• ПОЛЕТ НАД ГНЕЗДОМ КУКУШКИ ПО-БЕЛОРУССКИ

    ПОЛЕТ НАД ГНЕЗДОМ КУКУШКИ ПО-БЕЛОРУССКИ

    • Статті
    • 04/02/2011

    Будимир

    Нас, тех, кто отсидел свои «сутки» за «участие в несанкционированном мероприятии», по выходе назвали героями. Это, конечно, ласкает слух, но я вынужден взять самоотвод. Без ложной скромности. Просто звание героя мне точно не по чину. Сегодня я чувствую себя униженным и запуганным обывателем. Который не смог ничего сделать, когда один оборотень в погонах душил его жену, а другой угрожал ей лишением родительских прав. Когда его лучшего друга, инвалида I-й группы, у которого из-за трагического стечения обстоятельств из всех подаренных природой конечностей осталась в первозданном виде только одна нога, повалили на землю и волоком тащили в автобус. Когда его сыну разбили нос. Когда на его глазах нагло совершали беззаконие над десятками, сотнями ни в чём не повинных людей.

    Обывателя, который без боя позволил схватить и насильно удерживать себя вместе со своими близкими на безмятежной улице людям в чёрной униформе без опознавательных знаков, в чёрных шлемах и чёрных масках под ними. После послушно подчинялся приказам липовых милицанеров, ни один из которых не представился и не имел положенного бейджика с фамилией. Позволил осудить себя липовому суду в лице некоего г-на Юферицына, для смеха одетого в судейскую мантию классического образца, без участия адвоката и свидетелей, без малейшей попытки выяснения обстоятельств рассматриваемого дела, с неприкрытой подтасовкой своих собственных показаний, с игнорированием «смягчающих обстоятельств» при вынесении приговора (отсутствие административных правонарушений за последний год и наличие двух несовершеннолетних детей). Наконец, позволил бросить себя за решётку, не выражая активного протеста против явной несправедливости.

    Обывателя, который после всего, что произошло, переживает смешанные чувства, смесь страха и ненависти, в которой преобладает страх, а вовсе не желание вступить в перманентную беспощадную борьбу за восстановление справедливости в своей стране. Будимир во мне уступил место Дмитрию, физическому лицу, сотканному из человеческих слабостей, скованному человеческими привязанностями, далеко не совершенному и не бесстрашному. И этот Дмитрий теперь нервно вздрагивает при каждом неожиданном звонке в дверь, замирает при каждом телефонном звонке...

    Далі
  • Мова і символічне насильство

    Мова і символічне насильство

    • Статті
    • 02/02/2011

     

    Інтерв'ю Лоїка ВАКАНА з П'єром БУРДЬЄ

    - У праці «Що означає говорити»/ «Мова і символічне насильство» («Ce que parler veut dire», англійський переклад «Language and symbolic power») Ви розвиваєте нищівну критику структурної лінгвістики чи того, що називають «чистим» вивченням мови. Ви пропонуєте альтернативну модель, яка, кажучи дещо спрощено, робить мову інструментом або медіумомвладних відносин, а не просто засобом комунікації, і яку слід вивчати в межах інтеракціоністського і структурного контекстів її виробництва і поширення. Могли б Ви підсумувати суть цієї критики?

    - «Чиста» лінгвістика надає перевагу синхронній, структурній або внутрішній перспективі на противагу історичному, соціальному, економічному або зовнішньому визначенням мови. Я намагався (особливо у «Практичному глузді» і «Що означає говорити») вказати на відношення до об'єкта і на теорію практики, імпліковані цим підходом. Погляд Сосюра є поглядом «неупередженого спостерігача», для якого розуміння є самоціллю. При цьому Сосюр приписує цей «герменевтичний намір» соціальним агентам і тлумачить його як принцип їхніх практик. Це постава філолога, мета якого - кодувати мову, на противагу оратору, який прагне діяти і впливати на світ через перформативну силу слова. Ті, хто розглядає мову як об'єкт аналізу замість використовувати її щоб думати і говорити, утверджують мову як logos на противагу до praxis, як «мертву літеру» без практичної мети або взагалі без жодної мети окрім інтерпретації подібно до творів мистецтва.

    Далі
  • ПРОБУЖДЕНИЕ АФРИКИ?

    ПРОБУЖДЕНИЕ АФРИКИ?

    • Статті
    • 01/02/2011

    Далі
  • СІЧНЕВЕ ПОВСТАННЯ: «Роля хлопчаків»

    СІЧНЕВЕ ПОВСТАННЯ: «Роля хлопчаків»

    • Статті
    • 31/01/2011
    Чи варті нашої шани ці київські мальчіши, які виходили із стрілецької зброєю на гармати? Чи варті пам’яті їхні «шпигунки»-матері, на яких «розсердилися» петлюрівські журналісти? Адже, за сучасним трактуванням січневих подій вісімнадцятого року, вони були «п’ятою колоною» московського війська, яке на багнетах несло до Києва більшовизм. Цей однобічний погляд на історію Січневого повстання 1918 року наразі домінує у сучасній історії – попри те, що він цілковито ігнорує справжні передумови робітничої боротьби. Далі