• ЭКОСОЦИАЛИЗМ. Кентавр или «масло масляное»?

    ЭКОСОЦИАЛИЗМ. Кентавр или «масло масляное»?

    • Статті
    • 05/11/2010

    Дмитрий КОЛЕСНИК

    Одна из мелких популистских партий, претендующая на кусочек местной власти в нашем городе, называется «Экология и социальная защита». Как водится - ни к экологии, ни к социальной защите никакого отношения она не имеет. Обычные популисты в борьбе местных кланов, обещающие все и всем. Главное - попытаться уловить тренд общественных настроений. Если бы добавили «национальная», то подключили бы еще пару процентов. Вопросы экологии действительно волнуют определенную часть общества, но, конечно, не настолько, чтобы приковываться к заводским трубам. Вопросы социальной защиты - еще больше, но не настолько, чтобы протестовать против закрытия завода экологической инспекцией. Нужно лишь проголосовать за «правильную» партию - пусть сами решают. Которая из них правильная - решает СМИ.

    На недавних парламентских выборах в Швеции правоцентристская Умеренная Партия позиционировала себя в СМИ как «новая рабочая партия», Партия Центра - как «зеленая». Что ж, «многие верят»... Определенный эффект подобная «подмена понятий» имеет. «Экология» и «социальная защита» (социальная справедливость и прочие эвфемизмы социализма) - одни из востребованных частью общества брендов.

    В этом отношении весьма интересно попытаться рассмотреть перспективы экосоциализма или социализма 21 века, по крайней мере, на основе уже пройденного им пути.

    Далі
  • КАПІТАЛІЗМ - ЦЕ РАСИЗМ

    КАПІТАЛІЗМ - ЦЕ РАСИЗМ

    • Статті
    • 03/11/2010

    Передмова до книжки Кирила Ткаченка «Від конкретного до загального: історія американського в'язня»

    Денис ГОРБАЧ

    Расизм у США – що може бути більш затасканою і малоцікавою темою для мешканця Східної Європи? В нашому регіоні світу «лінчування негрів» давно стало іронічним мемом, що позначає якусь надуману, неіснуючу або неважливу і нерелевантну проблему, якою намагаються підмінити «справжню суть». Нарочитий інтернаціоналізм офіційного радянського дискурсу обернувся своєю протилежністю: громадяни, звикши не довіряти владі та розуміти її повідомлення з точністю до навпаки, свято переконані, що переслідування чорношкірих у США давно зникли, а якщо колись і були; то тепер найбільш пригнобленою соціальною категорією є білі чоловіки, які потерпають від жахів «політкоректності»; що за слово «ніггер» там саджають до в’язниці, і взагалі, що головна загроза суспільству – це саме чорношкіре населення. Американські чорношкірі, мовляв, ведуть виключно кримінальний і паразитичний спосіб життя, зловживаючи плодами «соціалізму», від якого тікали радянські емігранти та який вони, на свій жах, побачили на новій батьківщині.

    Цікаво, що переважна більшість «російських» (у широкому сенсі слова) американців є прямими конкурентами чорношкірих співгромадян у боротьбі за «велфер», займаючи такі ж низькі щаблі в соціальній ієрархії та цілковито залежачи від державної соціальної допомоги. Але саме вони є найбільш благодатним ґрунтом для розповсюдження найреакційніших правоконсервативних ідей у США (паралельно слугуючи головним джерелом знань про американське суспільство для своїх колишніх співвітчизників). Вони, вкрай далекі від образу ідеального «васпа» чи самодостатнього «економічного агента», ретранслюють найбільш расистські та соціал-дарвіністські перли з усього діапазону американської політичної думки – про «тупих і лінивих чорних», генетично схильних до агресії та злочинів і нездатних «вибитися в люди».

    Опоненти правих із «ліберального» (в американському розумінні) табору невтомно нагадують про століття рабства, які не минаються так просто: мовляв, саме через тяжке минуле зберігається структурна соціальна нерівність, але суспільство поступово позбувається неприємної спадщини – аж до обрання чорношкірого президента США – і цей суспільний поступ є незворотнім.

    Насправді, помиляються як перші, так і другі. Далі

  • Взаємозалежність націоналізмів та боротьба за ліву альтернативу

    Взаємозалежність націоналізмів та боротьба за ліву альтернативу

    • Статті
    • 31/10/2010

    Шрами війни у моїй країні, Хорватії, є сильними та явними навіть через 15 років після того, як вона закінчилася. Насилля та ненависть знищили міжетнічну довіру, породивши страх та почуття образи, і для їхнього подолання потрібні десятки років. Післявоєнна нормалізація була обмеженою та відносною, значній меншості населення Хорватії та Сербії вдалося її уникнути.

    Далі
  • КОНЕЦ МОДЕЛИ... ИЛИ РОЖДЕНИЕ НОВОГО?

    КОНЕЦ МОДЕЛИ... ИЛИ РОЖДЕНИЕ НОВОГО?

