• УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ ПАЛЕСТИНСЬКОЇ СПРАВИ

    УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ ПАЛЕСТИНСЬКОЇ СПРАВИ

    • Слайдер
    • 29/11/2013
    З яких причин ми підтримуємо палестинську справу, одну з тих, що дозволяє, на наш погляд, посприяти гідності та відповідальності політичного дискурсу? Я відповім лишень від свого імені, але в перспективі широкого збігу розмаїтих думок, ідучи навіть далі тих, хто виступає за «справедливий мир» на Близькому Сході. Я висуну припущення, що ця справа — універсальна. Але не завдяки своїй очевидності: не тому лишень, що в історії і в політиці очевидності немає, а тому, що (день у день констатуючи занадто сильне занурення у конфлікт, щоб зберігати нейтральність і достатнє відсторонення для тверезої оцінки явищ) ми повинні принаймні зрозуміти, що проблеми, які пручаються «об’єктивному» сприйняттю ізраїльсько-палестинського конфлікту, становлять частину проблем також і для розв’язання конфлікту. У термінах правосуддя та права цей конфлікт не носить абсолютної демаркації (мова не йде про війну «хороших» проти «поганих»), однак являє собою серйозне порушення рівноваги, що безупинно загострюється. Ізраїль, одна з найпотужніших військових сил світу, тісно пов’язана з американською надмогутністю і, володіючи усіма сучасними військовими засобами, говорить, що діє лише заради захисту свого цивільного населення. Ізраїльтяни мають історичні причини завжди колективно почувати себе, в певному сенсі, під «відстроченою» загрозою. Але наразі саме палестинці борються за виживання як народ. Далі
  • УКРАЇНА ТА ЄС: ЧОМУ ДЕЯКІ ПРОТЕСТУВАЛЬНИКИ РІВНІШІ ЗА ІНШИХ?

    УКРАЇНА ТА ЄС: ЧОМУ ДЕЯКІ ПРОТЕСТУВАЛЬНИКИ РІВНІШІ ЗА ІНШИХ?

    • Слайдер
    • 28/11/2013
    В одному я переконаний: якщо ви живете в Америці чи Західній Європі і не провели останні три дні замкнутими в шафі, ви, скоріше за все, в курсі протестів проти українського уряду, що проходять в останні дні у Києві. Це тому, що західні новинні мережі та медійні джерела дбають, аби ви знали про них. The Washington Post публікує статтю під назвою «Десятки тисяч на мітингу в Києві за тісніші зв’язки з Європейським Союзом». «Тисячні протести проти відхилення Україною торгових зав’язків», — пише The New York Times. Провідні західні медіа не лише визначили протести як головну новину. Їхні репортажі ще й доволі прозоро показали, на чиєму вони боці. The New York Times пише про двох протестуювальниць: «Для молодих людей майбутнє світліше з Європою», — каже Марія Лисенко, 20 років, студентка, що стоїть зі своєї подругою Альоною Зоріною, якій теж 20, тримаючи плакат з написом «Європа – майбутнє України». Пані Зоріна сказала, що в рішенні не підписувати договір з Європейським Союзом Президент Віктор Федорович Янукович керувався егоїзмом та власними інтересами. Далі
  • Майбутнє вже давно триває: коротка історія євроінтеграції екс-Югославії

    Майбутнє вже давно триває: коротка історія євроінтеграції екс-Югославії

    • Слайдер
    • 26/11/2013

    «Європі немає альтернатив» — єдина теза, яка домінує в політичному житті екс-Югославії. Разом з ідеєю інтеграції до європейського ринку, Європа як уособлення миру і добробуту залишається метою, яку необхідно досягти. Спробуємо довести, що насправді ми перебуваємо в Європі вже понад чотири десятиліття і залишаємося тією самою залежною територією Європейської імперії, якою ми і були з самого початку. У цій статті наведена стисла історія європейської інтеграції, яка фактично відбулася задовго до її формального окреслення. Історія євроінтеграції є історією зростання економічної залежності і периферизації, яка здійснювалась у формі боргових криз і деіндустріалізації.

    Далі
  • ЩО ТАКЕ «ЕКОСОЦІАЛІЗМ»?

    ЩО ТАКЕ «ЕКОСОЦІАЛІЗМ»?

