Статті

Якість життя для обраних

• Слайдер
• 01/07/2013

Якщо ж поглянути на статистику зростання нерівностей останніми десятиліттями, то не дивно, що прямо пропорційно зростає і кількість «заґратованих спільнот» чи не в кожному сучасному місті (в Україні у формі відгороджених елітних мікрорайонів чи «котеджних містечок»). Завдяки дослідженням, присвяченим сучасному феномену «заґратованих спільнот», ми бачимо яким чином бажання затишку і комфорту разом із переконанням, що «висока якість життя» можлива лише для обраних, штовхає заможних людей будувати мури навколо свого маленького приватного клаптика раю. Серед урбаністів, що досліджують проблему заґратованих спільнот, окремо варто згадати Сету Лоу — професора Міського університету Нью Йорка, колишнього директора Американської Антропологічної Асоціації (з 2007 до 2009 року) і члена «Центру місця, культури і політики», директором якого є Девід Гарві. У своїй книзі «За мурами: життя, безпека і прагнення щастя у фортеці Америка» Сета Лоу описує, як класове розділення породжує страх та недовіру, що підштовхують до утворення специфічної організації простору, яка, в свою чергу, формує простір соціальний, ще більше зміцнюючи класове розділення. Прослідкувати формування цієї нескінченної спіралі, на яку впливають так багато факторів, можна лише вдаючись до синтезу різноманітних методів дослідження. Вивчаючи протягом року життя заґратованих спільнот Сан-Антоніо та Нью-Йорка, Лоу поєднує включене спостереження, інтерв’ю, контент-аналіз та критичний дискурс-аналіз. Такий синтез дає можливість не тільки визначити, хто і з яких причин оселяється в заґратованих спільнотах, а й проаналізувати, яким чином їхні мешканці легітимують для себе сегрегацію міського простору, зовні уникаючи при цьому відвертого расизму чи класової зверхності. Як зауважує сама авторка, дослідження не дає аналізу маркетингових стратегій (питання, чому забудовникам вигідно будувати заґратовані спільноти, лишається винесеним за дужки). Цю білу пляму, однак, компенсує можливість побачити ці спільноти очима їхніх мешканців.

Далі

«Середній клас» як «порожній означник»: клас і міське спільне в ХХІ столітті

• Класова експлуатація
• 24/06/2013

Якщо нам вистачить терпіння поглянути, що стоїть за досить грубими цифрами, то ми побачимо, що ідея та реальність формування «світового міського середнього класу» водночас безпідставна та страшенно суперечлива. Протягом останніх тридцяти років найбільше поповнення світового середнього класу відбулося, як це не парадоксально, в КНР — у країні, яка водночас, без сумніву, породила міський промисловий робітничий клас. Поза Китаєм велику частку «світового середнього класу», згідно з панівним визначенням цієї категорії, можуть складати мешканці нетрів та робітники на тих ланках глобальних ланцюжків створення вартості, на яких найбільше структурного насильства. Решта «середнього класу» — це звичайні наймані робітники. Також сюди можна віднести тих, хто користувався допомогою соціальних програм лівого спрямування у країнах Латинської Америки, де прагнули вкотре відновити деякі класичні соціально-правові здобутки міського робітничого класу в усьому світі (Бразилія, Чилі) або впроваджували місцеві народні варіанти соціальної допомоги (Венесуела, Болівія, Еквадор). НРР також припускає, що глобальний міський середній клас підкріплюватиме ліберальні моделі та «м’яку владу» Заходу і таким чином підтримає дружню ліберальну геокультуру ХХІ століття. Проте ні Китай, ні релігійні та етнічні приватні тираніїї, якими славляться спільноти в нетрях та на нижчих щаблях виробничого ланцюга, не підтверджують цих сподівань. Важливо, що жоден із цих порядків не викликав би захвату ліберальних феміністок. Латиноамериканські соціалісти, знову-таки, в цьому сенсі досягли значно більшого. Загалом, у ХХІ столітті ми маємо змогу побачити, що глобальна урбанізація абсолютно не слідує шляхом «ліберальних» урбанізацій європейського ХХ століття. Не слідує тому, що, за винятком Латинської Америки в останні роки, сучасному процесові урбанізації не вдалося створити сильних та політично вагомих хвиль «міського успільнення» між робітничим класом, митцями та інтелектуалами — а саме це визначало характер європейської урбанізації у ХХ столітті на Півночі. Цей політико-культурний недолік — це, звісно, частина вже згадуваного недоліку соціокультурного. Таким чином, не лише дані, які використовують урядові консультанти, є безвідповідально неточними, а їхня класифікація — вимушеною, а ще й уявлення про характерні особливості західного історичного типу урбанізації, яке можна звести до символу середнього класу, є прозахідною фантазією, що давним-давно зародилася поміж консерваторів, які відчайдушно прагнули захистити свою власність та високе становище перед лицем зростання соціальної нерівності та бідності. Європейський урбанізм ХХ століття натомість виник із обговорюваного тут процесу «міського успільнення» довкола робітників. Він був наслідком класової боротьби. Те саме стосується і «якісного державного управління» — тією мірою, якою воно існувало.

