Статті

СПЕКОТНІ ДНІ КОМСОМОЛЬСЬКОЇ «ІТАЛІЙКИ»: страйк на гірничо-збагачувальному комбінаті корпорації Ferrexpo

• Слайдер
• 20/06/2013

Важко писати про страйк, який зазнав поразки — особливо учаснику подій. Адже, обмірковуючи кожен епізод, щоразу повертаєшся до питання: чи міг ти особисто зробити щось інакше, якось вплинути на хід подій? Може, саме я у чомусь не допрацював? Може, саме моя помилка спричинила фатальний поворот у подіях того серпня? Сухо та відсторонено викладати факти не виходить, весь час звертаєшся до власних спогадів, власних особистих та часто емоційних оцінок. Однак скрізь, де це було можливо, я намагався перевіряти свою пам'ять за опублікованими джерелами та окремо підкреслювати сумнівність деяких епізодів, у достовірності інформації про які не впевнений. Отже, сподіваюся, що ця стаття допоможе лівим та робітничим активістам більш цілісно та об’єктивно оцінити досвід страйку на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті (ГЗК) і зробити свої особисті, але обґрунтовані висновки. Унікальність цього страйку, інтерес та ентузіазм, з яким його сприйняла ліва інтелігенція, зумовлені в першу чергу тим, що це перший майже за сто років значний страйк на великому, успішному та прибутковому підприємстві. Принаймні з часів обірваної Першою світовою війною хвилі 1913-1914 років страйки в основному мали інший характер. Великі страйки часів перебудови, як це дуже переконливо демонструє, зокрема, Даніел Валковіц, були переважно реакцією на розвал радянської економічної системи та були пов’язані із «кризою соціальної ідентичності промислових робітників». Страйки 90-х років взагалі можна вважати свого роду агонією, адже виникали вони часто від безвиході на підприємствах, де багато місяців не виплачували заробітну плату, а брали в них участь лише ті робітники, які залишилися на підприємстві та не могли знайти іншої роботи. У більшості своїй це були люди старшого, інколи навіть похилого віку, що працювали на цих підприємствах вже понад 20 років, — люди, яким було дуже важко уявити своє життя без рідного заводу. Навіть великий страйк на Херсонському машинобудівному заводі переважно не виходив із цієї парадигми. Далі

Життєздатні утопії

• Слайдер
• 15/06/2013

завдання емансипативної соціальної науки — розробити послідовні та надійні теоретичні альтернативи наявним інститутам та соціальним структурам, які б усунули чи суттєво пом’якшили шкоду та несправедливість, виявлені під час вивчення та критики цих інститутів

Далі

Ліві корені неолібералізму

• Слайдер
• 14/06/2013

У минулому році нарешті вийшов російський переклад книжки Люка Болтанскі та Ев К’япелло «Новий дух капіталізму». Фундаментальна праця сучасної французької соціології нарешті стала доступна більшості в тому числі й українських читачів.

Далі

ТИПОВІ МІФИ — НЕТИПОВА МІГРАЦІЯ

• Слайдер
• 12/06/2013

Викриття «загроз» у міграційних процесах є досить простим політичним та ідеологічним прийомом, який в українських умовах використовують праві політичні сили та рухи різного ґатунку. Одразу ж можна згадати про кампанію ВО «Свобода» «Зупинимо нелегальну міграцію!», що була приурочена до наближення вступу в дію з 1 січня 2010 року «Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб». Питання міграції проблематизувалася у досить звичний спосіб: «Нелегальні мігранти несуть нам хвороби, наркотики, безробіття та перетворюють вулиці наших міст на осередки злочинності та розгулу етнічної мафії». Використання такої тематики та риторики зумовлювалося неможливістю надати чіткі відповіді справа на питання, які постали для України в розпал економічної кризи. В такій ситуації розіграна антиімігрантська карта змогла би надати прості відповіді на питання щодо зайнятості населення, соціальних витрат, збільшення рівня злочинності тощо. Така риторика була одним із елементів передвиборчої президентської кампанії 2010 Олега Тягнибока: закінчилися вибори — згас і запал протидіяти «нелегальній міграції». До того ж, небачений наплив мігрантів, якого слід було чекати після вступу в дію угоди про реадмісію з ЄС, так і не відбувся. Далі

«ЛУЧШЕ ОТКАТИТЬСЯ НА 10 ЛЕТ НАЗАД, НО УВИДЕТЬ ПЕРСПЕКТИВУ В БУДУЩЕМ»: рассказ левой активистки из Турции

• Слайдер
• 10/06/2013

Т., левая активистка из Турции, которая учится в одном из киевских университетов, рассказала, как живется в стране и чем именно недовольны протестующие. Несмотря на «арабскую весну» и даже события в Сирии, такого взрыва протестов у себя мы не ожидали. Тем не менее, он был вопросом времени: недовольство политикой Эрдогана накапливалось долгие годы, начиная уже с момента его прихода к власти в 2001 году. То есть дело далеко не только в том, что будет уничтожен парк Гези, уступив место очередному торгово-развлекательному центру, и не только в полицейском насилии. Что же так не нравится жителям Турции? Далі

КІНОПОЇЗД НА ХМЗ: коментарі до кінодокументації робітничих протестів на Херсонському машинобудівному заводі

• Слайдер
• 07/06/2013

Херсонський машинобудівний завод заснований у 1887 році. За радянських часів був найбільшим виробником сільськогосподарської техніки в Україні. На початку дев'яностих на його базі було створено ВАТ «Херсонські комбайни», яке у 2007 році було оголошене банкрутом. У січні 2009 року керівництво заводу оголошує про ліквідацію підприємства і звільнення всіх працівників. У відповідь робітники вдаються до акцій протесту. Третього лютого 2009 року триста працівників захоплюють адміністративну будівлю заводу. Вони вимагають виплати заборгованості по зарплаті розміром 4,5 млн. гривень, відновлення роботи заводу і його націоналізації без компенсації власникові. Цією вступною інформацією розпочинається відеодокументація протестів робітників ХМЗ на початку 2009 року. За півгодини відео глядач дізнається про заплутані схеми приватизації і банкрутства, звільнення і спротив робітників. Насправді це лише невелика частина подій, які були наслідками приватизації і банкрутства заводу у пострадянські часи. Але ми намагалися зосередитись на тому, як самі робітники сприймали і інтерпретували ці події. Коли ми приїхали до Херсону, щоб задокументувати спогади робітників про позаторічне захоплення заводу, ми мали з собою дві аматорські відеокамери і блокнот, де на першій сторінці було записано з десяток питань: «Кому в першу чергу ви адресували ваші вимоги?», «Чи підтримали вас журналісти, робітники інших підприємств, звичайні мешканці Херсона?», «Яким, на вашу думку, було б ідеальне рішення конфлікту і як би в цьому випадку виглядав завод сьогодні?» тощо. Далі