Мобілізація інституцій навколо «боротьби» з нелегальною міграцією та нелегальною працею останніми роками вступила до нової фази. Позиція профспілок у цьому питанні заслуговує на детальніший аналіз, адже у викритті різних груп «шахраїв» вони стверджують, що проблема не лише в роботодавцях, а й у самих трудових мігрантах та офіційно безробітних громадянах Чехії, що підробляють «начорно» та зловживають соціальними виплатами. В результаті їхньої боротьби проти неформальної зайнятості відбувається часткове примирення інтересів капіталу та профспілок щодо гарантій мінімальної оплати праці та трудових стандартів. Однак сучасна політика уряду не має наміру виходити за рамки мінімальних стандартів, які залишаються відносно низькими, про що свідчить і те, що мінімальна заробітна плата не підвищувалася з 2007 року. Як наслідок, спостерігаємо більш жорсткий контроль над трудовою міграцією, а місцеві робітники змушені погоджуватися на менш кваліфіковані та низькооплачувані робочі місця, які покидають робітники-іноземці.
Безсумнівно, з точки зору покращення позиції прекарних робітників на ринку праці, в тому числі трудових мігрантів, дотримання трудових стандартів та стандартів оплати праці є обов’язковим. Але нинішні намагання міністерства праці та соціальної політики контролювати мінімальні стандарти у сфері трудової зайнятості все ж можуть певним чином впливати на способи зайнятості. Для ряду трудових мігрантів ці намагання загрожують втратою теперішніх позицій і, як наслідок, ризиком набуття «нелегального» статусу. Держава, власне, сама сприяє інформалізації ринку праці через політики гнучкості (Likić-Brborić 2007).
Далее
