Статті

АЛЕКСАНДР МИШИН: «Конфликты в Африке показывают, что в регионе необходима реанимация панафриканизма»

• Статті
• 16/02/2014

С декабря 2013 года новостные ленты ведущих мировых СМИ пестрят заголовками о вооруженных столкновениях, беспорядках и хаосе, который охватил Центральноафриканскую республику и Южный Судан. О комплексе противоречий, с которыми связаны конфликты в этой части Африки, и о будущем региона «Спільне» пообщалось с украинским африканистом, к.полит.н. Александром Мишиным — специалистом по изучению конфликтов на Черном континенте. В чем суть конфликта в Южном Судане, который начался в декабре? Какие интересы его участников? Каковы его последствия? Можно ли говорить о межэтническом конфликте, о конфликте между христианами и язычниками? У истоков текущего внутреннего конфликта в Южном Судане лежит проблема поддержания баланса представительства ключевых этнических групп в основных политических институтах страны. Южный Судан населяют около 60 этнических групп, но ведущие позиции в правящей элите страны занимают выходцы из двух крупнейших этносов — динка (35,8% населения) и нуэр (15,6%). Долгое время именно эти две группы доминировали в правительстве страны и руководящих органах Национально-освободительного движения Судана (НОДС). Ситуация начала резко меняться в конце 2012 года, когда была раскрыта попытка военного переворота. Действующий президент Южного Судана Сальва Киир, выходец из динка, использовал факт попытки переворота для усиления концентрации власти в своих руках путем вытеснения своих оппонентов с государственных должностей. Чистки охватили аппарат национальной полиции, армию и органы НОДС. Пиком кадровых перестановок стало увольнение в июле 2013 года вице-президента Риека Машара, который был самым высокопоставленным представителем нуэр в руководстве страны. Межэтнический баланс нарушился, что породило новый виток борьбы за власть. Апогеем этой борьбы стал декабрьский путч и последующее межэтническое противостояние, унесшее жизни тысяч людей. Таким образом, ключевой интерес участников конфликта — это борьба за политическую власть в стране. Более того, в 2015 году в стране должны пройти президентские выборы, и современные процессы в Южном Судане в значительной мере уже определяются данным фактом. Далі

НАРОДНЕ ПОВСТАННЯ: РОЗРИВ ІЗ ДЕЙТОНСЬКОЮ БОСНІЄЮ?

• Статті
• 14/02/2014

Війна повернулася на вулиці міст Боснії та Герцеговини. Не націоналістична війна для переділу кордонів, як у дев’яностих, не холодна війна націоналістичних політиків у межах етнічно розділеної федерації на чолі з колоніальним Верховний Представником могутніх держав, а війна соціальна — народне повстання. Починаючи з бунту робітників Тузли проти винищення індустрії через приватизацію, розлючені робітники, безробітна молодь та ветерани війни солідарно повстали, спалюючи машини та державні будівлі по всій країні та вимагаючи відставки федерального й кантональних урядів. Написане на стінах графіті «Хто сіє голод — пожинає гнів» звертається до політичного класу, який панує над цілим суспільством без роботи, з неймовірним рівнем безробіття в 65% серед молоді до 24 років, який розділяє чиновницькі трофеї та награбоване в колишньому державному секторі з невеликим класом новоспечених олігархів. Наче спалах у темному небі, бунт висвітлив справжні владні відносини у федерації. Далі

Журнал «Спільне», №7: Другий світ

• Номери журналу
• 12/02/2014

Водночас, те, що називалося Другим світом — колишній «соціалістичний табір» — здається, нікуди не ділося. В усякому разі, ті, хто поспішає попрощатися з цим поняттям, мають спочатку аргументовано довести, чому воно перестало описувати дійсність. А для цього потрібно поглянути на цей регіон (насамперед, на Центральну та Східну Європу і країни колишнього СРСР) з висоти «пташиного польоту», спробувати виокремити та проаналізувати спільні тенденції для всіх країн, які в нього входять (а також класифікувати їхні внутрішні відмінності), визначити, чим Другий світ відрізняється від Першого та Третього (і в чому є схожість), побачити його в історичній динаміці (й окреслити перспективи цього регіону). Саме таке завдання ми ставили перед собою, готуючи випуск «Спільного», присвячений Другому світу.

Далі

Перевернути міф про корупцію

• Статті
• 11/02/2014

Перед нами постає цікаве питання: що є більш руйнівним — дрібна диктатура чи наддержава, що встановлює її? На жаль, конвенція ООН просто ігнорує цю динаміку, і мапа ІСК вводить нас в оману, акуратно обмежуючи корупцію в кожній країні державними кордонами.

