• ОГЛЯД МАРКСИСТСЬКИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЙ (весна 2013)

    ОГЛЯД МАРКСИСТСЬКИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЙ (весна 2013)

    • Слайдер
    • 30/07/2013

    Цей текст продовжує серію щоквартальних оглядів, покликаних ознайомити читачів «Спільного» з деякими актуальними марксистськими дослідженнями з соціальних наук, опублікованими в зарубіжних періодичних виданнях. Нагадаю, що повні тексти статей, висвітлених у цих оглядах, можна отримати за запитом на редакційну скриньку нашого сайту. Необхідно зробити два невеликі застереження стосовно цього випуску оглядів. Перше з них дещо формальне: деякі зі статей у цьому випуску мають у вихідних даних попередній рік видання, що, здавалося б, суперечить заголовку цього тексту. Насправді ж відповідні випуски журналів таки вийшли навесні 2013 року — із запізненням. Друге зауваження більш принципове: цілком можливо, що деякі зі статей у цьому огляді можуть здатися комусь із читачів не зовсім марксистськими, бо не відповідають уявленню про методологію марксизму чи заперечують певні теоретичні висновки, що набули статусу політичних принципів. Проте ці огляди не мають на меті відтворення канону, вони є лише скромною спробою продемонструвати певні поточні тенденції теоретизування науковців, які вважають себе марксистами та яких вважають марксисами їхні колеги. Це пояснює мій інтерес до дискусійних питань, а не повторення загальників. З іншого боку, це не означає і моєї згоди або незгоди з авторами, думки яких я намагався передати.

    Далі
  • Тамара Марценюк: «Мы себя идентифицируем как публичные социологи»

    Тамара Марценюк: «Мы себя идентифицируем как публичные социологи»

    • Гендер
    • 17/07/2013

    В июне в Минске состоялась презентация 6-го выпуска «Гендер и труд» украинского журнала «Спільне» («Общее»). Презентацию провела со-редакторка выпуска, кандидатка социологических наук, доцентка кафедры социологии Национального университета «Киево-Могилянская академия» Тамара Марценюк. Мы побеседовали с Тамарой о самом журнале, новом тематическом выпуске и проблематике гендерных исследований трудовой сферы.

    Далі
  • ЗАЗИРНУТИ У МАЙБУТНЄ

    ЗАЗИРНУТИ У МАЙБУТНЄ

    • Слайдер
    • 15/07/2013
    Уявіть собі світ просунутих технологій. Хоча його навіть уявляти не треба. Він, фактично, проступає в тій чи іншій мірі вже сьогодні. Немає бога крім НТР, а футурологія пророк його! Саме ця «наука майбутнього» оспівує світ людей-суперменів, які, керуючись своїми надпотребами і користуючись надможливостями, невпинно розкручують економічне колесо капіталістичного розвитку. Новий зір в ультрафіолеті? Будь ласка. Додаткові п’ятдесят років життя? На здоров’я. Керування технікою подумки? Без проблем. От тільки заплатіть за все це гроші нашій корпорації. Словом, тут уява не потрібна. Все, що потрібно — блискучі яскраві образи технічного майбутнього «вічного капіталізму», — вже давно прошили в нашу свідомість всілякі Discovery та Мічіо Каку. Прошили так глибоко, що ми навіть не задумаємося, наскільки воно взагалі має підстави. А сумніватись насправді є в чому… Але все по порядку. Ще на початку 90-х російсько-радянський письменник фантаст Алєксандр Лазарєвич написав свій роман «Нанотех» — слід визнати, не зовсім характерний для свого часу. Тоді як більшість вітчизняних письменників оспівували прийдешні ринкові зміни, герой роману Лазарєвича — полишений пострадянськими реформами на призволяще технар Алєксєй Лєшов — виносить зі своєї напіврозграбованої лабораторії безпрецедентну технологію, над якою він зі своєю групою секретно працював протягом останніх восьми років і яка загрожує повністю змінити увесь відомий світ «кінця історії». Ні, він не хоче отримати якісь надприбутки, продавши за вигідні бариші своє відкриття, як і не хоче володарювати за допомогою цієї технології над світом (хоча обидва варіанти потенційно цілком можливі). Все це лише нікчемний дріб’язок у порівнянні з тим, що реально пропонує винайдена технологія. Далі
  • ІНСТРУМЕНТАЛІЗАЦІЯ РАДИКАЛЬНОЇ МУЗИКИ. Про музику праворадикальних гуртів в Україні

    ІНСТРУМЕНТАЛІЗАЦІЯ РАДИКАЛЬНОЇ МУЗИКИ. Про музику праворадикальних гуртів в Україні