    • Слайдер
    • 22/11/2013
    У своїй недавній книзі Міхаель Леві пропонує розібратися в течії, що перебуває у стані формування протягом останнього десятиліття — в екосоціалізмі. Він пише, що екосоціалізм заснований на твердженні про несумісність капіталізму та екології. Міхаель Леві нагадує про екологічну деградацію планети, міжнародну пасивність і поведінку олігархії, яка воліє просувати свої інтереси та свої частки на ринку, а не дбати про розвиток якості життя. Автор вважає, що екологія, яка хоче піти на компроміс із ринком, піддається самообману та ілюзіям щодо того, що вона реально може здобути. Екосоціалізм — це єдиний вихід; перефразовуючи Касторіадіса, для Леві альтернатива така: «Екосоціалізм або варварство». Така позиція, звісно, змушує дещо переглянути термін «соціалізм», щодо якого погляди автора значно еволюціонували. Перший засновок екосоціалізму був насправді дуже близьким до класичної антикапіталістичної позиції, яка додає екологію до переліку злочинів капіталізму, не змінюючи при цьому кістяк аналізу: капітал знищує природу так само, як і працівників, тому єдиним виходом залишається соціалізм. Такий аналіз не викликає довіри в екологів, адже він не дає вичерпного пояснення, що саме спонукало притримуватися думки про необхідність підвищення продуктивності: не важливо, чи йдеться про Радянський Союз, чи про сучасний Лівий фронт або так звану «соціалістичну» партію. Далі
  • Казахські нафтовики організуються попри вбивства та тортури

    Казахські нафтовики організуються попри вбивства та тортури

    • Слайдер
    • 20/11/2013

    Працівники нафтової промисловості на заході Казахстану в 2011 році почали один із наймасовіших страйкових рухів у пострадянській історії, а після цього — пережили одну з найбрутальніших розправ у пострадянській історії: у Жанаозені 16 грудня 2011 року правоохоронці вбили щонайменше 16 людей та поранили принаймні 64. Бунт робітників спричинив таку параною серед казахської еліти, що після придушення цього руху уряд вдався до використання судів та поліції для безпрецедентного тиску на активістів профспілок, політичну опозицію та журналістів. До кінця 2012 року багато скромних демократичних здобутків попередніх двох десятиліть було скасовано. Нафтовики та їхні прибічники все ще у в’язницях, чимало з них — за кричущими політичними звинуваченнями, багато хто — на підставі «свідчень», вибитих за допомогою тортур. Лідери «демократичних» західних країн, що споживають значну частину нафти, яку добувають у Казахстані, промовисто мовчать. У цій статті я перекажу історію страйку 2011 року та репресій після нього і прокоментую її в ширшому контексті.

    Далі
  • СПРАВА ПАВЛА ЛАПШИНА ЯК ПРИКЛАД ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВОРАДИКАЛЬНОГО ТЕРОРИЗМУ

    СПРАВА ПАВЛА ЛАПШИНА ЯК ПРИКЛАД ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВОРАДИКАЛЬНОГО ТЕРОРИЗМУ

    • Слайдер
    • 18/11/2013
    Різниця між расизмом та ісламофобією може видатися захованою надто глибоко. І все ж спроби британських медіа приписати Лапшину стосунок до британського праворадикального екстремізму та схильність більшості українських медіа штучно заперечувати правий тероризм в українському суспільстві дискредитують унікальність справи Лапшина для майбутніх студій праворадикального тероризму. Ця унікальність найкраще виявляється у порівнянні двох, мабуть, найбільш сумнозвісних самостійних терористів — Дейвіда Коупленда (Великобританія) та Андерса Брейвіка (Норвегія). Як і Лапшин, вони діяли власними силами, тому їхню діяльність було важко простежити. Проте обоє були членами крайніх правих організацій та угрупувань: Коупленд був членом Британської національної партії, а згодом Національного соціалістичного руху, а Брейвік був членом Партії прогресу (але згодом вийшов із неї). Натомість Лапшин ніколи не належав до жодної партії чи групи. Найважливіше те, що справа Лапшина — це унікальний випадок транснаціонального правого тероризму. Процес радикалізації Лапшина та його захоплення ідеями білої вищості не до кінця зрозумілий (невідомо, коли саме він став расистом). Проте завдяки його профілям у соціальних мережах та іншим доказам можна припустити, що Лапшин радикалізувався під впливом російськомовних текстів, які звеличували американських, російських та німецьких правих терористів, а також завдяки матеріалам із сайту правого угрупування «Патріот України». Також він слухав російську та німецьку «Білу силу» (White Power) та грав у відеогру «Етнічні чистки», розроблену американськими неонацистами з Національного Альянсу. Байдужість до расизму в українському суспільстві лише сприяла радикалізації Лапшина. Навряд чи етнічний склад українського суспільства — більш ніж 95% білих — міг підштовхнути Лапшина до терористичної діяльності. Спонукати його до таких вчинків могло радше відмінне оточення у районі Смолл Хіт, де білі налічують лише 25% (дані з 2001 року). Далі