Далі

ДОДАТОК ПРО «БОРГ» ҐРЕБЕРА

• Статті
• 06/02/2014

Я вже написав доповнення для німецької версії моєї рецензії на «Борг» Девіда Ґребера для газети «ak — analyse und kritik». Деякі пункти були тільки побіжно зачеплені; стосовно інших мої наміри були відомі тільки тим, хто знайомий із певними дискусіями (на які натякалося між рядків). З цієї причини я написав коротке доповнення-підсумок. У цьому перекладі я переробив те доповнення, уточнивши деякі пункти після того, як Девід Ґребер розкритикував мою рецензію. Жвава реакція як з боку, так і на адресу деяких осіб, занепокоїла мене і досі непокоїть — до того ж, її навряд чи можна зарахувати до суперечностей щодо суті речей. Також, можливо, не є простим збігом те, що висловилися тільки чоловіки. До того ж, стаккато у 140 літер на Твіттері та в коментарях на різних Інтерет-сторінках (а не там, де з’явився первинний текст) не заохочувало до посутніх дискусій, заснованих на взаєморозумінні. Тим часом полеміка про «Борг» Ґребера розвивалася. Вкрай насичена дискусія досі триває, наприклад, навколо рецензії Майка Беґґса в журналі «Джакобін» («Jacobin») та на блозі Crooked Timber. На жаль, я не мав змоги розглянути нові аспекти чи аргументи, що виникли в цій дискусії. Одна попередня заувага у зв’язку з тим, що лінія фронту між «марксистами» та «анархістами» була проведена надто квапливо. Багато моментів моєї критики концептуального та теоретичного підходу «Боргу» також стосується історичних праць марксистів. У їхньому випадку виробничі сили або класова боротьба — це позаісторичні константи. Через це вони також є «антиісторичними», попри історичну самоідентифікацію. Далі

ГЛОБАЛІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ: ПОСМЕРТНИЙ АНАЛІЗ

• Статті
• 04/02/2014

Епоха глобалізації скінчилася. Це був період, коли слово «глобалізація» для багатьох людей визначало сенс того, що відбувалося навколо. Протягом 1990-х активісти і політичні діячі, журналісти і науковці були свідками наступу економічної лібералізації, появи нових інформаційно-комунікаційних технологій, зростання впливу міжнародних організацій і нової появи на міжнародному порядку денному прав людини. Багато з них вірили, що світ і справді ставав дедалі більш взаємопов’язаним, що виникала багатошарова й багатогранна система «глобального управління», яка мала на меті змінити самі засновки міжнародної політики. Кінець кінцем, можна твердити, що «епоха глобалізації», безсумнівно, існувала лише в тому сенсі, що існувало це тимчасове — хоч і реальне — уявлення про неї. В усякому разі, це вже в минулому. Нещодавнє зникнення цього терміну з англо-американських медіа та коментарів політиків було настільки ж раптовим, як і його блискавична поява десятиліття тому. Не важко зрозуміти, чому це сталося. Зрештою, реальний перебіг подій радикально відрізнявся від історичних очікувань, пов'язаних із ідеєю «глобалізації». «Завдяки поступовим і прогресивним змінам, геополітичні сили будуть приборкані у демократичні представництва й практики», — передрікали 1998 року Девід Гелд і Ентоні МакҐрю (Held and McGrew 1998: 242). Однак останні міжнародні події (як-от поставлений у безвихідне становище Кіотський протокол, неповноцінний Міжнародний Кримінальний Суд, численні кризи міжнародних організацій — ООН, НАТО, ЄС — напередодні другої Іракської війни) засвідчили домінування протилежної тенденції: національні інтереси могутніх держав рішуче стверджувалися з новою силою. Тож зараз дедалі більше йдеться про «односторонні відносини» (unilateralism) та «імперіалізм», аніж про «багатосторонні відносини» (multilateralism) та «глобальне управління» (Cox 2003). Безсумнівно, частина з тих, хто проповідував «глобалізацію» у 1990-х, і далі намагатимуться увіпхати поточні події у стару інтелектуальну рамку. Але вони, скоріше за все, стикатимуться із дедалі більшим спротивом і звуженням аудиторії. Оскільки ідея глобалізації вже втратила свою гіпнотичну силу, засновану на тимчасовому суб’єктивному відчутті відповідності ідеї минулій епосі. Саме ця «очевидна» відповідність і зробила дану теорію панівним інтелектуальним і культурним мотивом 1990-х. Але не більше. Сьогодні «глобалізацію» можна охарактеризувати як «вчорашній дух часу». Далі