    • Слайдер
    • 12/07/2013
    У сучасному суспільстві музика виконує функцію ідентифікації для молодіжних субкультур. Ідеологія неонацизму, яку суспільство відкинуло на маргінес, через музику намагається здобути визнання, втертися в довіру та викликати звикання. Таке собі «повзуче відродження правого екстремізму»[ref]Термін запозичено зі спільного дослідження ультраправих партій України Андреаса Умланда та Антона Шеховцова.[/ref], яке зараз є доволі актуальним як у Європі, так і на пострадянському просторі і в Україні зокрема. Музика є одним із методів відродити маргіналізовану ідеологію і набути популярності. Неофашистські організації навмисно чи несвідомо беруть на озброєння пісні, в яких є прямі чи непрямі заклики до певних дій: консолідуватися, відроджувати історію, боротися за націю і расу, протистояти політичній верхівці, нищити ворогів тощо. Загалом, у радикальній музиці висвітлено основні постулати неонацистської ідеології, — це і пропаганда насильства як засобу політичної боротьби, і расизм (для якого цінність становить нордична арійська раса), і антисемітизм, ієрархічна будова суспільства на чолі з елітою та одноосібним лідером, апеляція до історії (Третого Рейху/Європи/Русі) як ідеалу для наслідування (Ластовский, 2012). Такий собі «рок проти комунізму», що увібрав різноманітні стилі, від класичного року до hate-metal’у, музики ненависті. Умовно можна виділити три типи праворадикальної музики. Перша неприховано пропагує насильство і виконує роль вербування до певної політичної групи. Друга не пов’язана з діяльністю радикальних/екстремістських політичних груп, партій чи інших організацій і не містить прямих закликів до насильства, проте має потенціал мобілізувати до боротьби. І нарешті, популістська музика, що має «сліпі» хаотичні заклики до насильства, проте вони не здатні мобілізувати своїх слухачів через безструктурність, необґрунтованість, позірність тощо. Далі
  • Что не так с современным марксизмом?

    Что не так с современным марксизмом?

    • Слайдер
    • 10/07/2013

    Предлагаем нашим читателям статью о распространенных серьезных ошибках в интеллектуальной дискуссии и аналитике, претендующей на научность, среди крайне левых. Очевидно, что описанные ниже манипуляции и другие нарушения базовых научных принципов часто встречаются далеко не только у марксистов, но характерны для левой сектантской полемики вообще. В этой заметке я попытаюсь обозначить некоторые, с моей точки зрения, недостаточно понимаемые и недостаточно признаваемые проблемы в основных формах современного марксистского анализа, в особенности в типичном для западных стран марксизме, где преобладает деятельность академических ученых и небольших партийных образований, иногда похожих на секты. Нижеследующие тезисы могут быть только обобщениями – те, к кому они относятся, себя узнают. Как гласит голландская поговорка, «кому подходят ботинки, может их надеть». Тем не менее, я надеюсь, что обсуждение этих проблем подтолкнет к более критичному осмыслению не только нашего нынешнего положения в левом движении (возможно, более слабом, чем когда-либо с начала ХХ века), но также и о методах применения марксистского понимания мира в политически состоятельные идеях и на практике. Для большей ясности и в той мере, в какой возможно концептуально разделить тесно связанные между собой проблемы, я представлю их в форме ряда тезисов.

    Далі
  • ПІДНЕСЕННЯ МАГНАТІВ: Економічна криза та зміни власників медіа у Центральній Європі

    ПІДНЕСЕННЯ МАГНАТІВ: Економічна криза та зміни власників медіа у Центральній Європі

    • Слайдер
    • 05/07/2013
    Немає сумнівів, що новинні медіа в Центральній Європі, особливо друковані медіа, зараз переживають складні часи. В умовах боротьби із «подвійною кризою» зменшення тиражів та економічної рецесії, наслідки якої досі переслідують більшу частину регіону, медіа ще менш вільні обирати власника, тому частіше змушені піддаватися економічному або політичному тиску (ці два види тиску в цьому регіоні часто поєднуються, особливо через розповсюдження державної реклами). Коли доводиться боротися за виживання, структурна автономія від сфер великого бізнесу та політики — яку зазвичай підносять як обов’язкову передумову вільної та незалежної журналістики — здається недосяжною розкішшю, і медіа дедалі частіше ризикують бути залученими до місцевих політико-економічних мереж і владних структур, до яких належать їхні власники. Само собою зрозуміло, що в таких умовах їхня здатність виконувати роль «сторожового пса» обмежена. У плюралістичному медіасередовищі це не було би такою проблемою — за умови наявності видань, що постачають громадськості неупереджену інформацію та проводять дослідження незалежно від інтересів власників. Втім, не треба далеко ходити, щоб унаочнити наслідки ситуації, коли значна частина медіаринку зосереджена у руках бізнесменів, що стали політиками. Тінь колишнього прем’єр-міністра Італії досі дуже помітна навіть із Центральної Європи, де йому точно не бракує палких послідовників. Далі