з подругою за кілька днів до того, як я нарешті сіла писати цей розділ. Обидві учасниці розмови білі, обидві працюють у «старих» (створених до 1992 року) британських університетах, обидві працевлаштовані за «тривалими» контрактами, що по багатьох пунктах ставить їх у краще становище порівняно з більшістю в сучасній академії. Мене легко впізнати в голосі, який висловлює хвилювання про затримку цієї статті. 

Далее

Ділан Райлі: «Ми називаємо щось “громадянським суспільством”, коли воно нам подобається, а як ні — то шукаємо якусь іншу назву»

• Статьи
• 20/12/2013

Панує думка, що авторитарні суспільства, принаймні у міжвоєнній Західній Європі, постали у контексті атомізованих суспільств. Я показав, що це хибно. Адже, навпаки, спостерігалося неймовірне зростання кількості добровільних об’єднань, особливо в сільській місцевості, починаючи з ХІХ ст., а потім праві використали мережі, які, власне, і називають громадянським суспільством. Тож я переформулював теорію громадянського суспільства, і моя книга організована як дискусія між Ґрамші й Токвілем. Я би назвав свою роботу ґрамшіанським соціальним аналізом, тобто переважно політичною соціологією, що ставиться до ідеї громадянського суспільства та інших культурних явищ дуже серйозно, але водночас зацікавлена у владі та стратегії, класовій боротьбі чи боротьбі між класами та державою.

Далее

Накопичення у глобальному масштабі та імперіалістична рента

• Статьи
• 18/12/2013

Цю тезу із обережністю висловлювали представники західного марксизму, окрім, наскільки я пам’ятаю, Пола Суїзі, Гаррі Магдоффа та Джованні Арріґі. На противагу їм, вона була розвинута в Азії та Африці. Там ця теза різноманітними шляхами, які врешті-решт поєдналися, зробила свій внесок у розповсюдження азійського та африканського типу марксизму та призвела до появи «безмежного Маркса».

Далее

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЦЕЗАРИЗМ

• Статьи
• 16/12/2013

Коли 12 жовтня минулого року Європейському Союзу вручили Нобелівську премію миру, що то було — гірка іронія, заохочення чи епітафія? Такий вибір бентежить, адже саме тоді Європейський центральний банк та брюссельська комісія розгорнули бюджетну війну проти багатьох своїх країн-членів... У будь-якому разі, в світлі останніх подій варто повернутися до роздумів про природу політичного режиму ЄС. «Коли ми кинемо кристал на підлогу, він розіб’ється, проте не довільно, а розпадеться за властивими йому лініями розколу на фрагменти, обриси яких, хоч і невидні, вже були визначені наперед структурою кристала». Так Зиґмунд Фройд у 1930-х роках говорить про людей із душевними недугами, але це зауваження цілком прийнятне й до недуг політичних. Одна з найпримітніших серед них — Європейський Союз із внутрішньо тріснутою й надбитою структурою. Далее

Борис Буден: «Альтернативу формулюють не інтелектуали, а люди в ході політичної боротьби»

• Статьи
• 10/12/2013

Одна утопія зазнала краху, інша теж делегітимується на наших очах. На що ж тоді людям залишається сподіватися? Надія не є чимось сталим, якоюсь постійною даністю. Надія прив’язана до реальності. Надії плекають завжди в рамках певної ідеології. Якоїсь абстрактної надії не існує. І якщо правда, що обидві утопії зазнали краху, то так само правда, що для надії від них нічого не залишилося.

Далее