    • Статті
    • 30/10/2010
    После тридцати лет почти непрерывного высокого роста Китай столкнулся с большими проблемами, поскольку глобальный экономический кризис тяжело отразился на экспорте Китая. Доведя торговлю до почти 70% ВВП, экспортоориентированная модель роста себя практически исчерпала. Китайская Коммунистическая партия (КПК) знает об этом. Ещё в апреле 2008 г. Президент Ху Цзиньтао говорил о необходимости смены модели роста с экпортоориентированной на внутреннеориентированную, путём расширения внутреннего спроса. В ноябре последовал комплекс мер по спасению на 4 триллиона юаней. Экономика замедляется, и цель комплекса мер по спасению “Бао ба” ("Сохранить восемь", т.е. удержать темп роста 8%) труднодостижима. Однако и более низкие темпы роста в 5-6%, к которым склоняется большинство экспертов, на фоне погружения США и ЕС в глубокую рецессию, все равно выдающиеся. Глобальный спад с одной стороны, и относительная крепость Китая в сдерживании кризиса, с другой, делают тему "возвышение Китая" более актуальной, чем когда-либо. Далі
  • ПОСТІЙНИЙ НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН

    ПОСТІЙНИЙ НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН

    • Статті
    • 27/10/2010

    Олексій РАДИНСЬКИЙ

    Коли українсько-голландсько-німецький фільм Сергія Лозниці «Щастя моє» показали в каннському конкурсі, преса всього світу була озадачена – щоб не сказати ошелешена. Дійсно, формальна структура цього фільму може заплутати найбільш загартованих глядачів: оповідь робить карколомні часові зигзаги, петляє навколо ключових сюжетних елементів, увесь час залишаючи за кадром, здавалося б, найважливіше – ланки між цими елементами, що дозволили б глядачу ідентифікуватися з ходом подій. Важко не згадати тут іще одного пострадянського enfant terrible Каннського кінофестивалю – Алєксєя Ґєрмана-старшого, котрий напередодні каннської прем’єри «Хрустальов, машину!» сидів у монтажній і вирізав із свого фільму все, що надавало його оповіді чіткої логіки (Лозниця теж завершував монтаж буквально перед початком фестивалю, а до конкурсу його фільм потрапив на підставі чорнового монтажу). Саме «Хрустальов, машину!», а не «Вантаж 200», постійно згадуваний в контексті «Щастя мого», може слугувати контрапунктом до цього фільму – не через подібність їхнього сприйняття в Каннах, а завдяки надпотужному посланню фільмів Лозниці та Ґєрмана, яке треба збирати по крихтах із їх розрізнених епізодів. Далі

  • ПОЛІТИКА ОСОБИСТОГО. ¼ відповідальності замість п’єдесталу материнства

    ПОЛІТИКА ОСОБИСТОГО. ¼ відповідальності замість п’єдесталу материнства

    • Гендер
    • 25/10/2010

    Тамара ЗЛОБІНА

    22 вересня у Києві відбувся Симпозіум «Морально-етичні аспекти штучного переривання вагітності», у рамках IV Національного конгресу з біоетики, за сприяння Національної академії наук України, Міністерства охорони здоров'я України та Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій. Ця подія та резолюція, ухвалена Симпозіумом (у якій йдеться про законодавчу заборону абортів і заохочення дошлюбної стриманості) спровокувала серію обурених публічних виступів. Епатажний прото-феміністський рух «Фемен» зірвав урочисте відкриття Конгресу,  альтернативна точка зору була представлена інформаційними стендами від представництва фонду ім.Генріха Бьолля і ГО «Інсайт» з інформацією про репродуктивні і сексуальні права жінок та ЛГБТ. 23 вересня провели мирну демонстрацію на підтримку права жінки на вільний вибір і контроль над власним тілом. Постфактум критичні відгуки опублікували у «Дзеркалі тижня» Катерина Щоткіна та Галина Ярманова, на «Політкомі» уміщено аналіз Олени Світлицької. Однак застережливі голоси і апеляція до здорового глузду тонуть у хвилі консервативної реакції з пафосними гаслами, яка напрочуд швидко огортає українське суспільство. У ціннісної істерії кілька мотто – «тут тобі неєвропа», «гендер-гей = геноцид», «духовність та релігійність українського народу», «головне у житті жінки – діти». Перед загрозою демографічної кризи і старіння населення саме жінки стають основною мішенню святош – це їх «неправильні» життєві орієнтири і «небажання» мати дітей в усьому винні. Тому жінок слід «перевиховувати», «повертати у сім’ю», дбати про їх «духовне і фізичне здоров’я». Розмова, яка відбувається у квазі-моральній площині, з апеляцією до вигаданих «споконвічних цінностей» і за державні гроші, у перспективі веде до створення двох паралельних реальностей – добропорядно-лицемірного публічного дискурсу з «жінкою-матір’ю» на п’єдесталі і непривабливою буденністю (усе більш емансипованих) українських жінок, замкнутих поміж гендерними ідеалами національної «Берегині» і комодифікованої «Барбі», привалених тягарем домашньої роботи, виховання дітей та дискримінації (від прихованої до очевидної) у всіх сферах життя.

    Заборона абортів з моральних міркувань напрочуд вигідна державі як корпорації, яка дбає про власні інтереси (накопичення і розподіл ресурсів між провладних еліт), а не про ефективне управління в інтересах усього суспільства. Риторика резолюції Симпозіуму симптоматична для неоконсерватизму, сексизму і клерикалізму сьогоднішньої влади. Українкам наразі не кажуть що «обов’язок кожної жінки – подарувати фюреру дитину» (нацистська пропаганда), однак про кухню як жіноче місце і реформи як не жіночу справу ми вже чули від Президента та Прем’єр-міністра. Ці тенденції вимагають не лише негайної критики, але й формування радикальних супротивних вимог. Однак спочатку про саму подію від очевидиць. Далі