• Більше любові: політична критика моногамії та низові практики поліамурності

    Більше любові: політична критика моногамії та низові практики поліамурності

    • Гендер
    • 13/02/2013

    «Біда навчить і нелюба полюбить»: в основі організації сімейного життя протягом століть лежала догма обов’язку (насамперед для жінок), оперта на міркування економічної доцільності.

    Далі
  • ОДНІЄЮ ДОРОГОЮ — В ПРОТИЛЕЖНИХ НАПРЯМАХ: аналіз інтерв’ю з двома українками — трудовими мігрантками

    ОДНІЄЮ ДОРОГОЮ — В ПРОТИЛЕЖНИХ НАПРЯМАХ: аналіз інтерв’ю з двома українками — трудовими мігрантками

    • Гендер
    • 11/02/2013
    Дві історії, якими я хотіла би поділитися, можуть зацікавити когось із вас своєю типовістю, а когось — незвичністю. Типовість сюжету в тому, що респондентки належать до двох поколінь однієї сім’ї, більшість дорослих членів якої в різні періоди, з різною тривалістю, з різним успіхом працювали за кордоном. У цій родинній історії можуть впізнати свою сім’ю багато українців. Втім, за кордоном респондентки потрапили в кардинально різні ситуації. Жінки поїхали в протилежні сторони світу — одна в Буенос-Айрес, інша в Шанхай. Класове становище першої погіршилося, друга ж несподівано для себе опинилася у вищому класі. Однак найцікавіше те, що при цьому між їхніми новими становищами виявилося досить багато спільного. Історії Анжеліки та Магдалини — це історії про карколомні зміни класової належності й ідентичності. Далі
  • Нарис неоліберальної держави: ринок праці, в’язниці та соціальна незахищеність

    Нарис неоліберальної держави: ринок праці, в’язниці та соціальна незахищеність

    • Права людини
    • 09/02/2013

    У «Покаранні бідних» (Wacquant 2009) я описав новий спосіб управління соціальною незахищеністю, що поєднує обмежувальну трудову політику (workfare) з експансивною карною політикою (prisonfare). Щоб розвинути запропонований раніше діагноз цієї політики, потрібно здійснити три аналітичні прориви. Вони дозволять пояснити поворот у карній політиці, який Сполучені Штати та інші розвинуті суспільства зробили на шляху до економічної дерегуляції та скорочення програм соціального захисту в останні десятиліття ХХ століття. Перший прорив, який нам треба здійснити, полягає у відмові від теорій «злочину і кари», досі поширених в академічних і політичних дебатах про ув’язнення попри дедалі більш очевидне розлучення цієї сімейної пари. Для другого прориву потрібно заново поєднати питання соціального захисту і карної політики, оскільки ці різновиди урядових заходів стосовно бідних спільно живляться з філософії біхевіоризму й прагнуть змінювати поведінку такими засобами, як відлякування, нагляд, таврування й розмаїті санкції. Соціальний захист (welfare), перетворений на трудову політику (workfare), і позбавлена своєї виправної функції в’язниця формують тепер єдину сітку, яку накидають на одну й ту саму клієнтуру, аби зробити невидимими проблемних мешканців. З одного боку, їм відмовляють у соціальній допомозі, а з іншого — тримають під замком, штовхаючи таким чином на периферійні сектори вторинного ринку праці, що зростає. Третій прорив — подолати звичне протиставлення між матеріалістичним та символічним підходами (умовно кажучи, між Марксом і Дюркгаймом), щоб узяти до уваги водночас і інструментальні, й виражальні функції карального апарату. Взаємопереплетення контролю і комунікації, керування зневаженими категоріями людей і утвер дження соціальних кордонів дозволяє нам просте жити, як розширення і передислокація в’язниці та її інституційних відгалужень (таких як випробувальний термін, умовне звільнення, бази даних злочинів, запаморочливі проповіді про злочини та злостива культура публічного наклепу на правопорушників) надали нового вигляду суспільному символічному ландшафту та змінили саму державу.

    Далі
  • МІЛІТАРИЗОВАНЕ УПРАВЛІННЯ СТРАЙКАМИ І ПРИДУШЕННЯ СТРАЙКІВ У США ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

    МІЛІТАРИЗОВАНЕ УПРАВЛІННЯ СТРАЙКАМИ І ПРИДУШЕННЯ СТРАЙКІВ У США ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

    • Класова експлуатація
    • 07/02/2013
    Від усталених марксистських і профспілкових прикладів до менш відомих явищ, таких як громадянські страйки в країнах Латинської Америки, трудові конфлікти часто мали повстанський потенціал. Історично це було опосередковано появою подвійних владних структур і економічними та політичними потрясіннями і заворушеннями, а також супровідними реакціями і конфліктами держави, тимчасових працівників, найнятих на час страйку, працедавців і агентств безпеки працедавців із страйкарями та їхніми союзниками. Контролювання і управління страйком — це регулярні, стандартизовані елементи управління конфліктами між владою і робітниками, як правило, цілком самостійні і відокремлені від питань «національної безпеки» чи нормального функціонування соціально-економічної системи загалом. Утім, корисно також розглянути форми недержавного «мілітаризованого» контролю страйків. Було би помилкою строго відокремити звичайну динаміку промислового конфлікту від більш гострих і руйнівних конфліктів. Ескалація промислового конфлікту, а також особливо гострі форми конфліктів або страйків (наприклад, у базовій інфраструктурі) ілюструють зв'язок між стандартними та надзвичайними методами придушення, хоча в цьому випадку, здається, справджується старий діалектичний принцип «кількість переходить у якість». Далі
  • Клас видалено

    Клас видалено

    • Гендер
    • 04/02/2013

    Цей есей було написано в середині 1990-х років, хоча книга, що його містить вийшла вже після смерті дослідника: збірку есеїв, уклали Джон Д’Еміліо та Естель Б. Фрідман. Берубе ніколи не був академічним істориком у повному сенсі цього слова: він віддавав перевагу статусу незалежного дослідника, аби не зв’язувати себе обов’язками та обмеженнями, які неминуче накладає академічне середовище. Звідси й відповідний стиль письма.

    Далі
  • БОРОТЬБА ЗА КРЕАТИВНІСТЬ. КРЕАТИВНІСТЬ ЯК БОРОТЬБА

    БОРОТЬБА ЗА КРЕАТИВНІСТЬ. КРЕАТИВНІСТЬ ЯК БОРОТЬБА

    • Слайдер
    • 01/02/2013
    Я розгляну питання креативності як питання боротьби, і не лише в Амстердамі. Всі цитати, якщо окремо не зазначено іншого, походять із цього проекту. Отже, я хочу зосередитися на двох рушійних силах креативного міста: (а) ролі міських соціальних рухів (тобто активістів-сквотерів) та загрозі кооптації неоліберальною міською політикою, яка поступово втілюється в життя; (б) ролі ринку нерухомості та тимчасового житла, так званих «антисквотерських угод», які витісняють сквотерів та заміняють цю практику малобюджетними програмами, що не надають жодних житлових прав. Далі