Далі

«СПІЛЬНЕ» ЗАКЛИКАЄ ДОПОМОГТИ ТУРЕЦЬКИМ ПРОТЕСТУВАЛЬНИКАМ

• Слайдер
• 21/06/2013

Далі

СПЕКОТНІ ДНІ КОМСОМОЛЬСЬКОЇ «ІТАЛІЙКИ»: страйк на гірничо-збагачувальному комбінаті корпорації Ferrexpo

• Слайдер
• 20/06/2013

Важко писати про страйк, який зазнав поразки — особливо учаснику подій. Адже, обмірковуючи кожен епізод, щоразу повертаєшся до питання: чи міг ти особисто зробити щось інакше, якось вплинути на хід подій? Може, саме я у чомусь не допрацював? Може, саме моя помилка спричинила фатальний поворот у подіях того серпня? Сухо та відсторонено викладати факти не виходить, весь час звертаєшся до власних спогадів, власних особистих та часто емоційних оцінок. Однак скрізь, де це було можливо, я намагався перевіряти свою пам'ять за опублікованими джерелами та окремо підкреслювати сумнівність деяких епізодів, у достовірності інформації про які не впевнений. Отже, сподіваюся, що ця стаття допоможе лівим та робітничим активістам більш цілісно та об’єктивно оцінити досвід страйку на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті (ГЗК) і зробити свої особисті, але обґрунтовані висновки. Унікальність цього страйку, інтерес та ентузіазм, з яким його сприйняла ліва інтелігенція, зумовлені в першу чергу тим, що це перший майже за сто років значний страйк на великому, успішному та прибутковому підприємстві. Принаймні з часів обірваної Першою світовою війною хвилі 1913-1914 років страйки в основному мали інший характер. Великі страйки часів перебудови, як це дуже переконливо демонструє, зокрема, Даніел Валковіц, були переважно реакцією на розвал радянської економічної системи та були пов’язані із «кризою соціальної ідентичності промислових робітників». Страйки 90-х років взагалі можна вважати свого роду агонією, адже виникали вони часто від безвиході на підприємствах, де багато місяців не виплачували заробітну плату, а брали в них участь лише ті робітники, які залишилися на підприємстві та не могли знайти іншої роботи. У більшості своїй це були люди старшого, інколи навіть похилого віку, що працювали на цих підприємствах вже понад 20 років, — люди, яким було дуже важко уявити своє життя без рідного заводу. Навіть великий страйк на Херсонському машинобудівному заводі переважно не виходив із цієї парадигми. Далі

Життєздатні утопії

• Слайдер
• 15/06/2013

завдання емансипативної соціальної науки — розробити послідовні та надійні теоретичні альтернативи наявним інститутам та соціальним структурам, які б усунули чи суттєво пом’якшили шкоду та несправедливість, виявлені під час вивчення та критики цих інститутів

Далі

Ліві корені неолібералізму

• Слайдер
• 14/06/2013

У минулому році нарешті вийшов російський переклад книжки Люка Болтанскі та Ев К’япелло «Новий дух капіталізму». Фундаментальна праця сучасної французької соціології нарешті стала доступна більшості в тому числі й українських читачів.

Далі