• Нигерия: как живут элита, хипстеры и «средний класс»

    Нигерия: как живут элита, хипстеры и «средний класс»

    • Статті
    • 17/12/2010

    в «энергетической сверхдержаве» Нигерии около 10% населения вполне может сравниться по уровню жизни с западным средним и высшим классом. Они пользуются айфонами, ходят в ночные клубы, разъезжают на дорогих иномарках, посещают показы мод, заселяют квартиры в домах «бизнес-класса». Глядя на них, трудно поверить, что в нескольких шагах от этого мира гламура царит мракобесие, грязь и нищета.

    Далі
  • БРИТАНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ПАРТІЯ: засадничі причини зростання правих радикалів, їх сучасна природа і перспективи

    БРИТАНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ПАРТІЯ: засадничі причини зростання правих радикалів, їх сучасна природа і перспективи

    • Статті
    • 15/12/2010

    Дан ЯКОПОВИЧ

    У цій статті я спробую надати цілісний аналіз Британської національної партії (БНП) як політичної організації та політичного руху. Почну я з розгляду її політичної еволюції після відколу від Національного фронту через довгий період неонацистського лідерства Джона Тиндала до нинішньої фази модернізації під проводом Ніка Гріффіна. Ця друга частина мого аналізу стосуватиметься причин відносного успіху БНП (який я розглядаю крізь призму факторів «попиту» і «пропозиції») і загального огляду можливостей, які існують для росту партії. Я доводжу, що в той час, як по всій Європі дослідження крайнього правого спектру лишається великою мірою неповним, є деякі показники (такі, як зближення поглядів найбільших партій, відносна «криза легітимності», можливо, також зв’язок з економічною кризою), які демонструють існування чималих можливостей для росту праворадикалів.

    Цей погляд на сучасну траєкторію БНП також включатиме аналіз їх поточної ідеологічної природи. Тут я (окрім всього іншого) покажу, що, попри певні вдосконалення, в ідеях БНП й досі простежуються цілком фашистські мотиви і партія може бути визначена як расистська і «нативістська» (пізніше я поясню значення цього терміну). Врешті-решт, я розлого опишу, як має виглядати успішна прогресивна відповідь на підйом праворадикалів.

    Далі
  • Цирк в пустыне, или послесловие к чилийскому чуду

    Цирк в пустыне, или послесловие к чилийскому чуду

    • Статті
    • 10/12/2010

    Среди самой засушливой пустыни мира, которая, как предполагается, не допускает никакой жизни, мы видим игуану, наполовину подавившуюся своей гигантской жертвой – кузнечиком, красками и величиной напоминающим скорее попугайчика. Вокруг игуаны стоит группа чилийских полицейских – карабинеров. Зеркала их начищенных ботинок отражают её открытый рот. Игуана занята своим делом и безразлична к пятерым телеоператорам, снимающим её. Карабинеры понимающе улыбаются и пытаются погладить её полицейской дубинкой. Мы находимся у шахты Сан-Хосе в пустыне Атакама, в 40 км. от города Копьяпо, расположенного примерно в 800 км к северу от Сантьяго-де-Чили. Октябрь 2010 года.

    Идёт подготовка к подъему на поверхность 33 шахтёров, заваленных больше двух месяцев назад на глубине почти 700 м. Около 1700 журналистов со всего света прибыли освещать хронику этого чуда, о котором известно заранее. За порядком следят три кордона полицейских.

    Подъём шахтёров состоится значительно раньше планировавшихся сроков, потому что президент Чили Себастьян Пиньера должен отправиться с визитом в Европу и до этого ему необходимо успеть лично поучаствовать в спасательной операции…

    Далі
  • АНТИНОМІЇ СЛАВОЯ ЖИЖЕКА

    АНТИНОМІЇ СЛАВОЯ ЖИЖЕКА

    • Статті
    • 08/12/2010

    Кирило ТКАЧЕНКО

    Рецензія на книгу: Славой Жижек. Насилля (Zizek S., 2009. Violence. — London: Verso. — 168 p.)

    Не лише останню працю, але й значну частину доробку Жижекa вирізняє особлива, притаманна лише йому, фрагментарність. «Насилля» містить вступ, шість розділів та епілог. Одні розділи можна читати цілком незалежно від інших, а подекуди навіть окремі, порівняно невеликі фрагменти тексту є цілком самодостатніми, і презентують хід певної думки від початку до кінця та незалежно від загального контексту. Така особливість тексту є не стільки концептуальною, скільки наслідком швидкого, імпровізативного темпу думки Жижека. Таким чином, окремі пасажі тексту набувають власного сенсу, автономного щодо тих інтенцій тексту, які надихнули автора на відповідні імпровізації. Навряд чи можна стверджувати, що така фрагментарність сама по собі є вадою. Зрештою, думки Жижека обертаються довкола тієї самої теми – насильство – у найрізноманітніших варіаціях.

