Попри низькі зарплати та значне погіршення умов праці, колективні протести не часто траплялися у перші три роки війни. Досвідчені активісти — майже всі чоловіки (до війни більшість членів профспілок, у тому числі і впливової CGT, були чоловічої статі) — перебували на фронті або працювали на військових заводах як мобілізовані під загрозою трибуналу за порушення дисципліни. Власне, й сама CGT підтримала політику Union sacrée (Священного Союзу) — об’єднання політичних сил різного напряму, покликаного припинити страйки чи інші соціально-економічні протести задля «порятунку Франції» (Zancarini-Fournel 2004). В таких умовах хвиля страйків, що прокотилася Францією в 1917 році, мала жіноче обличчя. Це були не перші протести воєнного часу — до літа 1917 відбувалися численні хлібні бунти, а також кілька переважно жіночих страйків. Але особливого і зовсім неочікуваного розмаху ці раніше нечисленні виступи набули в кінці травня 1917 року: вони наповнили як Париж, так і провінційні міста.
Далі