Статті

ПОЛІТИКА ОСОБИСТОГО. ¼ відповідальності замість п’єдесталу материнства

• Гендер
• 25/10/2010

Тамара ЗЛОБІНА

22 вересня у Києві відбувся Симпозіум «Морально-етичні аспекти штучного переривання вагітності», у рамках IV Національного конгресу з біоетики, за сприяння Національної академії наук України, Міністерства охорони здоров'я України та Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій. Ця подія та резолюція, ухвалена Симпозіумом (у якій йдеться про законодавчу заборону абортів і заохочення дошлюбної стриманості) спровокувала серію обурених публічних виступів. Епатажний прото-феміністський рух «Фемен» зірвав урочисте відкриття Конгресу,  альтернативна точка зору була представлена інформаційними стендами від представництва фонду ім.Генріха Бьолля і ГО «Інсайт» з інформацією про репродуктивні і сексуальні права жінок та ЛГБТ. 23 вересня провели мирну демонстрацію на підтримку права жінки на вільний вибір і контроль над власним тілом. Постфактум критичні відгуки опублікували у «Дзеркалі тижня» Катерина Щоткіна та Галина Ярманова, на «Політкомі» уміщено аналіз Олени Світлицької. Однак застережливі голоси і апеляція до здорового глузду тонуть у хвилі консервативної реакції з пафосними гаслами, яка напрочуд швидко огортає українське суспільство. У ціннісної істерії кілька мотто – «тут тобі неєвропа», «гендер-гей = геноцид», «духовність та релігійність українського народу», «головне у житті жінки – діти». Перед загрозою демографічної кризи і старіння населення саме жінки стають основною мішенню святош – це їх «неправильні» життєві орієнтири і «небажання» мати дітей в усьому винні. Тому жінок слід «перевиховувати», «повертати у сім’ю», дбати про їх «духовне і фізичне здоров’я». Розмова, яка відбувається у квазі-моральній площині, з апеляцією до вигаданих «споконвічних цінностей» і за державні гроші, у перспективі веде до створення двох паралельних реальностей – добропорядно-лицемірного публічного дискурсу з «жінкою-матір’ю» на п’єдесталі і непривабливою буденністю (усе більш емансипованих) українських жінок, замкнутих поміж гендерними ідеалами національної «Берегині» і комодифікованої «Барбі», привалених тягарем домашньої роботи, виховання дітей та дискримінації (від прихованої до очевидної) у всіх сферах життя.

Заборона абортів з моральних міркувань напрочуд вигідна державі як корпорації, яка дбає про власні інтереси (накопичення і розподіл ресурсів між провладних еліт), а не про ефективне управління в інтересах усього суспільства. Риторика резолюції Симпозіуму симптоматична для неоконсерватизму, сексизму і клерикалізму сьогоднішньої влади. Українкам наразі не кажуть що «обов’язок кожної жінки – подарувати фюреру дитину» (нацистська пропаганда), однак про кухню як жіноче місце і реформи як не жіночу справу ми вже чули від Президента та Прем’єр-міністра. Ці тенденції вимагають не лише негайної критики, але й формування радикальних супротивних вимог. Однак спочатку про саму подію від очевидиць. Далі

ГЕНЕТИКА ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА ЛІВАЦЬКУ НАУКУ

• Статті
• 23/10/2010

Науковий оглядач «Ґардіан» Олівер Джеймс пише, що генетика, яка в СРСР вважалася лженаукою, перетворюється на лженауку в очах капіталістів Заходу. Тому що праві політики не хочуть визнавати, що деякі хвороби спричинені не генетичною спадковістю, а економічними проблемами.

У 2001-ому, коли був анонсований проект розшифровки людського геному, психіатри покладали на нього неабиякі сподівання. Точне визначення функцій усіх генів остаточно доведе на молекулярному рівні той факт, що основна причина психіатричних захворювань – генетична спадковість. Ось про що мріяли психіатри.

А фармацевтичні компанії тим часом облизувалися, уявляючи, які гігантські доходи вони отримають від продажів унікальних панацей для кожної з ідіосинкразій.

Але пройшло десять років – і проект з розшифровки геному, непомітно для медіа, не знайшов підтвердження сподіванням психіатрів. Навпаки, тепер ми знаємо, що гени відіграють зовсім незначну роль у тому, що одна родина, соціальний клас чи етнічна група схильні страждати на психічні проблеми більше за інших.

Такий результат ще раніше передбачив Крейґ Вентер, один із чільних дослідників у проекті. Коли опублікували карту геному, він сказав: «Оскільки в людини тільки біля 25 тисяч генів, психологічні відмінності не можуть визначатися цими генами. Ключовим є середовище, у якому перебуває людина».

КРИМІНАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ПРОТЕСТУ, профспілкової діяльності та лівого руху в Росії

• Статті
• 21/10/2010

Віталій АТАНАСОВ

Представники державної влади, топ-менеджменту підприємств і компаній Росії активно намагаються криміналізувати діяльність незалежних профспілок, соціальних протесних рухів і лівих політичних організацій. Таку можливість владі і бізнесу надає російське антиекстремістське законодавство. В тексті федерального закону «Про протидію екстремістській діяльності» визначення екстремізму займають цілу сторінку. Закон відносить до екстремізму «насильницьку зміну основ конституційного ладу і порушення цілісності Російської Федерації», «публічне виправдання тероризму й іншу терористичну діяльність», а також «розпалювання соціальної, расової, національної чи релігійної ворожнечі». В свою чергу, кримінальний кодекс РФ містить статті 280, 281 і 282, які за екстремістську діяльність передбачають покарання позбавленням волі на строк до п'яти років.

В процесі криміналізації соціального протесту роль головного правового аргументу відіграє ототожнення у законі понять «екстремізм» і «розпалювання соціальної ворожнечі». В результаті практичного застосування цієї норми у 2009 році кримінальному переслідуванню були піддані журналісти, які критикували владу, профспілкові активісти, що займалися захистом трудових прав членів профспілок, учасники антифашистських і лівих політичних груп, які виявляли вуличну та іншу протестну активність. Саме тому критики російського антиекстремістського законодавства наголошують на тому, що російска влада дуже широко тлумачить поняття «екстремізм»: «..В будь-якому вчинку громадянина можуть бути легко виявлені ознаки екстремістської діяльності» (Экстремизма.Нет, 2009).

АНАТОМИЯ ЛЕВОГО СЕКТАНТСТВА

• Статті
• 19/10/2010

Иван ОВСЯННИКОВ

Тема сектантства, этой дурной болезни, буквально разъедающей постсоветскую левую, является предметом навязчивой рефлексии той (к сожалению, немногочисленной) части современных социалистов и коммунистов, которая вообще способна к критике и самокритике. Анекдотический образ оторванного от жизни начетника, живущего в мире идеологических абстракций и псевдоисторических мифов; не менее анекдотические истории бесчисленных расколов и свар на фоне перманентного бессилия стали неотъемлемой частью левацкого фольклора, а также источником пессимизма для тех левых, кому их собственная деятельность представляется чем-то большим, чем просто разновидностью групповой психотерапии. Итак, что же такое сектантство? Каковы социальные предпосылки этой формы квазирелигиозного сознания? Наконец, есть ли перспективы у российского левого движения?

СИМФЕРОПОЛЬ ПРОТИВ «796»: провинциальный протест национального значения

• Статті
• 14/10/2010

За неделю до многотысячного всеукраинского студенческого протеста 12 октября полтысячи симферопольских студентов первыми выступили против одиозного постановления Кабмина № 796, вводящего платные услуги в университетах.

Перед тем как принять какое-либо непопулярное решение власти часто проводят его апробацию в одном из регионов. Исключение не составило нашумевшее введение платных услуг в вузах, решение о котором принял Кабмин 27 августа. В роли «подопытного кролика» чиновниками МОН был избран Таврический национальный университет – крупнейший вуз Крыма. Один из симферопольских студенческих активистов сравнил эту ситуацию с игрой в морской бой. Власти наугад поставили крестик в игровом поле… и нарвались на мину.

В ПУТИ С ТОВАРИЩАМИ: Арундати Рой об индийских маоистах

• Статті
• 13/10/2010

Арундати РОЙ

Конверт с короткой напечатанной на машинке запиской скользнул под мою дверь, приглашая на встречу с главной угрозой внутренней безопасности Индии[1]. Я ждала этого несколько месяцев.

Мне надо быть в мандире (индуистский храм — пер.) Ma Дантешвари[2] в Дантеваде, Чхаттисгарх, четыре явки в каждый из двух назначенных дней: на случай плохой погоды, прокола шины, блокады, забастовки транспортников или просто невезения. В записке говорилось: «У писателя должна быть камера, тика и кокосовый орех. Встречающий будет в кепке, с журналом «Аутлук» на хинди и бананами. Пароль: «Намашкар Гуруджи» (в буквальном переводе означает «Здравствуйте, Гуру» — пер.).

Намашкар Гуруджи. Значит ли это, что встречающий будет ожидать мужчину?... И нужно ли мне приклеить усы?

Есть множество способов описать Дантеваду. Это оксюморон: пограничный городок прямо в сердце Индии. Эпицентр войны. Этот город поставлен с ног на голову и вывернут наизнанку.

В Дантеваде полиция ходит в штатском, а повстанцы носят униформу. Начальник тюрьмы сидит в тюрьме, а заключённые на свободе (триста заключённых бежали из старейшей тюрьмы города два года назад). Женщин насилуют в полицейских участках, а затем насильники выступают на городской площади.

За рекой Индравати лежит местность, контролируемая маоистами, полицейские называют её «Пакистаном». Деревни там пусты, а лес полон людей. Дети, которые должны ходить в школу, предоставлены сами себе. В идиллических лесных поселениях бетонные здания школ либо взорваны и лежат в руинах, либо заполнены полицейскими. Разворачивающаяся в джунглях смертоносная война — это война, которой правительство Индии гордится — и в то же время стесняется.