    Завдяки імпровізативності мислення Жижека його завжди цікаво читати, але чи дійсно його думка є при цьому оригінальною? Скидається на те, що в підсумковій перспективі зібранню його майстерних імпровізацій значною мірою бракує тривкої концептуальної основи. Приміром, висновки окремих імпровізацій Жижека не завжди узгоджуються між собою, і йдеться тут не про свідоме використання суперечностей, як в одного з улюблених авторів Жижека, Геґеля, – коли одне положення суперечить іншому, іноді навіть в межах одного речення, але не просто так, але маючи на думці якийсь додатковий смисл, який, мовляв, не зводиться до одного з полюсів суперечності. У суперечностях Жижека такі додаткові інтенції можна вгадати не завжди, іноді виникає підозра щодо хапливості та недостатньої уважності автора. Крім того, концепції, які Жижек використовує в «Насиллі», переважно запозичені в інших авторів, а не розвинуті ним самим – їх можна прийняти за архіімпульси до Жижекових імпровізацій. Таким чином, цей текст зіштовхує нас з уявною антиномією: чи полягає оригінальність філософського тексту в тому, наскільки його цікаво читати, наскільки блискучими є окремі його пасажі тощо, чи в тому, наскільки сильною є презентована ним теорія. Можна знайти безліч аргументів на користь як першої так і другої тези, але вирішити саму антиномію в принципі неможливо (значною мірою хибною є сама постановка питання). У випадку Жижека ця антиномія вписана в самий текст/теорію.

    Далі
  • НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТЛА

    НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТЛА

    • Статті
    • 05/12/2010

    Юрій Лебєдєв

    У Радянському Союзі сформулювали та намагалися реалізувати дуже незвичне для сучасного світу право. В його існування навіть складно повірити людям, котрі звикли до цинізму сучасних «правовідносин». Успадковане українською правовою системою, воно присутнє і сьогодні у Конституції України (ст. 47) та діючому Житловому Кодексі. Йдеться про право на житло, яке, по-суті, полягає в тому, що людина завжди матиме дах над головою. Єдині підстави для виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення прописані у статті 116:

    Якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними”

    та статті 124, яка передбачає виселення людей з тимчасово займаного житла – гуртожитків і службових житлових приміщень, хоча з численними винятками(ст.125), ось тільки частина з них:

    Без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено: одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ним, інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни; сім'ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків; інвалідів праці I і II груп, інвалідів I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників”.

    Ця розлога цитата наводиться, оскільки у ній добре відображаються принципи, на яких була заснована колишня правосвідомість. Далі

  • ВІЗУАЛЬНІ ДОКАЗИ «СУДОВОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ»

    ВІЗУАЛЬНІ ДОКАЗИ «СУДОВОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ»

    • Статті
    • 03/12/2010

    Цим текстом «Спільне» продовжує серію коротких критичних коментарів щодо мистецьких подій. Цього разу розглядаємо міждисциплінарний проект «Судовий експеримент», що тривав у Центрі візуальної культури з 12 жовтня по 12 листопада 2010 року, та продовжився конференцією «Протест і місто» (22 – 26 листопада) і виставкою «Гоголівська, 32» (26 листопада – 22 грудня)

    Володимир АРТЮХ

    Та сукупність людей, концепцій та приміщень, яка отримала назву Центру дослідження візуальної культури, від свого переходу на організований рівень дотримувалась принципу поєднання знання, політики та мистецтва. У кожній дискусії, акції чи виставці підіймалось питання ефективності мистецтва, яке б не зводилось до поганої соціології (виродження в науку) чи поганої агітації (виродження в політику). Виставка «Погляди» та пов’язані з нею обговорення, що проходили в Центрі, засвідчили серйозну заявку на мистецтво, яке усвідомлює своє співіснування з актуальним знанням та політикою. Але уникнення шва між мистецтвом та політикою зовсім не означає усунення політичного з мистецтва, якщо політичне розуміти як розрив в осерді суспільства (розрив між працею та капіталом) і неможливість уникнути зайняття позиції. Про цей розрив і структурне насилля, з ним пов’язане, свідчили численні демонстровані у Центрі твори: роботи Жмієвського, Снайдера, Бєлорусець, учасниць та учасників групи РЕП; а також інтелектуальні події, пов’язані з насиллям у сфері політики (арешти активістів, криміналізація бідності та протестів, наступ на права студентів) та знання (цензура «Комісії з питань моралі», проблеми Університету). На одній з таких подій, конференції “Візуальний диспозитив/Соціальний диспозитив” (квітень 2010 р.), підіймалось питання репресій щодо соціальних активістів та художників та обговорювались можливі шляхи альтернативного вирішення цих проблем (крім традиційного звернення через медія). Саме тоді й зародилась ідея парасолькової виставки «Судовий експеримент» покликаної продовжити лінії цих обговорень на прикладі судових репресій проти активістів від політики, знання та мистецтва. Візуально-мистецька частина «Судового експерименту» охоплює роботи Євгенії Бєлорусець (загроза адміністративного стягнення за громадський активізм), Олександра Володарського (кримінальне покарання за мистецько-політичну акцію), та інших художників, які у своїх творах оприявнюють системне насилля щодо активістів. Іще одними героями проекту є брати Мовчани (протест проти побудови культової споруди у парку). Далі